вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
11.10.2024м. ДніпроСправа № 904/3775/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Фещенко Ю.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) представників сторін, справу
за позовом Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)
до Управління комунальної власності міста Виконкому Криворізької міської ради (м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область)
про стягнення заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 05.11.2021 у загальному розмірі 235 006 грн. 28 коп.
Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Управління комунальної власності міста Виконкому Криворізької міської ради (далі - відповідач) заборгованість за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 05.11.2021 у загальному розмірі 235 006 грн. 28 коп.
Ціна позову складається з наступних сум:
- 226 811 грн. 71 коп. - заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії;
- 106 грн. 20 коп. - заборгованість за абонентське обслуговування.
- 1 701 грн. 72 коп. - пеня;
- 4 991 грн. 80 коп. - інфляційні втрати;
- 1 394 грн. 85 коп. - 3% річних.
Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 05.11.2021 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем у період з 01.01.2024 по 28.03.2024 послуги з постачання теплової енергії, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 226 811 грн. 71 коп., а також надані у період з 01.01.2024 по 30.06.2024 послуги абонентського обслуговування, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 106 грн. 20 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 45 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.06.2024 по 14.08.2024 в сумі 1 701 грн. 72 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з червня по липень 2024 року в сумі 4 991 грн. 80 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 01.06.2024 по 14.08.2024 в сумі 1 394 грн. 85 коп.
Також позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь сплачений судовий збір у розмірі 2 820 грн. 08 коп.
Ухвалою суду від 29.08.2024 позовну заяву було прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Від третьої особи за допомогою системи "Електронний суд" надійшли пояснення у справі (вх. суду № 42919/24 від 11.09.2024), в яких вона повідомляє про таке:
- враховуючи період нарахування заборгованості з 01.01.2024 по 28.03.2024, відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VІІІ, що введено в дію з 01.05.2019, предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та управління побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках;
- відповідно до статті 1 Закону України "Про теплопостачання" балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшло клопотання (вх. суду № 43811/24 від 17.09.2024), в якому він просить суд поновити строк на подання відзиву на позовну заяву та прийняти наданий відповідачем відзив на позовну заяву до розгляду.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшов відзив на позовну заяву (вх. суду № 43815/24 від 17.09.2024), в якому він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:
- позивач зазначає, що на балансовому обліку відповідача перебуває нежитлове приміщення загальною площею 1 125,66 кв. м за адресою: вул. Кобилянського, 199 та стверджує, що Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради отримувало послугу з постачання теплової енергії за вказаною адресою і повинно сплатити заборгованість за період з 01.01.2024 по 28.03.2024 у сумі 235 006 грн. 28 коп. Відповідач з даною вимогою не погоджується та вважає за доцільне надати роз'яснення стосовно обсягу повноважень Управління, на які посилається позивач, визначених в редакції Положення про Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради від 23.09.2020 № 5014, в якому зазначено, що основними завданнями та функціями Управління є реалізація державної та місцевої політики, спрямованої на ефективне здійснення переданих міською радою повноважень щодо управління, користування та розпорядження комунальною власністю територіальної громади міста, приватизації, відчуження, передачі в орендне користування комунального майна. Позивач бере за основу слова "управління, користування та розпорядження" і ототожнюють їх з поняттям і змістом права власності, яке згідно із статтею 317 Цивільного кодексу України встановлює, що власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Однак в Положенні про Управління чітко визначено "переданих міською радою повноважень", конкретизація яких (чітко визначених повноважень) перелічується далі в пунктах 2.2: у сфері управління об'єктами комунальної власності - організовує проведення щорічної інвентаризації, веде електронний Реєстр об'єктів нерухомого майна, видає накази на передачу, списання основних засобів, за зверненнями комунальних підприємств, закладів, установ видає накази про затвердження статутів, уносить за поданням управлінь, відділів, інших виконавчих органів міської ради проекти рішень щодо створення, ліквідації підприємств тощо ( підпункт 2.2.1); у сфері приватизації та продажу комунального майна - здійснює заходи щодо приватизації тощо (підпункт 2.2.2); у сфери оренди - укладає договори, готує проекти рішень про включення об'єктів до Переліків першого або другого типу (підпункт 2.2.3). Тобто повноваження Управління чітко визначені міською радою, здійснюються в межах рішень міської ради і не свідчать про виконання всіх функцій власника комунального майна. Серед делегованих відсутні повноваження утримання, оплати послуг за користування нерухомим майном комунальної власності. Управління комунальної власності міста відповідно до Положення про Управління, обліковує об'єкти нерухомості нежитлового призначення на власному балансі, тобто є балансоутримувачем цих об'єктів з метою надання їх в орендне користування або приватизації. Для своїх власних потреб, а саме: розміщення працівників, ведення будь-якої діяльності зазначені нежитлові приміщення не використовуються. Управління не є суб'єктом господарювання, якому власник передав в оперативне управління нежитлові приміщення. Управління є структурним підрозділом органу місцевого самоврядування, яке утримується бюджетом Криворізької міської територіальної громади;
- враховуючи те, що дія нормативно-правового акту поширюється на відносини, які виникли після набуття ним чинності, в даному випадку з 01.01.2024 по 28.03.2024, тобто після набрання чинності Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІІ від 09.11.2017, (далі - Закон № 2189), який відповідно до Прикінцевих та перехідних положень введено в дію з 01.05.2019, до спірних правовідносин щодо стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги підлягають застосуванню приписи саме цього Закону. Отже, основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189. Учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг, відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" №2189, є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг. Балансоутримувач взагалі не є учасником правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг (стаття 6 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").
- укладати договір на споживання має власник, або інша особа, яка користується приміщенням і отримує житлово-комунальні послуги. Враховуючи те, що відповідач не є власником вказаних нежитлових приміщень та споживачем послуг, за вказаними адресами не перебувають працівники відповідача, взагалі приміщення зачинено і не використовується, тому відповідний договір чи заяву про приєднання до договору з боку відповідача не було підписано, про що повідомлено позивачу у відповіді на претензію. Необхідність подання заяви про приєднання, яка передбачена пунктом 2 цього ж публічного договору від 05.10.2021, на який посилається позивач, а також відповідно до пункту 13 Правил надання послуг з теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 визначено, що фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги;
- позивачем не надано жодного документа, який підтверджує, що власник нежитлових приміщень зобов'язує відповідача укласти договори споживання теплової енергії за спірною адресою;
- Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради є неналежним відповідачем послуги теплопостачання за вказаною адресою оскільки фактично не є споживачем цих послуг і приміщення перебуває в орендному користуванні. Згідно із статтею 13 вказаного Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем або особою, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача. Згідно із статтею 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Позивачем не надано доказів отримання відповідачем послуг з теплопостачання за спірною адресою у вказаний період, а також доказів надання позивачем житлово-комунальних послуг, спрямованих на забезпечення умов перебування осіб у нежилих приміщеннях, а отже відсутні підстави оплати послуг, якими відповідач не користувався і не виявив наміру користуватися. Відповідач звертає увагу, що жодна довідка, розрахунок, акт, який надано позивачем як доказ надання послуги теплопостачання, не містить підпису та погодження Управління комунальної власності міста. Наявний в матеріалах справи акт від 15.11.2022 про подачу теплоносія до житлового будинку по вул.Кобилянського, 199, підписаний представником позивача та ТОВ "Сітісервіс-КР" не містить доказів подання теплоносія у спірне нежитлове приміщення площею 1 125,66 кв. м по вул. Кобилянського, 199. Нежитлове приміщення - приміщення в житловому будинку, що не належать до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин. Доказів надання послуги теплопостачання саме в це окреме нежитлове приміщення не надано, а також не надано доказів отримання (споживання) відповідачем вказаних послуг;
- відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом. Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради не є ані власником, ані споживачем послуг нежитлових приміщень за вказаними адресами та не має обов'язку їх сплачувати. А поняття "балансоутримувач" у новому Законі України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189 взагалі відсутнє.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшла відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 44468/24 від 20.09.2024), в якому він зазначає таке:
