03 жовтня 2024 р.Справа № 520/11422/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Катунова В.В. , Ральченка І.М. ,
за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Заічко О.В.) від 08.08.2024 року по справі № 520/11422/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:
визнати протиправним дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі інспектора взводу № 1 роти № 1 батальону № 1 УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції Лискевича Сергія Вікторовича та інспектора взводу № 2 роти № 1 батальону № 1 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Алексенцевой Владислави Олександрівни щодо зупинки транспортного засобу НАVАL Н6 держномер НОМЕР_1 в якому 03.02.2024 пересувався ОСОБА_1 ;
визнати протиправними дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі інспектора взводу № 1 роти № 1 батальону №1 УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції Лискевича Сергія Вікторовича та інспектора взводу № 2 роти № 1 батальону № 1 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Алексенцевой Владислави Олександрівни щодо вимоги проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп'яніння в Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради “Обласний наркологічний диспансер».
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 03.02.2024 близько 5.00 годин рухаючись по вул. Університетській на автомобілі НАVАL Н6 держномер НОМЕР_1 , за ним став їхати патрульний екіпаж, який зупинив його через нездійснення попереджувальних сигналів при об'їзді перешкоди. На його пояснення, що від його дій не створено жодної аварійної ситуації, в тому числі і для патрульних які пересувались за ним, поліцейські запропонували пройти огляд на стан сп'яніння на місці та потім стали пропонувати обслідування в медичному закладі та пояснили, що він вправі відмовитись від проходження огляду на стан сп'яніння та зробили все щоб примусити відмовитися від проходження огляду, намагаючись таким чином піддати його незаконному та протиправному покаранню. Позивач вважає, що патрульні незаконно склали відносно нього протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 643540 від 03.02.2024. Крім того протизаконно було накладено адміністративне стягнення у вигляді “попередження» передбачене ст. 125 КУпАП за порушення п. 10.1 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306 про що було складено постанови серії ЕНА № 1363625 від 03.02.2024, яка оскаржена до суду. Позивач зауважив, що при складанні протоколу та постанови не було повністю роз'яснені його права. Позивач вважає, що дії поліцейських у складі екіпажу 1152 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції, вчинені у підношенні нього є протиправними та спричинили порушення прав позивача.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 року по справі № 520/11422/24 позовні вимоги задоволено.
Визнано протиправним дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі інспектора взводу № 1 роти № 1 батальону № 1 УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції ОСОБА_2 та інспектора взводу № 2 роти № 1 батальону № 1 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції ОСОБА_3 щодо зупинки транспортного засобу НАVАL Н6 держномер НОМЕР_1 в якому 03.02.2024 пересувався ОСОБА_1 .
Визнано протиправними дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі інспектора взводу № 1 роти № 1 батальону № 1 УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції Ліскевича Сергія Вікторовича та інспектора взводу № 2 роти № 1 батальону № 1 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Алексенцевой Владислави Олександрівни, щодо вимоги проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп'яніння в Комунальному некомерційному підприємстві Харківської обласної ради “Обласний наркологічний диспансер».
Стягнуто на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції Національної поліції України (вул. Федора Ернста, буд. 3, м. Київ, 03048, код ЄДРПОУ 40108646) суму сплаченого судового збору у розмірі 1211,2 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що невиконання вимоги працівника поліції, яка, очевидно, входить до кола його повноважень, не може бути визнане правомірним, якщо особа, виходячи зі своєї оцінки ситуації, вважає таку вимогу безпідставною, і навіть якщо в подальшому виявиться, що ця вимога ґрунтувалася на неправильній оцінці ситуації поліцейським і не мала достатніх підстав. Вказує, що виявлення поліцейським у водія ознак стану сп'яніння є суб'єктивним сприйняттям поведінки і фізичного стан водія. Оскільки поліцейський виявив у позивача наявність ознак сп'яніння, то відповідно до законодавства він був зобов'язаний провести огляд на стан алкогольного сп'яніння та/або направити його на огляд у заклад охорони здоров'я. При цьому, встановлення стану алкогольного сп'яніння здійснюється лише на підставі медичного огляду фахівцями. Зазначає, що відеоматеріали, що були додані в якості доказів у справі підтверджують, що від проведення огляду на стан наркотичного сп'яніння позивач відмовився, тому, діючи в межах своїх повноважень та відповідно до вищезазначених нормативно-правових актів, поліцейським 03.02.2024 направлено позивача для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я, а саме до КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна наркологічна лікарня», що також підтверджується копією направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Посилається на те, що в такому разі, спірні правовідносини стосуються розгляду питання правомірності направлення позивача на медичний огляд з метою виявлення у нього ознак алкогольного сп'яніння, що були виявлені суб'єктивним сприйняттям поведінки позивача поліцейським без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, такий розгляд не відповідає завданням адміністративного судочинства. Також вказує, що зазначені процесуальні дії суб'єкта владних повноважень мають бути предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Вказує, що відповідачем не було надано жодного доказу на спростування встановлених судом першої інстанції обставин справи, а апеляційна скарга повністю складається з необґрунтованих та безпідставних тверджень, загальних посилань на норми права без їх прив'язки до конкретних обставин справи та предмету спору.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
В судовому засіданні представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників у судовому засіданні, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а провадження у справі підлягає закриттю, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 03.02.2024 близько 5:00 години, позивач рухаючись по вул. Університетській на автомобілі НАVАL Н6 держномер НОМЕР_1 , був зупинений працівниками патрульної поліції на підставі нездійснення попереджувальних сигналів при об'їзді перешкоди. Після зупинки транспортного засобу поліцейські запропонували позивачу пройти огляд на стан сп'яніння.
