Справа № 308/5587/24
11 жовтня 2024 року місто Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:
головуючої судді - Бенца К.К.
при секретарі - Майор Ю.В.
за участі:
представника відповідача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в особі представника Кожухівський Я.І. до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в особі представника Кожухівський Я.І. звернулося до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Мотивуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що 07 серпня 2019 р. між АТ "ОТП БАНК" правонаступником якого є позивач та відповідачем - ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №2025208462, згідно якого банк надав ОСОБА_2 , а остання отримала суму кредиту у розмірі - 2328,32 гривень строком на 24 місяці з кінцевим терміном повернення кредиту в строк до 07.08.2021 року, зі сплатою відсотків в розмірі 0,01 % річних. Мета отримання кредиту: споживчі цілі.
28.06.2023 року між АТ "ОТП БАНК" та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу №28/06/23, у відповідності до якого АТ "ОТП БАНК" відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло належні АТ "ОТП БАНК" права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, в тому числі набуло право грошової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором №2025208462 від 07 серпня 2019 р. в сумі 60165.88 грн.
З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 28.06.2023 позивачем не здійснювалось нарахування жодних штрафних санкцій.
Відповідно до Реєстру боржників №2 до Договору факторингу ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №2025208462 в сумі 60165,88 грн., з яких:
-36000,00 грн. - загальна сума боргу по тілу;
-24165,88 грн. - загальна сума боргу по відсотках;
-0,00 грн. - загальна сума боргу по комісії;
Всупереч умовам кредитного договору, відповідач не виконала свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, остання не здійснила жодного платежу для погашення існуючої заборгованості ні на рахунки Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», ні на рахунки попереднього кредитора.
За таких обставин позивач змушений звернутися до суду .
Оскільки відповідач не виконує належним чином своїх зобов'язань за кредитним договором, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість, яка перед позивачем по кредитному договору №2025208462 становить 60165,88 грн., з яких: 36000,00 грн. - загальна сума боргу по тілу; 24165,88 грн. - загальна сума боргу по відсотках; 0,00 грн. - загальна сума боргу по комісії, яку позивач просить стягнути на його користь з відповідача ОСОБА_2 .
Виклад позицій сторін по справі:
У судове засідання представник позивача не зявився. В пункті 4 резолютивної частини позовної заяви просить суд розгляд даної позовної заяви здійснювати за відсутністю представника позивача, і у випадку неявки в судове засідання відповідача, у визначені судом дату та час, ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явилася, хоча про час та місце розгляду справи неодноразово була повідомлена у встановленому законом порядку, за зареєстрованим місцем проживання у відповідності до ч.ч.6,7 ст. 128 ЦПК України.
Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позовної заяви заперечила, з підстав викладених у відзиві та запереченнях. Просила суд відмовити у задоволенні позову. Надала пояснення аналогічні викладеним у відзиві.
Подала до суду відзив на позовну заяву, згідно якого зазначила наступне. Вважає, що позивачем не доведено наявність у нього права вимоги до відповідача.
28.06.2023 між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» та АТ «ОТП Банк» було укладено договір факторингу № 28/06/23
Згідно п. 1.1. та 1.2. вказаного договору факторингу Клієнт (первісний кредитор) передає фактор (новий кредитор) приймає право грошової вимоги, що належить клієнту, і стає кредитором за кредитними договорами, укладеними між клієнтом і Боржником в розмірі Портфеля Заборгованості. Фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта за плату відповідно до умов цього договору.
З наведеного вище випливає що ні ціна Портфеля заборгованостей на її розрахунок по реєстрах з долученого договору не відображені.
Вказує, що натомість долучено ніким не підписаний та відповідно не скріплений жодною печаткою Витяг з реєстру боржників № 2 від 28.06.2023р. де зазначено боржником Відповідача по кредитному договору № 2025208462 (без дати укладення та типу кредитних продуктів) визначено суму боргу в розмірі 60 165,88 грн. що складається загального боргу по тілу кредиту в розмірі 36000,00 грн (без зазначення дати видачі якщо такий видавався періоду на який видавався тобто всіх необхідних складових притаманним договорам Позики; 24165,88 грн загальна сума по відсотках (без відображення ставки %, періоду нарахування і т.д) .
Такий Витяг з реєстру боржників № 2 суперечить долученому до матеріалів справи договору адже сума зазначено в ньому не відображена ні у п.6.1.1 ні у п.6.1.2 Реєстри боржників в яких би фігурувала відповідач такі взагалі не надані як невід'ємні договору, та який формує суму і предмет та мету цього договору. Такий не містить підпису представників первісного кредитора, які б підтверджували дійсність переходу права вимоги щодо ймовірної заборгованості відповідача перед первісними кредиторами до позивача. Крім того, такий документ як витяг з реєстру боржників не передбачений договором факторингу. Таким чином, у справі відсутні належні та достовірні докази передачі права вимоги до відповідача від первісних кредиторів до позивача.
Крім цього Договір не відповідає ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг, а саме Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити (ч. 1 ст. 6 Закону): назву документа; назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; найменування фінансової операції; розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; підтвердження, що інформація, зазначена в ч. 2 ст. 12 цього Закону, надана клієнту; інші умови за згодою сторін; підписи сторін
Вказує, що не долучено до матеріалів позовної заяви і доказів виконання фактором ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» грошового зобов'язання, а саме: перерахування ціни продажу за договором на рахунок клієнта АТ «ОТП Банк», МФО 39083990
Відтак, за встановлених обставин та визначеного правового врегулювання, Позивачем не доведено наявність у нього права вимоги до Відповідача.