- стосовно не реєстрації нерухомого майна за відповідачем позивач зазначає, що відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 (поточна редакція) "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю, затверджено "Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності)" (далі - Постанова № 311), де зазначено, що до комунальної власності передається житловий та нежитловий фонд Рад народних депутатів, житлово-експлуатаційні, житлово-комунальні, ремонтно-будівельні та інші організації, пов'язані з обслуговуванням та експлуатацією цього житлового фонду. Отже, весь нежитловий фонд свого часу було передано з державного майна України до територіальних громад, відповідно до територіально-адміністративного устрою, і це юридичний факт. Надалі, законодавець у 1997 році у пункті 1 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" зазначив що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини. Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою (що і було зроблено свого часу, ще в 1991 році Постановою № 311), іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом. А відповідно до частини 1 статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність. Ця норма передбачає автоматичне набуття права власності на передане майно відповідачем, і це також юридичний факт. Єдине, на що посилається відповідач, це не існування того юридичного факту, що право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації (частина 1 статті 182 Цивільного кодексу України), тобто не внесення відомостей про зареєстровані права за відповідачем до Державного реєстру речових прав, щодо власника. Проте, не внесення відомостей до державного реєстру про зареєстровані права власника зумовлені бездіяльністю самого відповідача, який не реєструє права комунальної власності у Державному реєстрі речових прав в процесі володіння та користування цим майном;
- на момент редакції Постанови № 311 від 05.11.1991 та дії Цивільного кодексу в редакції 1963 року, в часи передачі житлового та нежитлового фонду на місця у тому числі відповідачу, державна реєстрація прав власності не вимагалася (ще навіть не було створено Державного реєстру речових права), а отже набуття права власності на той час не ставилося в залежність від державної реєстрації. Отже, не проведення державної реєстрації не повинно ставитися в залежність до правових висновків на користь позивача й зараз, адже після передачі житлового фонду згідно з Постановою № 311 відповідач, як орган, що відповідає у місті за облік певного нерухомого майна територіальної громади міста (наділений повноваженнями міською радою) фактично володів (та володіє на даний час) користувався на правах власника вказаними приміщеннями, усував чужий вплив на вказане нерухоме майно, так як згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності, окрім іншого щодо володіння об'єктами права комунальної власності;
- форма права власності власників приміщень (як житлових так і нежитлових) згідно з цивільним законодавством існує лише трьох видів: приватна, державна та комунальна. В даному випадку вказані приміщення перебувають в комунальній власності, а УКВМ, як їх балансоутримувач, повинен їх утримувати, у тому числі оплачувати комунальні послуги. Стосовно того, що УКВМ не укладено договір, що УКВМ не є споживачем комунальних послуг, в даному випадку послуги з постачання теплової енергії, й відповідно не користуванням даною послугою тощо, позивач зазначає про те, що КПТМ "Криворіжтепломережа" під час надання послуг з постачання теплової енергії в опалювальний період подає теплоносій до спірних будинків та споруд в місті Кривому Розі в цілому. Отже послугу з постачання теплової енергії (опалення) отримує весь будинок/споруда, тобто: житлові приміщення, нежитлові приміщення, а також місця загального користування (сходові клітини, горища, підвали комори тощо). Від УКВМ, як балансоутримувача, не поступала до позивача вимога про відмову від отримання послуги з постачання теплової енергії на вказані в позовній заяві приміщення; Вказані в позовній заяві нежитлові приміщення вбудовані в загальну структуру опалення будинків/споруд (згідно вказаних відповідних адрес у позовній заяві), а отже система опалення спірних приміщень не відокремлена із системи опалення споруд, до яких подавався теплоносій в опалювальний період (акти подання та припинення подання теплоносія до споруд в яких містяться спірні приміщення додавалися до позовної заяви), а навпаки інтегрована в систему опалення споруд. Будь-яких доказів, що приміщення відключені у законодавчий спосіб від внутрішнього комплексу трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення руди відповідач не надає. УКВМ не спростовує факт отримання послуги з постачання теплової енергії. За відсутності доказів відключення (відокремлення) нежитлових приміщень від внутрішньобудинкового комплексу трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення, відсутності заяв про відмову від послуг - відповідач отримував теплову енергію, тому це і є фактом отримання послуги, проти якої безпідставно заперечує відповідач;
- відповідно до частини 4.3 рішення виконавчого комітету КМР № 531 від 09.07.2008 про переведення житлових приміщень у нежитлові (де відповідача зобов'язували укласти договір з житлово-комунальними підприємствами на постачання комунальних послуг), проте, відповідач, в порушення покладених на нього зобов'язань та норм законодавства, не уклав договір про надання послуг з теплопостачання із позивачем. У частині 39 Правил надання послуги з постачання теплової енергії від 21.08.2019 № 830 передбачено, що споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору;
- КПТМ "Криворіжтепломережа" відповідно до приписів Закону України "Про природні монополії" відноситься до суб'єктів природної монополії. Як монополіст такої природної монополії, згідно із статтею 19 Закону України "Про теплопостачання", позивач не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності можливостей на приєднання споживача до теплової енергії Отже, в силу законодавства позивач не може відмовитися від надання послуг з теплопостачання споживачам.
Пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено, що споживач оплачує надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору (частина 1 статті 9 вказаного Закону) та відповідно до статті 18 Постанови Кабінету Міністрів України № 630 від 21.07.2005 "Про затвердження Правил надання послуг з центрального опалення постачання холодної та гарячої води і водовідведення", плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Не заслуговує на увагу посилання відповідача на те, що у діючому Законі України "Про житлово-комунальні послуги" відсутній такий суб'єкт як балансоутримувач. Так, дійсно, у новій редакції вищевказаного закону зникло поняття балансоутримувача, але законодавець суттєво розширив поняття споживача, зазначивши у законі, що індивідуальний споживач - це фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (стаття 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" ). Також, поняття балансоутримувача присутнє в статті 1 Закону України "Про теплопостачання", де балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами. Свої зобов'язання КПТМ "Криворіжтепломережа" виконало, а саме: постачання теплоносія протягом всього періоду проводилось, не порушуючи щорічні розпорядження Виконавчого комітету Криворізької міської Ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального періоду", але відповідач у порушення статей 67, 68, 162 Житлового Кодексу України, статті 20, 32 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" оплату за отриману теплову енергію не здійснив. Відсутність письмового договору щодо теплопостачання сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від встановленого законом обов'язку оплати отриманих послуг у повному обсязі, якщо він фактично користується ними зі згоди постачальника послуг. Відповідач отримував послуги, в законний спосіб від послуг не відмовлявся. За умов постачання однією стороною теплоносія та отримання теплової енергії іншою стороною, у сторін фактично склалися договірні відносини. Послуга з постачання теплової енергії є специфічною житлово-комунальною послугою. Фізична неприсутність споживача в спірних приміщеннях (їх не використання ним, не здавання ним їх в оренду тощо), як заперечення факту отримання послуги, не може ставитися в залежність від отримання чи не отримання послуги споживачем, а отже, не може бути підставою для висновку, що відповідач не користувався послугою. Не заслуговує на увагу й посилання відповідача на те, що він як балансоутримувач лише обліковує спірне приміщення на своєму обліку, не користується ним, та що він діє в межах повноважень, наданих йому міської радою тощо. Відповідач, посилаючись у відзиві на приписи Положення про УКВМ, навмисно не вказує наступні пункти: пункт 2.2.1.10.2 Положення, де мова йде про обов'язок відповідача безоплатного приймати до комунальної власності територіальної громади міста об'єкти права державної та інших форм власності (у тому числі розташованих за його межами), безхазяйного та відумерлого нерухомого майна (тобто фактично набуття права власності на майно, за допомогою судової системи, але в подальшому не здійснення дій відповідачем щодо реєстрації набутих прав в Державному реєстрі речових прав); пункт 2.2.3.4 Положення, де чітко вказано обов'язок відповідача - утримувати та зберігати майно відповідно до чинного законодавства через виконкоми районних у місті рад, балансоутримувачів та Комунальне підприємство "Парковка та реклама" Криворізької міської ради (а до утримання майна також входить й оплата за комунальні послуги) тощо. Окремо, приписами Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії № 830 передбачено, що споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором (пункт 36); споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб (пункт 37); споживач не звільняється від оплати послуги у частині відшкодування витрат за частину обсягу теплової енергії на задоволення загальнобудинкових потреб на опалення, який складається з обсягу теплової енергії на опалення місць загального користування і допоміжних приміщень будинку та обсягу теплової енергії на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції), у разі відключення (відокремлення) його квартири або нежитлового приміщення від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) (пункт 38).
