Унікальний номер справи 359/4932/24
Номер апеляційного провадження 22-ц/824/15363/2024
Головуючий у суді першої інстанції С.С. Чирка
Суддя - доповідач у суді апеляційної інстанції Л. Д. Поливач
Постанова
Іменем України
11 жовтня 2024 року місто Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
головуючого Поливач Л. Д. (суддя - доповідач),
суддів Стрижеуса А. М., Шкоріної О. І.
сторони
позивач Моторне (транспортне) страхове бюро України
відповідач ОСОБА_1
розглянувши у приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи (їх представників) апеляційну скаргу Моторного (трансортного) страхового бюро України, подану представником ОСОБА_2 , на рішення Борисільського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2024 року,
У травня 2024 року на адресу Бориспільського міськрайонного суду Київської області надійшов позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу.
Позов вмотивований тим, що 13.10.2020 приблизно о 18 год. 00 хв. в с. Гора Київської області, мала місце дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля «Geon», державний номерний знак « НОМЕР_1 » під керуванням ОСОБА_1 , та автомобіля «Hyundai», державний номерний знак « НОМЕР_2 », під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди транспортному засобу «Hyundai», державний номерний знак « НОМЕР_2 », було завдано механічних пошкоджень, а власнику вказаного автомобіля майнової шкоди. Відповідно до постанови Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27.11.2020 року, вказана дорожньо-транспортна пригода сталася з вини відповідача. На дату скоєння вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди відповідач не мав чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Потерпілий 21.10.2020 року подав до МТСБУ заяву щодо здійснення регламентної виплати із відшкодування оціненої шкоди, заподіяної в результаті дорожньо-транспортної пригоди. МТСБУ здійснило регламентну виплату потерплій особі ОСОБА_3 в розмірі 11135,64 грн.
Крім того, позивачем були понесені додаткові витрати на збір документів та визначення розміру шкоди в розмірі 1 391 грн. 20 коп.
Таким чином позивач набув право зворотної вимоги до відповідача, а тому просить суд стягнути з відповідача сплачену суму страхового відшкодування в порядку регресу в розмірі 11135,64 грн. та понесені додаткові витрати на збір документів та визначення розміру шкоди в розмірі 1 391 грн. 20 коп.
Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2024 року позов Моторного (транспортного) страхового бюро України до ОСОБА_4 залишено без задоволення.
Не погодившись із рішенням суду, Моторне (транспортне) страхове бюро України, через свого представника ОСОБА_2 звернулось з апеляційною скаргою, у якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з'ясування обставин справи при вирішенні спору, а також на невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи, у зв'язку із чим просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог, обгрунтував своє рішення тим, що позивачем пропущено позовну давність для звернення до суду з позовною заявою. Однак, на думку апелянта, строк визначений законом на звернення до суду не сплинув.
Зауважує, що 17 березня 2022 року набрав чинності Закон України № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», яким розділ «Прикінцеві і перехідні положення» Цивільного кодексу України було доповнено п. 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
На думку апелянта, строк звернення до суду у даній справі повинен був закінчитися 18.01.2024, тобто під час дії воєнного стану, отже позовна давність не сплинула.
Відповідач своїм правом на подачу відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.
З'ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Частиною 1 ст. 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом встановлено, що автомобіль марки «Hyundai», реєстраційний номер НОМЕР_2 , належить ОСОБА_3 на праві власності, що вбачається з копії свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 .
Відповідно до копії звіту №183/М/2020 від 05 листопада 2020 року про оцінку вартості матеріального збитку, вартість матеріального збитку колісному транспортному засобу Hyundai Elantra, реєстраційний номер НОМЕР_2 склала 11135 гривень 64 копійки.
Постановою Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винним в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124, 122-4 КУпАП та на підставі ст. 36 КУпАП остаточно накладено на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 20 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 340 гривень, з перерахуванням суми штрафу в дохід держави. Згідно описової частини цієї постанови 13.10.2020 о 18 год. 00 хв. в с. Гора Бориспільського району Київської області по вул.Центральній, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом, мотоциклом «Geon Tourer» д.н.з. НОМЕР_1 , був не уважним, не обрав безпечної швидкості руху, не дотримався безпечного бокового інтервалу та здійснив наїзд на автомобіль «Hyundai» д.н.з. НОМЕР_2 , що призвело до механічних пошкоджень транспортних засобів, з матеріальними збитками. Після чого залишив місце ДТП, не дочекавшись приїзду працівників поліції.
За визначення завданого матеріального збитку позивачем було сплачено суб'єкту оціночної діяльності вартість наданих послуг у розмірі 1 391,20 грн. відповідно до платіжної інструкції № 2546184 від 23 грудня 2020 року.
У зв'язку з відсутністю у ОСОБА_1 . Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, позивач звернувся до Моторно (транспортного) страхового бюро України з відповідним повідомленням про дорожньо-транспортну пригоду від 21.10.2020 року та заявою про виплату страхового відшкодування від 21.10.2020.
Вирішуючи спір у даній справі, суд прийшов до висновку про доведеність позовних вимог.
З таким висновком суду апеляційний суд погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до частини першої статті 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Статтею 21 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено заборону експлуатації транспортного засобу на території України без чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Пунктом 22.1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», передбачено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність яких застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виникло обов'язку з відшкодування шкоди, або розмір шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика, а також у разі, коли страховик має право регресу до особи, яка застрахувала свою відповідальність.
