Житомирський апеляційний суд
Справа №288/1474/24 Головуючий у 1-й інст. Рудник М. І.
Категорія 83 Доповідач Трояновська Г. С.
10 жовтня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Борисюка Р.М., Павицької Т.М.,
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Житомирі цивільну справу №288/1474/24 за позовом ОСОБА_1 до Святошинського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), третя особа, без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_2 про зняття арешту з майна
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 липня 2024 року, ухваленого під головуванням судді Рудника М.І. у смт. Попільня
У червні 2024 року представник ОСОБА_1 адвокат Григоренко А.О. звернувся до суду з позовом, у якому просив скасувати арешт, накладений державною виконавчою службою Святошинського району міста Києва, правонаступником якого є Святошинський відділ державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) (реєстраційний номер обтяження: 2000010, дата реєстрації: 12 березня 2007 року, зареєстроване державним реєстратором Харчук Юрієм Олександровичем, Попільнянське районне управління юстиції Житомирської області), виключивши з Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна запис № 2000010 від 12 березня 2007 року.
В обґрунтування позову зазначено, що на примусовому виконанні у Святошинському відділі ДВС у м. Києві перебувало виконавче провадження № 11521994 з примусового виконання виконавчого листа № 2-п-2054/06, виданого 19 січня 2007 року Подільським районним судом м. Києва про стягнення з Позивача на користь Третьої особи аліментів на утримання дітей до досягнення ними повноліття.
12.11.2018 головним державним виконавцем Святошинського відділу ДВС у м. Києві винесено постанову про зняття арешту з усього нерухомого та рухомого майна, яке належить позивачу та 27.11.2018 винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку з фактичним виконанням виконавчого документу, на підставі якого його було відкрито.
Незважаючи на винесення державним виконавцем постанови про зняття арешту з майна, станом на 03.06.2024 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта вбачається наявність обтяження № 2000010 від 12.03.2007, хоча з постанови про закінчення виконавчого провадження №11521994 від 27.11.2018 вбачається, що виконавче провадження завершено у зв'язку з повним виконанням рішення, що свідчить про відсутність підстав для подальшого арешту. Враховуючи, що арешт на майно позивача не знято, що перешкоджає власнику майна у реалізації прав щодо розпорядження своїм майном, просив задовольнити позов.
Рішенням Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції представник ОСОБА_1 адвокат Григоренко А.О. подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
В обгрунтування доводів апеляційної скарги зазначено, що предметом позову не є спір, пов?язаний з належністю майна, оскільки як встановив суд, спір про право відсутній, ніхто не заперечує право власності позивача, а предметом судового розгляду є зняття арешту з майна позивача. При цьому, саме державний виконавець за результати закінчення виконавчого провадження зобов'язаний зняти арешт з майна ОСОБА_1 . Крім того, державний виконавець зобов?язаний проконтролювати виконання його постанови в усіх державних реєстрах, до яких він має доступ. При цьому, новий позов з позовною вимогою до ОСОБА_2 - це не ефективний спосіб захисту прав позивача у даному випадку, оскільки вона жодним чином не порушує його право власності на майно, а тому відсутні підстави для пред?явлення позовної вимоги до неї, оскільки обов'язок зняти арешт з майна лежить саме на державному виконавцеві.
Всудовому засіданні апеляційного суду представник ОСОБА_1 адвокат Григоренко А.О., який брав участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, доводи апеляційної скарги підтримав, просив її задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеному в апеляційній скарзі.
Відзиву до апеляційного суду у зазначені строки не подано.
Розглянувши справу, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на таке.
Із матеріалів справи вбачається та встановлено судом, що згідно постанови про зняття арешту з майна від 12 листопада 2018 року, у виконавчому провадженні № 11521994, головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Беланом І.В. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-п-2054/06 виданого 19 січня 2007 року Подільським районним судом м.Києва по стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 350.00 гривень щомісячно на кожного з дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , боржник ОСОБА_1 , стягувач ОСОБА_2 , встановлено, що заборгованість зі сплати аліментів боржника ОСОБА_1 погашена в повному обсязі та згідно довідки розрахунку, заборгованість по аліментах станом на 01 листопада 2018 року відсутня. Постановлено звільнити з-під арешту все нерухоме та рухоме майно боржника, накладеного згідно постанови ВП №3 11521994 від 24 березня 2018 року, що належить боржнику ОСОБА_1 (а.с.8).