- стосовно заявленої відповідачем інформації про те, що в матеріалах справи наявний акт від 15.11.2022 про подачу теплоносія до житлового будинку по вулиці Кобилянського, 199, підписаний представником позивача та товариством "Сітісервіс КР", не містить доказів подання теплоносіїв у спірне нежитлове приміщення площею 1125, 66 м2 по вулиці Кобилянського 119, та про те, що вищевказане нежитлове приміщення є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин та доказів надання послуги з теплопостачання саме в це окреме нежитлове приміщення не надано тощо, позивач зазначає, що обсяг спожитої споживачем послуги, визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" від 22.06.2017 № 2119-VIII. Для кожного споживача платіж за послугу з постачання теплової енергії складається з саме його спожитої частки теплової енергії від загальнобудинкового обсягу (що розрахований та розподілений у відповідності Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та Методики розподілу № 315), помножений на тариф, що затверджується місцевими органами самоврядування. Відповідно до пункту 11 Типового договору (а правовідносини в спірний період між сторонами врегульовані типовим (індивідуальним) договором) обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу № 315;
- Правилами надання послуги з постачання теплової енергії № 830, передбачено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу № 315. Пунктом 11 індивідуального договору передбачено, що обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку розрахунково, відповідно до Методики розподілу № 315. Відповідно до частини 6 статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання. Відповідно до статті 24 "Правил надання послуги з постачання теплової енергії" від 21.08.2019 № 830 визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною 2 статті 9 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", - за розрахунковим або середнім обсягом споживання) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі ведення обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в порядку, визначеному статтею 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання". Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (мережі) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води. Згідно із статтею 3 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" розподіл між споживачами обсягу спожитих комунальних послуг здійснюється на підставі визначених на розрахункову дату споживання (фактичних, розрахункових або скоригованих (приведених)) обсягів комунальної послуги за відповідний розрахунковий період. Розрахунковою датою є останній день розрахункового періоду. Розподіл обсягів спожитих у будівлі/будинку комунальних послуг здійснюється між споживачами для житлових та нежитлових приміщень (в тому числі приміщень з індивідуальним опаленням, вбудованих, вбудованоприбудованих або прибудованих приміщень, а також приміщень, які обладнані окремим входом), які є самостійними об'єктами нерухомого майна, не є самостійними об'єктами нерухомого майна, але перебувають у користуванні різних споживачів відповідних комунальних послуг, та власниками майнових прав на об'єкти нерухомого майна у завершеній будівництвом будівлі, право власності на які не зареєстровано. Розподіл між споживачами загального обсягу спожитої комунальної послуги у будівлі/будинку за відповідний розрахунковий період (далі - розподіл) здійснюється з урахуванням показань вузлів комерційного та розподільного обліку (теплолічильників, лічильників холодної води, лічильників гарячої води), установлених як у приміщеннях, так і за їх межами, або приладів-розподілювачів теплової енергії, установлених на опалювальних приладах опалюваних приміщень, а в окремих випадках - розрахунково. Постачання теплоносія до багатоквартирного будинку по вул. Кобилянського, 199, в якій вбудовано приміщення відповідача здійснює КПТМ "Криворіжтепломережа". На багатоквартирний будинок встановлений прилад комерційного обліку надавача послуги з постачання теплової енергія (позивача), яким обліковується вся послуга з постачання теплової енергії, яка увійшла (була подана) до будинку, як цілісного майнового комплексу. Факти фіксації подання теплоносія, та його припинення фіксувалися представниками теплопостачальної організації та ТОВ "Сітісервіс-КР" тощо (докази додавалися до позовної заяви (додаток 6 (зведені відомості по приладу обліку). Покази приладу комерційного обліку знімаються щомісяця уповноваженим представником на обслуговування приладу комерційного обліку, та передаються надавачу послуги з теплопостачання. В процесі подання та припинення подання теплоносія до багатоквартирного будинку, зняття та передача показів здійснюється відповідними відповідальними особами, а отже не вимагається присутність відповідача. Після отримання показів щодо споживання теплової енергії (ГКал), яка пройшла через прилад комерційного обліку на потреби всього багатоквартирного будинку позивач здійснює розподіл наданої послуги з постачання теплової енергії на кожне приміщення (житлове/не житлове) в цьому будинку, згідно приписів чинного законодавства;
- так як спірне нежитлове приміщення вбудоване в багатоквартирний будинок, як цілісний майновий комплекс зі своєю системою опалення, а за умов не відключення спірного приміщення від мереж опалення багатоквартирного будинку (а матеріали справи не містять докази відключення спірного приміщення від мереж опалення, та відповідача не надає таких доказів) вважається, що послуги з постачання теплової енергії у вбудоване в багатоквартирний будинок приміщення отримує в повному обсязі. Також позивач звертає увагу на сталу судову практику по аналогічним спорам між позивачем та відповідачем, про стягнення з УКВМ, як балансоутримувача заборгованості за теплову енергію: справи №904/3089/22, № 904/2279/22, № 904/3342/22 тощо, в яких судами було визнано УКВМ належним відповідачем та стягнуто суми заборгованості за теплову енергію у повному обсязі.
Від відповідача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву (вх. суду № 47187/24 від 09.10.2024, вх. суду № 47456/24 від 11.10.2024), в яких він просить суд у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на таке:
- позивач у відповіді наводить витяжки із нормативно-правових актів щодо передачі державного майна до комунальної власності, обмірковує основи законодавства щодо місцевого самоврядування, власності, наводить визначення поняття споживач, його права та обов'язки тощо, але ж відповідач не є споживачем послуг теплопостачання; позивачем не надано доказів, обґрунтування факту споживання послуг теплопостачання у нежитловому приміщенні по вул. Кобилянського, 199, площею 1 125,66 кв. м. Позивач намагається переконати суд, що відповідач отримує послуги теплопостачання і є споживачем. Однак сам наводить витримки із Закону України "Про житлово-комунальні послуги" і цитує, що споживач - це фізична чи юридична особа, яка є власником нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб. Позивач зазначає, що відповідач не надавав вимогу про відмову від отримання послуги з постачання теплової енергії за спірною адресою. Але відповідач і не надавав заяву про подачу теплової енергії до нежитлового приміщення в будинку, яке не належить до житлового фонду і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин. Умовою приєднання споживача до індивідуального договору є: надання заяви-приєднання, сплата рахунка, факт отримання послуги. Відповідач цих документів не надав, а отже, не заявив себе як споживача послуг за спірною адресою. Надання до суду актів про подачу теплоносія до будинку, підписаних тільки з боку позивача, не свідчить про подачу теплової енергії до спірного приміщення та про факт споживання цієї теплової енергії відповідачем в цьому приміщенні (при тому, що представники відповідача не знаходяться в ньому); докази цього відсутні та позивачем не надані. Копії актів подачі теплової енергії невідомо за чиєю згодою із зазначенням адреси вул. Кобилянського, 199, не можуть бути достовірними доказами споживання цієї теплової енергії саме відповідачем в нежитловому приміщенні за спірною адресою;
- крім того, до площі нежитлового приміщення 1125,66 кв. м входить частина підвалу площею 451,1 кв. м. Відповідно до статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" допоміжні приміщення багатоквартирного будинку - приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців (колясочні, комори, сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші підсобні і технічні приміщення). Опалення у підвалі відсутнє, що підтверджується інформацією обслуговуючого підприємства КП "Парковка та реклама" КМР, якому спірне приміщення передано на балансовий облік згідно з наказом УКВМ від 04.04.2024;
- посилання на тлумачення поняття "балансоутримувач" в контексті статті 1 Закону України "Про теплопостачання" є недоречним, оскільки в цьому законі дається поняття балансоутримувач будинку, групи будинків, житлового комплексу - власник відповідного майна, або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно. Відповідач не є власником житлового будинку 199 по вул. Кобилянського, у 1 поверх якого вбудоване спірне нежитлове приміщення з частиною підвалу, а також власником самого спірного приміщення і не є особою, яку власник уповноважив утримувати вказане майно, відповідний договір відсутній. Позивач вирвав фразу з контексту пункту 2.2.3.3 Положення, адаптувавши її на свій розсуд. Згідно з Положенням управління веде реєстр укладених договорів оренди, позички, здійснює постійний контроль за виконанням їх умов та надходженням коштів, отриманих від орендної плати, утриманням та збереженням майна відповідно до чинного законодавства через виконкоми районних у місті рад, балансоутримувачів та обслуговуючого комунального підприємства, тобто відповідач не сам утримує і зберігає майно, як вбачає позивач, а здійснює контроль за утриманням і збереженням майна, яке передане в орендне користування (тобто чи майно не пошкоджене орендарями, чи використовується за призначенням згідно з умовами договору оренди, не знищене, не передане третім особам). Теж саме стосується пункту 2.2.1.10.2 Положення, згідно з яким управління комунальної власності міста не безоплатно приймає до комунальної власності міста об'єкти права державної та комунальної власності, а готує на розгляд міської ради проєкти рішень щодо безоплатного прийняття до комунальної власності об'єктів права державної та комунальної власності, які передаються на балансовий облік комунальним підприємствам, закладам, установам;
- відповідач звертає увагу, що наразі діє правовий режим воєнного стану, відповідач є бюджетною установою, яка фінансується коштом бюджету Криворізької міської територіальної громади. У теперішніх умовах першочергово видатки бюджету спрямовуються на відновлення майна територіальної громади та її мешканців, пошкодженого ракетними обстрілами внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України. Безпідставне виділення коштів міського бюджету не передбачено.
