вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" жовтня 2024 р. Справа№ 910/2918/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Вовка І.В.
суддів: Сибіги О.М.
Кравчука Г.А.
розглянувши в письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Державного агентства резерву України
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024
у справі № 910/2918/24 (суддя Марченко О.В.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрнафта"
до Державного агентства резерву України,
про стягнення 6 219,38 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2024 Публічного акціонерного товариства "Укрнафта" (ПАТ "Укрнафта") звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України про стягнення заборгованості у сумі 6 219,38 грн.
Позов мотивовано тим, що відповідач неналежним чином виконав свої зобов'язання за договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 17.04.2012 № 295-Р та не оплатив позивачу вартість обумовлених витрат, здійснених на утримання і зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2022 році.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі № 910/2918/24 позов задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 6 219,38 грн витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву за 2022 рік та 2 422,40 грн судового збору.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що на виконання умов зазначеного договору від 17.04.2012 № 295-Р позивач надав відповідачу обумовленні послуги з зберігання матеріальних цінностей, проте відповідач в порушення свого обов'язку не оплатив вартість витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2022 році, тому позивач просить в примусовому порядку стягнути спірну суму боргу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись із вказаним рішенням господарського суду першої інстанції, Державне агентство резерву України звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 27.05.2024 у справі № 910/2918/24, прийнявши нове рішення про відмову в позові.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення ухвалено судом першої інстанції без з'ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права ст. ст. 1, 3, 48,49, 57 Бюджетного кодексу України та з порушенням норм процесуального права ст. ст. 74, 162 ГПК України.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.06.2024, матеріали апеляційної скарги Державного агентства резерву України у судовій справі № 910/2918/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Вовк І.В., судді: Палій В.В., Кравчук Г.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.06.2024 витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали господарської справи № 910/2918/24.
04.07.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/2918/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 (головуючий суддя: Вовк І.В., судді: Кравчук Г.А., Палій В.В.) відкрито апеляційне провадження у справі № 910/2918/24 за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 та призначено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.09.2024, у зв'язку з тим, що рішенням Вищої ради правосуддя від 19.09.2024 суддю Палія В.В., звільнено у відставку, для розгляду справи № 910/2918/24 визначено колегію суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя - Вовк І.В., судді - Кравчук Г.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.09.2024 справу № 910/2918/24 за апеляційною скаргою Державного агентства резерву України на рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 було прийняти до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Вовк І.В., судді - Кравчук Г.А., Сибіга О.М.
Позиції учасників справи
У відзиві позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у даній справі залишити без змін, як таке що прийняте з урахуванням всіх обставин справи та з дотриманням норм процесуального і матеріального права.
Порядок розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, між ПАТ "Укрнафта"(зберігач) та Державним агентством резерву України укладено договір від 17.04.2012 № 295-Р, за умовами якого зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках, холодильних камерах, резервуарах, підземних сховищах зберігача, зокрема Держрезерв України передає, а зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно зі специфікацією у кількості та за вартістю відповідно до акта форми №1 мр.
За п.п. 2.1 - 2. 6 цього договору передбачено, що зберігач зобов'язаний : вживати заходів для належного зберігання цінностей відповідного виду; закладати на відповідальне зберігання цінності, передбачені номенклатурою; цінності, що закладаються на зберігання, повинні відповідати стандартам та технічним умовам ; надсилати Держрезерву України акти форми 1 мр протягом трьох робочих днів з моменту здійснення операцій ; відшкодовувати втрату, нестачу цінностей та їх пошкодження з використанням продукції відповідного асортименту і належної якості у 5-денний термін після виявлення втрати, нестачі або пошкодження ; проводити відпуск цінностей тільки за нарядами Держрезерву України ;проводити освіження (поновлення) та заміну цінностей на продукцію аналогічного асортименту і якості самостійно без залучення додаткових коштів з поданням Держрезерву України акта форми 1 мр протягом 3 робочих днів після здійснення операцій.
Пунктами 2.7, 2.8 зазначеного договору визначено, що зберігач зобов'язаний щороку подавати Держрезерву України: станом на 1 січня - звіт форми №12 мр до 20 січня наступного за звітним року; станом на 1 липня - інформацію про результати перевірки якості і умов зберігання цінностей, а також про відповідність цінностей цілям, для яких вони призначені, за формою, встановленою Держрезервом України до 10 серпня кожного року. Шороку разом з річним звітом форми №12 мр подавати кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік.
Згідно з п. 3.1 вказаного договору, Держрезерв України зобов'язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей у межах бюджетних асигнувань, передбачених на такі цілі.
Держрезерв України зобов'язаний оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки) на основі попередньо укладеного договору закладення (поставки) цінностей мобілізаційного резерву (п. 3.2 договору).
Відповідно до п. 4.1 цього договору, вартість зберігання цінностей визначається згідно з Порядком.
За п.4.2. зазначеного договору визначено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) із зберігання цінностей здійснюється пропорційними частками за узгодженням сторін відповідно до поданих документів (узгодженого з Держрезервом України кошторису витрат, затверджених Держрезервом України акта виконаних робіт зі зберігання матеріальних цінностей мобрезерву та наданими до нього копіями документів, що підтверджують фактичні витрати, акта звірки заборгованості згідно з Договором, податкової накладної на момент сплати); у разі, коли Держрезерв України визнає за можливе, відрахування суми витрат проводиться частинами протягом поточного року.
Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей (до повного виконання нарядів Держрезерву України на відпуск матеріальних цінностей) (п. 7.3 договору).
Із матеріалів справи вбачається та як встановлено судом, листом від 09.02.2022 №01/01/01/01/01-02/02/64 на виконання умов вказаного договору позивачем надіслано відповідачу кошторис витрат на зберіганням матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву в складському приміщенні Управління на 2022 рік, разом з такими документами: пояснювальна записка до кошторису (основні витрати); пояснювальна записка до кошторису (додаткові витрати); копія робочої інструкції завідувача складу; витяг зі штатного розпису робітників Управління із зазначенням посадового окладу завідувача складу; довідка про нарахування плати за земельну ділянку; копія договору №12-Р про надання послуг з охорони з додатками, який отримано відповідачем 18.02.2022.
Судом встановлено, що сторони погодили кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного мобілізаційного резерву в складському приміщенні Управління на 2022 рік загальна площа якого складає 26,1 кв.м, а фактична площа, на якій зберігаються матеріальні цінності державного мобілізаційного резерву складає 8,0 кв.м - всього витрат разом з ПДВ 6 830,89 грн.
Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, листом від 14.12.2022 №01/01/01/01/01-02/02/519 позивач надіслав відповідачу документи для відшкодування витрат, пов'язаних зі зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2022 рік, а саме: звіт про витрати; пояснювальну записку до звіту; акт приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) за 2022 рік; рахунок від 30.11.2022 №219; звіт з нарахування за співробітником ОСОБА_1 ; довідку про нарахування плати за земельну ділянку; копію робочої інструкції комірника складу; копію договору про надання послуг з охорони; копії актів приймання-передачі наданих послуг з охорони за 2022 рік.
Крім того, 20.10.2023 позивачем направлено відповідачу листа № 01/01/14/01/07/01-02/01/731, якого останній отримав 31.10.2023, в якому зазначено, що станом на 19.10.2023 відповідач не відшкодував позивачу витрати за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2022 рік у сумі 6 219,38 грн та не надіслано на адресу управління погоджений акт від 31.11.2022 №219, при цьому будь-яких зауважень за фактом отриманих послуг за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від відповідача не надходило, тому позивач просив в семиденний термін погодити акт від 31.11.2022 №219 та надіслати один примірник акта на його адресу.
Судом встановлено, що відповідач на зазначений лист жодної відповіді не надав.
Претензією від 16.01.2024 №01/01/09/24/01/01-02/03/45 позивач вимагав відповідача сплатити заборгованість з відшкодування витрат, пов'язаних зі зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2022 рік у сумі 6 219,38 гри.