Представник відповідача вважає, що позивачем не доведено і розмір заборгованості, по споживчому кредиту згідно Витягу з Реєстру №2.
Вказує на те, що позивачем до матеріалів справи Долучено копію Кредитного Договору № 2025208462 від 07.08.2019р. з п.1.1. якого кредит надається в сумі 1848,90 грн на придбання товару у продавця+129,43 комісія за видачу кредиту+300,00 грн на сплату Додаткових послуг.
Дата останнього погашення кредиту 07.08.2021р.
Даний кредитний договір на придбання товару Відповідачем був погашений достроково та закритий в серпні 2020 року. Нажаль через термін давності та специфіку паперу на якій друкувались квитанції на погашення вицвіли, стали не читабельними). Однак на сайті АТ «ОТП Банк є функція щодо можливості довідатись по стан залишку заборгованості по споживчим кредитам за № кредитного договору відтак за сформованою інформацію по кредитному договору № 2025208462 надана інформація що кредит є закритим. Отже Позивачем не доведено у спосіб визначений законом факту наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором.
Інші долучені додатки Паспорт споживчого кредиту та Анкета заява на отримання кредиту так само не підтверджують факт наявності кредитної заборгованості на суму 36000,00 грн (незрозуміло коли, кому і в який спосіб такий видавався та який термін і т.д.) не кажучи вже про нарахування % на суму 24165,88 грн. (незрозуміло за який період нараховані та по якій ставці).
Вказана Анкета-заява містить особисту інформацію про відповідача, зокрема, паспортні дані, реєстраційний номер облікової картки платника податків, місце проживання та місце реєстрації, контактну інформацію. У вказаній анкеті -заяві відсутні відомості, зокрема, щодо бажання заявника отримати певний вид кредитної карти, не зазначено бажаний кредитний ліміт за карткою, дату видачі картки, строк її дії, базової процентної ставки по кредитному ліміту та строку повернення кредиту (користування ним).
Щодо вимоги про стягнення заборгованості за відсотками зазначає наступне.
Підписана відповідачем анкета-заява містить лише докладну інформацію щодо особи позичальника, зокрема повну дату народження, серію, номер паспорта і дату його видачі, адресу проживання, номер мобільного телефону, тощо.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі № 393/126/20 викладено висновок про те, що способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Зазначає, що з наданого Позивачем паспорту споживчого кредиту неможливо достовірно встановити, який саме тариф передбачений для карти і що така взагалі відповідачу надавалась та, відповідно, на яких умовах укладався кредитний договір і що такий взагалі укладався та по відношенню до якого кредитного продукту оскільки мість перелік кредних послуг які можуть бути надані банком.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови обслуговування рахунків фізичної особи в АТ «ОТП Банк»» при наданні банківських послуг та Тарифи користування кредитною карткою, відсутність в анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані Позивачем докази не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із позичальником кредитного договору, оскільки такі документи не підтверджують вказані обставини.
Вважає, що належних, допустимих та достатніх доказів у контексті вище перелічених норм законодавства щодо виникнення між позивачем та відповідачем зобов'язальних правовідносин на умовах, зазначених позивачем, суду не надано, ні по тілу кредиту ні по відсоткам за користування кредитними коштами, строків їх повернення, тому підстав для задоволення вимоги про стягнення заборгованості по відсоткам в сумі 60165,88 грн відсутні. Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду у постанові від 07.10.2020 по справі №127/33824/19.
Наголошує на тому, що долучений Позивачем розрахунок Заборгованості взагалі не можна покласти в основу судового рішення у справі, оскільки з нього не можливо встановити формування заборгованості та її складові, суми погашеного позичальником тіла кредиту та відсотків по кожному платіжному періоду. Тобто, даний розрахунок не є належним доказом суми заборгованості в розумінні положень ч.1 ст. 77 ЦПК України.
З посиланням на викладене просить суд відмовити в задоволені позову та стягнути з Позивача на користь Відповідача судові витрати, що складаються з витрат на правову допомогу.
03.05.2024 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, згідно якої ТОВ «ФК «ЄАПБ» детально ознайомившись з відзивом Відповідача, вважає його безпідставним, необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Вказує, що 28.06.2023 року між АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено Договір факторингу № 28/06/23, відповідно до умов якого право грошової вимоги за кредитним договором № 2025208462, укладеним між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 , перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Згідно п. 1.1. Договору факторингу АТ «ОТП БАНК» (Первісний Кредитор) передає, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає право грошової вимоги, що належить АТ «ОТП БАНК», і стає кредитором за Кредитними договорами, укладеними між АТ «ОТП БАНК» і Боржниками, в розмірі Портфеля Заборгованості.
Пунктом 1.3. Договору факторингу передбачено, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» одержує право (замість АТ «ОТП БАНК») вимагати від Боржників належного виконання всіх зобов'язань за Кредитними договорами. Саме цим АТ «ОТП БАНК» гарантує, що йому належить право вимоги по всім Кредитним договорам переуступлених до ТОВ «ФК «ЄАПБ», в тому числі по Кредитному договору №2025208462 від 28.06.2023 року.
Вказує, що відповідно до ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Згідно до вимог підпункту 12 пункту 10 розділу II Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року за №1000/5 витяг зі службового документа виготовляється, якщо немає необхідності виготовляти копію.
