Провадження № 11-кп/821/479/24 Справа № 710/1677/23 Категорія: ч. 2 ст. 286 КК України Головуючий у І інстанції ОСОБА_1 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
03 жовтня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ,
за участю секретарки - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника потерпілої - адвоката ОСОБА_7 ,
захисника - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_9 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 на вирок Шполянського райсуду Черкаської обл. від 8.04.2024 р. у кримінальному провадженні № 12023250000000277 від 01.08.2023 р., -
Зазначеним вироком ОСОБА_9 , який народився
ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Звенигородка Черкаської обл.,
громадянин України, студент 2 курсу Національ-
ного технічного університету України «Київсь-
кий політехнічний інститут ім. І. Сікорського»,
є особою з інвалідністю II групи, раніше не суди-
мий, зареєстрований
АДРЕСА_1 , фактично проживає
АДРЕСА_2 ,
визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, та йому призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування основного покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк тривалістю 2 роки, у період якого зобов'язано відповідно до ст. 76 КК України: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
Запобіжний захід ОСОБА_9 не обирався.
Цивільний позов потерпілого ОСОБА_10 до ОСОБА_9 про стягнення з обвинуваченого на його користь майнової та моральної шкоди задоволений частково.
Стягнуто з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь потерпілого ОСОБА_10 матеріальну шкоду в розмірі 2203,90 грн. та моральну шкоду в розмірі 180000,00 грн.
Стягнуто із ОСОБА_9 на користь держави витрати на залучення експертів у загальному розмірі 16250,64 грн.
Скасовано арешт, накладений ухвалою Придніпровського райсуду м. Черкаси від 8.08.2023 р. у кримінальному провадженні № 12023250000000277 від 1.08.2023 р. на автомобіль «Ford Transit» р/номер НОМЕР_1 , що належить ОСОБА_11 .
Скасовано арешт, накладений ухвалою Придніпровського райсуду м. Черкаси від 8.08.2023 р. у кримінальному провадженні № 12023250000000277 від 1.08.2023 р. на автомобіль марки «Сhevrolet Aveo» р/номер НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_12 .
Питання про речові докази судом вирішені відповідно до КПК України.
Вироком суду встановлено, що 1.08.2023 р. приблизно о 5:45 год. ОСОБА_9 , керуючи автомобілем «Шевроле Авео», р/номер НОМЕР_3 , рухаючись по автодорозі Н-16 сполученням Золотоноша-Черкаси-Сміла-Умань зі сторони м. Шпола у напрямку м. Сміла Черкаської обл., на 91 км+800 м, в порушення вимог п. п. 10.1, 11.3, 12.1 ПДР України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306, перевищив дозволену швидкість руху поза населеними пунктами, не був уважний, не стежив за дорожньою обстановкою та відповідно не реагував на її зміну, під час руху на рівній ділянці дороги, не вибрав в установлених межах безпечну швидкість руху, щоб мати змогу самостійно контролювати рух транспортного засобу та безпечно керувати ним, не впорався з керуванням, виїхав на зустрічну смугу руху, де здійснив зіткнення із автомобілем марки «Форд Транзит», р/номер НОМЕР_4 , яким керував ОСОБА_13 .
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій автомобіля «Форд Транзит», р/номер НОМЕР_4 , ОСОБА_13 , згідно висновку експерта № 05-6-02/194 від 22.08.2023 р., отримав тілесні ушкодження, які містять ознаку тяжкого тілесного ушкодження, за ознакою небезпеки для життя та помер в автомобілі швидкої допомоги.
Порушення правил дорожнього руху водієм автомобіля «Шевроле Авео» ОСОБА_9 , а саме вимоги пунктів 10.1, 11.3, 12.1 ПДР України, згідно висновку експерта № СТ/256Е-23 від 06.11.2023 р., знаходиться в причинному зв'язку з виникненням дорожньо-транспортної пригоди та спричиненням смерті потерпілого ОСОБА_13 .
Дії ОСОБА_9 судом кваліфіковані, як вчинення ним кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, тобто порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого.
