Справа № 357/10466/24
Провадження № 2/357/4147/24
( ЗАОЧНЕ )
11 жовтня 2024 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі: головуючого - судді Бондаренко О.В., За участю секретаря судового засідання - Каплічної Ж.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про стягнення аліментів,
23.07.2024 представник позивача, адвокат Кузьменко Євгеній Анатолійович, звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 15 жовтня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі та 05.05.2016 шлюб між ними було розірвано. Від спільного проживання сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає із матір'ю та знаходиться на її утриманні. Відповідач ухиляється від утримання сина і добровільно матеріальної допомоги не надає, хоча має таку можливість, адже він працездатний, являється військовослужбовцем та отримує високе матеріальне забезпечення, інших дітей, які б перебували на його утриманні, немає, а позивачка не має можливості забезпечити дитину усім необхідним. Тому просив стягнути з відповідача на користь позивачки аліменти на сина в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня подачі позову до суду і до повноліття дитини.
26.07.2024 судом постановлено ухвалу, якою прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та призначено судове засідання на 06.09.2024 - 10:30.
06.09.2024 представник позивача, адвокат Кузьменко Євгеній Анатолійович, подав до суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи у відносності позивачки та її представника, позовні вимоги задовольнити у повному обсязі, проти заочного рішення не заперечує.
06.09.2024 відповідач подав до суду заяву, в якій просив відкласти судове засідання, оскільки ухвалу суду про відкриття провадження у справі він отримав лише 04.09.2024 та не має можливості прибути на судове засідання, оскільки проходить службу в Збройних Силах України.
06.09.2024 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення засідання на 27.09.2024 - 11:30, за клопотанням відповідача.
27.09.2024 відповідач подав до суду заяву, в якій просив відкласти судове засідання, оскільки проходить службу в Збройних Силах України, тому немає можливості прибути на судове засідання, а матиме таку можливість в період щорічної основної відпустки (15 діб) у жовтні 2024 року.
27.09.2024 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про відкладення засідання на 10.10.2024 - 11:30, за клопотанням відповідача.
Позивачка - ОСОБА_1 в судове засідання не з'явилась, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, та її представник подав до суду заяву, в якій просив проводити розгляд справи без участі позивачки та її представника.
Відповідач - ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, відзив на позов та заяви з процесуальних питань до суду не подав.
За правилами ч. 2 ст. 247 ЦПК України за умов неявки в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
11.10.2024 судом постановлено ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання, про проведення заочного розгляду справи та ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі даних та доказів, згідно ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Одним із принципів цивільного судочинства є диспозитивність, який полягає у тому, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявленою нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках. Учасник справи, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (ст. 13 ЦПК України).
Ст. 12 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом та кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно вимог ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Так, з матеріалів справи (а.с. 5-13), вбачається, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з 06 вересня 2013 року перебували у зареєстрованому шлюбі та рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 05 травня 2016 року, у справі № 357/3883/16-ц, шлюб між ними було розірвано. Від спільного проживання сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який з 01.06.2022 проживає разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 .
Встановлено, що позивачка - ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , (а.с.26), не має можливості в повній мірі забезпечити сина усім необхідним.
Відповідач - ОСОБА_2 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.25), за віком здорова та працездатна особа, являється військовослужбовцем, має посвідчення учасника бойових дій, в добровільному порядку аліменти на сина не сплачує, відзив на позов з доказами в спростування доводів позивача до суду не подав, отже не заперечує проти стягнення з нього аліментів на дитину.
При вирішенні спору суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у Сімейному кодексі України (ст. 180 Сімейного Кодексу України).
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
У відповідності до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх заміняють, несуть відповідальність за створення необхідних для всебічного розвитку дитини відповідно до законів України.
В п.17 постанови Пленуму ВСУ від 15.05.2006 року №3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснено, що за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ст. 182 Сімейного Кодексу України, при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 Сімейного Кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про державний бюджет України на 2024 рік» прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць для дітей віком від 6 до 18 років встановлено у розмірі 3196 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 191 СК України, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Таким чином, враховуючи, що позивачка звернулася до суду з даним позовом 23.07.2024, аліменти на дитину підлягають до стягнення з вказаної дати.
Позивачка заявляючи вимоги вказала обмеження щодо максимального розміру аліментів - не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку, однак, такі вимоги враховуються при ухваленні судом рішення в порядку наказного провадження відповідно до ч.5 ст. 183 СК України, у якій передбачено, що той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Таким чином, враховуючи, що позивачка звернулася до суду із заявою в порядку позовного провадження, вказані обмеження судом не застосовуються.
Відповідно до ст.3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року (яка була ратифікована Постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч.2 ст.3 Конвенції про права дитини, держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів. Держави-учасниці забезпечують у максимально можливій мірі виживання і здоровий розвиток дитини (ч.2 ст.6 цієї Конвенції).
Також, частинами 1 та 2 ст.27 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до змісту ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», при розгляді справ українські суди повинні застосовувати Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Також, у п.12 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі» зазначено, що «в мотивувальній частині кожного рішення у разі необхідності мають бути посилання на Конвенцію та рішення Європейського суду, які згідно з Законом №3477 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» є джерелом права і підлягають застосуванню в такій справі».
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та Протоколи до неї є складовою національного законодавства України. Рішення Європейського суду є офіційною формою роз'яснення основних (невідчужуваних) прав кожної людини, закріплених і гарантованих Конвенцією, яка є частиною національного законодавства, та у зв'язку з цим джерелом законодавчого правового регулювання і правозастосування в Україні.
Відповідно до ст.5 «Рівноправність подружжя» Протоколу №7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенцію ратифіковано Законом України №475/97-ВРвід 17.07.1997 року) кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 23.07.2024 і до повноліття дитини, оскільки визначений спосіб стягнення аліментів відповідає положенням законодавства та інтересам дитини, його рівню життя та розвитку.
У відповідності з вимогами п. 1 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, рішення про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць, підлягає негайному виконанню.
Згідно з ч.4 ст.273 ЦПК України якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
На підставі ст. 141 ЦПК України, Закону України «Про судовий збір», враховуючи, що позивачка звільнена від сплати судового збору за подання до суду вказаного позову, суд приходить до висновку, про стягнення з відповідача на користь держави судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст. 182-183 СК України, ст. 12, 76 - 81, 141, 223, 258, 259, 264 - 265, 268, 274-279, 280-284, 354, 355 ЦПК України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_4 ) до ОСОБА_2 (дата народження: ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ), про стягнення аліментів, задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку (доходу), щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму на кожну дитину відповідного віку, починаючи з 23.07.2024 і до повноліття дитини.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Заочне рішення може бути переглянуте Білоцерківським міськрайонним судом за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана до суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Рішення складено 11.10.2024.
Суддя: О. В. Бондаренко