Справа № 161/458/24 Головуючий у 1 інстанції: Кихтюк Р. М.
Провадження № 22-ц/802/911/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.
11 жовтня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Осіпука В. В., Шевчук Л. Я.,
за участю:
секретаря судового засідання - Савчук О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» про визнання дій неправомірними та зобов'язання вчинити дії за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2024 року,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що ним у 2007 році в АТ КБ «Приватбанк» отримано кредитну картку і станом на 04.01.2024 року згідно з інформацією банку у нього наявна заборгованість в розмірі 24185,53 грн.
Позивач вказує, що він не погоджувався з нарахуванням відсотків та наявністю боргу, тому звернувся до банку із листом про припинення нарахування відсотків по кредитній карті та надання копії договору, паспорту кредиту чи інших документів, що підтверджують оформлення кредиту (кредитної карти).
Зі змісту відповіді від банку слідує, що між ним та банком укладений договір про надання банківських послуг №SAMDN40000012152813 від 12.03.2007 року та вказано, що нарахування відсотків за користування кредитом відбувається у відповідності до п.2.1.1.2.1 Умов і правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті в мережі Інтернет.
ОСОБА_1 вказує, що йому не надано жодних документів, які би підтверджували отримання кредиту та нарахування відсотків, і на його повторне звернення він також не отримав запитуваних документів.
Зазначає, що банк здійснює нарахування відсотків на підставі Умов і правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті в мережі Інтернет, які йому невідомі і з якими він не ознайомлений, що свідчить про порушення п. 10 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».
Також покликається на висновок Великої Палати №342/180/17 від 03.07.2019 року, відповідно до якого, якщо банк не ознайомив клієнта про конкретні умови обслуговування кредитної картки, то вважається, що клієнт повинен оплачувати отриманий кредит на умовах, визначених загальними положеннями Цивільного кодексу.
У зв'язку з наведеним позивач просив суд визнати неправомірними нарахування банком відсотків за користування кредитом з 12 березня 2017 року та зобов'язати банк скасувати нараховані відсотки.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погодившись із даним рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначав, що він не заперечує щодо отримання ним кредиту та користування кредитною карткою. Проте, він не погоджується із нарахованими відсотками, оскільки вони не підтверджені належними доказами, а саме банком не надано самого кредитного договору, паспорту кредиту чи інших документів на підтвердження законності їх нарахування. Вказує, що банк здійснює нарахування відсотків відповідно до Умов та правил надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті банку, які йому невідомі та з ними він не ознайомлений. Це свідчить про порушення вимог п. 10 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», відповідно до якого такі дії банку є несправедливими. Тобто, вважає, що банком самостійно без будь-яких правових підстав здійснюється автоматичне списання коштів з карткового рахунку і вказане твердження судом проігноровано. Відтак, дії банку щодо автоматичного списання коштів як процентів з його картки та їх зарахування у рахунок самостійно визначених відповідачем спірних зобов'язань за кредитним договором не відповідають вимогам закону та умовам укладеного сторонами договору. Позивач вважає такі дії банку незаконними, такими, що вчинені в порушення його прав як споживача фінансових послуг, нарахування процентів та автоматичне списання з картки грошових коштів у рахунок погашення процентів - неправомірними та такими, що порушують його права як споживача фінансових послуг, які надаються банком.
У відзиві на апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» вказує на необґрунтованість вимог апеляційної скарги, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Зазначає, що банком доведено факт існування тривалих договірних відносин між сторонами. Вважає, що позивач не навів законних підстав для задоволення позову щодо скасування нарахування відсотків, з якими він погоджувався як при отриманні кредиту, так і впродовж понад п'ятнадцяти років користування кредитною карткою та оплати всіх належних платежів, а тому в позові та в апеляційній скарзі належить відмовити.
В судове засідання учасники справи не з'явилися, хоча про день, час і місце розгляду справи були належним чином повідомленими.
Від ОСОБА_1 надійшли додаткові письмові пояснення, які він просив врахувати при розгляді справи.
АТ КБ «ПриватБанк» подало до суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з відрядженням його представника. Також попередньо надсилалось клопотання про долучення до матеріалів справи копії письмових документів. Враховуючи можливості відповідача як юридичної особи направити для участі в справі іншого представника, а також просити суд провести засідання в режимі відеоконференції, колегія суддів ухвалила відмовити в задоволенні клопотання представника банку про відкладення судового засідання.
Неявка осіб, належним чином повідомлених про день, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, що відповідає ч. 2 ст. 372 ЦПК України.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за можливе проводити розгляд справи за відсутності учасників справи та приєднати до матеріалів справи подані сторонами письмові пояснення та додаткові докази.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, оцінивши доводи апеляційної скарги та норми права, застосовані судом першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга є необґрунтованою з наступних мотивів.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що підстав для задоволення позову судом не встановлено, а позовні вимоги про визнання неправомірним нарахування відсотків та зобов'язання скасувати нараховані відсотки за кредитним договором є неефективним способом захисту, оскільки не відновлює порушене право і жодним чином не нівелює негативні наслідки порушення права позивача.
З таким висновком суду колегія суддів погоджується з наступних підстав.
Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно із частинами першою та другою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У разі, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Тлумачення вказаних норм свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. При розгляді справи суд має з'ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Отже, розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 2) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 3) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах.
Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір, у свою чергу, не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право позивача підлягає захисту обраним ним способом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, провадження № 12-80гс20 та інші).
Згідно із частиною першою статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Отже, зобов'язання містить дві нерозривно поєднані складові - обов'язок боржника вчинити дію або утриматись від її вчинення та право кредитора вимагати виконання цього від боржника.
Виходячи з наведеного, способами захисту інтересу особи у правовій визначеності при виконанні договірних зобов'язань можуть бути: 1) визнання права позивача; 2) визнання відсутнім (припиненим) обов'язку позивача; 3) визнання відсутнім (припиненим) права вимоги відповідача.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (провадження № 14-67цс20).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 19 жовтня 2022 року у справі № 910/14224/20 ).
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. При цьому правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Судом встановлено та не заперечується позивачем, що ОСОБА_1 є клієнтом акціонерного товариства «ПриватБанк» з 2007 року, користується послугами банку.
29 листопада 2023 року ОСОБА_1 звертався до відповідача з вимогами про припинення нарахування відсотків по кредитній картці, оскільки термін її дії завершився 05/23 (а.с. 7).
Листом від 18.12.2023 р. позивачу надано письмову відповідь, в якій зазначено про відсутність підстав для задоволення його прохання, а також запропоновано здійснити йому погашення заборгованості, яка існує у нього перед банком.
У позові позивач обґрунтовував свої позовні вимоги виключно неправомірністю дій банку щодо нарахування відсотків за користування кредитними коштами та просив визнати неправомірним нарахування банком відсотків за користування кредитними коштами та зобов'язати банк скасувати нараховані відсотки.
Натомість АТ КБ «ПриватБанк» просило суд у позові відмовити саме через обрання позивачем неефективного способу захисту та відсутністю правових підстав для задоволення його вимог.
У зв'язку з наведеним колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про те, що, враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, пред'явлені позивачем позовні вимоги не відповідають критерію ефективності способу захисту порушеного права.
Тлумачення статей 14, 16 ЦК України дозволяє зробити висновок, що не є ефективним способом захисту визнання неправомірними дії в частині незарахування сплати, зобов'язання зарахувати перераховані щомісячні платежі, скасування та списання безнадійної заборгованості, зобов'язання скасувати суму пені, заборона здійснювати подальше нарахування відсотків, пені та/або штрафів на основну суму заборгованості із зобов'язань за кредитним договором, зобов'язання вчинити дії із скасування нарахування відсотків за користування кредитом та штрафних санкцій, зобов'язання скасувати незаконно нараховані штрафні санкції за несвоєчасну здійснену оплату, оскільки не передбачають відповідного обов'язку іншого суб'єкта цивільного правовідношення та не забезпечують відновлення прав особи, що заявляє такі вимоги.
Нарахування позивачу відсотків, є лише попередньою фіксацією факту порушення цивільно-правових зобов'язань, однак банк не звертався до ОСОБА_1 з позовом про стягнення з нього заборгованості з нарахованих процентів.
Такий же висновок висловлений у постанові Верховного Суду від 10.10.2019 року у справі № 320/8618/15-ц.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і колегія суддів апеляційного суду, що відповідний розрахунок за відсотками може бути доказом, який у разі виникнення спору між сторонами про стягнення боргу буде оцінений судом відповідно вимог ЦПК та з урахуванням правових позицій Верховного Суду, на які покликається позивач.
Покликання ж в апеляційній скарзі на відсутність документального підтвердження отримання кредиту та сплати нарахувань згідно з Умовами та правилами надання банківських послуг спростовуються долученими відповідачем письмовими доказами, зокрема наданими копіями анкети-заяви, а також відповідними виписками з рахунку ОСОБА_1 з детальною інформацією щодо активного користування банківськими послугами позивача за період з 2008 року і до березня 2024 року.
Відповідно ж до загальних норм ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Проте, банком долучено копію заяви від 28 березня 2007 року, яка підписана ОСОБА_1 та на підставі якої було укладено між позивачем та відповідачем договір №№SAMDN40000012152813.
За вказаною заявою позивачу було видано кредитну картку № НОМЕР_1 , яка пізніше була перевидана іншими пластиковими картками, якими позивач користувався, отримуючи банківські послуги до дня подачі даного позову.
Разом з тим, зазначення відповідачем різних дат договору (28 і 12 березня 2007 року) не є підставою для визнання дій банку щодо нарахування процентів неправомірними. Користування кредитною карткою на підставі підписаного договору не заперечується позивачем та підтверджує початок користування кредитною карткою за випискою з рахунку, що є первинним документом бухгалтерського обліку, з 25.06.2008 р.
Тобто, підписавши заяву 28.03.2007 р., ОСОБА_1 почав користуватись кредитними коштами з 25.06.2008 р. У заяві від 28.03.2007 р. ОСОБА_1 погодився зі встановленим розміром базової відсоткової ставки 22,8% річних, розміром комісії 1% від суми заборгованості. Крім того, у даній заяві позивач погодився на списання коштів з дебетної карти.
Факт неправильності нарахування відсотків за користування кредитними коштами жодними доказами позивачем не доведено.
Отже, доводи апеляційної скарги є безпідставними, на законність оскаржуваного рішення суду першої інстанції не впливають, зводяться до власного тлумачення норм права та не спростовують правильних висновків суду, не свідчать про порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
За змістом частин четвертої та п'ятої статті 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи в судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Керуючись ст. ст.268, 367 368, 375, 382,384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 09 липня 2024 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 11 жовтня 2024 року.
Головуючий
Судді