Справа №752/21387/23
Провадження №2/752/2047/24
03 жовтня 2024 року м. Київ
Голосіївський районний суд міста Києва у складі:
головуючого судді Кордюкової Ж.І.,
за участю секретаря Дураєвої А.О.,
позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача ОСОБА_2 ,
представника відповідача ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , третя особа приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Ковальчук Сергій Павлович про визнання договору дарування частки квартири недійсним, зобов'язання повернути частку квартири та скасувати рішення про державну реєстрацію прав на частку квартири,-
Адвокат Храпійчук Віктор Олександрович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_4 про визнання договору дарування частки квартири недійсним, зобов'язання повернути частку квартири та скасування рішення про державну реєстрацію прав на частку квартири.
В обґрунтування заявлених вимог зазначив, що 12.05.2015 між сторонами був укладений договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 .
Іншим співвласником квартири є ОСОБА_5 .
Зазначена квартира є єдиним житлом позивачки.
Впродовж зими-весни 2015 року ОСОБА_1 хворіла, в квітні 2015 року їй зробили операцію. В період хвороби вона перебувала у важкому фізичному та пригніченому стані, оскільки лікарі підозрювали у неї онкологічне захворювання.
Позивач боялась, що не зможе доглядати за собою через хворобу та важкий стан після операції, тому попросила відповідачку (свою онуку), укласти з нею договір довічного утримання, за яким вона доглядали би її, а взамін отримала частку квартири.
На початку травня 2015 року вони домовились про нотаріальне посвідчення договору. Вона прочитала текст договору, проте через свій хворобливий стан та похилий вік позивач не зрозуміла юридичних відмінностей між договором дарування та договором довічного утримання. З моменту укладання договору вона вважала його договором довічного утримання. З огляду на зазначене позивач не укладала б договір дарування, якби розуміла, що втратить єдине своє житло без гарантії довічного утримання, тим більше, що відповідачка обіцяла надавати матеріальну допомогу.
Укладаючи договір дарування квартири, позивач помилялась щодо правової природи правочину, прав та обов'язків сторін. Фактично передача квартири не відбувалась, ключі від квартири відповідачу не передавались, ОСОБА_1 продовжує проживати в спірній квартирі та самостійно сплачувати комунальні послуги.
Під час укладання договору дарування волевиявлення позивачки не відповідало її внутрішній волі та не було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування. Вона діяла під впливом помилки, оскільки вважала, що укладає договір довічного утримання.
До квітня 2021 року позивач нерегулярно отримувала матеріальну допомогу від відповідачки, а після цього остання відмовилась від її надання, що стало причиною подання позову.
Просив:
визнати договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 від 12.05.2015, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком Сергієм Павловичем, номер запису про право власності : 9633180 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 з 12.05.2015недійсним;
зобов'язати відповідачку повернути ОСОБА_1 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 ;
скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Ковальчука Сергія Павловича про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 21240566 від 12.05.2015 щодо державної реєстрації права спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 1/2 частки з одночасним припиненням права власності відповідачки розмірі 1/2 частки на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 ;
стягнути з відповідачки судові витрати.
03.11.2023 постановлено ухвалу про залишення позову без руху.
16.02.2024 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку загального позовного провадження.
05.06.2024 постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
Відзив відповідача та пояснення третьої особи не надходили.
Позивач та її представник позовні вимоги підтримали, підтвердили доводи, викладені у позові.
Представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог. Зробив заяву про застосування до вимог позивачки строків позовної давності.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися.
Дослідивши письмові докази по справі, суд встановив наступне.
20.06.2014 ОСОБА_1 отримала ордер на зайняття житлового приміщення по АДРЕСА_2 .
15.01.2015 було видано свідоцтво про право власності, згідно з яким квартира за адресою: АДРЕСА_2 , належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 та ОСОБА_5 в рівних долях.
В період з 27.04.2015 по 06.05.2015 позивач перебувала на лікуванні в ДУ «ГМЦ МВС України» з приводу кістоми лівого яєчника, пухлина широкої зв'язки зліва, 28.04.2015 - операція лапаротомія, екстрипація матки з додатками, видалення пухлини широкої зв'язки матки.
12.05.2015 між сторонами був укладений договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , за умовами якого відповідач прийняла в дар зазначену частку квартири.
В період з 2017 по 2023 позивач сплачувала комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до частини третьої статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Частинами першою-другою статті 216 ЦК України передбачено, що якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Відповідно до статті 229 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, є оспорюваним.
Частиною першою статті 236 ЦК України визначено, що нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не вважається договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.
Статтею 745 ЦК України визначено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Ураховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести обставини, щодо яких вона помилялась під час укладання договору.
Обставинами, які можуть свідчити про відсутність волевиявлення на укладення договору дарування житла є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати у спірній квартирі після укладення договору дарування.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Абзацами першим та другим частини третьої статті 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню, крім випадків, передбачених пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону.
У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи визнання його прийнятим з порушенням цього Закону та анулювання у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Судом встановлено, що між сторонамибув укладений договір дарування частки квартири. Оспорюваний договір був укладений через чотирнадцять днів після проведеної позивачці операції.Крім того, позивачка є особою похилого віку. Також судом встановлено, що іншої нерухомості за позивачем на праві власності не зареєстровано.
