Справа №636/4663/24
Провадження № 11кп/818/2077/24
24 вересня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
за участю прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Харків кримінальне провадження, внесене 31 березня 2023 року до ЄРДР за №42023222140000054 за апеляційною прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 на ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 02 вересня 2024 року, якою
ОСОБА_7 , обвинуваченому у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України, продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 31 жовтня 2024 року з визначенням застави у розмірі 151 400 грн.,-
В провадженні Чугуївського міського суду Харківської області перебуває на розгляді кримінальне провадження, внесене 31 березня 2023 року до ЄРДР за №42023222140000054, за обвинуваченням ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.111-1 КК України.
Під час досудового розслідування щодо обвинуваченого ОСОБА_7 було обрано запобіжний захід у виді тримання під вартою, який неодноразово продовжувався ухвалами слідчого судді та суду.
Ухвалою Чугуївського міського суду Харківської області від 02 вересня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_7 в порядку ст.331 КПК України було продовжено запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів, до 31 жовтня 2024 року 2024 року з визначенням застави у розмірі 151 400 грн.
Вимоги апеляційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала.
В апеляційній скарзі прокурор просить оскаржувану ухвалу суду скасувати в частині визначення застави обвинуваченому ОСОБА_7 , постановити нову, якою задовольнити клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 строком на 60 днів без визначення розміру застави.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог вказує, що судом першої інстанції обвинуваченому ОСОБА_7 необґрунтовано визначено розмір застави, без урахування ступеню суспільної небезпеки вчиненого обвинуваченим кримінального правопорушення, його особи, підстав та обставин, передбачених ст.ст.177, 178, 183 КПК України.
Наголошує на встановленні існування ризиків, передбачених ч.1 ст.177 КПК України, оскільки обвинувачений проживає в одному населеному пункті зі свідками, має інформацію їх місця мешкання та може вчинити будь-який тиск, що свідчить про неможливість їх запобігання шляхом застосування до обвинуваченого ОСОБА_7 інших, більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою.
Зазначив, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення жодним чином не врахував імперативність норм кримінального процесуального законодавства України та той факт, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_7 є злочином проти основ національної безпеки України та становить підвищену суспільну небезпеку, а також те, що наявні у обвинуваченого міцні соціальні зв'язки не стали стримуючим фактором при вчиненні інкримінованого йому злочину.
Позиції інших учасників судового провадження
Прокурор в судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Обвинувачений та його захисник в судовому засіданні заперечували проти апеляційної скарги прокурора та просили залишити ухвалу суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу прокурора - без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, доводи прокурора на підтримання вимог апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника, які заперечували щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Мотиви суду
Відповідно до ч.1 ст.404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Статтею 370 КПК України встановлено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України. Відповідно до частини 5 статті 9 КПК України кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, відповідно до статті 9 Конституції України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Окрім того, стаття 17 Закону України № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права, а стаття 18 цього Закону визначає порядок посилання на Конвенцію та практику суду.
Згідно ст.3 Загальної декларації прав людини, ст.5 Конвенції, п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 25 квітня 2003 року № 4 «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», запобіжний захід у виді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого.
При розгляді апеляційної скарги колегія суддів перевіряє дотримання слідчим суддею вимог ст.177, 178 КПК України і бере до уваги сукупність усіх чинників і обставин, передбачених зазначеними нормами кримінального процесуального закону.
Виходячи зі змісту ч.2 ст.177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Задовольняючи клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 , суддя дійшов обґрунтованого висновку про наявність ризиків, передбачених п.3 ч.1 ст.177 КПК України, що є виключними обставинами та у їх сукупності виправдовують тримання обвинуваченого під вартою та свідчать про неможливість запобігання встановленим ризикам шляхом застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, втім вважав за необхідне при продовженні запобіжного заходу у виді тримання під вартою визначити заставу в межах, передбачених п.2 ч.5 ст.182 КПК України, - 50 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 151 400 гривень, з покладенням на обвинуваченого обов'язків, передбачених ст.194 КПК України.
Приймаючи до уваги, що ухвала суду оскаржена прокурором лише в частині визначення обвинуваченому розміру застави, колегія суддів, з огляду на норми ст.404 КПК України, враховує відсутність правових підстав для перегляду ухвали суду в інший її частині.
Відповідно до ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Нормами ч.3 ст.183 КПК України передбачено обов'язок слідчого судді, суду при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним обов'язків, передбачених цим Кодексом. При цьому в ухвалі судом обґрунтовується обраний розмір застави, а також можливість її застосування.
