Провадження № 22-ц/803/7568/24 Справа № 236/741/22 Суддя у 1-й інстанції - Кіблицька Д. А. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
09 жовтня 2024 року Дніпровський Апеляційний суд у складі:
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Свистунової О.В., Пищиди М.М.,
за участю секретаря - Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованої заробітної плати та компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2024 року,-
18 лютого 2022 року на адресу Краснолиманського міського суду Донецької області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованої заробітної плати та компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 05.07.2016 року, позивач працював на посаді начальника відділу сигналізації та зв'язку Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця". 17.07.2017 року згідно наказу Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" № 810-ОС від 17.07.2017 року позивач був звільнений у зв'язку зі скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу РФ "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 28.04.2017 року № 645/НЗ-1 "Про деякі питання діяльності регіональної філії "Донецька залізниця". Наказом від 15.03.2017 року № 384-Н регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", наказом від 16.03.2017 року ; 58/ДН у структурному підрозділі "Луганська дирекція залізничних перевезень" встановлено початок простою по причинам, незалежних від робітників з 16.03.2017 року. На день звільнення підприємство має перед ним, позивачем, заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2017 року по 17.07.2017 року в розмірі 61861,57 грн. (до видачі 49798,55 грн.), у тому числі: компенсація за невикористану відпустку в розмірі 13773,26 грн. (до видачі 11087,89 грн.), вихідна допомога відповідно до вимог ст.44 КЗпП України про припинення трудового договору з підстав, зазначених у п.п. 1,2,6 статті 40 цього Кодексу у розмірі 11863,20 грн. (до видачі 9549,87 грн.). Ця заборгованість по заробітній платі зазначена з урахуванням утриманих сум податків і обов'язкових платежів. Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати представник позивача зазначає, що у зв'язку з порушенням строків виплати доходів за березень-липень 2017 року відповідач має надати позивачу компенсацію втрати частини грошових доходів в загальному розмірі 16631,64 грн. (після утримання податків 13388,47 грн.). У зв'язку з наведеним, позивач просив стягнути з відповідача на його користь заборгованість по заробітній платі в розмірі 61861,57 грн. (до видачі 49798,55 грн.), у тому числі: компенсація за невикористану відпустку в розмірі 13773,26 грн. (до видачі 11087,89 грн.), вихідна допомога відповідно до вимог ст.44 КЗпП України про припинення трудового договору з підстав, зазначених у п.п. 1,2,6 статті 40 цього Кодексу у розмірі 11863,20 грн. (до видачі 9549,87 грн.), а також компенсацію за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 16631,64 грн. (після утримання податків 13388,47 грн.).(а.с.1-10).
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX зі змінами, з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.
Розпорядженням Верховного Суду № 7/0/9-22 від 14.03.2022 року «Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (окремі суди Донецької, Запорізької та Харківської областей)», відповідно до ч. 7 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість здійснювати правосуддя під час воєнного стану змінено територіальну підсудність судових справ з Краснолиманського міського суду Донецької області на Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська.
Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2024 року в якому ухвалою від 03 червня 2024 року виправлено описку, позовні вимоги ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Донецька залізниця» про стягнення заборгованої заробітної плати та компенсації за втрату частини заробітної плати, у зв'язку з порушенням термінів її виплати - задоволенні.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українська залізниця» заборгованість в сумі 78 493,21 грн., що складається з:
- заборгованості по заробітній платі за період з березня до липня 2017 року у розмірі 61861,57 грн. (до видачі 49798,55 грн.), у тому числі: компенсація за невикористану відпустку в розмірі 13773,26 грн. (до видачі 11087,89 грн.), вихідна допомога відповідно до вимог ст.44 КЗпП України про припинення трудового договору з підстав, зазначених у п.п. 1,2,6 статті 40 цього Кодексу у розмірі 11863,20 грн. (до видачі 9549,87 грн.);
- компенсації за порушення строків виплати заробітної плати в сумі 16631,64 гривень з урахуванням податків.
Також вирішено питання щодо судових витрат (а.с. а.с.75-78,88) .
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, АТ «Українська залізниця» подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у поновному обсязі (а.с.90-93).
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що 05.07.2016 року позивач працював на посаді начальника відділу сигналізації та зв'язку Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця".
17.07.2017 року згідно наказу Структурного підрозділу "Донецька дирекція залізничних перевезень" Регіональної філії "Донецька залізниця" Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" № 810-ОС від 17.07.2017 року позивач був звільнений у зв'язку зі скороченням штату працівників за п. 1 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу РФ "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" від 28.04.2017 року № 645/НЗ-1 "Про деякі питання діяльності регіональної філії "Донецька залізниця".
Наказом від 15.03.2017 року № 384-Н регіональної філії "Донецька залізниця" ПАТ "Укрзалізниця", наказом від 16.03.2017 року; 58/ДН у структурному підрозділі "Луганська дирекція залізничних перевезень" встановлено початок простою по причинам, незалежних від робітників з 16.03.2017 року.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2018 року №938 змінено тип ПАТ «Укрзалізниця» з публічного на приватне та перейменовано на АТ «Укрзалізниця».