При цьому вказаним Законом передбачені випадки виплати відшкодування шкоди потерпілим у разі використання транспортного засобу власником, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
Згідно п.п. «а» п.41.1 ст.41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння: транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Пунктом 41.4 ст.41 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів відповідного централізованого страхового резервного фонду здійснює оплату послуг осіб, залучених для встановлення причин, обставин подій, за якими може бути проведена регламентна виплата, та розміру заподіяної внаслідок них шкоди, а також банківських витрат МТСБУ при здійсненні регламентних виплат.
Відповідно до п. 38.2.1 ст. 38 ЗУ «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ після сплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до власника, водія транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, який не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім осіб, зазначених у пункті 13.1 статті 13 цього Закону.
Статтями 28, 29 Закону № 1961-ІV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого, - це шкода, пов'язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров'я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. При цьому у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП, з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент ДТП, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 9 постанови від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків).
Встановлено і сторонами у справі не оспорюється факт ДТП, вина відповідача, який на момент вчинення дорожньо-трансортної пригодине не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, виплата позивачем власнику пошкодженого транспортонго засобу 11 135 грн.
Указане свідчить, що позовна заява є належним чином обґрунтованою та вина у вчиненні ДТП відповідачем є доведеною і він мав би сплатити позивачу суму страхової виплати та додаткові витрати, витрачені на збір документів та визначення розміру шкоди.
Вирішуючи спір у даній справі, суд дійшов висновку, що позивачем пропущено строк звернення до суду, так як МТСБУ 18.01.2021 виплатило страхове відшкодування, в той час як до суду пред'явлено позов 15.05.2024.
Апелянт в апеляційній скарзі посилається на поважність причин пропуску звернення до суду у зв'язку із введенням на території України воєнного стану.
Колегія суддів не може погодитися із доводами апелянта, викладеними у поданій апеляційній скарзі виходячи з наступного.
Відповідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно статей 260, 261 ЦК України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу. Порядок обчислення позовної давності не може бути змінений за домовленістю сторін.
Згідно ч.6 ст.261 ЦК України за регресними зобов'язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов'язання.
Строк позовної давності при регресі починає обчислюватися з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування, регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди. Такий висновок зробив Верховний Суд у постанові від 10.01.2019 року у справі №200/13392/13-ц.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частини третя та четверта статті 267 ЦК України).
У постанові Верховного Суду від 11 січня 2023 р. у справі № 127/27446/20 (провадження № 61-11002св22) вказано, що введення та продовження строку воєнного стану у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України було визначено в законодавчому порядку. Запровадження воєнного стану може бути підставою, яка відповідно до частини першої статті 127 ЦПК України повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку, якщо пропуск строку знаходиться в прямому причинному зв'язку з такими обставинами.
Разом із тим, питання про поновлення пропущенного процессуального строку повинно вирішуватися з врахуванням причин, з яких строк був пропущений, та тривалості пропуску строку до запровадження воєнного стану.
Безумовно, що стан війни в Україні створює об'єктивні перешкоди для реалізації своїх прав на судовий захист.
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
За правилами частини першої статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватися від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії», заява № 11681/85).
Згідно з пунктом 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
У справі, яка переглядається, позивач дізнався про порушення своїх прав із моменту виплати відповідного страхового відшкодування - 18.01.2021, тобто до введення 24 лютого 2022 р. воєнного стану в зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
Отже, останнім днем для звернення МТСБУ до суду за захистом своїх прав було 18.01.2024, натомість позивач звернувся до суду з позовом 15.05.2024 через підсистему «Електронний суд».
Цивільні процесуальні строки це встановлені Цивільним процесуальним кодексом (ЦПК) України проміжки часу для вчинення процесуальних дій судом і учасниками процесу в цивільному судочинстві. Вони встановлюються законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. У той же час мають бути розумними, тобто передбачати час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню цивільного судочинства.
Відповідно до статті 126 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом, а документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених ЦПК України. В такому випадку суд за заявою учасника справи може поновити пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, або ж продовжити, якщо заяву було подано до закінчення цього строку, чи з власної ініціативи.
Само по собі введення воєнного стану не впливає на процес правосуддя. Зокрема, відповідно до статті 26 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства в умовах воєнного стану забороняється.
Трапляються випадки, коли через воєнний стан та пов'язані з ним обставини учаснику судового процесу неможливо вчасно вчинити ту чи іншу процесуальну дію чи подати певний документ до суду. Наприклад, звернутися із позовною заявою, апеляційною чи касаційною скаргою, заявою, клопотанням тощо.
Колегія суддів зауважує, що сам по собі факт введення в Україні воєнного стану з 24 лютого 2022 року не є підставою для поновлення пропущеного строку, встановленого законом для вчинення процесуальної дії.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам матеріального та процесуального закону. Підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, колегія не знаходить.
Під час розгляду справи суд першої інстанції дотримався вимог закону, повно та всебічно з'ясував обставин справи, надав вірну оцінку доводам позивача та зібраним у справі доказам, вірно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, з огляду на що, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.
Справу було розглянуто судом першої інстанції на підставі встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та належних доказів.
Зважаючи на викладене, суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції залишає без змін, а апеляційну скаргу Моторного (трансортного) страхового бюро України без задоволення.
Питання щодо розподілу судових витрат пов'язаних із розглядом справи у суді апеляційної інстанції суд вирішує відповідно до положень статті 141 ЦПК України. Судові витрати позивача не підлягають відшкодуванню, оскільки суд залишає його апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Керуючись ст. 367, 368, 369, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 381-384, 386, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України, подану представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 08 липня 2024 року, залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді
Л. Д. Поливач
А. М. Стрижеус
О. І. Шкоріна