Від позивача за допомогою системи "Електронний суд" надійшли пояснення у справі (вх. суду № 47398/24 від 11.10.2024), в яких він надає інформацію стосовно викладених відповідачем у запереченнях доводів та зазначає таке:
- у даному випадку повноваження по спірному нежитловому приміщенню по вул.Кобилянського, 199, вбудованому в багатоповерховий житловий будинок (комунальне майно), було делеговано у вигляді передачі приміщень на баланс у кількості 1 125, 66 кв. м, у листі управління комунальної власності міста №16/16/1645 від 24.08.2023 відповідач підтвердив той факт, що на його балансі перебуває саме 1 125, 66 кв. м. Після передачі житлового фонду згідно з Постановою № 311, відповідач, як орган, що відповідає у місті за облік певного нерухомого майна територіальної громади міста (наділений повноваженнями міською радою) фактично володів (та володіє на даний час), користувався на правах власника вказаним приміщенням у кількості 1 125, 66 кв. м, усував чужий вплив на вказане нерухоме майно, так як згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності, окрім іншого щодо володіння об'єктами права комунальної власності;
- "право володіння" - це одне з прав власника, що визначає становище, певний зв'язок, який існує між особою (власником) і річчю. Здійснення цього права за своєю суттю відрізняється від здійснення права користування і права розпоряджання. Адже володіння на відміну від користування й розпоряджання характеризує статику відносин власності. Тобто, здійснюючи право володіння, власник стосовно речі не вчиняє жодних активних дій. Тоді як здійснення права користування й розпоряджання передбачає саме активні дії особи щодо речі. Право ж володіння визначає певний стан, в якому перебуває особа стосовно належної їй речі та який проявляється в її матеріальному контакті з річчю під час тримання речі. Тому основну ознаку права володіння варто визначати через матеріальний зв'язок особи з річчю, який означає матеріальний контакт особи з річчю або інший тісний зв'язок між особою і річчю. Тобто це можливість особи (власника) перебувати у матеріальному контакті (зв'язку) з річчю. Однак для того, щоб бути власником, особі не треба постійно перебувати у матеріальному контакті з річчю. У власника лише повинна бути можливість у потрібний момент поставити себе в таке становище щодо речі, щоб реалізувати матеріальний контакт із нею. Отже, важлива ознака права володіння полягає у тому, що такий матеріальний зв'язок має бути реальним чи реально можливим і особа, що володіє річчю, повинна мати реальні можливості в будь-який момент розпочати реальне (дійсне) володіння річчю, користування та розпоряджання нею. Така ознака відмежовує право володіння від звичайного тримання речі без законних підстав;
- відповідач весь спірний період володів та користувався на правах власника вказаним приміщенням у кількості всіх 1 125, 66 кв. м, усував чужий вплив на вказане нерухоме майно, обмежував доступ до приміщення як сторонніх осіб так і мешканців багатоквартирного будинку, так як ключами доступу до приміщення всіх 1 125, 66 кв. м володіє лише УКВМ. Відповідач зазначає, що приміщення є допоміжними - "підвальними", а отже й повинні використовуватися для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців (для мереж, магістралей тощо будинку), проте належних доказів, які підтверджували позицію відповідача, а саме технічного паспорту на приміщення - не надає. А надає лише креслення невідомого походження, не завірене належним чином, де рукою невідомої особи вказано, що деяка кількість квадратних метрів відносяться до підвалу. Також відповідач будь-якими доказами не доводить факт користування частиною спірного приміщення (451,1 кв. м) мешканцями (співвласниками) багатоквартирного будинку № 199 по вул. Кобилянського. Більше того із відкритих джерел можна дізнатися, що й підвальні приміщення також знаходяться на балансі УКВМ та інших уповноважених управліннях, відділах органів місцевого самоврядування м. Кривого Рогу, що не заважає йому здавати їх в орендне користування, навіть без дозволу співвласників багатоквартирного будинків. Так, наприклад на веб порталі "Prozorro-продажі" (режим доступу https://prozorro.sale/auction/LLE001-UA-20221115-01390/) проводився аукціон ОМС "Про передачу нерухомого майна за адресою міста Кривий Ріг вулиця Софії Перовської 8", де в технічних характеристиках об'єкту зазначено нежитлові приміщення, вбудовані у підвал житлового будинку, загальною площею 191, 82 кв. м. Враховуючи зазначене, за наявності в матеріалах справи достатніх та достовірних доказів володіння та користування спірними квадратними метрами у кількості 1 125, 66 кв. м відповідачем (згідно його власної відповіді № 16/16/1645 від 24.08.2023), вірогідності щодо можливостей відповідача володіти та користуватися (навіть здавати в орендне користування) підвальні приміщення у місті, за відсутності в матеріалах справи підтвердження того факту що спірне приміщення взагалі має підвал, а також відсутності належних доказів того факту що площею в кількості 451,1 м2 спірний період користувалися співвласники багатоквартирного будинку позиція відповідача є надуманою, не підкріпленою будь-якими доказами, а тому не відповідає фактичним обставинам справи. Також відповідач не доводить будь-якими доказами відсутності опалення в спірному приміщенні.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справи, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Судом враховано, що матеріали справи містять всі заяви по суті справи, передбачені частиною 2 статті 161 Господарського процесуального кодексу України та, відповідно, всіма учасниками судового процесу висловлена своя правова позиція у даному спорі.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Тобто, у статті 248 Господарського процесуального кодексу України законодавець визначив межі розумного строку для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, а саме: не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Крім того, згідно з частинами 2, 3 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Слід відзначити, що розгляд даної справи по суті розпочався 29.09.2024, а строк розгляду даної справи закінчується 28.10.2024, отже у даному випадку судому було надано сторонам достатній строк для висловлення їх правових позицій та подання доказів по справі.
Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Суд, розглянувши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті,
Предметом доказування у даній справі є обставини, пов'язані з укладенням договору про надання послуг з постачання теплової енергії, строк дії договору, умови постачання теплової енергії та її оплати, факт постачання теплової енергії, її загальна вартість, настання строку її оплати, наявність часткової чи повної оплати, допущення прострочення оплати, правомірність заявлених до стягнення сум пені, інфляційних втрат та 3% річних.
Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" (далі - позивач) є надавачем послуги з постачання теплової енергії у місті Кривому Розі.
З 05.11.2021 договірні відносини між КПТМ "Криворіжтепломережа" та споживачами - власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку врегульовані індивідуальним договором (який в силу законодавства є публічним договором приєднання, текст якого розміщено на сайті КПМ "Криворіжтепломережа", режим доступу http://spts.ap.ua/dogovorte.php) про надання послуги з постачання теплової енергії від 05.10.2021, що укладений в порядку частини 5 статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VII, (далі - індивідуальний договір). Індивідуальний договір згідно з частиною 2 договору набуває чинності після 30 днів з моменту розміщення його на офіційному веб-сайті Виконавця (КПТМ "Криворіжтепломережа"). Розміщення тексту договору на сайті виконавця було здійснено 05.10.2021.
Відповідно до статті 634 Цивільного кодексу України, договір приєднання може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати своєї умови договору.
У свою чергу відповідно до Акту приймання-передачі від 31.07.2022 щодо прийому-передачі по договору оренди об'єктів нерухомого майна комунальної власності № 20/46 від 23.10.2017, та відповідно до відповіді Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради № 16/16/1645 від 24.08.2023 нежитлове приміщення площею 1 125,66 кв. м по вулиці Кобилянського, 199 в м. Кривому Розі перебуває на балансовому обліку Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (а.с.26, 31-32).
Як зазначає позивач, та що не спростовано відповідачем, вказане нежитлове приміщення вбудоване в житловий будинок; вказаний будинок є багатоквартирним; подання теплоносія до будинку здійснюється від теплових мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) позивача (у відповідності до пункту 5.23 наказу Державного комітету України з будівництва та архітектури № 80 від 18.05.2005 "Державні будівельні норми України. Будинки і споруди. Житлові будинки. Основні положення ДБН В.2.2-15-2005", де зазначено, що житлові будинки повинні обладнуватися опаленням і вентиляцією, що проектуються згідно зі СНиП 2.04.05) які є внутрішньобудинковим комплексом трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення споживачів житлового будинку.
Отже, Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, як балансоутримувач зазначених нежитлових приміщень, отримувало теплову енергію для опалення приміщення площею 1 125,66 кв. м, так як зазначене приміщення не відокремлене від внутрішньобудинкового комплексу трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення будинків.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання своєї статутної мети Комунальне підприємство теплових мереж "Криворіжтепломережа" здійснює постачання теплової енергії до житлових та нежитлових споруд у місті Кривому Розі, у тому числі до нежитлового приміщення площею 1 125,66 кв. м по вулиці Кобилянського, 199 в м. Кривому Розі, яке перебуває на балансовому обліку Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради.
Площа та теплове навантаження зазначеного приміщення були визначені згідно з вихідними даними, які були наявні у позивача та зазначені вище.
Слід зазначити, що постачання теплової енергії є комунальною послугою (стаття 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"). Пунктом 1 частини 2 статті 8 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" закріплюється обов'язок надання комунальної послуги виконавцем.
Згідно із частиною 1 статті 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання комунальних послуг здійснюються безперервно, зокрема, крім часу перерв на міжопалювальний період для мереж (систем) опалення (теплопостачання) виходячи з кліматичних умов згідно з нормативно-правовими актами.
Окрім того, теплотранспортуюча організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі (стаття 19 Закону України "Про теплопостачання"). Тобто надання послуги з постачання теплової енергії є обов'язком Позивача як виконавця відповідної комунальної послуги.
Відповідно до приписів статей 3, 4 Закону України "Про теплопостачання" від 02.05.2005 № 2633-IV відносини між суб'єктами діяльності у сфері теплопостачання регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Проектування, будівництво, реконструкція, ремонт, експлуатація об'єктів теплопостачання, виробництво, постачання теплової енергії регламентуються нормативно-правовими актами, які є обов'язковими для виконання всіма суб'єктами відносин у сфері теплопостачання.
Згідно зі статтею 1 цього Закону теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об'єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу; постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов'язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.
Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію (частини 4, 6 статті 19 Закону України "Про теплопостачання").
Згідно з частинами 1-4 статті 19 зазначеного Закону відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник. Виробник послуг може бути їх виконавцем. Виконавцем послуг з централізованого опалення та послуг з централізованого постачання гарячої води для об'єктів усіх форм власності є суб'єкт господарювання з постачання теплової енергії (теплопостачальна організація).
Аналіз даного Закону дає підстави для висновку, що він є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини, що виникають між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до частини 1 статті 6 Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: 1) споживачі (індивідуальні та колективні); 2) управитель; 3) виконавці комунальних послуг.
Виконавець комунальної послуги - суб'єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (стаття 1, частина 2 статті 6 Закону).
Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (стаття 1 Закону).
За приписами пункту 1 частини 2 статті 7 вказаного Закону індивідуальний споживач зобов'язаний укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом.
Відповідач - Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради, зазначає, що є неналежним відповідачем у даній справі, будь-яких відносин та договорів за спірною адресою з позивачем не має, послуги від позивача також не отримував.
Так, посилаючись на те, що за відповідачем не зареєстровано право власності на нежитлове приміщення площею 1 125,66 кв. м по вулиці Кобилянського, 199 в м. Кривому Розі, до якого здійснювалась поставка теплоносія, а також на те, що відповідач не є фактичним ні користувачем об'єктами нерухомого майна, ні користувачем послуги, відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Судом вказані заперечення відповідача відхиляються, з огляду на таке.
На законодавчому рівні Криворізькій міській раді, як уповноваженому органу, було передано у власність житловий фонд, а разом із тим надано повноваження щодо обліку, передачі та розпорядження власністю житлового фонду (постанова Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 (поточна редакція) "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю, затверджено "Перелік державного майна України, що передається до власності адміністративно - територіальних одиниць (комунальної власності)").
Відповідно до частини 1 статті 329 Цивільного кодексу України юридична особа публічного права набуває право власності на майно, передане їй у власність. Ця норма передбачає автоматичне набуття права власності на передане майно відповідачу.
Відповідач, як і третя особа, не заперечують того факту, що спірний об'єкт нерухомого майна, до якого здійснювалось постачання теплоносія, є комунальною власністю, що також підтверджується листом Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради № 16/16/1645 від 24.08.2023.
Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради є юридичною особою публічного права та знаходиться в структурі органів місцевого самоврядування.
Рішенням сесії Криворізької міської ради LXVI сесії VII скликання № 5014 від 23.09.2020 затверджено нову редакцію Положення про управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (а.с.79-84).
Згідно з пунктом 1.1 Положення Управління комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради (надані - Управління) є самостійним структурним підрозділом виконавчого комітету міської ради, створюється та ліквідується відповідно до міської ради в межах затвердженої нею структури за пропозицією міського голови та реєструється в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" й іншими нормативно-правовими актами, що регулюють діяльність неприбуткової організації. Скорочена назва Управління - УКВМ.
Відповідно до підпункту 2.1.1 пункту 2.1 Положення основними завданнями та функціями Управління, зокрема, є реалізація державної та місцевої політики, спрямованої на ефективне здійснення переданих міською радою повноважень щодо управління, користування та розпорядження комунальною власністю територіальної громади міста, приватизації, відчуження, передачі в орендне користування комунального майна.
За приписами підпунктів 2.2.1, 2.2.1.8, 2.2.1.9 пункту 2.1, підпункту 2.2.3.1 пункту 2.2 Управління відповідно до переданих йому повноважень і покладених на нього завдань:
у сфері управління об'єктами комунальної власності територіальної громади міста Кривого Рогу:
- надає до управління з питань реєстрації виконкому Криворізької міської ради документи щодо оформлення права власності за територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради на нерухоме майно, що перебуває на його балансі;
- здійснює закупівлю товарів, робіт і послуг у межах виділених бюджетних коштів для виконання наданих повноважень тощо;
у сфері оренди об'єктів комунальної власності територіальної громади міста:
- укладає договори;
- обліковує об'єкти нерухомості нежитлового призначення на власному балансі;
- передає договори про надання послуг, укладені із суб'єктами господарювання, для подальшої реєстрації зобов'язань до управління Державної казначейської служби України у м.Кривому Розі Дніпропетровської області.
Згідно з пунктом 3.3. Положення Управління в межах наданих йому повноважень зобов'язане здійснювати управління майном, що належить до комунальної власності територіальної громади міста в межах, визначених чинним законодавством України, рішеннями міської ради, цим Положенням; контроль за збереженням, ефективним використанням комунального майна, що перебуває на його балансовому обліку; оперативно вживати заходів щодо усунення виявлених недоліків.
Відтак, з урахуванням визначення у Законі поняття "індивідуальний споживач" та переліку прав і обов'язків Управління згідно з вищевказаним Положенням, саме Управління є особою, якій за згодою власника передано нерухоме майно для користування і, відповідно, отримання житлово-комунальної послуги.
При цьому саме на Управління покладений обов'язок передачі документів для реєстрації права власності на нерухоме майно, що є у нього на балансі, за територіальною громадою міста Кривого Рогу в особі Криворізької міської ради.
Враховуючи вказане, висновок відповідача про пред'явлення позову до неналежного відповідача є помилковим та таким, що ґрунтується на невірному розумінні наведений вище положень. Отже, відсутність реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомого майна судом відхиляється.
У той же час суд відзначає, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Статтею 24 Закону України "Про теплопостачання" встановлені права та обов'язки споживача теплової енергії і, зокрема, обов'язок своєчасного укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Відповідно до частин 1, 2 статті 12 Закону надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач або суб'єкт теплоспоживання має право вибирати (змінювати) теплопостачальну організацію, якщо це технічно можливо. Споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
У офіційному виданні "Голос України" № 231 від 09.12.2017 був опублікований Закон України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VІІІ (далі - Закон).
Відповідно до пункту 1 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування (з 10.12.2017), та вводиться в дію з 01.05.2019, крім окремих його положень, які вводяться в дію пізніше.
Згідно з частинами 1, 3 статті 2 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 № 2189-VІІІ предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
У статті 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" від 09.11.2017 №2189-VІІІ визначено, що житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до змісту положень статті 5 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до житлово-комунальних послуг, зокрема, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (індивідуальний договір, індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньо-будинкових систем, колективний договір) та для різних категорій споживачів (індивідуальний споживач (співвласник багатоквартирного будинку, власник будівлі, у тому числі власник індивідуального садибного житлового будинку), колективний споживач).
В частині 1 статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (в редакції Закону № 1060-IX від 03.12.2020) встановлено, що за рішенням співвласників багатоквартирного будинку, прийнятим відповідно до закону, з виконавцем відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії) укладається договір про надання комунальних послуг, а саме:
1) індивідуальний договір з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем, що укладається кожним співвласником багатоквартирного будинку самостійно, за умови що співвласники прийняли рішення про вибір відповідної моделі організації договірних відносин та дійшли згоди з виконавцем комунальної послуги щодо розміру плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку;
2) колективний договір, що укладається від імені та за рахунок усіх співвласників багатоквартирного будинку управителем або іншою уповноваженою співвласниками особою;
3) договір про надання комунальних послуг з колективним споживачем, що укладається з об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку або іншою юридичною особою, яка об'єднує всіх співвласників такого будинку та в їхніх інтересах укладає відповідний договір.
Співвласники багатоквартирного будинку (об'єднання співвласників багатоквартирного будинку) самостійно обирають одну з моделей організації договірних відносин, визначених цією частиною, за кожним видом комунальних послуг (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії).
У межах одного багатоквартирного будинку дозволяється обрання різних моделей організації договірних відносин за різними видами комунальних послуг.
Правовідносини між Теплопостачальною організацією та Споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, затвердженими Постановою Кабінету Міністрів України, від 21.08.2019, №830, Положенням про Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 22.11.2018 № 315 про затвердження "Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг" та іншими нормативно-правовими актами України.
Відповідно до частини 4 статті 19 Закону України "Про теплопостачання" теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу теплової енергії та частини 1 статті 25 цього Закону, теплопостачальна організація має право укладати договори купівлі-продажу теплової енергії із споживачами.
Відповідно до частини 7 статті 21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" послуга з постачання теплової енергії надається згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг з постачання теплової енергії, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про житлово-комунальні послуги" договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.
Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 було затверджено Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типові договори про надання послуги з постачання теплової енергії.
Постановою Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021 внесено зміни до постанови Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, які набрали чинності 01.10.2021 Правила надання послуги з постачання теплової енергії та Типовий договір з індивідуальним споживачем про надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, викладено в новій редакції.
Відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 1022 від 08.09.2021) ці Правила регулюють відносини між суб'єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (далі - виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (далі - споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (далі - послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати.
Відповідно до пункту 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах.