Суд вважає, що позивач не мала наміру дарувати частину спірну квартиру своїй онуці,що є її єдиним житлом. При укладенні спірного правочину у дарувальника було відсутнє волевиявлення на безоплатне відчуження належній їй на праві власності квартири, в якій вона залишилася проживати після укладення договору, фактично не передавши її на користь обдарованої. Ключі від спірної квартири відповідачці не передавались, її речей у спірній квартирі немає, вона там не проживала. Крім того, позивач самостійно сплачувала комунальні послуги за квартиру. Суд враховує також доводи сторони позивача про те, що деякий час відповідач надавала своїй бабі матеріальну допомогу.
Враховуючи наведене, суд вважає, що позивач не мала волі на укладання договору дарування, оскільки в силу віку та необхідності одержання утримання та догляду через стан здоров'я, вважала, що укладає договір довічного утримання. Крім того, з пояснень позивачки встановлено, що деякий час після укладання договору дарування відповідач надавала їй матеріальну допомогу.
Сторона відповідача зазначені обставини жодними доказами не спростувала.
За таких обставин суд вважає, що позовні вимоги про визнання договору дарування від 12.05.2015 недійсним підлягають задоволенню.
Враховуючи, що правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення, що передбачено статтею 236 ЦК України, не є необхідним зазначати про це в судовому рішенні.
Вимогазобов'язати відповідачку повернути ОСОБА_1 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 задоволенню не підлягає, оскільки у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину. Проте відповідач 1/2 частку спірної квартири у натурі не одержала, а тому суд не може покласти на неї обов'язок повернути майно позивачу, яке вона від нього фактично не одержувала.
Також не підлягає задоволенню вимога скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Ковальчука Сергія Павловича про державну реєстрацію прав та обтяжень, індексний номер: 21240566 від 12.05.2015 щодо державної реєстрації права спільної часткової власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , у розмірі 1/2 частки з одночасним припиненням права власності відповідачки розмірі 1/2 частки на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 .
Суд дійшов такого висновку виходячи з того, що у разі визнання на підставі судового рішення недійсними документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються.
Таким чином, оскільки суд визнав договір дарування частки квартири від 12.05.2015 недійсним, то у відповідачки припинилось речове право на це нерухоме майно, а тому додатково зазначати в судовому рішенні про скасування державної реєстрації речового права не є необхідним.
Щодо заяви представника відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).
Відповідно до ч.1 ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В силу ч. 1, 5 ст. 261, ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.
Частинами 3-5 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 Цивільного кодексу України, продовжуються на строк дії такого карантину.
Пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211«Про запобігання поширенню на території України коронавірусу «COVID-19», із подальшими змінами, на усій території України установлено карантин з 12 березня 2020 року до 31 липня 2020 року. Дію карантину, встановленого цією Постановою, продовжено на всій території України згідно з Постановами КМ № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021 року. З урахуванням епідемічної ситуації в регіоні з 19 грудня 2020 року до 31 серпня 2021 року на території України установлено карантин згідно з Постановами КМ України № 392 від 20.05.2020, № 500 від 17.06.2020, № 641 від 22.07.2020, № 760 від 26.08.2020, № 956 від 13.10.2020, № 1100 від 11.11.2020, № 1236 від 09.12.2020, № 104 від 17.02.2021, № 405 від 21.04.2021, № 611 від 16.06.2021.
02.04.2020 набув чинності Закон України від 30.03.2020 №540-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», відповідно до якого розділ «Прикінцеві положення» ЦК України доповнено пунктом 12, за змістом якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені, у т.ч. статтями 257, 258 ЦК України продовжуються на строк дії такого карантину.
30.06.2023 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню COVID-19, скасований відповідно до постанови КМУ від 27.06.2023 № 651.
Слід врахувати, що 24.02.2022 з 5-30 год. в Україні відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено воєнний стан.
Пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
30.06.2023 карантин був скасований, проте станом на цей час і до дня розгляду справи по суті триває воєнний стан, а тому перебіг позовної давності зупинився на строк дії такого стану.
Позов до суду був поданий в жовтні 2023 року.
В судовому засіданні позивач пояснила, що лише в квітні 2021 року їй стало відомо про те, що вона уклала договір дарування частки квартири, а не договір довічного утримання, оскільки повідомлення відповідачки про можливість її виселення з квартири вона звернулась до нотаріуса, який їй роз'яснив, що вона уклала саме договір дарування нерухомого майна.
За таких обставин, суд вважає, що строк позовної давності слід обчислювати з квітня 2021 року, коли позивач довідалася про порушення свого права, що свідчить про те, що строк позовної давності не пропущений.
Згідно зі ст. 141 ЦПК України слід стягнути з відповідачки на користь судові витрати по оплаті судового збору в розмірі 1073,60 грн., оскільки судом задоволено одну вимогу немайнового характеру.
Керуючись ст.ст. 12- 13, 81, 141, 247, 258 - 259, 263 - 265, 268, 272 - 273, 354-355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати недійсним договір дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1 , укладений 12.05.2015 між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком Сергієм Павловичем, номер запису про право власності 9633180 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Відмовити в задоволенні решти позовних вимог.
Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1073,60 грн.
Рішення може бути оскаржено шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення в повному обсязі складено 14.10.2024.
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу м. Києва Ковальчук Сергій Павлович, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 119, оф. 12.
Суддя Ж. І. Кордюкова