Справа № 509/904/22
03 жовтня 2024 року смт Овідіополь
Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Бочарова А.І.
при секретарі Сірман Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Овідіополь цивільну справу за позовом
Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування: Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області,
до
ОСОБА_1 ,
третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору:
ОСОБА_2
про
витребування земельної ділянки,-
22 лютого 2022 року, заступник керівника Одеської обласної прокуратури звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просив суд витребувати у ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) на користь Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області земельну ділянку загальною площею 0,06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123755800:02:005:5024, скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської В.С. від 06.08.2020 № 53497274, скасувати проведену державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською В.С. державну реєстрацію права ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0,06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123755800:02:005:5024, яка проведена на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської В.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.08.2020 № 53497274 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на дану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2060468151237) та стягнути з відповідача на користь Одеської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу позовної заяви.
В судове засідання прокурор Чорноморської окружної прокуратури Одеської області не з'явилась, про дату, час та місце судового розгляду справи була повідомлена належним чином, однак надіслала до суду письмове клопотання, в якому повністю підтримала свій позов, просила його задовольнити і слухати справу без її участі не заперечуючи проти ухвалення заочного рішення по справі.
Представник позивачів Таїровської с/р в судове засідання не з?явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, зворотними поштовими повідомленнями та особистою розпискою, причини неявки не повідомив, надіславши на електронну адресу суду клопотання, в якому повністю підтримав позов прокурора, поданого в їхніх інтересах та проханням про слухання справи за його відсутності.
Відповідач в судове засідання повторно не з'явився, про час та місце проведення судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотань про розгляд справи за його відсутності суду не наддав.
Третя особа ОСОБА_2 в судове засідання повторно не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, неявки суду не повідомив, будь-яких письмових пояснень, заперечень чи клопотань про розгляд справи за його відсутності суду не надав.
Згідно зі ст. 280 ЦПК України, якщо у суду не має даних про причину неявки відповідача, сповіщеного про дату, час та місце судового засідання належним чином і не з'явився в судове засідання без поважних і без повідомлення причин, не подавши відзив на позов, суд вважає можливим розглянути справу на підставі даних, які є в матеріалах справи та зі згоди позивача, який не заперечує проти вирішення справи в заочному порядку в підготовчому судовому засіданні, ухвалити рішення при заочному розгляді справи, за наявними матеріалами справи, що відповідає положенням ст.ст. 191,281 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи та додатково надані суду докази, суд дійшов до наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Відповідно до ст. 1 Протоколу до «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» - кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 41 Конституції України наголошує - кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному Законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Право приватної власності - є непорушним.
Статтями 316-320,321,328 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Держава - не втручається у здійснення власником права власності. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Право власності набувається на підставах, що не заборонені Законом, зокрема із правочинів і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із Закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Право власності має фундаментальний характер, захищається згідно з нормами національного законодавства з урахування принципів ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Держави-учасниці Конвенції зобов'язані поважати право кожного на мирне володіння своїм майном та гарантувати його захист передусім на національному рівні. Зазначене положення закріплено на конституційному рівні принципом непорушності права власності (ст. 41 Конституції України).
Згідно ч. 2 ст. 90 Земельного кодексу України - порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.
Відповідно до ст. 126 ЗК України (чинної на теперішній час) право власності на земельну ділянку оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Частиною 1 ст. 116 ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Згідно ч. 1 ст. 14 Конституції України та ч. 1 ст. 1 ЗК України, ст. 373 ЦК України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Відповідно до ст. 13 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу; від імені Українського народу права власності здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Частиною 2 ст. 78 ЗК України, ст. 373 ЦК України передбачено, що право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Відповідно до п. 34 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Частиною 2 ст.152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю.
Стаття 143 Конституції України наділяє територіальні громади правом безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляти майном, у тому числі, і земельними ділянками, що перебувають у комунальній власності.
Згідно ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до п. 1 ст. 10, п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в України», ради представляють інтереси територіальної громади та відповідно до ч. 5 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» здійснюють повноваження власника майна.
Згідно ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об'єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування.
Частиною 1 статті 122 ЗК України, передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Згідно ст. 41 Конституції України та ст. 321 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.
Відповідно до ст. 319 ЦК України власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається належним йому майном.
Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Відповідно до п.п. 25,26 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», згідно положень ч. 1 ст. 388 ЦК України, власник має право витребувати своє майно із чужого незаконного володіння незалежно від заперечення відповідача про те, що він є добросовісним набувачем. При цьому суд має встановити, чи була воля власника на передачу права володіння іншій особі.
Таким чином, статтею 388 ЦК України передбачено можливість витребування майна власником від добросовісного набувача, такі випадки обмежені та можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він його передав, поза їх волею.
Під час відчуження об'єктів комунальної власності воля територіальної громади, як власника майна, оформлюється, відповідно до п. 30 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», рішенням органу місцевого самоврядування.
Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень» ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).
Згідно із ст. 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» реєстраційним номером об'єкта нерухомого майна є індивідуальний номер, який присвоюється кожному окремо визначеному об'єкту нерухомого майна при проведенні державної реєстрації права власності на нього, не повторюється на всій території України і залишається незмінним протягом усього часу існування такого об'єкта.
Частиною 2 вищевказаної статті передбачено, що у разі переходу права власності на об'єкт нерухомого майна або зміни відомостей про об'єкт нерухомого майна його реєстраційний номер не змінюється, крім випадків, передбачених статтею 14 цього Закону.
Відповідно до пункту ст. 131-1 Конституції України, в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Аналогічна норма зазначена в ст. 45 Цивільного процесуального кодексу України.
Із наведених положень чинного законодавства вбачається, що представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов'язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів (постанова Верховного Суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18).
Прокурор, вважаючи, що діями (бездіяльністю) відповідача порушуються державні інтереси, має не тільки законне право, а й обов'язок здійснити захист таких інтересів, обравши при цьому один із способів захисту, передбачених процесуальним Законом (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15).
Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.10.2019 у справі № 903/129/18, сам факт не звернення до суду органу, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, свідчить про те, що такий орган неналежно виконує свої повноваження, у зв'язку з чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для звернення до суду.
Позиція щодо наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді у випадку бездіяльності уповноважених на здійснення функцій держави органів закріплена також у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 1-1/99, державні інтереси закріплюються як нормами Конституції України, так і нормами інших правових актів. З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з частковою державною власністю у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних тощо) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності України, гарантування її державної, економічної безпеки, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання.
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17).
В свою чергу, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначає, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» ЄСПЛ у рішенні висловив таку позицію (у неофіційному перекладі): «Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, у разі захисту інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, невзмозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідне правопорушення зачіпає інтереси значного числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».
Підкреслюючи необхідність дотримання принципу рівності процесуальних можливостей сторін у справі «Бацаніна проти Росії» в пункті 27, ЄСПЛ визначив, що підтримка прокуратурою одної із сторін може бути виправдана за певних обставин, в тому числі, у випадку, коли інтереси держави потребують захисту (рішення у справі «Бацаніна проти Росії» № 8927/02 від 26 травня 2009 року).
Між тим ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує, наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін (постанова Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 4/166 «Б»).
У даному випадку допуск прокурора до суду у зв'язку з нездійсненням відповідним органом, уповноваженим на здійснення функцій держави у спірних правовідносинах, захисту інтересів держави, є виправданим відповідно до положень ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Звернення прокурора до суду у даному випадку з метою захисту майнових інтересів держави здійснено прокурором в межах дискреційних повноважень.
У спірних правовідносинах також не вбачається порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції.
Так, параграф 1 ст.1 Протоколу 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Конвенція має сприйматись як «живий інструмент», її положення мають тлумачитись динамічно, тобто, одне й те саме положення в різних історичних умовах цілком може втрачати свою актуальність.
Предметом безпосереднього регулювання статті 1 Першого протоколу Конвенції є втручання держави у право на мирне володіння майном, зокрема, й позбавлення особи власності на майно.
При цьому розуміння змісту норм Конвенції та Першого протоколу Конвенції, їх практичне застосування відбувається через практику (рішення) ЄСПЛ, яка згідно зі статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується українськими судами як джерело права.
У практиці ЄСПЛ напрацьовані три критерії, які слід оцінювати, аналізуючи сумісність втручання в право особи на мирне володіння майном з гарантіями статті 1 Першого протоколу Конвенції, а саме: втручання має бути законним, відповідати суспільним інтересам та бути пропорційним переслідуваним цілям.
Втручання держави у право на мирне володіння майном є законним, якщо здійснюється на підставі закону, нормативно-правового акта, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним щодо застосування та наслідків дії його норм.
Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності.
Критерій «пропорційності» передбачає, що втручання в право власності буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. «Справедлива рівновага» передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе «індивідуальний і надмірний тягар».
При цьому ЄСПЛ у питаннях оцінки «пропорційності», як і в питаннях наявності «суспільного», «публічного» інтересу, визнає за державою достатньо широку «сферу розсуду», за винятком випадків, коли такий «розсуд» не ґрунтується на розумних підставах.
У даному позові з огляду на характер спірних правовідносин, витребування спірної земельної ділянки у відповідача не порушуватиме принцип пропорційності втручання у право мирного володіння майном.
Статтею 140 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції та законів України.
Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.
Згідно положень ст. 1 Закону України «Про місцеве самоврядування» Таїровська селищна рада є представницьким виборним органом місцевого самоврядування, який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення. Право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
За вимогами п. 5 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
Згідно з ст. 142 Конституції України матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є поряд з іншим земля й природні ресурси, що є у власності територіальних громад.
Відповідно до ст. 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності.
Відповідно до ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності.
Статтею 83 ЗК України передбачено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності.
Незаконне вибуття спірної земельної ділянки з комунальної власності позбавляє Український народ загалом (стаття 13 Конституції України) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності.
Таким чином, регулювання земельних відносин з порушенням законодавства України спричиняє державі і територіальній громаді економічні збитки, перешкоджає здійсненню передбаченого Конституцією України права власності на землю, тягне нераціональне використання земель.
Звернення прокурора до суду у даному випадку з метою захисту інтересів держави здійснено прокурором в межах дискреційних повноважень.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 зазначено, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
При цьому підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді є належне обґрунтування, підтверджене достатніми доказами, зокрема, але не виключно, повідомленням прокурора на адресу відповідного органу про звернення до суду від його імені, відповідними запитами, а також копіями документів, отриманих від органу, що свідчать про наявність підстав для такого представництва. У такому випадку суд зобов?язаний дослідити: чи знав або повинен був знати відповідний орган про допущені порушення інтересів держави, чи мав відповідні повноваження для їх захисту, проте всупереч цим інтересам за захистом до суду не звернувся.
Судом встановлено, що згідно рішення 10 сесії селищної ради 23 скликання Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 21 жовтня 1999 року № 7 «Про безкоштовну передачу у приватну власність ОСОБА_3 раніше наданої в постійне користування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд».
Також судом встановлено, що згідно з висновком експерта від 20.05.2021 № КСЕ-19/116-21/7110 за результатами комплексної судової почеркознавчої експертизи та судової технічної експертизи документів, проведеної в ході досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42020160000000835 від 13.10.2020 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.ч. 3, 4 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України, підпис в графі «Таїровський селищний голова Д.П. Венгер» у вищезазначеному рішенні Таїровської селищної ради від 21.10.1999 № 7 - виконано не ОСОБА_4 , а іншою особою із наслідуванням справжнього підпису ОСОБА_4 . Відбитки гербової печатки Таїровської селищної ради у цьому рішенні селищної ради були нанесені не за допомогою кліше гербової печатки Таїровської селищної ради, вільні зразки відбитків яких було надано для порівняльного дослідження.
Таким чином, фактично вказана земельна ділянка, яка розташована в межах селища Таїрове Овідіопольського району Одеської області, вибула з комунальної власності на підставі підробленого рішення органу місцевого самоврядування, тобто без волевиявлення територіальної громади смт. Таїрове, а саме без відповідного рішення Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області усупереч п. 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та ч. 1 ст. 122 Земельного кодексу України, у зв'язку з чим підлягає витребуванню у останнього власника - ОСОБА_1 .
В порушення вищезазначених приписів матеріального права, в результаті виготовлення підробленого рішення 10 сесії селищної ради 23 скликання Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області від 21 жовтня 1999 року № 7 «Про безкоштовну передачу у приватну власність ОСОБА_3 раніше наданої в постійне користування земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», з комунальної власності територіальної громади, безпідставно та без волі власника, вибула земельна ділянка загальною площею 0,06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123755800:02:005:5024, яка в даному випадку підлягає витребуванню із чужого незаконного володіння на користь позивача.
Оскільки Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області не приймала рішення про передачу у власність або користування земельної ділянки з кадастровим номером 5123755800:02:005:5024, остання підлягає витребуванню до земель комунальної власності селища Таїрове.
Враховуючи, що спірна земельна ділянка вибула з комунальної власності Таїровської селищної ради без волі останньої, внаслідок чого державним реєстратором - приватним нотаріусом прийнято рішення про реєстрацію права власності за відповідачем, державна реєстрація якої має бути скасована, то рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської В.С. індексний номер 53497274 від 06.08.2020 про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна земельну ділянку загальною площею 0,06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123755800:02:005:5024, підлягає скасуванню в судовому порядку з одночасним припиненням права власності ОСОБА_1 .
Порушення інтересів територіальної громади селища Таїрове полягають у набутті ОСОБА_1 права власності на земельну ділянку комунальної власності площею 0,06 га, яка вибула з комунальної власності без волі територіальної громади.
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-земельної експертизи від 20.09.2021 № 21-3041 вартість земельної ділянки складає 1 137539 грн.
Таїровська селищна рада своїм листом від 17.12.2021 № 3756/0207 повідомлено, що наразі Таїровською селищною радою не вжито дієвих заходів щодо поновлення майнових прав останньої та не пред'явлено позовну заяву про витребування спірної земельної ділянки з чужого незаконного володіння.
Одеською обласною прокуратурою листом від 17.11.2021 за №15/1/1-2491вих-21 повідомлено Таїровську селищну раду Овідіопольського району Одеської області про вищезазначений факт порушення майнових прав останньої.
Таким чином, суд, повно і всебічно з'ясувавши обставини справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного наданого доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову у повному обсязі.
Як вбачається з платіжних доручень № 63 від 26.01.2022 року, та № 63 від 26.01.2022 року позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 20 294,11 грн., та 1 240,50 грн., а разом 21 534,61 грн., які враховуючи задоволення позову, в порядку ст. 141 ЦПК України - підлягають стягненню з відповідача на користь прокуратури.
Керуючись ст.ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,280-283 ЦПК України, 316-320,321,328 ЦК України, ст.ст. 78,90,116,152,153 ЗК України, п. 25, 26 постанови пленуму ВССУ № 5 від 07.02.2014 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», суд -
Позов Заступника керівника Одеської обласної прокуратури, в інтересах держави в особі органу місцевого самоврядування: Таїровська селищна рада Овідіопольського району Одеської області, до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору: ОСОБА_2 про витребування земельної ділянки - задовольнити в повному обсязі.
Витребувати у ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Таїровської селищної ради Овідіопольського району Одеської області (ЄДРПОУ: 05582159) - земельну ділянку загальною площею 0,06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123755800:02:005:5024.
Скасувати рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської В.С. від 06.08.2020 № 53497274.
Скасувати проведену державним реєстратором приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гурською В.С. державну реєстрацію права ОСОБА_1 на земельну ділянку загальною площею 0,06 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер: 5123755800:02:005:5024, яка проведена на підставі рішення державного реєстратора приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Гурської В.С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 06.08.2020 № 53497274 з одночасним припиненням права приватної власності ОСОБА_1 на дану земельну ділянку (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 2060468151237).
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , на користь Одеської обласної прокуратури (ЄДРПОУ: 03528552, рахунок отримувача: UA808201720343100002000000564; банк отримувача: ДКСУ у м. Києві; код банку отримувача: 820172; код класифікації доходів бюджету 22030101) судовий збір у розмірі 21 534,61 грн.
Рішення може бути оскаржено шляхом подачі безпосередньо до Одеського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення апеляційної скарги.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом 30 днів з дня його проголошення.
Суддя А.І.Бочаров