Не погоджуючись з вироком суду представник потерпілого - адвокат ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок стосовно ОСОБА_9 скасувати через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м'якості і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що потерпілий та вона, як представник потерпілого, вважають необхідним призначити обвинуваченому ОСОБА_9 реальне покарання у виді позбавлення волі та задовольнити цивільний позов.
Місцевий суд, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_9 врахував, як пом'якшуючу його покарання обставину - щире каяття та врахував відсутність обтяжуючих обставин.
Суд першої інстанції зазначив, що обвинувачений ОСОБА_9 є інвалідом II групи загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату, яку він отримав 8.01.2024 р., що, на думку представника потерпілого, викликає сумнів у справжності цього висновку.
Те, що обвинувачений ОСОБА_9 відшкодував завдану шкоду шляхом придбання іншого автомобіля «Фольксваген транспортер», який належав роботодавцю ОСОБА_14 , то це немає значення, оскільки ця роботодавець не має жодного статусу у даному кримінальному провадженні, а потерпілому ОСОБА_10 та потерпілій ОСОБА_15 обвинувачений ОСОБА_9 не відшкодував жодної копійки, які у даному провадженні мають статус потерпілих, натомість відшкодував шкоду ОСОБА_14 - власнику автомобіля «Форд Транзит», яка є роботодавцем загиблого ОСОБА_13 у даній справі і не є родичем загиблого.
Через вчинення ОСОБА_9 ДТП, потерпілий ОСОБА_10 втратив годувальника - батька. Також, потерпілий ОСОБА_10 є інвалідом III групи, а тому потребує сторонньої допомоги, батько був його годувальником, оскільки проживав разом з ним та був на його утриманні. На даний час потерпілий ОСОБА_10 перебуває на повному утриманні матері - також потерпілої у даному кримінальному провадженні, яка є пенсіонеркою.
Таким чином, потерпілий ОСОБА_10 вважає, що вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_9 не відповідає призначеному покаранню внаслідок м'якості та наполягає на призначенні реального покарання, пов'язаного із позбавленням волі та повним задоволенням цивільного позову.
У запереченні захисника ОСОБА_8 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_9 на апеляційну скаргу представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 висловлюється позиція щодо необхідності залишення без зміни вироку, як законного та обґрунтованого та залишення без задоволення апеляційної скарги, як необґрунтованої та поданої з надуманих мотивів.
Заслухавши доповідь судді, представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 , яка підтримала свою апеляційну скаргу та просила задовольнити її із вказаних у ній підстав, обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_8 , які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок місцевого суду законним та обґрунтованим, прокурора ОСОБА_6 , який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали кримінального провадження, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 КПК України. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції зазначені вимоги Закону виконав у повному обсязі.
Так, відповідно до змісту вироку суду, обвинувачений ОСОБА_9 під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції повністю визнав свою вину. З огляду на це, кримінальне провадження було розглянуте судом в порядку ч. 3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів щодо тих фактичних обставин справи, які ніким не оспорювалися.
З урахуванням того, що суд першої інстанції розглянув кримінальне провадження у порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, окрім того представник потерпілого в апеляційній скарзі не оскаржує обставини вчинення кримінального правопорушення, доведеність вини, а інші учасники кримінального провадження апеляційних скарг не подавали, тому вказані обставини судом апеляційної інстанції не перевірялися.
Що стосується вимог апеляційної скарги про необхідність скасування вироку через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м'якості і призначити новий розгляд у суді першої інстанції та задовольнити цивільний позов у повному обсязі, то ці доводи на думку апеляційного суду є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст. ст. 50 та 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов'язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами, та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Згідно ч. 1 ст. 75 КК України, якщо суд, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 КК України, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керували транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебували під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, катування, передбачене ч. 3 ст. 127 КК України, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Вирішуючи питання про можливість звільнення ОСОБА_9 від відбування призначеного покарання на підставі ст. 75 КК України, суд першої інстанції вказав, що він враховує інформацію зазначену в досудовій доповіді з інформацією про соціально-психологічну характеристику обвинуваченого ОСОБА_9 , згідно з якою рівень ризику повторного вчинення кримінального правопорушення та ризику небезпеки для суспільства визначено як середній. У своїх висновках орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_9 без позбавлення або обмеження волі можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, наявність обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого та відсутність обставин, що його обтяжують, суд першої інстанції дійшов висновку, що виправлення обвинуваченого можливе без ізоляції від суспільства, у зв'язку з чим, вважав, що необхідним та достатнім для виправлення обвинуваченого, а також для попередження нових кримінальних правопорушень, йому слід призначити покарання у виді позбавлення волі, звільнивши обвинуваченого від відбування покарання з випробуванням, встановивши йому іспитовий строк, тобто в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України, оскільки саме такий вид покарання буде відповідати вимогам ч. 2 ст. 65 КК України, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, є необхідним і достатнім для виправлення винної особи, запобігання вчиненню нею нових кримінальних правопорушень, тобто відповідає меті покарання без його реального виконання.
Разом з тим, з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого злочину, що призвело до загибелі людини, що беззаперечно встановлює суспільну небезпеку з реальною загрозою заподіяння істотної шкоди людині, а тому місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про призначення обвинуваченому ОСОБА_9 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортним засобом, визначений санкцією ч. 2 ст. 286 КК України.
З цими обома висновками повністю погоджується апеляційний суд, оскільки вони є обґрунтованими та засновані на письмових матеріалах провадження.
Як вбачається з матеріалів провадження, при призначенні покарання обвинуваченому ОСОБА_9 суд належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого неумисного злочину, який є суспільно небезпечним, та відповідно до ст. 12 КК України, відноситься до категорії тяжких злочинів; конкретні обставини його вчинення; відомості про особу обвинуваченого, який раніше не судимий, має постійне місце проживання, за місцем навчання характеризується посередньо, є особою з інвалідністю 2 групи, не перебуває на обліку в лікаря психіатра та лікаря нарколога, врахував наявність обставини, що пом'якшує покарання обвинуваченого - щире каяття, відсутність обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого, врахувавши відшкодування шкоди завданої пошкодженням автомобіля марки «Форд Транзит» шляхом придбання іншого автомобіля «Фольксваген транспортер» і з урахуванням всіх цих даних, на переконання апеляційного суду, обвинуваченому призначено покарання у виді позбавлення волі, із звільненням його від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку яке є необхідним і достатнім для його виправлення і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Так, на переконання апеляційного суду, призначення покарання ОСОБА_9 із звільненням його від відбування основного покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку тривалістю 2 роки, тобто в умовах здійснення контролю за його поведінкою під час звільнення від відбування основного покарання з випробуванням на підставі ст. 75 КК України з покладенням на нього обов'язків, передбачених ст. 76 КК України буде відповідати тяжкості правопорушення, не буде становити «особистий надмірний тягар для особи» та відповідатиме справедливому балансу між загальними інтересами суспільства і вимогами захисту основоположних прав особи.
Апеляційний суд погоджується з покаранням, призначеним місцевим судом обвинуваченому, тому що на переконання апеляційного суду, обвинувачений ОСОБА_9 не відноситься до категорії суспільно-небезпечних осіб, є особою молодого віку і може проживати у суспільстві та відбувати покарання без реального позбавлення волі.
Апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції належним чином врахував відомості про особу обвинуваченого, при цьому апеляційний суд вважає, що при призначенні покарання ОСОБА_9 місцевий суд належним чином врахував характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке є необережним тяжким злочином, обставини вчинення кримінального правопорушення, характер допущених ОСОБА_9 порушень ПДР України, характер та ступінь тяжкості наслідків у виді загибелі людини, що є невідворотним наслідком, відомості про особу обвинуваченого, який за місцем навчання характеризується посередньо, а також його ставлення до вчиненого діяння та його наслідків.
Крім того, при призначенні покарання суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що обвинувачений вчинив дії для відшкодування шкоди завданої пошкодженням автомобіля «Форд Транзит», на якому він вчинив ДТП, шляхом придбання іншого автомобіля та передачі його власнику пошкодженого ним автомобіля, а тому доводи апеляції представника потерпілого в тій частині, що обвинувачений відшкодував шкоду ОСОБА_14 , яка є власником пошкодженого автомобіля та була роботодавцем загиблого ОСОБА_13 , але не має не має статусу потерпілого у даному кримінальному провадженні, але потерпілим ОСОБА_10 та ОСОБА_15 обвинувачений ОСОБА_9 не відшкодував жодної копійки, то апеляційний суд вважає такі доводи такими, що не підлягають задоволенню.
