Справа № 521/9620/24
Номер провадження № 2/521/4983/24
09 жовтня 2024 року
Малиновський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Бобуйка І.А.
секретаря судового засідання - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрованим у м. Одесі та Одеській області не значиться) про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом, -
18.06.2024 року представник позивача звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси з вищевказаним позовом, у якому просив суд, з урахуванням позовної заяву:
- визнати укладений між ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , як покупцями, та ОСОБА_2 , як продавцем, договір купівлі-продажу № 2090/97 на житловий будинок АДРЕСА_1 . зареєстрований на "Одеської Нової Біржі" ІНФОРМАЦІЯ_1 - дійсним.
- визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 право власності на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями та спорудами, в порядку спадкування за законом після смерті матері - ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 19.07.2024 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12.09.2024 року клопотання позивача про витребування доказів задоволено та витребувано у нотаріуса Малиновської державної нотаріальної контори копію спадкової справи за № 302/2024, відкритої після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 ..
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 12.09.2024 року підготовче провадження у справ закрито та призначено розгляд справи по суті.
08.10.2024 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог, згідно якої просив суд: залишити без розгляду позовну вимогу про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями та спорудами №2090/97, зареєстрованого на Одеській Новій біржі від 16.12.1997 р.
Ухвалою Малиновського районного суду м. Одеси від 09.10.2024 року заяву ОСОБА_1 про залишення частини позовних вимог без розгляду в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом, задоволено; залишено позовну вимогу про визнання дійсним договору купівлі-продажу житлового будинку АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями та спорудами №2090/97, зареєстрованого на Одеській Новій біржі від 16.12.1997 року, без розгляду; в частині інших позовних вимог, з урахуванням заяви про збільшення вимог від 08.10.2024 року, продовжено розгляд.
В судове засідання позивач не з'явився, представник позивача подала до Малиновського районного суду м. Одеси заяву, в якій вона просила суд розглянути справу без її участі та просила задовольнити позовні вимоги повністю.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, повідомлявся про дату, час та місце судового засідання належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомив, відзиву на позов не надав.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 2 ст. 191 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії» (AlimentariaSandersS.A. v. Spain).
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі «Смірнова проти України»).
Враховуючи, що в справі є достатні дані про права і взаємовідносини сторін, відповідач належним чином повідомлений про місце і час судового засідання, суд розглядає справу у відсутності відповідача та згідно ч. 4 ст. 223 ЦПК України зі згоди представника позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.
Відповідно до ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:
1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання;
2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин;
3) відповідач не подав відзив;
4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
У разі участі у справі кількох відповідачів заочний розгляд справи можливий у випадку неявки в судове засідання всіх відповідачів.
У разі зміни позивачем предмета або підстави позову, зміни розміру позовних вимог суд відкладає судовий розгляд для повідомлення про це відповідача.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 16.12.1997 року між ОСОБА_1 , його матір?ю ОСОБА_3 , як покупцями, та ОСОБА_2 , як продавцем, був укладений договір купівлі-продажу № 2090/97 на житловий будинок АДРЕСА_1 . Вказаний договір купівлі-продажу був укладений між ними як членами Одеської Нової Біржі, та був зареєстрований на вказаній біржі в день укладання в журналі реєстрації угод під №2090/97 від 16 грудня 1997 р., відповідно до вимог встановленим ст. 15 Закону України «Про Товарну біржу».
Судом встановлено, що домовляючись про укладення договору купівлі-продажу №2090/97 між ними були, обумовлені усі істотні умови угоди, у тому числі, вартість будинку, яку позивач з матір?ю повністю передали відповідачу до укладання угоди. Крім іншого, продавець засвідчив факт належності йому вказаного нерухомого майна та надав оригінали правовстановлюючих документів, на підставі яких він був власником майна, а саме Договір купівлі-продажу серія НБ №0146686, реєстр № 8-2679, посвідченого державним нотаріусом державної нотаріальної контори Шепелюк Р.Ю. 27.08.1997 року, та зареєстрованого у ОМБТІ та РОН м. Одеси 29.08.1997 року, під № 242 стор. 106, реєстр № 34749.