Постановою про закінчення виконавчого провадження від 27 листопада 2018 року у виконавчому провадженні № 11521994 головним державним виконавцем Святошинського районного відділу державної виконавчої служби міста Києва Головного територіального управління юстиції у місті Києві Беланом І.В. при примусовому виконанні виконавчого листа № 2-п-2054/06 виданого19 січня 2007 року Подільським районним судом м.Києва по стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 350.00 гривень щомісячно на кожного з дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , боржник ОСОБА_1 , стягувач ОСОБА_2 , встановлено, що 23 жовтня 2018 року до Святошинського РВ ДВС м.Києва надійшла заява боржника в якій він просить закінчити виконавче провадження так як заборгованість зі сплати аліментів боржника ОСОБА_1 погашена в повному обсязі та згідно довідки розрахунку № 11521994 від 09 листопада 2018 року заборгованість по аліментах станом на 04 червня 2018 року відсутня. Постановлено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2-п-2054/06 виданого 19 січня 2007 року Подільським районним судом м.Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів у розмірі 350.00 гривень щомісячно на кожного з дітей: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , починаючи з 14 квітня 2006 року і до повноліття дітей закінчити (а.с.9).
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 03 червня 2024 року, в актуальній інформації про державну реєстрацію обтяжень, зазначено: - номер запису про обтяження: 2000010; дата, час державної реєстрації: 12 березня 2007 17:16:39; державний реєстратор: ОСОБА_7 , Попільнянське районне управління юстиції, Житомирська область; документи, подані для Державної реєстрації: постанова, серія та номер: 244/25, виданий 01 березня 2007; видавник: державна виконавча служба Святошинського району м.Києва; підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 4723038 від 03 серпня 2013 року, ОСОБА_7 , Попільнянське районне управління юстиції, Житомирська область; вид обтяження: арешт нерухомого майна; відомості про суб'єктів обтяження: особа, майно/права якої обтяжуються: ОСОБА_1 ; відомості про реєстрацію до поновлення/перенесення: Єдиний реєстр заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, реєстраційний номер обтяження: 4615508, 12 березня 2007; опис предмета обтяження: все майно. (а.с.16).
24 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Святошинського відділу державної виконавчої служби у м.Києві з заявою про зняття арешту з майна ,в якій просить виконати постанову № 11521994 про зняття арешту з майна від 12 листопада 2018 року, винесену головним державним виконавцем Беланом Ігорем Васильовичем або вчини інші дії та винести іншу постанову про зняття арешту з усього майна боржника ОСОБА_1 . Зареєструвати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно припинення обтяжень: - припинити арешт нерухомого майна, номер запису про обтяження: 28381262, дата державної реєстрації: 26 березня 2018 року, накладений на підставі постанови про арешт майна боржника номер: 11521994, виданої 24 березня 2018 року Святошинським районним відділом державної виконавчої служби м.Київ Головного територіального управління юстиції у м.Києві, у межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-п-2054/06 виданого 19 січня 2007 року Подільським районним судом м.Києва; - припинити арешт нерухомого майна, номер запису про обтяження: 2000010, дата державної реєстрації: 12 березня 2007 року, накладений на підставі постанови номер 244/25, виданої 01 березня 2007 року державною виконавчою службою Святошинського району м.Києва, у межах виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 2-п-2054/06 виданого 19 січня 2007 року Подільським районним судом м.Києва. /а.с.19/
На звернення ОСОБА_1 , 12 квітня 2024 року Святошинським відділом державної виконавчої служби у м.Києві його повідомлено про те, що згідно інформації з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, обтяження за номером 2000010 зареєстровано 12 березня 2007 року державним реєстратором Харчук Ю.О., при цьому встановити засобами Системи при виконанні якого виконавчого документу державним виконавцем внесено обтяження за номером 2000010, зареєстроване 12 березня 2007 року на підставі постанови 244/25 від 01 березня 2007 року, не виявляється можливим, у зв'язку із початком функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень з 2009 року. Таким чином, у відділі відсутня можливість встановити в рамках якого виконавчого провадження внесено вищезазначене обтяження та надати запитувані копії документів (а.с.23-24).
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив з того, що позивачем у позові не обґрунтовано та не надано доказів того, що Святошинським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) будь-яким чином порушуються, не визнаються або оспорюються права, свободи чи інтереси Позивача, а тому, суд вважає, що вказаний орган є неналежним відповідачем у даній справі. Як вбачається з матеріалів справи, особою, в інтересах якої було накладено арешт на майно є - ОСОБА_2 , яка залучена Позивачем в поданому позові як третя особа, без самостійних вимог на стороні відповідача, в той час як Позивачем було необхідно саме її вказати відповідачем при зверненні до суду з позовом про зняття арешту з майна, при цьому орган державної виконавчої служби може залучатися до участі у справі як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що Позивачем не залучено до участі у справі як відповідача особу, в інтересах якої було накладено арешт на майно - ОСОБА_2 , яка була стягувачем у виконавчих провадженнях.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно зі статтями 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення.
Статтею 319 ЦПК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 321 ЦПК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
За приписами пункту 5 частини третьої статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» № 606-ХІV від 21 квітня 1999 року (чинного на момент накладення арешту на майно), державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.
Підстави зняття арешту з майна у виконавчому провадженні визначені статтею 59 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02 червня 2016 року (чинного на момент вирішення питання про звільнення майна з-під арешту), згідно якого, особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
У разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
У разі виявлення порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом, арешт з майна боржника знімається згідно з постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець.
Визначені підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини.
Відповідно до статті 447 ЦПК України, сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до статей 15, 16 ЦК України, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого виду судочинства (пункт 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 658/715/16-ц).
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VІІ ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про звільнення майна з-під арешту.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 посилається на порушення його права приватної власності на майно, при цьому зазначає і судом встановлено, що обтяження на майно накладено державним реєстратором на підставі постанови № 244/25 від 01 березня 2007 року, виданої державною виконавчою Службою Святошинського району міста Києва, в межах виконавчих проваджень в яких він був боржником.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції обгрунтовано звернув увагу на належність суб'єктного складу при вирішенні такого спору.
Так, відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього.
Найчастіше під неналежними відповідачами розуміють таких відповідачів, щодо яких судом під час розгляду справи встановлено, що вони не є зобов'язаними за вимогою особами.
Для правильного вирішення питання щодо визнання відповідача неналежним недостатньо встановити відсутність у нього обов'язку відповідати за даним позовом. Установлення цієї умови підстава для ухвалення судового рішення про відмову в позові. Щоб визнати відповідача неналежним, крім названої умови, суд повинен мати дані про те, що обов'язок відповідати за позовом покладено на іншу особу. Визнати відповідача неналежним суд може тільки в тому випадку, коли можливо вказати на особу, що повинна виконати вимогу позивача, належного відповідача.
Таким чином, неналежний відповідач це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред'явленим позовом за наявності даних про те, що обов'язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі належному відповідачеві.
Відповідно до статті 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня матеріальна і процесуальна заінтересованість у справі. Саме сторони є суб'єктами правовідношення, з приводу якого виник спір.
Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі (частина друга статті 51 ЦПК України).
Під час розгляду справи судом не встановлено, що між ОСОБА_1 та Святошинським відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління міністерства юстиції (м.Київ), існує спір про право на майно, на яке накладено арешт, не встановлено, що права позивача на майно оспорюються відповідачем, тобто вирішення питання про скасування арешту з майна не пов'язано зі спором про право на це майно.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції обгрунтовано врахував висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19), відповідно до якої відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна. При цьому орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору. Вимоги інших осіб щодо належності саме їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, реалізується шляхом подання ними з додержанням правил юрисдикційності позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним з підстав, передбачених законом. Орган державної виконавчої служби у відповідних випадках може залучатися судом до участі у справах як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
Таким чином, позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно). Відповідачами у справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів (орган фіскальної служби), банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення.
Визначення відповідачів, предмета і підстав спору є правом позивача, водночас встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи: суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, Верховного Суду, викладений у постанові від 29.06.2023 у справі № 208/9810/21).
Відповідачем у справах за позовами про звільнення з-під арешту майна є боржник або особа, в інтересах якої накладено арешт на майно у виконавчих провадженнях, оскільки задоволення такого позову може безпосередньо вплинути на права та законні інтереси сторін спірних відносин щодо такого майна(див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 905/386/18 (провадження № 12-85гс19).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 травня 2022 року у справі № 711/3591/21 зазначено, що: «У справі, що переглядається, ОСОБА_1 пред'явив позовні вимоги до Центрального ВДВС у м. Черкаси, який не є ні боржником, ні особою, в інтересах якої накладено арешт на спірне нерухоме майно. При цьому ні боржник, ні стягувач, в інтересах якого був накладений арешт на квартиру, як відповідачі не залучені. Клопотань про заміну первісного відповідача належним відповідачем чи про залучення до участі у справі іншої особи як співвідповідача позивач не заявляв».
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (провадження № 14-61цс18) зроблено висновок, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України. За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача. Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.
Тобто пред'явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Враховуючи наведене, оскільки у цій справі позивачем ОСОБА_1 до участі в справі як відповідача не залучено ОСОБА_2 як особу, в інтересах якої накладено спірний арешт, обґрунтованим слід визнати висновок суду першої інстанції, не спростований доводами апеляційної скарги, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у зв'язку з пред'явленням їх до неналежного відповідача.
Апеляційний суд зауважує, що Святошинським відділом державної виконавчої служби у м.Києві відмовлено позивачу у знятті арешту у зв'язку з неможливістю встановлення засобами Системи при виконанні якого виконавчого документу державним виконавцем внесено обтяження за номером 2000010, зареєстроване 12 березня 2007 року на підставі постанови 244/25 від 01 березня 2007 року, у зв'язку із початком функціонування Єдиного державного реєстру виконавчих проваджень з 2009 року. Таким чином, в Святошинського відділу державної виконавчої служби у м.Києві не виник обов'язок зняти арешт з майна боржника, оскільки у відділі відсутня можливість встановити в рамках якого виконавчого провадження внесено обтяження за номером 2000010, зареєстрованого 12 березня 2007 року на підставі постанови 244/25 від 01 березня 2007 року.
Постановою про зняття арешту з майна від 12 листопада 2018 року, у виконавчому провадженні № 11521994 звільнено з під арешту все нерухоме та рухоме майно боржника, накладеного згідно постанови ВП № 11521994 від 24.03.2018 , а відомості про підстави обтяження за номером 2000010, зареєстрованого 12 березня 2007 року на підставі постанови 244/25 від 01 березня 2007 року відсутні.
Доводи апеляційної скарги про відсутність підстав для звернення з позовом до ОСОБА_2 є неспроможними.
Доводи апеляційної скарги про обов'язок зняття арешту з майна саме державним виконавцем не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, з огляду на те, що наявність чинного обтяження за номером 2000010, зареєстрованого 12 березня 2007 року на підставі постанови 244/25 від 01 березня 2007 року в будь-якому випадку обумовлює необхідність звернення до суду з позовом про зняття арешту з майна, залучивши до участі в справі належного відповідача та заявивши саме ті вимоги, які забезпечують ефективний захист прав позивача.
Відтак, суд першої інстанції зробив правильні висновки із встановлених обставин, а також правильно застосував чинні норми закону, які регулюють спірні правовідносини.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Згідно пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно із статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
Судові витрати необхідно залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції залишено без змін рішення суду першої інстанції, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 390,391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 залишити без задоволення.
Рішення Попільнянського районного суду Житомирської області від 19 липня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11.10.2024.
Головуючий Судді