Дійсно з матеріалів провадження вбачається, що на теперішній час обвинувачений ОСОБА_9 потерпілим ОСОБА_10 . ОСОБА_15 не відшкодував ніяких коштів, але вказані дії безумовно свідчать, що він розпочав процес відшкодування шкоди.
Крім того, під час апеляційного розгляду в судовому засіданні було встановлено, що обвинувачений ОСОБА_9 свою вину визнав у повному обсязі та після набрання вироком законної сили буде виплачувати відшкодування потерпілим, після страхових виплат, що також свідчить про те, що особа розуміє тяжкість наслідків від своїх дій та щиро кається, дійсно бажає виправити ситуацію, що склалася внаслідок його протиправних дій.
Апеляційний суд вважає, що наведені судом першої інстанції дані про особу обвинуваченого та обставини, що пом'якшують покарання, які були враховані судом при призначенні покарання є переконливими аргументами, які свідчать про можливість його виправлення із застосуванням вимог ст. 75 КК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги представника потерпілої - адвоката ОСОБА_7 про необхідність скасування вироку через невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення внаслідок м'якості і призначення нового розгляду у суді першої інстанції до задоволення не підлягають, оскільки при призначенні покарання обвинуваченому суд першої інстанції повністю та належним чином врахував всі надані сторонами провадження відомості про особу обвинуваченого та дійшов правильного висновку про призначення обвинуваченому покарання із застосуванням до обвинуваченого інституту звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Крім того, на переконання апеляційного суду, відсутні підстави для скасування вироку та призначення нового розгляду у суді першої інстанції, які чітко визначені ст. 415 КПК України, як про це просить апелянт, а тому ці вимоги також не підлягають до задоволення.
Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 про те, що суд першої інстанції зазначив, що обвинувачений ОСОБА_9 є інвалідом II групи загального захворювання з ураженням опорно-рухового апарату, яку він отримав 8.01.2024 р., що, на думку апелянта, викликає сумнів у справжності цього висновку, то ці доводи є безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення, оскільки в апеляційного суду немає об'єктивних даних, що можуть ставити під сумнів достовірність медичних висновків щодо групи інвалідності ОСОБА_9 та часу його встановлення.
Що стосується доводів апеляційної скарги представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 про необхідність задоволення цивільного позову в повному обсязі, то на думку апеляційного суду ці доводи до задоволення не підлягають, виходячи з наступних мотивів.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що потерпілий ОСОБА_10 подав до обвинуваченого ОСОБА_9 цивільний позов про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, матеріальної шкоди на суму 31739,98 грн. та моральної шкоди на суму 968260,02 грн., а всього на загальну суму 1000000,00 грн.
31.01.2024 р. відповідач ОСОБА_9 надав відзив на позов, в якому відповідач вказав, що позов не визнає мотивуючи тим, що стороною в цивільному позові вказано прокурора ОСОБА_6 , без зазначення його статусу; позивач в цивільному позові не вказав страхову компанію, в якій було застраховано автомобіль; позивач посилається на проведення трьох експертиз, про те до матеріалів справи висновки експертиз не долучено і доказів про їх проведення долучено до справи не було; доказів перебування позивача ОСОБА_10 на утриманні померлого батька ОСОБА_13 до справи не долучено; щодо лікування позивача в медичному закладі, до справи не надано відповідних документів, ким був направлений на лікування, з якого приводу та яким профільним лікарем проводилося лікування; потерпілий вказав, що він поніс витрати на поховання батька ОСОБА_13 , але з додатків до позовної заяви вбачається, що витрати по похованню ОСОБА_13 понесла його дружина ОСОБА_15 ; крім того адреса відповідача вказана неправильно.
Вирішуючи цивільний позов суд дійшов висновків про те, що цивільний позивач є сином померлого ОСОБА_13 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (т. 1, а. пр. 38), отримує державну соціальну допомогу як інвалід 3 групи (т. 1, а. пр. 39-40), перебував на лікуванні з 6.09.2023 по 14.09.2023 р. (т. 1, а. пр. 41).
Витрати на проведення поховання батька ОСОБА_13 в розмірі 18369 грн., позивач обґрунтував договором - замовлення на організацію та проведення поховання № 000507 від 02.08.2023 р. укладеним між ОСОБА_15 та Смілянським комунальним підприємством «Комунальне» на суму 1796 грн., копією рахунку № 083 від 02.08.2023 р. про купівлю атрибутів для поховання ОСОБА_13 у ПП ОСОБА_16 на суму 14100 грн., товарним чеком б/н від 02.08. без зазначення року на суму 1503,5 грн. та товарним чеком б/н від 02.08.2023 р. з магазину «Ходак» на суму 969,5 грн. Однак суд першої інстанції не взяв до уваги вказані документи, оскільки вони не підтверджують факту сплати за зазначеними рахунками та товарними чеками, а також те що, саме ОСОБА_10 сплатив кошти.
Отже суд першої інстанції дійшов висновку про те, що витрати на проведення поховання батька ОСОБА_13 в розмірі 18369 грн. не підтвердженні належними та допустимими докази, а тому не підлягають до задоволення.
З цим висновком погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки він є обґрунтованим та мотивованим, місцевий суд зазначив, чому він дійшов такого висновку та послався на норми закону.
Щодо витрат позивача на проведення судових експертиз в розмірі 11008,48 грн. місцевий суд врахував наступне.
Загальна сума витрат була обґрунтована такими документами: копією квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 03.10.2023 р. на суму 3823,68 грн., в якій платником вказаний ОСОБА_10 та призначення платежу - за експертизу (техстан Форд) у к/п НОМЕР_5 , копією квитанції АТ КБ «Приватбанк» від 03.10.2023 р. на суму 4779,60 грн. сплаченої ОСОБА_10 , призначення платежу за експертизу (трасологічу) у к/п НОМЕР_5 та копією квитанції Черкаського бюро судово-медичних експертиз і квитанція АТ КБ «Приватбанк» від 02.08.2023 р. на суму 2405,20 грн. платник ОСОБА_15 призначення платежу: судово-медична експертиза 02.08.2023 р. ОСОБА_13 ..
Однак суду не були надані документи (висновки експертиз, постанова слідчого судді, постанова слідчого, прокурора), на підставі яких за клопотанням та на замовлення потерпілого ОСОБА_10 у даному кримінальному провадженні були проведені вказані експертизи. Таким чином, суд дійшов правильного висновку, що витрати на проведення судових експертиз не підтвердженні належними та допустимими докази, а тому не підлягають до задоволення.
Щодо матеріальних витрат на лікування позивача в розмірі 2362,50 грн.
На підтвердження таких витрат позивач надав наступні докази: копію квитанції ТОВ «Аптека «Надія» на суму 844 грн. від 04.09.2023 р., копію квитанції ТОВ «Фармація Черкащини» від 12.09.2023 р. на суму 41,40 грн., копію квитанції ТОВ «Аптека «Надія» від 09.09.2023 р. на суму 316,90 грн., копію квитанції ТОВ «Аптека «Надія» від 09.09.2023 р. на суму 361 грн., копію квитанції ТОВ «Аптека «Надія» від 04.09.2023 р. на суму 226,5 грн., копію квитанції ТОВ «Фармація Черкащини» від 06.09.2023 р. на суму 372,7 грн., копія квитанції ТОВ «Фармація Черкащини» від 06.09.2023 р. на суму 41,40 грн., всього на суму 2203,90 грн.
Суд першої інстанції врахував відомості про лікування позивача з 06.09.2023 р. по 14.09.2023 р. та призначення лікарем відповідних медичних препаратів, а також квитанції про придбання вказаних ліків у період лікування на суму 2203,90 грн. і правильно вказав, що дані витрати належать до часткового задоволення.
Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що потерпілий ОСОБА_10 має право на відшкодування матеріальної шкоди, оскільки судом встановлено, що йому в результаті протиправних дій обвинуваченого було заподіяно матеріальну шкоду, однак в розмірі підтвердженому доказами, наданими цивільним позивачем в розмірі 2203,90 грн., зокрема щодо витрат на ліки.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, оскільки вони є обґрунтованими та мотивованими, місцевий суд зазначив, чому він дійшов таких висновків, а тому ці висновки є переконливими.
Таким чином, постановляючи обвинувальний вирок стосовно ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що вина ОСОБА_9 у вчиненні злочину знайшла своє підтвердження в ході судового розгляду і, що це є підставою для відшкодування завданої шкоди, як власником джерела підвищеної небезпеки, яка на час судового розгляду не була відшкодована в повному обсязі добровільно.
Суд першої інстанції, дослідивши надані докази на підтвердження понесених матеріальних та моральних збитків і витрат дійшов висновку, що заявлена потерпілим у цивільному позові майнова шкода підлягає стягненню з обвинуваченого у розмірі, доведеному належними і допустимими доказами на підтвердження понесення витрат, яких він зазнав та стягнув з ОСОБА_9 :
- 2203,90 грн. матеріальної шкоди;
- 180 000,00 грн. моральної шкоди
Суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмовити в задоволенні вимог про відшкодування матеріальної шкоди в частині витрат на проведення поховання батька ОСОБА_13 в розмірі 18369 грн., так як вони не підтвердженні належними та допустимими докази, а тому не підлягають до задоволення.
Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду, оскільки вони є обґрунтованими та мотивованими, місцевий суд зазначив, чому він дійшов такого висновку з посиланням на докази.
Окрім цього, виходячи з аналізу норм закону, враховуючи, що суд першої інстанції дійшов висновку про винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину, суд також дійшов обґрунтованого висновку про наявність обов'язку обвинуваченого відшкодувати потерпілому завдану йому моральну шкоду.
При визначенні розміру відшкодування суд врахував вимоги розумності і справедливості. Згідно ч. 1 ст. 1177 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. За нормами п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», обов'язковому з'ясуванню при вирішенні справ про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями її заподіювача та вина останнього в її заподіянні. Зокрема, суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин та якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі позивач оцінює заподіяну шкоду та з чого він виходив при цьому.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ЦК України). Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Отже, визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд першої інстанції виходив з того, що вимоги потерпілого про відшкодування моральної шкоди підлягають частковому задоволенню, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості і з урахуванням викладеного, стягнув з обвинуваченого ОСОБА_9 на користь потерпілого моральну шкоду в розмірі 180 000,00 грн.
Апеляційний суд з таким розміром відшкодування моральної шкоди та його обґрунтуванням погоджується, вважаючи судове рішення повністю обґрунтованим в цій частині, оскільки суд першої інстанції переконливо мотивував чому він дійшов саме такого висновку.
Апеляційний суд звертає увагу на рішення ЄСПЛ від 28.05.1985 р. у справі «Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі», в якому зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які зіткнулися з проблемами можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин. Крім того, моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. У п. 52 рішення ЄСПЛ у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 р. зазначено, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом констатації самого факту порушення.
Таким чином, апеляційний суд не вбачає законних та обґрунтованих підстав для призначення обвинуваченому більш суворого покарання та скасування вироку суду в частині вирішення цивільного позову.
Істотних порушень кримінального процесуального законодавства, які б були безумовною підставою для зміни або скасування судового рішення, апеляційний суд не вбачає. Підстав для зміни вироку, передбачених ст. ст. 409 та 414 КПК України, апеляційний суд не вбачає, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що вимоги апеляційної скарги представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 до задоволення не підлягають, а вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_9 є законним та обґрунтованим та не підлягає скасуванню.
Керуючись, ст. ст. 405, 407 та 419 КПК України, апеляційний суд, -
Вирок Шполянського райсуду Черкаської обл. від 08.04.2024 р. стосовно ОСОБА_9 за ч. 2 ст. 286 КК України, - залишити без змін.
Апеляційну скаргу представника потерпілого - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
Головуючий
Судді