Зазначає, що таким чином, представником Позивача до позовної заяви, було долучено належним чином засвідчений Витяг з Реєстру боржників №2 до Договору факторингу № 28/06/23 від 28.06.2023 року, який оформлений у відповідності до ч. 1, 2 ст. 95 ЦПК України та підпункту 12 пункту 10 розділу II Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 року за №1000/5.
Вказує, що таким чином Позивач надав суду належні та допустимі докази, які підтверджують факт переходу права грошової вимоги від АТ «ОТП БАНК» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» відносно ОСОБА_2 , а твердження Відповідача щодо не доведення Позивачем факту переходу права грошової вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
З метою повного та об'єктивного розгляду справи, представник позивача вважає за доцільне надати: повну редакцію Договору факторингу № 28/06/23 від 28.06.2023 року; Розширений витяг Реєстру боржників №2 до Договору факторингу № 28/06/23 від 28.06.2023 року; Платіжну інструкцію від 28.06.2023 р. № 19867 як підтвердження сплати по Договору факторингу № 28/06/23 від 28.06.2023 року.
Проте, зважаючи на те, що за вищезазначеним Договором про відступлення права вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право грошової вимоги щодо великої кількості кредитних договорів, інформація по яких не має відношення до розгляду цієї цивільної справи у суді, додає до відповіді на відзив на позовну заяву належним чином засвідчену копію витягу з Реєстру з боржників № 2 до Договору факторингу № 28/06/23 від 28.06.2023 року (перша сторінка, сторінка із інформацією по заборгованості відповідача та остання сторінка із підписами Директора АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», що закріплені відбитками печаток цих підприємств) із ретушованою конфіденційною інформацією інших боржників та інформацією, що становить комерційну таємницю сторін договору.
У зв'язку з цим, Позивач вважає, що доводи Відповідача стосовно переходу права вимоги за Кредитним договором від АТ «ОТП БАНК» до ТОВ «ФК «ЄАПБ» є безпідставними та необґрунтованими.
Щодо витрат на професійну правничу допомогу зазначає наступне.
В даному випадку, заявлена вартість виконаних робіт з огляду на малозначність справи та складність справи є неспівмірною. Адже, термін виконання робіт щодо усних консультацій, ознайомлення з матеріалами справи, оформлення і складання відзиву на позовну заяву не відповідає критеріям реальності наданих адвокатських послуг та розумності їх вартості. Саме наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат. Тому, враховуючи вищевикладене, ТОВ «ФК «ЄАПБ» не вбачає підстав для відшкодування витрат на правову допомогу адвоката Відповідача у розмірі 10 000,0 грн. Таким чином, враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається Відповідач у Відзиві на позовну заяву, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог в повному обсязі - є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги.
Враховуючи вище викладене, просить суд прийняти відповідь на відзив на позовну заяву по справі № 308/5587/24 до розгляду та долучити до матеріалів цивільної справи; відзив на позовну заяву Відповідача у справі № 308/5587/24 залишити без розгляду та задоволення; розгляд справи проводити за відсутності представника Позивача; стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» понесені судові витрати; позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості задовольнити в повному обсязі.
07.05.2024 року від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, згідно яких зазначено, що відповідь на відзив не спростовує заперечень відповідача про не підтвердження Позивачем факту переходу права вимоги, як і наявності у Відповідача будь-якої заборгованості за кредитним договором, а заперечення щодо витрат на правову допомогу не грунтуються на актуальній практиці Верховного суду, щодо її застосування при вирішені справ даної категорії з огляду на наступне.
Зазначає, що відповідно до ст. 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 2 ст. 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. При цьому відповідно до приписів ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Таким чином, докази на підтвердження та/або спростування обставин і фактів, що входять до предмета доказування кожної сторони по справі, подаються разом з першими заявами по суті справи.
Відповідно до ч. 8 ст. 83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Вважає, що з відповіді на відзив та долучення додаткових доказів Позивач не наводить жодного обгрунтування підстав не подання їх разом з першою заявою по суті (позовом) з об'єктивних та непереборних обставин, які не залежали від волі Позивача, а відтак на підставі наведеного процесуального законодавства пропуск процесуального строку, встановленого для подання доказів по справі, має наслідком неприйняття судом таких доказів до розгляду.
Більш того такі жодним чином не підтверджують переходу права вимоги до позивача, адже з Долученого Реєстру боржників не можливо встановити по якому кредитному продукту перейшло право вимоги, більш того в силу п.8.3.2. Договору факторингу такий діє разом з Актом прийому передачі (додаток 2 до цього договору), однак долучений Позивачем новий Договір та відповідно Акт прийому передачі взагалі не містить ніяких даних про боржника, не кажучи вже і про Відповідача, не долучено Позивачем, документації по заборгованості, як це передбачено п.8.1 Договору факторингу , та закріплено право переходу до фактора вимоги тільки після підписання Акту приймання передачі п. 8.1.1. та 8.3.2 у формі Додатку № 4 та № 2 відповідно до даного договору. Однак навіть долучені додаткові доказ у вигляді Актів прийому передачі не містять інформації про Відповідача.
Щодо заперечень позивача по судовим витратам, зазначила наступне.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, докази щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови що до закінчення судових дебатів сторона зробила про це відповідну заяву. Відповідне правове застосування строків подання відповідних доказів висловлено у Постанові по справі № 755/9215/15-ц Великої Палати ВС прийнятій 19.02.2020р.
Відтак зважаючи, що провадження в даній справі було відкрито в порядку спрощеного провадження, Відповідачем в заяві по суті (відзиві) так і підчас слухання справи було зроблено відповідну заяву про подання доказів, щодо розміру витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом, а саме витрат на правову допомогу, будуть подані протягом 5 днів з моменту оголошення рішення.