Із матеріалів справи вбачається, що листом від 05.03.2024 вих. №647/0/4-24 відповідач повідомив позивача про те, що витрати за відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву визначаються окремо на кожен рік та сплачуються протягом цього ж року, на який такі витрати були визначені, за обов'язковою наявністю затвердженого відповідачем акта виконаних робіт зі зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву та наданих до нього копій первинних документів, при цьому відповідач не погоджується із заявленими у претензії вимогами.
Предметом позову у даній справі є вимоги позивача - зберігача про стягнення з відповідача - Держрезерву України спірної суми боргу за утримання і зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у 2022 році.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
Статтями 525, 526 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За ст. ст. 626, 627, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 936 ЦК України, за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.
Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ч. 1 ст. 946 ЦК України).
За ч. 3 ст. 946 ЦК України, якщо поклажодавець після закінчення строку договору зберігання не забрав річ, він зобов'язаний внести плату за весь фактичний час її зберігання.
Частинами 1, 4 і 5 статті 11 Закону України «Про державний матеріальний резерв» передбачено, що запаси матеріальних цінностей державного резерву розміщуються на підприємствах, в установах і організаціях, спеціально призначених для зберігання матеріальних цінностей державного резерву. Розміщення і будівництво на території України підприємств, установ, організацій та інших об'єктів системи державного резерву здійснюються в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Підприємства, установи і організації всіх форм власності, яким встановлені мобілізаційні та інші спеціальні завдання, зобов'язані забезпечити розміщення, зберігання, своєчасне освіження, заміну, а також відпуск матеріальних цінностей із державного резерву згідно з зазначеними завданнями власними силами.
Відшкодування витрат підприємствам, установам і організаціям, що виконують відповідальне зберігання, оплата тарифу за перевезення вантажів, спеціальної тари, упаковки, послуг постачальницько-збутових організацій за поставку і реалізацію матеріальних цінностей державного резерву провадиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 2 Порядку сума витрат, що підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем.
Відповідно до п. 7 Порядку відшкодування витрат, пов'язаних із зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється виключно на підставі договору, укладеного між Держрезервом та відповідальним зберігачем за формою згідно з додатком 1, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.
Абзацами другим і третім пункту 5 Порядку передбачено, що залежно від номенклатури, асортименту та особливостей технології зберігання передбачаються можливі додаткові витрати, пов'язані з обслуговуванням матеріальних цінностей державного резерву, зокрема витрати на консервацію, переміщення, перефарбування тощо.
Розмір додаткових витрат визначається у кожному разі окремо за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем на підставі обґрунтованих фактичних витрат відповідального зберігача.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Враховуючи наведене, суд першої інстанції встановивши, що відповідач в порушення взятих на себе обов'язків вчасно та в повному обсязі не оплатив позивачу витрати за зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2022 рік, зворотного не доведено належними та допустимими доказами, в розумінні ст. ст. 76,77 ГПК України, дійшов вірного висновку щодо наявності у позивача права вимагати сплати спірної суми боргу в примусовому порядку, з таким висновком погоджується і апеляційний господарський суд.
Відтак, враховуючи встановлені обставини та наведені мотиви, суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний господарський суд, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення даного позову в повному обсязі, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованості у сумі 6 219,38 грн та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
За таких обставин, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для скасування чи зміни оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у даній справі, при ухваленні якого, з огляду на встановлені судом обставини, відсутні порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду зроблені на підставі повно та належно досліджених доказів із встановленням всіх необхідних обставин.
Доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.
У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" та від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.
Згідно з ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Суд першої інстанції повно і всебічно з'ясував обставини справи, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, дослідив та оцінив надані сторонами докази, правильно застосувавши норми права до спірних правовідносин, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у даній справі законне та обґрунтоване, і підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Таким чином, апеляційна скарга Державного агентства резерву України задоволенню не підлягає, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.
Судові витрати
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги відповідно до статті 129 ГПК України покладаються судом на апелянта.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Державного агентства резерву України - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.05.2024 у справі № 910/2918/24 - залишити без змін.
3. Судовий збір за розгляд апеляційної скарги розподіляється відповідно до ст.ст. 129 та 282 Господарського процесуального кодексу України.
4. Матеріали справи № 910/2918/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя І.В. Вовк
Судді О.М. Сибіга
Г.А. Кравчук