В подальшому, відносно позивача складений протокол про адміністративне правопорушення серії ААД № 643540 від 03.02.2024 р. за ст. 130 КУпАП (у зв'язку з відмовою водія від проходження огляду на стан сп'яніння).
Вважаючи протиправними дії поліцейських щодо зупинки транспортного засобу, а також щодо вимоги проходження ОСОБА_1 огляду на стан сп'яніння в КНП Харківської обласної ради “Обласний наркологічний диспансер», позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що в матеріалах справи відсутні докази того, що водій допустив будь-які порушення правил дорожнього руху, за які його слід було зупинити, у зв'язку із чим всі наступні вимоги працівників поліції водій не був зобов'язаний виконувати, а всі в подальшому складені процесуальні документи відносно нього не можуть бути належними та допустимими доказами його вини у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП. Також суд зазначив, що всупереч чинному законодавству про адміністративні правопорушення водія не було відсторонено від керування транспортним засобом, про що свідчить відсутність в матеріалах справи відповідного документа встановленої форми, а саме, акта огляду та тимчасового затримання транспортного засобу. За таких обставин суд дійшов висновку, що працівниками патрульної поліції при складенні протоколу про адміністративне правопорушення були грубо порушенні вимоги КУпАП та Інструкції, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправними дії Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі інспектора взводу № 1 роти № 1 батальону № 1 УПП в Харківській області ДПП лейтенанта поліції Ліскевича Сергія Вікторовича та інспектора взводу № 2 роти № 1 батальйону № 1 Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції лейтенанта поліції Алексенцевой Владислави Олександрівни, щодо вимоги проходження огляду на стан сп'яніння в КНП Харківської обласної ради “Обласний наркологічний діспенсер» є такими що підлягають задоволенню.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Приписами ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, зокрема, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, у спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій і вирішення якого безпосередньо не віднесено до юрисдикції інших судів.
Зазначене узгоджується з положеннями ст. ст. 2, 4, 19 КАС, які закріплюють завдання адміністративного судочинства, визначення понять публічно-правового спору та суб'єкта владних повноважень, а також межі юрисдикції адміністративних судів.
Положеннями п. п. 2, 3 ст. 23 Закону України “Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань виявляє причини та умови, що сприяють вчиненню кримінальних та адміністративних правопорушень, вживає у межах своєї компетенції заходів для їх усунення, вживає заходів з метою виявлення кримінальних, адміністративних правопорушень, припиняє виявлені кримінальні та адміністративні правопорушення.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
За приписами ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлений причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до ч. 1 ст. 246 КУпАП порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення в органах (посадовими особами), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Положеннями ст. 254 КУпАП визначено, що про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності. Протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається у двох екземплярах, один з яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності. Протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Згідно з приписами ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: чи належить до його компетенції розгляд даної справи; чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду; чи витребувано необхідні додаткові матеріали; чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів, та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою. яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також, працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
В той же час, дані, що містяться в протоколі, в силу вимог статті 251 КУпАП, є доказами, які підлягають оцінці судом у порядку ст. 252 цього ж кодексу при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Відповідність та законність дій щодо складання протоколу та долучення до матеріалів справи про притягнення до адміністративної відповідальності інших доказів має оцінюватись судом (суддею), в провадженні якого знаходиться матеріал про притягнення особи до адміністративної відповідальності, у сукупності з іншими доказами відповідно до процесуального закону.
Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України № 1395 від 07.11.2015, поліцейські складають протоколи про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, передбачені частинами четвертою і сьомою статті 121, частинами третьою і четвертою статті 122, статтями 122-2, 122-4, 122-5, частинами другою і третьою статті 123, статтею 124, частиною четвертою статті 127, статтями 127-1, 130, 139, частиною четвертою статті 140, 188-28 КУпАП.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення передбачені, зокрема, ст. 130 КУпАП здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (ст. 221 КУпАП).
Аналіз наведених вище норм свідчить про те, що виконання інспектором поліції своїх повноважень відповідно до вимог Інструкції про порядок виявлення у водії транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої Наказом МВС України та МОЗ України 09.11.2015 за № 1452/735, є предметом розгляду судом у справі про адміністративне правопорушення при притягненні ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 130 КУпАП.
При цьому, колегія суддів зазначає, що протокол про адміністративне правопорушення не встановлює права і обов'язки для учасників спірних правовідносин, а тому не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні статті 19 КАС України, а є лише підставою для подальшого вирішення питання щодо притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення.
Правильність складання протоколів, а також дії поліцейських, які передували його складенню, в тому числі і щодо пропонування водієві пройти огляд на стан сп'яніння у спеціалізованому закладі, зобов'язаний перевіряти орган, до компетенції якого віднесено розгляд справи про адміністративне правопорушення, в якій протокол є доказом, а сама процедура складення протоколу фіксується на за допомогою технічних приладів, які використовуються поліцейськими під час здійснення ними своїх повноважень.
Згідно з ч. 2 ст. 246 КУпАП порядок провадження в справах про адміністративні правопорушення в районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судах визначається цим Кодексом та іншими законами України.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з ст. 221 КУпАП судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів розглядають справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема статтею 130 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Отже, відповідність та законність всіх дій, які передували складанню протоколу інспектором патрульної поліції має оцінюватись судом (суддею), в провадженні якого знаходиться матеріал про притягнення позивача до адміністративної відповідальності, у сукупності з іншими доказами відповідно до процесуального закону. Питання щодо законності складання протоколу про адміністративне правопорушення вирішується судом, який розглядає справу про адміністративне правопорушення у порядку, визначеному КУпАП.
В контексті наведеного слід додатково звернути увагу, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішення чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (чи є така особа належним позивачем у справі - наявність права на позов у матеріальному розумінні), а також установити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення). Тобто порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими.
Отже, підставами для визнання протиправними дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень є невідповідність їх вимогам чинного законодавства. Водночас обов'язковою умовою для визнання таких дій/бездіяльності протиправними є також наявність факту порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача у справі.
В контексті спірних правовідносин слід наголосити, що дії щодо зупинки транспортного засобу, пропонування водієві пройти огляд на стан сп'яніння та власне складення самого протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено право особи, права та свободи якої було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушених прав та бути адекватним наявним обставинам.
Разом із тим розгляд питання щодо правомірності дій поліцейських, які передували складанню протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів.
Подібні за змістом висновки висловлені Верховним Судом у постанові від 07 лютого 2019 року у справі № 640/6550/15-а та підтримані Верховним Судом у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що процесуальні дії суб'єкта владних повноважень (в цьому випадку - інспекторів патрульної поліції), такі як правомірність зупинки транспортного засобу та пропозиція пройти медичний огляд на стан сп'яніння, мають бути предметом оцінки суду, в якості доказу вчинення правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності, однак питання правомірності таких дій не можуть бути предметом окремого спору.
Колегія суддів також зазначає, що тлумачення поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» наведене у правових позиціях Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 22.03.2018 у справі № 800/559/17, від 03.04.2018 у справі № 9901/152/18 та від 30.05.2018 у справі № 9901/497/18, де Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що поняття «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства» необхідно розуміти в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Враховуючи те, що перевірка правомірності дій (рішень, вимог) посадових осіб під час оформлення матеріалів у справах про адміністративні правопорушення визначається нормами КУпАП, а не КАС України, колегія суддів дійшла до висновку, що ця справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, у зв'язку з чим провадження у справі підлягає закриттю.
Судом першої інстанції не було враховано наведених вище обставин, що призвело до неправильного вирішення справи.
Згідно з ч. 1-3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково
Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Приписами ч. 1 ст. 319 КАС України визначено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
На підставі викладеного вище, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
При прийнятті рішення у даній справі суд врахував позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи апеляційної скарги отримали достатню оцінку.
Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08.08.2024 по справі № 520/11422/24 скасувати.
Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії закрити.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді В.В. Катунов І.М. Ральченко
Повний текст постанови складено 10.10.2024.