Що стосується розміру судових витрат на правову допомогу, а саме їх зменшення, то представник відповідача вказує, на те, що правові висновки з цього приводу висловлені Верховним Судом. Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони (КЦС ВС №523/3904/19 від 09.02.2022 р.), Зважаючи що Позивачем не надано жодного клопотання про їх зменшення, а наведено правові висновки, щодо їх розподілу після подання відповідачем відповідних документів, дає підстави стверджувати, що немає підстав для їх зменшення з підстав не співмірності,
З огляду на викладене просила суд відмовити в задоволені позову та стягнути з Позивача на користь Відповідача судові витрати, що складають з витрат на правову допомогу.
17.05.2024 року від представника позивача надійшли додаткові пояснення по справі, згідно яких вважає викладені представником відповідача доводи безпідставними, необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу суду.
Вказує, що як свідчать фактичні обставини справи, позивачем разом з поданням позовної заяви було подано наявні у нього докази, що підтверджують фактичні обставини справи, в тому числі, копію витягу з Договору факторингу № 28/06/23 від 28.06.2023 як доказ переходу до позивача права вимоги за кредитним договором. Зважаючи на те, що за вищезазначеним Договором про відступлення права вимоги до ТОВ «ФК «ЄАПБ» перейшло право грошової вимоги щодо великої кількості кредитних договорів, інформація по яких не має відношення до розгляду цієї цивільної справи у суді, а також з метою додаткового підтвердження обставин виникнення у позивача права вимоги саме до відповідача, позивачем разом з відповіддю на відзив на позовну заяву було подано належним чином засвідчену копію витягу з Реєстру з боржників № 2 до Договору факторингу № 28/06/23 від 28.06.2023 року (перша сторінка, сторінка із інформацією по заборгованості відповідача та остання сторінка із підписами Директора АТ «ОТП БАНК» та ТОВ «ФК «ЄАПБ», що закріплені відбитками печаток цих підприємств) із ретушованою конфіденційною інформацією інших боржників та інформацією, що становить комерційну таємницю сторін договору. Зазначений доказ підтверджує, що на підставі Договору факторингу № 28/06/23 від 28.06.2023, Позивач одержав від АТ «ОТП БАНК» право вимоги по заборгованості Відповідача, що підтверджується Договором факторингу та додатками до нього, зокрема Реєстру боржників № 2 до Договору факторингу № 28/06/23 від 28.06.2023 та Актом приймання-передачі інформації згідно Реєстру Боржників в електронному виді за Договором факторингу № 28/06/23 від 28.06.2023.
Вважає, що враховуючи все вищевикладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається Відповідач у запереченнях на відзив на позовну заяву, як на підстави для відмови у задоволені позовних вимог в повному обсязі - є не обґрунтовані, недоведені, суперечать умовам укладених правочинів, нормам чинного законодавства, ряду правових позицій викладених в Постановах ВСУ, а отже є такими що не підлягають задоволенню та не повинні братися судом до уваги.
Щодо строку подання зазначених додаткових доказів позивач зазначає, що дані докази були подані позивачем з метою спростування заперечень відповідача, викладених у відзиві, а отже не могли бути подані разом з позовною заявою, оскільки на момент пред'явлення позову позивачу була невідома позиція відповідача по даній справі, а загальний об'єм наявних у позивача документів, що можуть додатково підтвердити фактичні обставини справи є занадто великим й подання їх усіх до суду не сприяло би ефективному та своєчасному розгляду справи. Тим більше, що позивач не позбавлений права подавати до суду додаткові докази на підтвердження фактичних обставин справи.
Виходячи з наведеного, позивач вважає обставини неподання разом з позовом доказів, доданих до відповіді на відзив, поважними, а отже строк на їх подання може бути поновлений. Крім того, позивач повідомляє, що з метою надання, вичерпної інформації по справі, ТОВ «ФК «ЄАПБ», звернулося до Первісного кредитора з відповідними запитами щодо надання додаткових доказів, а саме детальних розрахунків заборгованості за кредитним договором. ТОВ «ФК «ЄАПБ» отримано відповідь на запит від Первісного кредитора, тому, з метою ґрунтовного, повного та об'єктивного вирішення справи Позивач просить суд, долучити до матеріалів справи документи, надані Первісним кредитором, а саме: розрахунок заборгованості за кредитним договором № 2025208462, укладеним між АТ «ОТП БАНК» та ОСОБА_2 (в якому зазначена дата видачі кредитних коштів та період нарахування відповідних відсотків, згідно умов вищезазначеного договору); Звіт-рахунок за період з 07.08.2019 по 28.06.2023 (як підтвердження перерахування коштів Відповідачу). Вважає, що надані Позивачем докази є належними, допустимими та достатніми для підтвердження надання/перерахування коштів Позичальнику, обґрунтування розміру заборгованості Відповідача та відступлення права вимоги за вищезазначеним договором, отже позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» є законними та обґрунтованими.
Також зазначено, що ТОВ «ФК «ЄАПБ» не вбачає підстав для відшкодування витрат на правову допомогу адвоката Відповідача у розмірі 10 000,0 грн.
З огляду на викладене, просив суд прийняти Додаткові пояснення по справі № 308/5587/24 до розгляду та долучити до матеріалів цивільної справи; розгляд справи проводити за відсутності представника Позивача; стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «ФК «ЄАПБ» понесені судові витрати; позовні вимоги ТОВ «ФК «ЄАПБ» до ОСОБА_2 про стягнення задовольнити в повному обсязі.
22.05.2024 року від представника відповідача надійшло клопотання про повернення без розгляду додаткових пояснень позивача від 17.05.2024 року, з огляду на наступне.
Зазначає, що згідно Ухвали Ужгородського міськрайонного суду від 08.04.2024р. в даній справі вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження з встановленням судом чітких строків для подання сторонами як заяв по суті так і заяв з процесуальних питань. Крім цього вирішено розгляд справи по суті провести 08.05.2024р. (перше судове засідання) тобто судом надано сторонами достатньо часту до першого судового засідання по суті надати всі докази та відповідно викласти свої доводи та міркування щодо наявного спору.
Вказує на те, що Сторонами до 08.05.2024р. було подано всі заяви по суті, відповідно розгляд стави по суті розпочався 08.05.2024р. і в судовому засіданні було оголошено перерву. Натомість Представником Позивача через підсистему «електронний суд» 17.05.2024р. в рамках даної справи після початку розгляду справи по суті подано Додаткові пояснення у справі та долучено ряд письмових доказів. Представник відповідача вважає, що Додаткові пояснення, як і долучені письмові докази підлягають залишенню без розгляду з огляду на наступне.
Вказує, що статтею 174 ЦПК України передбачено, що при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву. Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне.
Із матеріалів справи вбачається, що сторони подали кожна зі свого боку всі заяви по суті справи, чим вичерпано подання сторонами відповідних заяв і суд не надавав можливості позивачу подати будь-які додаткові пояснення в порядку ч. 5 ст. 174 ЦПК України, а позивач в свою чергу не звертався до суду за отриманням відповідного дозволу для надання додаткових пояснень щодо окремого питання.
З огляду на викладене, просить суд повернути без розгляду подані позивачем Додаткові пояснення та письмові докази.
Що стосується клопотання позивача про долучення письмових доказів до матеріалів справи, яке надійшло до суду з відповіддю на відзив 03.05.2024 року та 17.05.2024 року , суд виходить з наступного.
Відповідно до частини першої статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Отже, належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом.
Згідно зі статтею 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. При цьому відповідно до приписів ч. 2, 3 ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Судом встановлено, що 08.04.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання було призначене на 09 год. 40 хв. 08 травня 2024 року.
Згідно долучених представником позивача доказів не вбачається, що дані докази не могли бути подані у встановлений законом строк з об'єктивних причин. Представник позивача повинен був письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу, однак заява про долучення доказів до матеріалів справи такої інформації не містить, а тому суд з огляду на приписи чинного законодавства відмовляє представнику позивача у долученні доданих ним додаткових доказів до матеріалів справи.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до ч.4 ст. 83 ЦПК України якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.
Оскільки позивач в порушення приписів ЦПК України не долучив докази до позовної заяви, та не повідомив суд письмово про наявність обєктивних причин з яких доказ не може бути поданий у встановлений законом строк, а подав їх до суду після спливу тривалого часу, а відтак докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, відповідно до приписів ч.8 ст. 83 ЦПК України.
Заяви, клопотання.
22.04.2024 року представник відповідача подала до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи.
23.04.2024 року представник відповідача подала до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та можливістю їх фотокопіювання.
01.05.2024 року представник відповідача подала до суду відзив на позовну заяву.
03.05.2024 року представник позивача подав до суду відповідь на відзив.
07.05.2024 року представник відповідача подала до суду заперечення на відповідь на відзив.
17.05.2024 року представник позивача подав до суду додаткові пояснення по справі та додаткові докази.
17.05.2024 року представник відповідача подала до суду клопотання про долучення доказів щодо розміру понесених судових витрат.
22.05.2024 року представник відповідача подала до суду клопотання про повернення без розгляду додаткових пояснень позивача від 17.05.2024 року.
В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:
08.04.2024 року ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження.
Заслухавши вступне слово представника відповідача, вивчивши та перевіривши в судовому засіданні матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Статтею 12 ЦПК України, визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5 даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи, а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).
Фактичні обставини справи встановлені судом:
Судом встановлено, що 07.08.2019 р. між ТОВ " ОТП БАНК " правонаступником якого є позивач та відповідачем - ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №2025208462, згідно з яким банк надає позичальнику кредит, а позичальник отримує його на наступних умовах в розмірі: 1848,90 грн. - на придбання товару у продавця 1; 129,42 грн. - на сплату комісійної винагороди за видачу кредиту; 350,00 грн. на сплату додаткових послуг банку, а саме: послуга: «СМС+Довідка». Загальний розмір кредиту складає 2328,32 грн. Дата остаточного повернення кредиту - 07.08.2021 року, що стверджується кредитним договором №2025208462 від 07.08.2019 р., копія якого приєднана до матеріалів справи.
Зі змісту кредитного договору №2025208462 від 07.08.2019 року вбачається, що заява-анкета є невід'ємною частиною Договору про видачу та обслуговування міжнародних платіжних карток та Правил користування карткою, Інформаційного листка, Тарифів Банку, які розміщені на офіційному сайті банку.
Судом встановлено, що відповідачем також підписано паспорт споживчого кредиту у якому містить інформація про основні умови кредитування, орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та порядок його повернення, а також анкету-заяву на отримання кредиту/опитувальний лист від 07.08.2019 року.
Відповідно до копії паспорту споживчого кредиту від АТ «ОТП Банк» від 07.08.2019, підписаного позичальником ОСОБА_2 , сторонами погоджено наступні умови кредитування: сума/ліміт кредиту 2328,32 грн. (з можливістю збільшення відповідно до кредитного договору); строк кредитування 24 місяців (з правом пролонгації), мета отримання споживчі цілі. (а.с. 7)
Заява анкета та паспорт споживчого кредиту були підписані відповідачем 07.08.2019 року.
Судом встановлено, що придбання відповідачем товару, метою якого було отримання кредиту, підтверджується рахунком-фактурою №УФМ-0708-4559872 від 07.08.2019 р., видатковою накладною № УФМ-0708-31613892 від 07.08.2019 р. та фіскальним чеком магазину «Фокстрот» від 07.08.2019 р.( а.с. 11-12)
Як встановлено судом, 28.06.2023 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» було укладено Договір факторингу №28/06/23, у відповідності до якого АТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло належні АТ «ОТП Банк» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. ( а.с. 15-17)
Пунктом 6.2.4 договору факторингу передбачено, що відступлення права вимоги за цим договором здійснюється без згоди боржників.
Згідно витягу з реєстру боржників №2 до договору факторингу №28/06/23 від 28.06.2023 р. ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло право грошової вимоги до боржників, у тому числі до ОСОБА_2 щодо заборгованості за кредитним договором №2025208462 у розмірі 60 165,88 грн., з яких: 36000,00 грн. загальна заборгованість по тілу кредиту, 24165,88 грн. загальна заборгованість по відсотках, 0,00 грн. - загальна сума боргу комісії. ( а.с. 17)
Згідно розрахунку заборгованості за кредитним договором №2025208462 від 07.08.2019 р., за період з 28.06.2023 р. по 29.02.2024 р. відповідач допустив загальний залишок заборгованості за наданим кредитом в розмірі 60165 грн. 88 коп., яка складається із: 36000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу; 24165,88 грн. - сума заборгованості за відсотками. ( а.с. 14).
Нормативно-правове обґрунтування:
Правовідносини між сторонами по справі є цивільно-правовими та урегульовані положеннями ЦК України.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з нормою ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст.611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст.610 ЦК України).
Так, ст. 626 ЦК України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У статті 627 ЦК України встановлено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти(кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Статтею 512 ЦК України визначені загальні підстави та порядок заміни кредитора у зобов'язанні, відповідно якої кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 ЦК України).
Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб'єктний склад (клієнт - фізична чи юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, фактор - банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник - набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».
За договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов'язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт - отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.
Ціна договору факторингу визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги. Розмір винагороди фактора може встановлюватись по-різному, наприклад, у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю.
Договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною другої сторони шляхом надання в її розпорядження певної суми грошових коштів. Вказана послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.
Плата за договором факторингу може бути у формі різниці між реальною ціною вимоги і ціною, передбаченої в договорі, право вимоги за яким передається.
Згідно з частиною першою статті 1084 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.
Вищевказані правові висновки щодо кваліфікуючих ознак договору факторингу зроблені Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 11.09.2018 у справі № 909/968/16, від 31.10.2018 у справі № 465/646/11, від 11.10.2019 у справі № 910/13731/17 та від 10.11.2020 у справі № 638/22396/14-ц.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Пунктом 1.13 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, яка затверджена постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року №22, встановлено, що під час здійснення розрахунків можуть застосовуватись розрахункові документи на паперових носіях та в електронному вигляді. Ця Інструкція встановлює правила використання під час здійснення розрахункових операцій таких видів платіжних інструментів: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; інкасового доручення (розпорядження). Згідно із пунктом 2.14 цієї Інструкції банк платника на всіх примірниках прийнятих розрахункових документів і на реєстрах обов'язково заповнює реквізити «Дата надходження» і «Дата виконання», а банк стягувача - «Дата надходження в банк стягувача», засвідчуючи їх підписом відповідального виконавця та відбитком штампа банку, а на документах, прийнятих банком після закінчення операційного часу, крім того, ставиться штамп «Вечірня». Отже, належним та достовірним доказом проведення безготівкового розрахунку є відповідний платіжний документ, передбачений положеннями вищевказаної Інструкції, заповнений відповідно до вимог цього нормативного документу.
Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є, саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Крім того, у матеріалах справи відсутній розрахунок заборгованості як по тілу кредиту, так і по відсотках за користування кредитними коштами за період з 07.08.2019 по день переходу права вимоги до нового кредитора (позивача).
Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.
Аналогічні за змістом висновки викладені у постанові Верховного Суду від 11.09.2019 у справі № 755/2284/16-ц.
Разом з тим, відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Аналіз зазначених норм дає підстави для висновку, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.
Суд вважає, що додатки до договору факторингу (витяг з реєстру боржників) без банківської виписки з особового рахунку позичальника жодним чином не підтверджує, яку суму коштів отримав відповідач за укладеним договором, яка частина тіла кредиту та відсотків за його користування була сплачена ним, та яка частина сплачена не була стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Більше того, такий розрахуннок не є первинними бухгалтерськими документами, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Отже, сам по собі, без надання доказів отримання кредитних коштів позичальником, такий розрахунок не підтверджує наявності заборгованості у відповідача перед позивачем.
Також до договору факторингу № 28/06/23 від 28 червня 2023 року долучено витяг з реєстру боржників № 2, в якому наведені дані щодо боржника ОСОБА_2 та суми заборгованості за кредитним договором, у розмірі 60 165,88 грн. Аналогічні дані наведені у розрахунку заборгованості за кредитним договором №2025208462 від 07.08.2019 року за період з 28 червня 2023 року по 29 лютого 2024 (а.с.14,17)
З даних розрахунку заборгованості за кредитним договором №2025208462, наданого позивачем на підтвердження позовних вимог, вбачається, що загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 60 165,88 грн. з яких: 36000,00 грн. - загальна сума боргу по тілу; 24165,88 грн. - сума заборгованості за відсотками. Така ж сума заборгованості зазначена у витязі з реєстру боржників №2 до договору факторингу №28/06/23 від 28.06.2023.
Разом із цим, суд не може взяти за основу надані позивачем вищевказані розрахунок заборгованості та витяг з реєстру боржників до договору факторингу, оскільки сума кредиту, яка була надана АТ «ОТП Банк» відповідачу на придбання товару у продавця складала 2328,32 грн., тоді як у розрахунку заборгованості та у витязі з реєстру боржників загальна сума по тілу кредиту складає 36000,00 грн. При цьому, чим керувався та з чого виходив первісний кредитор коли здійснював нарахування на загальну суму по тілу кредиту, матеріали справи не містять. Також варто зазначити, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували правильність нарахованої первісним кредитором суми боргу за відсотками у розмірі 24165,88 грн., оскільки не зрозуміло на яку суму заборгованості вони були нараховані, а саме на суму кредиту у розмірі 2328,32 грн. чи не встановлену судом суму 36000,00 грн.
Таким чином, з наданих позивачем доказів не можливо встановити обґрунтованість розміру заборгованості ані за тілом кредиту у розмірі 36000,00 грн., ані обґрунтованість заборгованості по відсоткам у розмірі 24165,88 грн. Надані документи на підтвердження заявлених позовних вимог, унеможливлюють виконання розрахунку безпосередньо судом.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику в кредит. Більше того, такий розрахуннок не є первинними бухгалтерськими документами, оскільки не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Отже, сам по собі, без надання доказів отримання кредитних коштів позичальником, такий розрахунок не підтверджує наявності заборгованості у відповідача перед позивачем.
На підтвердження своїх прав кредитора, ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» надано копію Договору факторингу №28/06/23 від 28.06.2023 року укладеного між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», у відповідності до якого АТ «ОТП Банк» відступило на користь ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» прийняло належні АТ «ОТП Банк» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників.
Однак, вказаний договір факторингу №28/06/23 від 28.06.2023 року є неналежним доказом, оскільки не містить всіх аркушів, а саме: після аркушу під № 2, який закінчується п. 5.1, слідує аркуш під № 4, який закінчується п.6.4, далі наступний аркуш, який починається п. 14.11 та зікунчується п. 15.1.
Крім цього, на підтвердження переходу права грошової вимоги ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» наданий Витяг з Реєстру боржників №2 до договору факторингу № 28/06/23 від 28.06.2023, який не містить підписів посадових осіб АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Європейська агенція з повернення боргів» і відтисків печаток, тобто його зміст міг бути змінений в односторонньому порядку та викладений в зручній для позивача формі, що не відповідає оригіналу, тому є неналежним доказом.
Також, долучена до позовної заяви копія розписки про отримання емітованої картки не може слугувати первинним документом бухгалтерського обліку господарських операцій у розумінні положення ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», оскільки з даної розписки не вбачається коли і ким вона була підписана.
До договору факторингу також долучено витяг з реєстру боржників № 2 до договору факторингу №28/06/23 від 28 червня 2023 року, в якому наведені дані щодо боржника ОСОБА_2 та суми заборгованості за кредитним договором, у розмірі 60165,88 грн. Аналогічні дані наведені у розрахунку заборгованості за кредитним договором №2025208462 за період з 28 червня 2023 року по 29 лютого 2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1049 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування.
З аналізу зазначених норм матеріального права слідує, що після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється.
У разі заміни первісного кредитора у зобов'язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов'язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.
Суд приймає до уваги, що в матеріалах справи наявний паспорт споживчого кредиту підписаний відповідачем 07.08.2019 року.
Разом з тим, потрібно розмежовувати форму правочину та спосіб підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавцем по наданню споживачу інформації, необхідної для порівняння різних пропозицій кредитодавця. Способом підтвердження виконання переддоговірного обов'язку кредитодавця є паспорт споживчого кредиту. Ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту.
Аналогічний правовий висновок висловлено в постанові Верховного Суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20.
Отже, факт підписання відповідачем паспорту споживчого кредитування не може безумовно свідчити, що між сторонами погоджено істотні умови договору про розмір відсотків за укладеним договором.
Враховуючи викладене, повно та всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши зібрані у справі докази, суд приходить до висновку, що позовні вимоги не ґрунтуються на вимогах закону, обставини справи не підтверджені певними засобами доказування, зокрема, позивачем не було надано належних та достатніх доказів у підтвердження надання відповідачу кредитних коштів та користування відповідачем кредитними коштами, а також доказів наявності заборгованості саме у визначеному у позові розмірі, а тому у задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.
За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».
Суд вважає, що позивачем не доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, й, навпаки відповідачем повністю спростовані підстави позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України ,№ 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 л ипня 2006 року).
Щодо розподілу судових витрат
Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Виходячи з встановлених вище обставин, суд не знаходить підстав для розподілу судових витрат, оскільки при відмові в задоволенні позовних вимог, відповідно до змісту вимог ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на позивача.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу слід зазначити наступне.
Із матеріалів справи вбачається, що 19 квітня 2024 року між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Мигальчич Л.А. укладено договір про надання правової допомоги №45/ц.
Положеннямистатті 59 Конституції Українизакріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно зі статтею 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьоїстатті 2 ЦПК України).
Згідно з ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч. ч. 1, 3ст. 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаннях з розглядом справи, до яких зокрема належать витрати на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з частиною 3 статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише у тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася у справі тими особами, які одержали за це плату.
Відповідно до частин 4 та 5 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися (частина третястатті 141 ЦПК України).
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно з пунктами 4, 6, 9 частини 1статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини.
Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру» визначено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставістатті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України'заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 2 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 3 лютого 2021 року у справі №522/24585/17.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Відповідно до ч.ч.5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 3 жовтня 2019 року у справі №922/445/19, від 6 грудня 2019 року у справі №910/353/19, постанові Верховного Суду від 25 травня 2021 року у справі №910/7586/19.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціну позову та (або) значення справи для сторони (постанова КЦС ВС від 23 червня 2022 у справі 607/4341/20).
Повертаючись до матеріалів справи, яка розглядається, суд зазначає про те, що відповідно до укладеного договору від 19.04.2024 року адвокат Мигальчич Л.А. надає відповідачу ОСОБА_2 правничу допомогу в обсязі та на умовах, визначених договором.
Подаючи відзив на позов, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мигальчич Л.А. зазначила, що попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс і очікує понести в зв'язку з розглядом справи становить 10000,00 грн, що складається з витрат на правову допомогу. Докази понесених судових витрат будуть надані у відповідності до вимог ЦПК України.
На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мигальчич Л.А. надала копію договору про надання правової допомоги №45/ц від 19.04.2024 року, укладений між адвокатом Мигальчич Л.А. та відповідачем ОСОБА_2 ; копію Акту про прийняття-передачу наданих послуг та проведення розрахунків між сторонами від 15.05.2024 року на суму 10 000,00 грн.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30.09.2009 № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах, захист від обвинувачення тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
З викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз'яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо (аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16).
Судом встановлено, що представником відповідача не додано детального опису робі (наданих послуг) адвокатом.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 зазначено, що оцінюючи зміст зазначених приписів, Велика Палата Верховного Суду виснує, що подання детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, не є самоціллю, а є необхідним для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат (п. 140 постанови).
У своїй заяві представник відповідача зазначила, наступне. Що стосується доказів готівкового та без готівкового розрахунку між сторонами в частині оплати гонорару за надані послуги по правовій допомозі то враховуючи правову позицію Верховного суду викладену в Постанові (ВС/КАС у справі № 727/4597/19 від 16.04.2020) чітко зазначено Отримання гонорару втому числі готівкою можна підтверджувати БУДЬ-ЯКИМ документом (квитанція, акт, розписка тощо), Відтак у Акті прийому -передачі наданих послуг в п. 5 сторони чітко зазначили про проведений у готівковій формі розрахунок між сторонами в момент підписання акту.
Однак суд при вирішенні питання стягнення витрат на правничу допомогу бере до уваги правові висновку викладені у постанові від 07.09.2023 року у справі за № 202/8301/21 в якій Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду зазначає, що обов'язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо). Вищезазначене узгоджується з висновками, викладеними у постановах Верховного Суду (справи №821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18, № 199/3939/18-ц, № 466/9758/16-ц) та в постанові Великої Палати Верховного Суду (справа № 826/1216/16).
Таким чином, судом встановлено, що представником позивача не надано до суду документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо).
Судом встановлено, що згідно пункту 3.3. договору про надання правової допомоги №45/ц від 19.04.2024 року між відповідачем ОСОБА_2 та адвокатом Мигальчич Л.А. вбачається, що оплата наданих послуг за Договором здійснюється Замовником попередньо протягом трьох днів з моменту підписання договору з наступним підписанням Акта приймання-здачі наданих послуг.
Судом встановлено, що Акт про прийняття-передачі наданих послуг та проведення розрахунків між сторонами на суму 10 000,00 грн. було підписано сторонами 15.05.2024 року, а відтак аргументи представника відповідача про те, що витрати оплачені готівкою, на час ухвалення рішення не відповідає умовам договору, оскільки не підтверджено доказами такої оплати.
Разом з тим, представником відповідача ОСОБА_2 - адвокатом Мигальчич Л.А. не додано фінансового документу про сплату наданих послуг на суму 10 000,00 гривень.
Суд звертає увагу, що такий фінансовий документ про сплату за надані послуги на суму 10 000,00 гривень не був долучений на час ухвалення судом рішення.
З огляду на викладене, представником відповідача не підтверджено фактично понесені витрати на правову допомогу у сумі 10 000,00 грн., а тому суд приходить до висновку про відмову в задоволенні заявленої вимоги.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається яна сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування іншою стороною витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній зі сторін без відповідних дій з боку такої сторони. Суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, що підлягають розподілу, за клопотанням іншої сторони. Інша сторона зобов'язана довести неспівмірність заявлених опонентом витрат.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що в задоволенні вимоги про стягнення витрат на правову допомогу слід відмовити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 13, 14, 82, 206,223, 259, 263-265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,
В задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» в особі представника Кожухівський Я.І. до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором- відмовити.
В задоволенні вимоги представника відповідача ОСОБА_1 про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.
Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Ужгородський міськрайонний суд.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).
Учасники справи:
Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» (місце знаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд. 30, код ЄДРПОУ 35625014);
Відповідач - ОСОБА_2 (місце проживання: АДРЕСА_1 ).
Дата складання повного тексту судового рішення - 11.10.2024.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду К.К. Бенца