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та доведеними.
Колегія суддів повністю погоджується з висновком суду першої інстанції.
Так, відповідно до частини четвертої статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про оплату праці», частиною першою статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується.
Відповідно до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно з частиною першою статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до статті 113 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче від двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу). Про початок простою, крім простою структурного підрозділу чи всього підприємства, працівник повинен попередити власника або уповноважений ним орган чи бригадира, майстра, інших посадових осіб. За час простою, коли виникла виробнича ситуація, небезпечна для життя чи здоров'я працівника або для людей, які його оточують, і навколишнього природного середовища не з його вини, за ним зберігається середній заробіток.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, а також практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном; ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
ЄСПЛ неодноразово вказував, що володінням, на яке поширюються гарантії статті 1 Першого протоколу, є також майнові інтереси, вимоги майнового характеру, соціальні виплати, щодо яких особа має правомірне очікування, що такі вимоги будуть задоволені.
Обов'язок здійснювати нарахування та виплату заробітної плати, інших виплат, належних працівникові, а так само вести бухгалтерський, податковий облік тощо, лежить на працедавцеві, а не на працівникові. За цих обставин, втрата підприємством первинних документів не позбавляє його обов'язку здійснювати нарахування та виплату заробітної плати.
Відповідно до висновку Верховного Суду, який викладено у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 243/5469/17, провадження № 61- 94св17, відомості щодо виплати заробітної плати не обмежуються лише первинною документацією.
Враховуючи, що право людини на заробітну плату гарантоване Конституцією України, нормами КЗпП України, Законом України «Про оплату праці», і позивач знаходився з відповідачем у трудових відносинах до 17 липня 2017 року, при звільненні не отримала усіх належних їй платежів, майнові вимоги позивача щодо їх отримання відповідають критеріям правомірних очікувань в розумінні практики ЄСПЛ.
Законом України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» особливостей щодо строків розрахунку при звільненні, встановлених статтею 116 КЗпП України, не передбачено.
Відповідно до частини четвертої статті 97 КЗпП України, статті 22 Закону України «Про оплату праці» власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами.
Матеріалами справи встановлено, що в період простою, встановленого працівникам Структурного підрозділу «Донецька дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», позивач на виконання наказу від 16 березня 2017 року №73/ОД, виходив на своє робоче місце до дня звільнення, на день його звільнення наказ про встановлення простою скасований не був, то відповідач не мав підстав не здійснювати позивачу оплату заробітної плати за час простою.
Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про оплату праці» роботодавець зобов'язаний забезпечити достовірний облік виконуваної працівником роботи і бухгалтерський облік витрат на оплату праці у встановленому порядку.
Згідно з частинами другою, третьою статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповноваженого органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів. Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.
Відповідно до частин першої, сьомої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.
Враховуючи, що трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства або уповноваженим ним органом, за якою власник підприємства або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату (частина перша статті 21 КЗпП України), що обов'язок організувати бухгалтерський облік на підприємстві покладено на власника або уповноважений ним орган, саме відповідач має довести, що він виплатив позивачу заробітну плату.
Розрахунки заробітної плати ОСОБА_1 щодо компенсації за невикористану відпустку, вихідної допомоги, узгоджуються з наказом начальника Структурного підрозділу «Луганська дирекція залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 17.03.2017 року №55, наказом начальника Структурного підрозділу «Луганської дирекції залізничних перевезень» Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 16.03.2017 року №58-ДН та наказом в.о. начальника Регіональної філії «Донецька залізниця» Публічного акціонерного товариства «Українська залізниця» від 15.03.2017 року №384-Н про встановлення простою з причин, не залежних від робітників, для всіх працівників виробничих підрозділів дирекції з 00:00 год. 20 березня 2017 року.
Відповідач ані суду 1 інстанції, а ні суду апеляційної інстанції не надав будь-яких доказів, які спростували б зазначену заборгованість з оплати праці за час простою, не оспорює наявність зазначених наказів, факту перебування з позивачем у трудових відносинах та його звільнення саме 17.07.2017 року.
Згідно зі статтями 115, 116 КЗпП України відсутність заборгованості перед позивачем має довести саме роботодавець, але це не звільняє позивача від процесуального обов'язку доведення наявності права на отримання відповідних сум.
Згідно з наданими позивачем на підтвердження невиплаченої заробітної плати розрахунковими листками (табуляграми) за період з березня до липня 2017 року, зазначені суми, які підлягали сплаті позивачу із зазначенням усіх її складових.
Також у наказі відповідача від 17 липня 2017 року №810-ос про звільнення позивача у зв'язку зі скороченням штату на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України зазначено, що ОСОБА_1 при звільненні підлягає до виплати одноразова грошова допомога у розмірі одного середньомісячного заробітку та компенсація за 32 днів невикористаної відпустки.