Судом встановлено, що вказаний об?єкт нерухомості на, підставі договору купівлі-продажу від 16.12.1997 р., позивач зі своєю матір?ю, зареєстрували в ОМБТІ та РОН м. Одеси, про що був зроблений відповідний запис в реєстрову книгу під № 34749 на стор. 106 кн.242пр. 22.12.1997 року, що станом на день реєстрації відповідало вимогам Наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13.12.1995 р. № 56 «Про затвердження Правил державної реєстрації об?єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб».
Таким чином, ОСОБА_1 , та його мати - ОСОБА_3 , вважали, що, виконавши всі умови договору купівлі-продажу від 16.12.1997 р., набули право власності на вищевказаний об?єкт нерухомості.
ІНФОРМАЦІЯ_4 мати позивача - ОСОБА_3 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , що видане відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис №11205.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , як син померлої ОСОБА_3 , є спадкоємцем першої черги за Законом, що підтверджується Свідоцтвом про народження від 16.09.1964 р., серія НОМЕР_2 .
27.05.2024 р. позивач звернувся до Малиновської державної нотаріальної контори у місті Одесі із заявою про прийняття спадщини за законом до майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , внаслідок чого була заведена спадкова справа № 302/2024, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 77098100 від 27.05.2024 року.
Судом встановлено, що нотаріус розглянувши, наданий позивачем договір купівлі-продажу нерухомого майна №2090/97 від 16 грудня 1997 р., надала йому Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії №1940/02-31 від 05.06.2024 р. з тих підстав, що до складу спадкового майна входить частка житлового будинку під АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями та спорудами, яка належала ОСОБА_3 на підставі договору №2090/97 купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого на Одеській Новій біржі від 16.12.1997 р,, оскільки, зазначений договір не міг бути прийнятий нотаріусом в якості документа, що посвідчує право власності, оскільки він не відповідає правовим нормам законодавства, які діяли на час реєстрації договору, а саме через відсутність нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу.
Також, вказаний житловий будинок в розмірі 1/2 частки належить ОСОБА_1 на підставі зазначеного договору купівлі-продажу №2090/97 від 16.12.1997 року та за фактом визначення частки матері, що померла.
На час укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна 16.12.1997 р., правочин у відповідності до ст. 47 Цивільного Кодексу України (1963 року) підлягав нотаріальному посвідченню.
Проте, в силу дії спеціального закону, а саме статті 15 Закону України «Про товарну біржу», правочини зареєстровані на біржі, подальшому нотаріальному посвідченню не підлягають.
Суд звертає увагу, що постановою від 25.03.2024 р. Верховний суд у справі №36/6023/20 вказав, що укладення договору на товарній біржі у 2002 році унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в Законі України «Про товарну біржу», оскільки спеціальна норма має перевагу над загальними нормами (lex posterior derogat priori).
Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду відступив від висновків щодо наявності конструкції нікчемності правочину в ЦК УРСР 1963 року, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 листопада 2021 року у справі № 488/1937/17 (провадження № 61-4994св19) та в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 листопада 2022 року в справі № 490/5891/19 (провадження № 61-18668св21).
Згідно частини 2 статті 416 ЦПК України, визначено, що у постанові палати, Об?єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів, палата, Об?єднана палата, що передала справу на розгляд палати, Об?єднаної палати, Великої Палати.
Такий висновок, Постанова Верховного Суду у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25.03.2024 р. у справі № 36/6023/20 містить саме стосовно застосування норм.
З огляду на вимоги статті 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі Об?єднаної палати Касаційного цивільного суду надав наступні висновки про правильне застосування норм права, а саме:
-правочин чи договір з?являються як юридичний факт в момент їх вчинення. Недійсність може «вражати» правочин чи договір, і вона стосується саме моменту його вчинення, а не виконання;
-саме на момент вчинення правочин чи договір перевіряються на те чи він відповідає, зокрема, вимогам щодо його дійсності, яка форма встановлена законом щодо правочину чи договору на момент його вчинення. Тому при вирішенні питання щодо кваліфікації правочину чи договору як недійсного має застосовуватися той закон, який був чинний на момент його вчинення;
-в ЦК УРСР 1963 року не передбачалося конструкції нікчемності правочину чи договору;
-правочин чи договір, які вчинялися під час чинності ЦК УРСР 1963 року, могли бути визнанні недійсними на підставі рішення суду;
-норми ЦК України 2003 року щодо недійсності правочинів не можуть бути застосовані при вирішенні спору про недійсність правочину чи договору, який вчинявся під час чинності ЦК УРСР 1963 року.