Згідно ч.4 ст.182 КПК України розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 КПК України, розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним покладених на нього обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує 80 чи 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно.
Визначаючи розмір застави, необхідно враховувати і практику Європейського суду з прав людини, згідно з якою, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри, при якому перспектива втрати застави буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити в особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні (рішення у справі «В. проти Швейцарії» 14379/18 від 26.01.1993 року, «Мангурас проти Іспанії» 12050/04 від 08.01.2009 року).
Отже, доводи апеляційної скарги прокурора щодо необґрунтованості ухвали суду в частині визначення розміру застави, є безпідставними, оскільки, судом перевірено та досліджено докази, надані стороною обвинувачення та стороною захисту, взято до уваги обставини кримінального провадження, враховано тяжкість злочину та обставини його вчинення, підвищену суспільну небезпеку інкримінованого ОСОБА_7 кримінального правопорушення, також судом взято до уваги дані, які характеризують особу обвинуваченого, його вік, сімейний, майновий стан та стан здоров'я, його репутацію, відсутність судимостей. Окрім цього, враховано й наявність ризиків передбачених ст.177 КПК України, після чого вірно та аргументовано, визначено заставу у розмірі 151 400 гривень, що зможе забезпечити виконання покладених на обвинуваченого обов'язків, передбачених ч.5 ст.194 КПК України.
Зважаючи на викладене, застава у розмірі 151 400 гривень є такою, що співвідноситься з даними про особу обвинуваченого й доведена судом про необхідність застосування її саме у такому розмірі для гарантування належної процесуальної поведінки підозрюваного, на підставі чого суд апеляційної інстанції вважає її розмір не замалим, як це зазначено прокурором, а навпаки помірним та достатнім для обвинуваченого, а отже такою, що визначена відповідно вимог КПК України.
Тобто, такий розмір застави, на думку колегії суддів, є справедливим, здатним забезпечити високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, а також належну процесуальну поведінку обвинуваченого, не порушуючи при цьому його прав.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі «Мангурас проти Іспанії» від 20.11.2010 року, суд зазначив: «п.78. Гарантії передбачені п.3 ст.5 Конвенції покликані забезпечить не компенсацію втрат, а зокрема явку обвинуваченого на судове засідання. Таким чином, вказана сума (застави) повинна бути оцінена враховуючи самого обвинуваченого, його активи та його взаємовідносини з особами які мають забезпечить його безпеку, іншими словами, розмір застави повинен визначатися тим ступенем довіри (впевненості) при якому перспектива втрати застави, чи дій проти поручителів, у випадку його відсутності появи на суді, буде достатнім стримуючим засобом, щоб відбити у особи, щодо якої застосовано заставу, бажання будь-яким чином перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні. Більше того, сума застави повинна бути належним чином обґрунтована в рішенні суду, а також повинно бути враховано наявність грошових засобів у обвинуваченого».
Така ж позиція щодо помірності розміру грошової застави міститься і в рішенні по справі «Єлоєв проти України»: «Закон визначає сукупність обставин, а також критерії, якими повинен керуватись слідчий суддя, суд при визначенні у кожному конкретному випадку розміру застави. Такими обставинами зокрема є майновий та сімейний стан підозрюваного. Європейський суд з прав людини, неодноразово наголошував на тому, що непомірний розмір застави з статками (майновим станом) обвинуваченого, є лише формальним виконанням вимог Європейської конвенції з прав людини, тому у своїх рішення суди повинні керуватись також розмірами прибутків підозрюваного. Це означає, що, з одного боку, розмір застави повинен бути таким, що загроза її втрати утримувало підозрюваного від намірів та спроб порушити покладені на нього обов'язків, а з іншого - її внесення не призвело до втрати ним та його утриманцями засобів для гідного людяного проживання».
За таких обставин, з урахуванням приписів ст.404 КПК України, колегія суддів приходить до висновку, що у даному випадку відсутні будь-які правові підстави для зміни визначеного судом першої інстанції розміру застави обвинуваченому ОСОБА_7 , а тому ухвала Чугуївського міського суду Харківської області від 02 вересня 2024 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 31 жовтня 2024 року із визначення застави у розмірі 151 400 грн., є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування та задоволення апеляційної скарги прокурора не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.405, 407, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_5 залишити без задоволення.
Ухвалу Чугуївського міського суду Харківської області від 02 вересня 2024 року про продовження обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 днів до 31 жовтня 2024 року з визначення застави у розмірі 151 400 грн. залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала є остаточною та оскарженню не підлягає.
Колегія суддів:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3