.
Унікальний номер справи 755/5474/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/14776/2024
Головуючий у суді першої інстанції Марфіна Н.В.
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
11 жовтня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
сторони
позивач Товариство з обмеженою відповідальністю
«Столичний комфорт»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальтністю «Столичний комфорт», подану представником Безсмертним Олексанром Олексійовичем на рішення Дніровського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року,
20.03.2024 позивач звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, в якому просив суд стягнути з відповідача заборгованість за спожиті житлово - комунальні послуги у розмірі
12 095,61 грн. та судові витрати пов'язані з розглядом справи.
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивач є управителем будинку АДРЕСА_1 , відповідачу на праві приватної власності належить квартира Б101 за вищевказаною адресою. Позивач зазначає, що відповідачу регулярно надаються послуги з утримання будинку та прибудинкової території, а також надсилаються платіжні документи на оплату таких послуг. Позивач вказує, що порушення відповідачем своїх обов'язків щодо своєчасної оплати вартості спожитих житлово - комунальних послуг за період часу з 01.07.2022 року по 29.02.2024 рік, які позивач надавав відповідачу, обумовило виникнення заборгованості у відповідача в загальному розмірі 12 095,61 грн., яка складається з суми боргу за спожиті житлово - комунальні послуги - 10154,99 грн., збитків від інфляції - 1 432, 45 грн., 3 % річних - 508,17 грн., яку позивач просив стягнути на свою користь, а також витрати понесені за надання правничої допомоги в розмірі 22 000 грн.
Рішенням Дніровського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфонт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Столичний комфонт», через свого представника Безсмертного О.О. звернулось з апеляційцною скаргою, у якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимог у повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначається, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» є експлуатуючою організацією, яка здійснює обслуговування будинку АДРЕСА_1 , що підтверджується актом приймання-передачі житлового будинку для утримання та експлуатаційного обслуговування та Договором на утримання та технічне обслуговування житлового будинку.
Апелянт зауважує, що позивачем до суду перешої інстанції було надано наказ № 17/2 від 31 травня 2023 року, про встановлення тарифів, у зв'язку із підвищенням вартості електроенергії. Дані зміни відбувалися у відповідності до постанови КМУ №544 від 30 травня 2023 року. Окрім того з квитанції на оплату заборгованості, чітко можна відслідкувати зміну тарифу з 8,48 грн за 1 м2 до 9,30 грн за 1 м2 та зробити логічний висновок, що ТОВ «Столичний комфорт» повідомляло ОСОБА_1 про зміну тарифу на утримання та технічне експлуатаційне обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
На думку апелянта ТОВ «Столичий комфорт» правомірно та цілком обгрунтовано нарахувало заборговансть відповідачу.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У відповідності до вимог п. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 369 ЦПК України розгляд апеляційної скарги здійснюється апеляційним судом у письмовому провадженні, без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання, оскільки ціна позову у даній справі менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Враховуючи предмет та підставу заявленого позову, ціну позову, суд дійшов висновку про те, що дана справа не відноситься до тих справ, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження.
Суд перевірив доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість рішення суду в межах його апеляційного оскарження, та дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, з наступних підстав.
Так, відповідно до ч. 2, ч. 4 ст. 263 ЦПК України, законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із ч. 1, ч. 2 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з п. 4 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. (ч. 1 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до статті 322 Цивільного кодексу України, власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Судом встановлено, ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , що підтверджується інформацією з Держаного реєстру речових прав на нерухоме майно. (а.с. 6).
Згідно акту приймання - передачі житлового будинку для утримання та експлуатації обслуговування, ТОВ «СІА» передало в управління ТОВ «Столичний Комфорт» будинок АДРЕСА_3 . (а. с. 7-8)
ТОВ «Столичний комфорт» діє на підставі Статуту, який затверджено рішенням учасників ТОВ «Столичний комфорт» № 31-05/23 від 31.05.2023.(а.с. 14-19).
Відповідно п. 1.2 Статуту Товариство є юридичною особою за законодавством України, має самостійний баланс, поточний та інші, в тому числі валютні рахунки в установах банків, має право від свого імені укладати договори, набувати майнових та особистих немайнових прав, вступати в зобов'язання, бути позивачем і відповідачем в суді, господарському та третейському суді.
Пунктом 1.9 Статуту визначено, що метою діяльності Товариства є здійснення господарської діяльності, направленої на задоволення потреб фізичних, юридичних осіб, інших суб'єктів господарювання, у продукції, товарах або послугах Товариства, та отримання прибутку. Для досягнення мети своєї діяльності Товариство має право вчиняти будь-які дії, укладати будь-які договори, контракти, угоди (в тому числі зовнішньоекономічні), що не заборонені законодавством, вступати до будь-яких об'єднань, союзів, асоціацій (в тому числі міжнародних) та здійснювати усі інші види діяльності для досягнення мети створення товариства, що не заборонені законодавством України.