Згідно зі статтями 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить їй від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.
Відповідно до статті 44 КЗпП України при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.
Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Відповідно до статей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).
Таким чином, при звільненні позивача у липні 2017 року йому не була виплачена вихідна грошова допомога та компенсація за 26 днів невикористаної відпустки.
Позивач ОСОБА_1 підтвердив наявність заборгованості відповідача з виплати заробітної плати за період з березня до липня 2017 року у розмірі 61861,57 грн., будь-яких доказів проведення повного розрахунку з працівником в день його звільнення відповідач на час розгляду справи не надав,у зв'язку із чим суд 1 інстанції дійшов до висновку про задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог про стягнення компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати суд 1 інстанції зазначив наступне.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати» від 19.10.2000 р. підприємства, установи і організації усіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у т.ч. з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Згідно з ст.2 цього Закону компенсація втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статтею 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» протягом терміну дії цього Закону єдиним належним та достатнім документом, що підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, є сертифікат Торгово-промислової палати України.
Викладене свідчить, що єдиний належний документ, який підтверджує настання обставин непереборної сили (форс-мажору), що мали місце на території проведення антитерористичної операції, як підстави для звільнення від відповідальності за невиконання (неналежного виконання) зобов'язань, - це сертифікат, виданий у порядку та на підставі статті 14-1 Закону «Про торгово-промислові палати в Україні».
Відповідач не довів обставин, котрі унеможливлювали своєчасно виплатити позивачу належні йому при звільненні суми.
Згідно ст.34 Закону України «Про оплату праці» компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати проводиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Окрім того, у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 905/857/19, провадження № 12-56гс21, Велика Палата Верховного Суду зауважила, що оскільки виплата заробітної плати працівнику - це обов'язок роботодавця, то стаття 10 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» не може застосовуватись до правовідносин щодо виплати заробітної плати.
Також аналіз норм статі 116 КЗпП України дає підстави для висновку про те, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця не виключає його вини в невиплаті належних звільненому працівникові коштів.
Зазначений висновок суду відповідає правовим позиціям Верховного Суду України, що викладені у постановах від 03.07.2013 року у справі № 6-64цс13, від 25.05.2016 року у справі № 6-948цс16.
Таким чином, суд 1 інстанції прийшов до висновку, що відповідач своєчасно не здійснив із працівником розрахунку при звільненні, зокрема не виплатив йому заборгованість по заробітній платі та вихідну допомогу при звільненні, а тому відповідно до статті 117 КЗпП України повинен сплатити компенсацію позивачу втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати визначений Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001р. №15921.02.2001 №159 (з урахуванням змін та доповнень за постановами від 09.08.2001 № 958 та від 31.03.2003 № 430) з наступними змінами: відповідно до п.4 Постанови КМУ № 159 від 21.02.2001р. сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків та обов'язкових платежів) прирості індексу споживчих цін ("індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації поділений на 100.
Розрахунок компенсації за період з березня по липень 2017 року включно з урахуванням податків:
- компенсація втрати частини грошових доходів за березень 2017 року складає 2773,69 гривень.
- компенсація втрати частини грошових доходів за квітень 2017 року складає 3371,31 гривень.
-компенсація втрати частини грошових доходів за травень 2017 року складає 3319,14 гривень.
-компенсація втрати частини грошових доходів за червень 2017 року складає 1764,53 гривень.
-компенсація втрати частини грошових доходів за липень 2017 року складає 5402,97 гривень.
Разом сума компенсації втрати частини доходів складає 16631,64 грн.
Частиною 1 ст.13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи за зверненням особи поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Оскільки на теперішній час заборгованість із заробітної плати позивачу не виплачена і затримка виплати заробітної плати складає більше, ніж на один місяць, суд 1 інстанції дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення компенсації втрати частини доходу у зв'язку з порушенням строків їх виплати обґрунтованими та стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума у розмірі 16631,64 грн., з урахуванням податків.
Виходячи з вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що вирішуючи даний спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, обставини по справі, перевірив доводи і дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджені письмовими доказами по справі.
Також колегія суддів дійшла висновку, що фактично всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути взяті до уваги колегією суддів, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо наявності підстав для задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Крім того, доводи апеляційної скарги також були предметом розгляду в суді першої інстанції, яким надана оцінка, а тому додатковому правовому аналізу не підлягають.
Апелянт не скористався наданими йому правами, не обґрунтував свої доводи апеляційної скарги, не надав суду доказів на їх підтвердження, а згідно із ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках, а відповідно до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана надати суду докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язк щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з дотриманням норм матеріального і процесуального права, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення має бути залишено без змін.
Відповідно до ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишаючи рішення суду без змін не змінює розподіл судових витрат.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» - залишити без задоволення.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 06 травня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Судді: