Справа № 734/3834/24 Головуючий у 1 інстанції Бузунко О. А.
Провадження № 33/4823/848/24
Категорія - ч. 1 ст. 130 КУпАП
10 жовтня 2024 року місто Чернігів
Чернігівський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - Оседача М.М.,
за участю особи, яка притягається
до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 ,
захисника - адвоката Грищенка М.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника - адвоката Грищенка М.Б. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 на постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 вересня 2024 року,-
Цією постановою:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1 ,
притягнутий до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) з накладенням стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на 1 рік.
Стягнуто із ОСОБА_1 судовий збір на користь держави у сумі 605,60 грн.
Як встановив суд, 21 серпня 2024 року, о 18 год. 50 хв., в м. Остер по вул. Грановського, 34, Чернігівського району, Чернігівської області, ОСОБА_1 керував автомобілем ЗАЗ 110206, д.н.з. НОМЕР_1 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд проводився на місці зупинки транспортного засобу зі згоди водія за допомогою приладу Alcotest 6820 прилад ARPC-0265 тест 860, результат огляду - 0,92 проміле, чим порушив п. 2.9 «а» Правил дорожнього руху.
Не погодившись із рішенням суду, захисник - адвокат Грищенко М.Б. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову місцевого суду скасувати як незаконну, необґрунтовану та закрити провадження по справі, у зв'язку з відсутністю в діях його довірителя складу адміністративного правопорушення. Вважає, що висновок суду не відповідає фактичним обставинам справи. Апелянт просить врахувати характеризуючі дані ОСОБА_1 , і те, що останній на момент зупинки транспортного засобу перевозив свою дружину, яка є інвалідом ІІ групи і потребувала невідкладної допомоги, а тому вважає, що є всі підстави до застосування відносно його підзахисного ст. 22 КУпАП.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу та просили її задовольнити, перевіривши матеріали справи та доводи скарги, апеляційний суд приходить до наступного висновку.
Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Зазначені вимоги закону судом першої інстанції при встановленні фактичних обставин справи та визначенні адміністративного стягнення дотримано в повному обсязі.
Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП апеляційний суд переглядає справу у межах апеляційної скарги.
Факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, в апеляційній скарзі не оспорюється, а тому висновок суду першої інстанції, в цій частині, апеляційним судом не перевіряється.
Доводи апелянта про те, що адміністративне правопорушення було вчинене його довірителем вимушено у зв'язку із незадовільним станом здоров'я його дружини, яка є інвалідом ІІІ групи, на думку апеляційного суду, не є слушними, оскільки апеляційний суд не розцінює керування транспортного засобу в стані алкогольного сп'яніння, як крайню необхідність, при обставинах зазначених апелянтом.
Керування транспортним засобом в стані алкогольного чи іншого сп'яніння є найбільш тяжким правопорушенням у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, а водій у стані сп'яніння є загрозою для життя та здоров'я інших учасників дорожнього руху: водіїв, пішоходів, велосипедистів, а також і для самого себе та власності третіх осіб.
Відповідно до ст.17 КУпАП особа, яка діяла в стані крайньої необхідності, необхідної оборони або яка була в стані неосудності, не підлягає адміністративній відповідальності.
Згідно ст.18 КУпАП не є адміністративним правопорушенням дія, яка хоч і передбачена цим Кодексом або іншими законами, що встановлюють відповідальність за адміністративні правопорушення, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто, для усунення небезпеки, яка загрожує державному або громадському порядку, власності, правам і свободам громадян, установленому порядку управління, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунута іншими засобами і якщо заподіяна шкода є менш значною, ніж відвернена шкода.
Так, в постанові від 21 грудня 2018 року в справі № 686/5225/17 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду зауважив, що у разі вчинення особою діяння у стані крайньої необхідності така особа не лише звільняється від адміністративної відповідальності, а такі дії взагалі не розглядаються як адміністративне правопорушення, оскільки в діянні немає ознаки вини.
Інститут крайньої необхідності покликаний сприяти підвищенню соціальної активності учасників суспільних відносин, є гарантією правового захисту людини, що бере участь у запобіганні шкоди правам громадян, інтересам держави й суспільства.