Між ТОВ «СІА» та ТОВ «Столичний Комфорт» укладено Договір на утримання та технічне обслуговування житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 9-13).
Відповідно до п. 2.4 Договору, виконавець має право, зокрема, самостійно та на власний розсуд укладати договори з відповідними спеціалізованими організаціями по наданню комунальних послуг та послуг по санітарно - технічному утриманню житлового комплексу та прибудинкової території.
Закон України «Про житлово-комунальні послуги» визначає основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки. Він є нормативним актом спеціальної дії, який регулює відносини між виробниками, виконавцями, споживачами у процесі створення, надання та споживання житлово-комунальних послуг.
Разом з тим ст. 4 Закону передбачає, що законодавство України у сфері житлово-комунальних послуг базується на Конституції України і складається з нормативно-правових актів у галузі цивільного, житлового законодавства, цього закону та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері житлово-комунальних послуг.
Приписами статей 3,6, 203, 626, 627 ЦК України визначені загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору та сформовані загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з п. 2 частини першої ст. 208 ЦК України правочин між фізичною і юридичною особами належить вчиняти у письмовій формі, за виключенням випадків, передбачених ч. 1 ст. 206 цього кодексу.
Договір є укладеним, якщо сторонни в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України). Інші випадки визнання догову укладеним визначені у ст. 642, 643 ЦК України.
Частиною першою ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до змісту статей 6, 627 ЦК України свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.
Закріпивши принцип свободи договору, ЦК України разом з тим визначив, що свобода договору не є обмеженою, оскільки відповідно до абзацу другого ч. 3 ст. 6 та ст. 627 цього кодексу при укладенні договору, виборі контрагентів, визначенні умов договору сторони не можуть діяти всупереч положенням цього кодексу та інших актів цивільного законодавства.
Зазначені положення узгоджуються з приписами ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, відовідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.
Водночас ч. 1 ст. 19 Закону передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах.
Статті 7, 8 Закону визначають обов'язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг.
Пунктом 1 частини 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено обов'язок індивідуального споживача укладати договори про надання житлово-комунальних послуг у порядку і випадках, визначених законом, а пунктом 2 ч. 2 ст. 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» зобов'язання виконавця комунальної послуги готувати та укладати із соживачем договори про надання житлво-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов їх виконання згідно з типовим договором.
Форма і зміст (умови) Типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій були затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 року № 529 «Про затвердження типового договору про надання послуг з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій».
Згідно з частиною 3 ст. 6, ч. 1 ст. 630 ЦК України, вбачається, що умови типового договору, що набули юридичного обов'язкового значення в силу актів цивільного законодавства, є обов'язковими для сторін договору, які не мають права відступати від їх положень. Врегулювати свої відносини на власний розсуд, а лише мають право конкретизувати його умови.
Тобто, законодавством передбачений двосторонній обов'язок, щодо укладення договору про надання житлово-комунальних послуг, у зв'язку з чим у разі відмови на оплату таких послуг споживачем з посиланням на відсутність укладеного договру не беруться до уваги, оскільки споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно ст. 9 Закону зпоживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», до житлово-комунальних послуг належать: житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком. Послуга з управління багатоквартирним будинком включає: утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.
Частиною 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач має право: одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів (п. 1); без додаткової оплати одержувати від виконавця житлово-комунальних послуг інформацію про ціни/тарифи, загальну вартість місячного платежу, структуру ціни/тарифу, норми споживання та порядок надання відповідної послуги, а також про її споживчі властивості (п. 2); на усунення протягом строку, встановленого договорами про надання житлово-комунальних послуг або законодавством, виявлених недоліків у наданні житлово-комунальних послуг (п. 4); на зменшення у встановленому законодавством порядку розміру плати за житлово-комунальні послуги у разі їх ненадання, надання не в повному обсязі або зниження їхньої якості (п. 5); складати та підписувати акти-претензії у зв'язку з порушенням порядку надання житлово-комунальних послуг, зміною їхніх споживчих властивостей та перевищенням строків проведення аварійно-відновних робіт (п. 9).
Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фатично користувалися ними. Фактичне надання таких послуг ідтверджується актами виконаних робіт.
Відповідач отримував житлово-комунальні послуги, не відмовлявся від їх отримання.