Також, згідно даної постанови Верховного суду, що є особливо важливим під час розгляду даної справи, на рівні ЦК УРСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів.
У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року.
Адже статті 47 і 227 ЦК УРСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі.
Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali).
Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК УРСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.
Таким чином, з огляду на висновки постанови Верховного Суду, договори купівлі-продажу нерухомого майна, укладені на товарних біржах в силу дії спеціальної норми (ст.15 Закону України «Про товарні біржі») є такими. що є чинними.
Судом встановлено, що у даній справі, постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії № 1940/02-31 від 05.06.2024 р. договір купівлі-продажу № 2090/97 від 16.12.1997 р. не визнається з боку нотаріуса в якості правовстановлюючого документу з огляду на норми Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2021 року № 296/5, що унеможливлює набуття позивачем прав власності на спадщину.
Враховуючи, що наразі, на рівні здійснення нотаріальних дій договори купівлі-продажу, укладені за вимогами ЗУ «Про товарні біржі», не визнаються, позивач вимушений захищати свої права на вказане нерухоме майно в частині спадщини у розмірі 1/2 частки у праві на нежитловий будинок, що залишилася після смерті матері позивача - ОСОБА_3 та в частині свого права на 1/2 частку у праві на вказаний житловий будинок, придбану за договором купівлі-продажу від 16.12.1997 р.
Суд зазначає, що вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд у даній справі враховує, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається , набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або не законність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).
Як вбачається з вимог статті 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. За вимогами статті 369 ЦК України співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.
За умов, передбачених статтею 370 ЦК України, у разі виділу (визначення) частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.
Як роз?яснив ВСУ в Постанові Пленуму від 22.12.1995 р. № 20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» в п.5 , частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.
Відповідно до положень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 р. № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.
Згідно ст. 12 16 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. Спадкоємцями за заповітом можуть бути юридичні особи та інші учасники цивільних відносин (стаття 2 цього Кодексу).
Згідно ст. 1258 ЦК України, спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно ч. 1 ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Отже, враховуючи вищевикладене, судом встанолено, що позивач є спадкоємцем першої черги після своєї матері, що підтверджується Свідоцтвом про народження від 16.09.1964 р., серія НОМЕР_2 , та має право на на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями та спорудами, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
За вимогами статті 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Передбачається, що, за умов статті 392 ЦК України, права власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Суд зазначає, що невизнання цивільного права полягає в пасивному запереченні наявності у особи суб?єктивного цивільного права, зокрема, на майно, на право користування майном, на спадкування, на частину в загальному майні, яке безпосередньо не спричиняє шкоду суб?єктивному праву, але створює невпевненість у правовому статусі носія суб?єктивного права. Водночас тут відсутнє звернення інших осіб до юрисдикційних органів про відсутність у особи цивільного права.
Враховуючи все вищенаведене, суд вважає, що в матеріалах справи достатньо доказів для задоволення позову в повному обсязі.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Відповідно до ч. 1, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі. У рішенні суду повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки, які є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами.
Суд, у зв'язку з неявкою відповідача в судове засідання, в порядку ст. 280 ЦПК України, враховуючи відсутність відповідних заперечень від представника позивача, вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).
На підставі ст.ст. 5, 15, 16, 328, 368, 370, ЦК України від 16.01.2003 року, ст. 15 Закону України «Товарну біржу», керуючись ст. ст. 12, 13, 141, 258, 259, 263-265, 267, 280, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, СУД -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 (зареєстрованим у м. Одесі та Одеській області не значиться) про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності в порядку спадкування за законом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) право власності: на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями та спорудами, в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Визнати за ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІПН: НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , з надвірними будівлями та спорудами за договором купівлі-продажу №2090/97 купівлі-продажу нерухомого майна, зареєстрованого на Одеській Новій біржі від 16.12.1997 р.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його оголошення.
Позивачем рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду в загальному порядку в тридцятиденний строк.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільно-процесуальним Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
С У Д Д Я: І.А. Бобуйок