Послуга надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13, 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
Індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем.
Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.
Відповідно до частин 1-2 статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах. Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону.
Статтею 25 Закону України "Про теплопостачання", закріплено права та основні обов'язки споживача теплової енергії, яка містить обов'язок споживача на своєчасне укладення договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії.
Частиною 1 статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" передбачено можливість укладання 3-х різних моделей договорів про надання комунальних послуг, яка самостійно обирається співвласниками багатоквартирного будинку, виключно, на підставі рішення прийнятого відповідно до закону.
Згідно із частиною 7 статті 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною, першою цієї статті, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п'ятої статті 13 цього Закону.
Частиною 4 статті 13 Закону "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що з пропозицією про укладання договору про надання комунальних послуг або про внесення змін до нього (крім індивідуальних договорів, укладених відповідно до частини п'ятої цієї статті) може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово другій стороні проект відповідного договору (змін до нього), складений згідно з типовим договором.
Якщо споживач (інша особа, яка відповідно до договору або закону укладає такий договір в інтересах споживача), який отримав проект договору (змін до нього) від виконавця комунальної послуги, не повідомив протягом 30 днів про свою відмову від укладання договору (внесення змін) та не надав своїх заперечень або протоколу розбіжностей до нього, а вчинив дії, які засвідчують його волю до отримання (продовження отримання) відповідної комунальної послуги від цього виконавця (у тому числі здійснив оплату наданих послуг), договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги, якщо інше не передбачено цим Законом.
Частиною 5 статті 13 Закону "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.
Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.
Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії затверджено постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії" від 21.08.2019 № 830 (в редакції постанови Кабінету Міністрів від 08.09.2021 № 1022) (далі - Правила № 830).
Як було зазначено вище, КПТМ "Криворіжтепломережа", як виконавцем послуги з постачання теплової енергії, 05.10.2021 на своєму офіційному сайті http://spts.ap.ua/dogovorte.php було розміщено типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії, який є публічним договором приєднання (далі - типовий договір).
У матеріалах справи відсутні докази, що відповідач протягом 30 днів повідомляв позивача про свою відмову від укладання договору (внесення змін), доказів наявності заперечень або протоколу розбіжностей до договору матеріали справи не містять.
Отже, враховуючи відсутність рішення про вибір моделі договірних відносин та спливу 30-денного строку з моменту розміщення на офіційному сайті індивідуального договору на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, Типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії від 05.10.2021 (далі - договір, а.с.18-22) за адресою: Дніпропетровська область, м. Кривий Ріг, вулиця Кобилянського, 199 щодо нежитлового приміщення площею 1 125,66 кв. м між Комунальним підприємством теплових мереж "Криворіжтепломережа" та Управлінням комунальної власності міста виконкому Криворізької міської ради є укладеним з 05.11.2021.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Так, відповідно до пункту 5 договору виконавець зобов'язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов'язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.
Цей договір є публічним договором приєднання, який встановлює порядок та умови надання послуги з постачання теплової енергії для потреб опалення або на індивідуальний тепловий пункт для потреб опалення та приготування гарячої води індивідуальному споживачу. Цей договір укладається сторонами з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України (пункт 1 договору).
Даний договір є публічним договором приєднання, який набирає чинності через 30 днів з моменту розміщення на офіційному веб-сайті виконавця (пункт 2 договору).
Згідно з пунктом 4 договору фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунку за надані послуги, факт отримання послуги.
Подання теплоносія до будинку здійснюється від теплових мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) позивача, які є внутрішньобудинковим комплексом трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення споживачів житлового будинку і відповідача, як власника нежитлового приміщення обладнаного індивідуальною системою опалення.
На вищевказаний багатоквартирний будинок встановлено прилад комерційного обліку, яким здійснюється облік всієї загальної кількості послуги з постачання теплової енергії (відповідно яку було подано на багатоквартирний будинок та яку було спожито всіма співвласниками будинку). Кількість постачання теплової енергії до будинку фіксується показами вищевказаного лічильника, та зведені відомості споживання теплової енергії по приладу обліку.
Обсяг спожитої споживачем послуги, визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" від 22.06.2017 № 2119-VIII.
Для кожного споживача, платіж за послугу з постачання теплової енергії складається з саме його спожитої частки теплової енергії від загальнобудинкового обсягу (що розрахований та розподілений у відповідності Закону "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та Методики розподілу № 315) помножений на тариф, що затверджується місцевими органами самоврядування.
Відповідно до пункту 11 Типового договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу № 315.
Розрахунок за спожиту послугу було здійснено відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 2211.2018 № 315 зі змінами "Про внесення змін до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг" згідно з Наказом Мінрегіону від 28.12.2021 № 358 (надалі - Методика № 315), що відображено в Порядку нарахувань заборгованості за послугу з постачання теплової енергії по споживачу УКВМ договір №13046 за період з 01.01.2024 по 30.06.2024, а саме: загальний обсяг спожитої теплової енергії на опалення будівлі/будинку у розрахунковому періоді визначається за показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії (теплолічильника) та розподіляється на потреби опалення житлових/нежитлових приміщень пропорційно до опалювальної площі.
Згідно із загальними положеннями Методики № 315 нормою споживання теплової енергії у будівлі/будинку - є кількість теплової енергії, витраченої на опалення 1 м2 загальної опалювальної площі будівлі/будинку за опалювальний період, що встановлюється органом місцевого самоврядування. Тобто розрахунок заборгованості відбувався на вищевказані приміщення (об'єкти споживання) виходячи із площі відповідного приміщення.
Площі нежитлових приміщень визначені в розрахунку заборгованості щодо опалювальних площ по об'єктам, балансоутримувачем яких є УКВМ, які бралися позивачем для розрахунку із Актів приймання-передачі основних засобів.
Посилання відповідача на те що частина спірного нежитлового приміщення (451,1 кв.м) є підвалом розцінюється судом критично, оскільки не підтверджена належними доказами; наданий відповідачем план-схема (а.с.101) не містить достовірної інформації щодо складу та характеристики нежитлового приміщення площею 1 125,66 кв. м по вулиці Кобилянського, 199 в м. Кривому Розі.
Подання теплоносія до будинків здійснюється від теплових мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) позивача, які є внутрішньобудинковим комплексом трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення споживачів житлового будинку і відповідача, як власника нежитлового приміщення.
На вищевказаний багатоквартирний будинок встановлено прилад комерційного обліку, яким здійснюється комерційний облік всієї загальної кількості послуги з постачання теплової енергії (відповідно яку було подано на багатоквартирний будинок та яку було спожито всіма співвласниками будинку). Кількість постачання теплової енергії до будинку фіксується показами вищевказаного лічильника, зведені відомості споживання теплової енергії по приладу обліку.
Обсяг спожитої споживачем послуги, визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" від 22.06.2017 № 2119-VIII.
Для кожного споживача, платіж за послугу з постачання теплової енергії складається з саме його спожитої частки теплової енергії від загальнобудинкового обсягу (що розрахований та розподілений у відповідності Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та Методики розподілу № 315) помножений на тариф, що затверджується місцевими органами самоврядування.
Відповідно до пункту 11 Типового договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу № 315.
Згідно з пунктом 32 Типового договору розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.
Правилами надання послуги з постачання теплової енергії, передбачено, що розподіл між споживачами обсягу спожитої у будівлі послуги здійснюється з урахуванням показань вузлів розподільного обліку/приладів - розподілювачів теплової енергії, а у разі їх відсутності - пропорційно опалюваній площі (об'єму) приміщення споживача відповідно до Методики розподілу № 315.
Пунктом 11 індивідуального договору - обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку розрахунково відповідно до Методики розподілу № 315.
Відповідно до частини 6 статті 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється відповідно до правил, також на власників (співвласників) приміщень, обладнаних індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання.
Відповідно до статті 24 "Правил надання послуги з постачання теплової енергії" від 21.08.2019 № 830 визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку (а у випадках, передбачених частиною другою статті 9 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання", - за розрахунковим або середнім обсягом споживання) обсяг спожитої у будівлі теплової енергії включає обсяги теплової енергії на опалення житлових та нежитлових приміщень, які є самостійними об'єктами нерухомого майна, опалення місць загального користування, гаряче водопостачання (у разі ведення обліку теплової енергії у гарячій воді), забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання (за наявності циркуляції) та розподіляється між споживачами в порядку, визначеному статтею 10 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".
Обсяг теплової енергії, витраченої на опалення місць загального користування та допоміжних приміщень будівлі, а також на забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення та гарячого водопостачання, розподіляється також на споживачів, приміщення яких обладнані індивідуальними системами опалення та/або гарячого водопостачання або відокремлені (відключені) від системи (централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води.
Постачальник (позивач) згідно з приписами законодавства має право здійснювати нараховування відповідачу виходячи із загального обсягу спожитої теплової енергії Q опал. буд. на опалення будівлі/будинку у розрахунковому періоді, який (обсяг) визначається за показаннями вузла комерційного обліку теплової енергії (теплолічильника) багатоквартирного будинку та розподіляється, згідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг: на потреби опалення житлових/нежитлових приміщень (Q прим.) (у разі наявності); опалення місць загального користування (МЗК) та забезпечення функціонування внутрішньобудинкових систем опалення (до 31.12.2021); на забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення (ЗБП) (з 01.01.2022); втрати від транзитних мереж (з 01.01.2022) (у разі наявності), про що вказано позивачем у порядку нарахування заборгованості.
Відповідачу було здійснено нарахування на: потреби опалення нежитлових приміщень (централізоване опалення присутнє в приміщеннях); забезпечення загальнобудинкових потреб на опалення (ЗБП) (з 01.01.2022); абонентське обслуговування (абонплату).
На виконання своєї статутної мети КПТМ "Криворіжтепломережа" здійснювало у спірний період постачання теплової енергії відповідачу, а відповідач отримував теплову енергію, так як нежитлове приміщення вбудоване та не відокремлено від внутрішньобудинкового комплексу трубопроводів та обладнання для забезпечення опалення вказаного багатоквартирного житлового будинку.
Доказами подачі теплової енергії до будинку є Акт подання теплоносія на будинок від 20.11.2023 та Акт припинення подання теплоносія від 28.03.2024 (а.с.25), Зведена відомість споживання теплової енергії по приладу обліку (а.с.24).
У пункті 30 Індивідуального договору зазначено, що споживач вносить однією сумою плату виконавцю, яка складається з: плати за послугу (в тому числі розподіл теплової енергії на потреби будинку), визначеної відповідно до Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830 (Офіційний вісник України, 2019, № 71, ст. 2507), - в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.08.2021 № 1022, та Методики розподілу № 315, що розраховується виходячи з розміру затвердженого уповноваженим органом тарифу та обсягу її споживання; в тому числі:
- нарахування плати за місця загального користування (МЗК); нарахування плати на загальнобудинкові потреби (ЗБП), функціонування внутрішньобудинкової системи; втрати від транзитних мереж тощо;
- плати за абонентське обслуговування в розмірі, визначеному виконавцем, але не вище граничного розміру, визначеного Кабінетом Міністрів України, інформація про яку розміщується на офіційному веб-сайті Виконавця http://www.kpts.dp.ua/.
У пункті 31 Індивідуального договору зазначено, що вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Розмір тарифу зазначається на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або офіційному веб-сайті виконавця http://www.kpts.dp.ua/.
У пункті 34 Індивідуального договору зазначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Згідно з приписами Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об'єктами нерухомого майна; співвласник багатоквартирного будинку (далі - співвласник) - власник квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку; спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.
Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.
Співвласники зобов'язані, окрім іншого, забезпечувати належне утримання та належний санітарний, протипожежний і технічний стан спільного майна багатоквартирного будинку; своєчасно сплачувати за спожиті житлово-комунальні послуги (стаття 7 Закону).
Приміщення відповідача є вбудоване до багатоквартирного житлового будинку, а отже відповідач зобов'язаний приймати участь у оплаті потреб на опалення багатоквартирного житлового будинку, в який, та до якого вбудовані його нежитлові приміщення.
Відповідно частини 4 статті 319 і статті 322 Цивільного Кодексу України, власність зобов'язує і власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Свої договірні зобов'язання позивач виконав, а саме: постачання теплоносія, передбаченого договором, проводилось не порушуючи щорічні розпорядження Виконавчого комітету Криворізької міської Ради Дніпропетровської області "Про початок та закінчення опалювального періоду"; абонентське обслуговування проводилось протягом спірного періоду в повному обсязі, що відповідачем під час розгляду справи заперечено чи спростовано не було.
Облік споживання теплової енергії здійснюється згідно приладів обліку або розрахунковим способом, за їх відсутності, що передбачено пунктом 5 договору та пунктами 11, 16 Індивідуального договору.
Плата за абонентське обслуговування визначається відповідно до Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VІІ від 09.11.2017, Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 808 "Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг" із змінами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 № 928.
Плата за абонентське обслуговування, визначається відповідно до:
1) Закону України "Про житлово-комунальні послуги" № 2189-VII від 09.11.2017;
2) Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії затверджених Постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019;
3) Постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 808 "Про встановлення граничного розміру плати за абонентське обслуговування у розрахунку на одного абонента для комунальних послуг, що надаються споживачам за індивідуальними договорами з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання комунальних послуг" із змінами згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 01.09.2021 № 928.
У даному випадку, згідно з рішенням Криворізької міської ради від 18.10.2023 № 1272 тариф на теплову енергію у період з 18.10.2023 по теперішній час складає 3 880 грн. 44 коп. (з ПДВ) за 1 Гкал.
Пунктом 32 договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
У пункті 34 Індивідуального договору зазначено, що споживач здійснює оплату за договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Відповідно до пункту 45 договору, у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Згідно з пунктом 47 договору оформлення претензій споживача щодо ненадання послуги, надання її не в повному обсязі або надання послуги неналежної якості здійснюється в порядку, визначеному статтею 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".
У пунктах 51, 52 договору визначено, що договір набирає чинності з моменту акцептування його споживачем, але не раніше, ніж через 30 днів з моменту опублікування і діє протягом 1 року з дати набрання чинності. Якщо за один місяць до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін не повідомить письмово іншій стороні про відмову від договору, договір вважається продовженим на черговий однорічний строк.
Відповідно до пунктів 36, 37 Постанови Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 "Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії", споживач здійснює оплату спожитої послуги щомісяця в порядку та строки, визначені договором. Споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення відповідного договору. Споживач не звільняється від оплати послуги за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (на іншому об'єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб.
Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем були порушені зобов'язання за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 05.11.2021 в частині повного та своєчасного розрахунку за надані позивачем у період з 01.01.2024 по 28.03.2024 послуги з постачання теплової енергії, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 226 811 грн. 71 коп., а також надані у період з 01.01.2024 по 30.06.2024 послуги абонентського обслуговування, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 106 грн. 20 коп. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 45 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.06.2024 по 14.08.2024 в сумі 1 701 грн. 72 коп. На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з червня по липень 2024 року в сумі 4 991 грн. 80 коп., а також 3% річних за загальний період прострочення з 01.06.2024 по 14.08.2024 в сумі 1 394 грн. 85 коп.
Слід відзначити, що позивачем було складено та долучено до матеріалів справи Розрахунки обсягу послуги з постачання теплової енергії та абонентського обслуговування у спірному періоді, відповідно до якого:
- у період з 01.01.2024 по 28.03.2024 позивачем були надані відповідачу послуги з постачання теплової енергії, які не були оплачені відповідачем, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 226 811 грн. 71 коп.;
- у період з 01.01.2024 по 30.06.2024 позивачем були надані відповідачу послуги абонентського обслуговування, які також не були оплачені відповідачем, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 106 грн. 20 коп.
Розрахунок заборгованості наявний в матеріалах справи (а.с.15, 17) та відповідачем не оспорений та не спростований.
З матеріалів справи також вбачається, що у період з січня по березень 2024 року позивачем складались та надсилались для оплати відповідачу рахунки-фактури, копії яких наявні в матеріалах справи (а.с. 27-28). Вказані рахунки були надіслані відповідачем разом з претензією № 13046/15082, вих. № 2711/13 від 30.04.2024 (а.с.29-30).
Слід також відзначити, що відповідно до статті 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг споживач має право викликати виконавця комунальних послуг (його представника) для перевірки кількості та/або якості наданих послуг. За результатами перевірки якості надання комунальних послуг або якості послуг з управління багатоквартирним будинком складається акт-претензія, який підписується споживачем та виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком). Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) зобов'язаний прибути на виклик споживача у строки, визначені в договорі про надання послуги, але не пізніше ніж протягом однієї доби з моменту отримання повідомлення споживача. Акт-претензія складається виконавцем комунальної послуги або управителем (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) та споживачем і повинен містити інформацію про те, в чому полягало ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком, дату (строк) її ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості, а також іншу інформацію, що характеризує ненадання послуг, надання їх не в повному обсязі або неналежної якості. У разі неприбуття виконавця комунальної послуги або управителя (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) в установлений строк або необґрунтованої відмови підписати акт-претензію такий акт підписується споживачем, а також не менш як двома споживачами відповідної послуги, які проживають (розташовані) в сусідніх будівлях (у приміщеннях - якщо послуга надається у багатоквартирному будинку), і надсилається виконавцю комунальної послуги або управителю (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) рекомендованим листом. Виконавець комунальної послуги або управитель (щодо послуги з управління багатоквартирним будинком) протягом п'яти робочих днів вирішує питання щодо задоволення вимог, викладених в акті-претензії, або видає (надсилає) споживачу обґрунтовану письмову відмову в задоволенні його претензії. У разі ненадання виконавцем (управителем) відповіді в установлений строк претензії споживача вважаються визнаними таким виконавцем (управителем).
Суд відзначає, що доказів складання актів-претензій щодо ненадання у період з січня по березень (щодо абонентського обслуговування - по червень) 2024 року послуг, надання їх не в повному обсязі або надання послуг неналежної якості в порядку, визначеному статтею 27 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", матеріали справи не містять. Жодного доказу на спростування наведених позивачем обставин чи контррозрахунку заявленої до стягнення суми відповідач суду не надав.
При цьому, враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку виконавця (теплопостачальної організації) за договором надати послуги з постачання теплової енергії відповідає обов'язок споживача оплатити вартість цих послуг.
Згідно з нормами статті 19 Закону України "Про теплопостачання" споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Також, законом визначений обов'язок споживача сплачувати за отриману теплову енергію саме теплопостачальній організації.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (частина 1 статті 903 Цивільного кодексу України).
Пунктом 31 типового договору передбачено, що вартістю послуги є встановлений відповідно до законодавства тариф на теплову енергію, який визначається як сума тарифів на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії.
Згідно з пунктом 32 типового договору, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Плата за абонентське обслуговування нараховується щомісяця. Початок і закінчення розрахункового періоду для розрахунку за платою за абонентське обслуговування завжди збігаються з початком і закінченням календарного місяця відповідно.
Пунктом 5 частини 2 статті 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Відповідно до пункту 34 типового договору, споживач здійснює оплату за договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.
Як зазначає позивач, надані у спірний період послуги відповідач не оплатив; доказів іншого матеріали справи не містять. Вказане і є причиною виникнення спору.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з нормами статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно зі статтею 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
В силу вимог статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України, держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів, зокрема, шляхом присудження до виконання обов'язку в натурі та застосуванням штрафних санкцій.
Частиною 6 статті 25 Закону України "Про теплопостачання" визначено, що в разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
Крім того, згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Так, матеріалами справи підтверджується належне виконання своїх зобов'язань за договором позивачем, в свою чергу відповідачем вони систематично порушувались - надані у період з 01.01.2024 по 28.03.2024 послуги з постачання теплової енергії не були оплачені відповідачем, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 226 811 грн. 71 коп., також не були оплачені відповідачем надані у період з 01.01.2024 по 30.06.2024 послуги абонентського обслуговування, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 106 грн. 20 коп.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частинами 1, 3 статті 74, частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Доказів на підтвердження оплати наданих у період з 01.01.2024 по 28.03.2024 послуг з постачання теплової енергії на загальну суму 226 811 грн. 71 коп., а також наданих у період з 01.01.2024 по 30.06.2024 послуг абонентського обслуговування на суму 106 грн. 20 коп. відповідач не надав, доводи позивача щодо наявності боргу, шляхом надання належних доказів, не спростував.
При цьому, господарський суд встановив, що строк оплати вказаних послуг є таким, що настав.
Враховуючи зазначені норми чинного законодавства України та обставини справи, господарський суд вважає, що вимога позивача щодо стягнення основного боргу за договором є обґрунтованою та доведеною належними доказами, у зв'язку з чим підлягає задоволенню, оскільки зобов'язання повинні виконуватись належним чином та у встановлені строки.
Враховуючи вищезазначене, позовні вимоги в частині стягнення вартості наданих у період з 01.01.2024 по 28.03.2024 послуг з постачання теплової енергії в сумі 226 811 грн. 71 коп., а також наданих у період з 01.01.2024 по 30.06.2024 послуг з абонентського обслуговування в сумі 106 грн. 20 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, з метою захисту законних прав та інтересів фізичних та юридичних осіб при укладанні різноманітних правочинів та договорів законодавство передбачає ряд способів, які сприяють виконанню зобов'язань - способи або види забезпечення виконання зобов'язань.
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).
Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У відповідності до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Згідно із статтею 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій" установлено, що суб'єкти підприємницької діяльності, які використовують нежилі будинки і приміщення, належні їм на праві власності або орендовані ними на підставі договору, для провадження цієї діяльності: сплачують комунальні послуги за тарифами, які у встановленому законодавством порядку відшкодовують повну вартість їх надання та пропорційну частку витрат на утримання прибудинкової території; за несвоєчасні розрахунки за спожиті комунальні послуги сплачують пеню в розмірі одного відсотка від суми простроченого платежу за кожний день прострочення, якщо інший розмір пені не встановлено угодою сторін, але не більше 100 відсотків загальної суми боргу.
Згідно з пунктом 45 типового договору, у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі 0,01% суми боргу за кожен день прострочення. Нарахування пені починається з першого робочого дня, що настає за останнім днем граничного строку внесення плати за послугу.
За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 45 договору позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню за загальний період прострочення з 01.06.2024 по 14.08.2024 в сумі 1 701 грн. 72 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку пені, зробленого позивачем (а.с.16), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування пені; розрахунок проведено арифметично вірно.
Отже, розрахунок пені, здійснений позивачем (а.с. 16), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення пені підлягають задоволенню в сумі 1 701 грн. 72 коп.
Крім того, згідно з частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати за загальний період з червня по липень 2024 року в сумі 4 991 грн. 80 коп.
З приводу вказаних вимог позивача суд зазначає таке.
Об'єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/21/19 наведено формулу за якою можна розрахувати інфляційні втрати: "Х" * "і-1" - 100 грн. = "ЗБ", де "Х" - залишок боргу на початок розрахункового періоду, "і-1" - офіційно встановлений індекс інфляції у розрахунковому місяці та 100 грн. - умовна сума погашення боргу у цьому місяці, а "ЗБ" - залишок основного боргу з інфляційною складовою за цей місяць (вартість грошей з урахуванням інфляції у цьому місяці та часткового погашення боргу у цьому ж місяці). При цьому зазначено, що за наступний місяць базовою сумою для розрахунку індексу інфляції буде залишок боргу разом з інфляційною складовою за попередній місяць ("ЗБ" відповідно до наведеної формули), який перемножується на індекс інфляції за цей місяць, а від зазначеного добутку має відніматися сума погашення боржником своєї заборгованості у поточному місяці (якщо таке погашення відбувалося).
У випадку якщо погашення боргу не відбувалося декілька місяців підряд, то залишок основного боргу з інфляційною складовою за перший розрахунковий місяць такого періоду ("ЗБ") перемножується послідовно на індекси інфляції за весь період, протягом якого не відбувалося погашення боргу, та ділиться на 100%.
Зазначена правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2020 у справі № 904/3546/19.
Крім того, об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 надала роз'яснення, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку інфляційних втрат, зробленого позивачем (а.с.16), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди нарахування інфляційних втрат; розрахунок проведено з урахуванням вказаних вище положень, розрахована позивачем сума не виходить за межі суми, розрахованої судом.
Отже, розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем (а.с. 16), визнається судом обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам законодавства, умовам договору та фактичним обставинам справи.
Таким чином, вимоги позивача в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 4 991 грн. 80 коп. визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Крім того, позивачем на підставі статті 625 Цивільного кодексу України були заявлені до стягнення 3% річних за загальний період прострочення з 01.06.2024 по 14.08.2024 в сумі 1 394 грн. 85 коп.
Господарським судом здійснено перевірку розрахунку 3% річних, зробленого позивачем (а.с.16), та встановлено, що під час його проведення позивачем було вірно визначено суми заборгованості та періоди прострочення (за кожним рахунком окремо), арифметично розрахунок проведено також вірно.
Враховуючи викладене, вимоги позивача в частині стягнення 3% річних визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню в сумі 1 394 грн. 85 коп.
Враховуючи все вищевикладене, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню у повному обсязі.
Щодо розподілу судових витрат по справі суд зазначає таке.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
У той же час, згідно із частиною 3 статті 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Оскільки позовну заяву у даній справі було подано до суду через систему "Електронний суд", позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2 820 грн. 08 коп.
Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати по справі покладаються на відповідача; стягненню з відповідача на користь позивача підлягають витрати по сплаті судового збору в сумі 2 820 грн. 08 коп. (з урахуванням застосованого коефіцієнту 0,8)
Керуючись статтями 2, 3, 20, 73 - 79, 86, 91, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" до Управління комунальної власності міста Виконкому Криворізької міської ради про стягнення заборгованості за індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 05.11.2021 у загальному розмірі 235 006 грн. 28 коп. - задовольнити у повному обсязі.
Стягнути з Управління комунальної власності міста Виконкому Криворізької міської ради (площа Молодіжна, будинок 1, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50101; ідентифікаційний код 25522449) на користь Комунального підприємства теплових мереж "Криворіжтепломережа" (провулок Цісик Квітки, будинок 9; м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50000; ідентифікаційний код 03342184) 226 811 грн. 71 коп. - заборгованості за послуги з постачання теплової енергії у період з 01.01.2024 по 28.03.2024, 106 грн. 20 коп. - заборгованості за надані у період з 01.01.2024 по 30.06.2024 послуги з абонентського обслуговування, 1 701 грн. 72 коп. пені, 4 991 грн. 80 коп. інфляційних втрат, 1 394 грн. 85 коп. 3% річних та 2 820 грн. 08 коп. витрат по сплаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення, шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складений та підписаний 11.10.2024.
Суддя Ю.В. Фещенко