Стан крайньої необхідності виникає, коли є дійсна, реальна, а не уявна загроза зазначеним інтересам.
Однією з найважливіших умов правомірності акта крайньої необхідності є те, що за таких обставин небезпека не може бути усунута іншими засобами, тобто, засобами не пов'язаними із заподіянням шкоди іншим охоронюваним законом інтересам.
Спосіб збереження охоронюваного законом інтересу за рахунок іншого повинен бути саме крайнім. Якщо для запобігання небезпеки, що загрожує, в особи є шлях, не пов'язаний із заподіянням шкоди, вона повинна обрати саме цей шлях. Інакше посилання на стан крайньої необхідності виключається. Шкода, заподіяна в стані крайньої необхідності, повинна бути менш значною, ніж відвернена шкода. Заподіяння шкоди, рівної тій, що могла бути спричинена, або шкоди більшої, не може бути виправдана станом крайньої необхідності. Зокрема не можна рятувати одне благо за рахунок заподіяння шкоди рівноцінному благу. Питання про те, яку шкоду вважати більш значною, а яку менш, є питанням факту й вирішується в кожному конкретному випадку залежно від конкретних обставин справи. В основу оцінки шкоди заподіяної й шкоди відверненої повинні бути покладені як об'єктивний, так і суб'єктивний критерії, проте, визначальним має бути об'єктивний критерій.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Враховуючи вищевикладене, коли ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати транспортним засобом, він тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
Суд критично відноситься до доводів апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 діяв в стані крайньої необхідності, оскільки небезпека, про яку зазначає апелянт, за даних обставин, могла бути усунута іншим способом - шляхом виклику карети швидкої медичної допомоги.
Також, ОСОБА_1 не зазначав ні в протоколі про адміністративне правопорушення, ні в будь-яких письмових поясненнях, що діє в стані крайньої необхідності, а лише вказував що вживав алкоголь у невеликій кількості. Дана обставина також не підтверджена і відеозаписом працівників поліції.
Слід зазначити і те, що в салоні автомобіля перебував лише ОСОБА_1 , а дружина останнього на місці зупинки транспортного засобу поводила себе досить спокійно і не вказувала, що погано себе почуває і їй терміново необхідна медична допомога.
Таким чином, зважаючи на конкретні обставини справи, правопорушення, яке вчинив ОСОБА_1 є умисною, суспільно небезпечною дією, а тому, зазначені у апеляційній скарзі обставини не можуть вважатись такими, що є підставою для закриття справи - у зв'язку з вчиненням дій особою в стані крайньої необхідності.
Щодо доводів апеляційної скарги захисника про можливість застосування до його довірителя положень ст. 22 КУпАП, то апеляційний суд вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ст. 22 КУпАП при малозначності вчиненого адміністративного правопорушення орган (посадова особа), уповноважений вирішувати справу, може звільнити порушника від адміністративної відповідальності і обмежитись усним зауваженням.
Також стаття 22 КУпАП має примітку, згідно із якою положення цієї статті не застосовуються до правопорушень, передбачених частиною четвертою статті 121, частиною п'ятою статті 122, статтями 122-2, 122-4, частиною третьою статті 123, частинами другою - п'ятою статті 126, статтями 130 та 161-1 цього Кодексу.
Як вбачається із протоколу про адміністративне правопорушення, ОСОБА_1 інкриміновано адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, а тому не вбачається можливим застосувати положення статті 22 КУпАП.
Враховуючи, що при розгляді справи судом першої інстанції не допущено порушень вимог ст. 280 КУпАП, які могли б істотно вплинути на висновки суду про винність особи, яка притягається до адміністративної відповідальності у вчиненому правопорушенні, кваліфікацію дій та необґрунтованість накладеного стягнення, підстав для скасування, або зміни постанови суду не вбачається.
На підставі викладеного, керуючись статтею 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу захисника - адвоката Грищенка М.Б. в інтересах особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а постанову Козелецького районного суду Чернігівської області від 11 вересня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП - без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно є остаточною і оскарженню не підлягає.
СуддяМ. М. Оседач