Звертаючись з даним позовом до суду позивач зазначив, що відповідач своїх обов'язків щодо своєчасної оплати вартості спожитих житлово-комунальних послуг за період часу з 01.07.2022 по 29.02.2024 не виконував належним чином, у зв'язку з чим заборгованість за надання таких послуг становить 12 095,61 грн., яка складається з суми боргу за спожиті житлово-комунальні послуги - 10 154,99 грн., збитків від інфляції - 1 432,45 грн., 3 % річних - 508,17 грн.
Будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач суду не надав, як і не надав доказів щодо належного виконання грошових зобов'язань щодо сплати вартості за надані житлово-комунальні послуги.
Тому, з урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позовних вимог.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу апеляційний суд доходить таких висновків.
На підтвердження обсягу та розміру наданою позивачеві правничої допомоги у цій справі, представиником у позовній заяві наведено детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом Безсмертним О.О. та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, а саме: вивчення судової практики у справах про відшкодування вартості за надані житлово-комунальні послуги, на яке затрачено 1,5 год. робочого часу, вартість послуги 1500 грн., підготовка позовної заяви про стягнення заборгованості, на що затрачено 9 годю робочого часу, вартість послуги становить 18 000,00 грн., подача позовної заяви в канцелярію Дніпровського районного суду м. Києва, на що затрачено 1 год. робочого часу, вартість послуги становить 22 000, 00 грн.
З поданих до суду першої інстанції ОСОБА_1 відзиву на позовну заяву убачається, що стороною відповідача не було викладено жодних заперечень щодо заявленого позивачем розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Так, частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України):
- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи;
- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
3) розподіл судових витрат (стаття 141 ЦПК України).
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
У відповідності до частини першої та другої статті 126 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 141 ЦПК України).
Згідно з вимогами частини третьої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Водночас за змістом частини 4 статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 та 6 статті 137 ЦПК України).
У розумінні положень частини 5 статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
При цьому за змістом положень цивільного процесуального законодавства, поняття «зменшення судових витрат» та «розподіл судових витрат» є розбіжними.
Так, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 2 статті 141 ЦПК України. Разом із тим, у частині 3 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (тобто за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 3 вищевказаної норми під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною другою статті 141 ЦПК України, визначені також положенням частин 4, 5, 9 статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення процесуального законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 137 ЦПК України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 4, 5, 9 статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 4, 5, 9 ст.141 ЦПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Розподіляючи витрати, понесені ТОВ «Столичний комфорт» на професійну правничу допомогу, колегія суддів дійшла висновку про те, що заявлені у позові понесені витрати не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
З урахуванням складності справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, а також враховуючи принципи співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог позивача про розподіл судових витрат і стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції в сумі 5000 грн.
Даний спір є спором незначної складності, відноситься до тієї категорії спорів, правовідносини у яких виникли у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг, які у свою чергу не вважаються складними та загалом в передбачених законом випадках можуть вирішуватися у порядку наказного провадження, як справи за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру. Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України та окремими положеннями спеціального законодавства, а саме Житлового кодексу Української РСР та Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Великої кількості законів і підзаконних нормативно-правових актів, які підлягають дослідженню адвокатом і застосуванню, спірні правовідносини не передбачають.
При цьому, зважаючи на суму позову у даній справі, яка за правилами статті 19 ЦПК України відноситься до категорії малозначних, її матеріали не містять великої кількості документів, на дослідження б яких адвокат витратив значний час. Також вбачається, що розгляд даної справи у суді першої інстанції відбувався за відсутності представника позивача, який участі у судових засіданнях не приймав.
Враховуючи складність справи та об'єм виконаної адвокатським об'єднанням роботи, принцип співмірності між ціною позову та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, апеляційний суд вбачає за доцільне зменшити розмір таких витрат та стягнути з відповідача на користь позивача 5 000 грн. витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді першої інстанції. Крім того, суд стягує з відповідача на користь позивача судові витрати по сплаті судового збору за подачу позову до суду та за подання апеляційної скарги у загальному розмірі 7 570, 00 грн, оскільки суд задовольняє позовні вимоги Товариства.
Керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт», подану представником Безсмертним Олександром Олексійовичем , задовольнити частково.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 липня 2024 року скасувати і ухвалити нове судове рішення наступного змісту.
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» (ЄДРПОУ 33833708, адреса: 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 17/8, офіс 6) заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги - 10 154,99 грн., збитки від інфляції - 1 432,45 грн., 3 % річних - 508,17 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Столичний комфорт» (ЄДРПОУ 33833708, адреса: 04071, м. Київ, вул. Нижній Вал, буд. 17/8, офіс 6) витрати по сплаті судового збору за розгляд судом першої та апеляційної інстанцій в сумі 7 570,00 грн., та 5000 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна