10 жовтня 2024 р. Справа № 480/5527/22
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Спаскіна О.А.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Любчич Л.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2024, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602 по справі №480/5527/22
за позовом ОСОБА_1
до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 , Військової частини НОМЕР_1 щодо нездійснення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні;
2) стягнути з Військової частини НОМЕР_2 з розрахункового рахунку Військової частини НОМЕР_1 за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки остаточного розрахунку з 17.05.2022 року по 22.07.2022 року, із розрахунку середньоденного грошового забезпечення у розмірі 513,59 грн. з утриманням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 позовну заяву задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо несвоєчасного проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільнення за період з 18.05.2022 по 21.07.2022 у розмірі 13606,16грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач - Військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 та прийняти нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: вимог Кодексу законів про працю України (в подальшому - КЗпП України), Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 згідно із наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 10.03.2022 року №14 ОСОБА_1 зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , як такий, що призваний на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.03.2022 №20 позивач вважається таким, що вибув до складу сил і засобів здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони відсічі і стримування збройної агресії російської федерації.
Наказом командира Військової частини № НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 17.05.2022 №84 виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення з 17.05.2022.
Згідно наказу від 17.05.2022 №84 при звільненні з військової служби позивачу було нараховано 50329,55грн. (з урахуванням обов'язкових зборів та платежів), у тому числі: грошову допомогу на оздоровлення за 2022 рік (18617,13грн.), грошову компенсацію за 3 дні невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік (1861,71грн.), премію за особистий внесок в загальні результати служби у розмірі 307 % посадового окладу з 01.05.2022 року по 17.05.2022 року (4969,92грн.), надбавку за особливості проходження служби у розмірі 87,8 % посадового окладу (3706,76грн.), окладу за військовим званням (444,19грн.), надбавки за вислугу років з 01.05.2022 року по 17.05.2022 року (1989,84грн.), додаткову премію у розмірі 30 000 грн. за період з 01.05.2022 року по 17.05.2022 року на період дії воєнного стану пропорційно дням участі відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцем, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану"(16451,61грн.), також нараховано посадовий оклад (1787,74грн.) та індексація (500,68грн.).
Вказане нараховане грошове забезпечення за виключенням обов'язкових зборів та платежів у розмірі 49574,61грн. було перераховано на картковий рахунок позивача 26.05.2022.
Втім згодом до наказу командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 17.05.2022 №84 наказом командира Військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 11.07.2022 року №139 внесено зміни та його доповнено. Зокрема, вказано, що позивачу додатково належить виплатити додаткову винагороду за період з 05.04.2022 по 20.04.2022 в розмірі 70 000 грн. на період дії військового стану пропорційно дням участі відповідно до постанови КМУ від 28.02.2022 №168 "Питання деяких виплат військовослужбовцем, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", що становить 37333,33грн. (з урахуванням обов'язкових зборів та платежів.
Ці обставини підтверджуються довідками Військової частини НОМЕР_1 про нарахований ОСОБА_1 доходу з 10.03.2022 по 17.05.2022 від 14.07.2022 №2260 та від 13.02.2022 №133/892, довідкою Військової частини НОМЕР_1 від 133/265, відомостями зарахування ОСОБА_1 грошових коштів, а також поясненням представника Військової частини НОМЕР_1 .
Позивач, вважаючи, що з ним не провели розрахунки також за березень та квітень 2022р., звертався за захистом своїх прав в судовому порядку, однак, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду за заявою позивача, рішення Сумського окружного адміністративного суду від 26.09.2022 у справі №480/4109/22 було скасовано в частині задоволення позову, а провадження у справі в частині задоволення позову закрито.
Таким чином, за обставин цієї справи, на день виключення зі списку 17.05.2022 позивачу крім нарахованого грошового забезпечення у розмірі 50329,55грн. (з урахуванням обов'язкових зборів та платежів), додатково належало до виплати 37333,33грн. (з урахуванням обов'язкових зборів та платежів) додаткової винагороди, втім яка у розмірі 36773,33грн. за виключенням обов'язкових зборів та платежів була перерахована на картковий рахунок позивача лише 22.07.2022, тобто на 66-й день після звільнення 17.05.2022.
Позивач, вважаючи що має право на виплату середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, звернувся до суду за захистом своїх прав з позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи частково позов виходив з протиправної бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 , щодо несвоєчасного проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні, поряд з цим, приймаючи до уваги, що Військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні у Військовій частині НОМЕР_1 , належним способом захисту в цій частині позовних вимог є саме стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача середнього заробітку (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільнення за період з 18.05.2022 по 21.07.2022 у розмірі 13606,16грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є, зокрема, військова служба.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з невиплатою відповідачем позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби відповідно до статті 117 КЗпП України.
Таким чином, за характером спірних правовідносин і їх суб'єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.
У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №910/4518/16 зазначено, що за змістом приписів статей 94, 116, 117 КЗпП України та статей 1, 2 Закону України від 24 березня 1995 року № 108/95-ВР «Про оплату праці» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, спрямованим на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій), який нараховується у розмірі середнього заробітку та не входить до структури заробітної плати.
Отже, передбачене статтею 117 КЗпП України відшкодування не є заробітною платою, у зв'язку з чим звернення до суду з вимогами про його стягнення обмежується строком звернення до суду.
Частинами 1, 2 статті 122 КАС України визначено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений ч. 5 ст. 122 КАС України.
Строки звернення до місцевого загального суду за вирішенням трудових спорів визначені статтею 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022), відповідно до частин 1-2 якої працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо оптимізації трудових відносин» внесено зміни, зокрема, до статті 233 КЗпП України, відповідно до частин 1-2 якої (у новій редакції) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Колегія суддів зауважує, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у справі № 240/532/20 (постанова від 11 лютого 2021 року) відступив від висновків, зроблених у його численних постановах, та визначився із застосуванням положень статей 233 Кодексу законів про працю України, статті 122 КАС України, а саме - про обмеження права на звернення до суду з вимогами про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні місячним строком з дня проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, оскільки спірні правовідносини пов'язані зі звільненням позивача з публічної служби, до спірних правовідносин підлягають застосування саме положення частини 5 статті 122 КАС України.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що позивач, вважаючи, що має право на виплату середнього заробітку за час затримки з ним по розрахунку з додаткової винагороди за період з 17.05.2022 по 22.07.2022, звернувся до суду через представника за захистом своїх прав з цим позовом засобами поштового зв'язку 22.08.2022 (згідно штемпелю на поштового конверті), тобто у місячний строк, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, з дня остаточного з ним розрахунку (22.07.2022).
Отже, позивачем не пропущено строк звернення до суду, встановлений ч. 5 ст. 122 КАС України, а тому посилання апелянта на пропущення позивачем строку звернення до суду, колегія суддів відхиляє.
Подібні за змістом висновки висловлені також Верховним Судом у постанові від 17.11.2022 у справі № 520/12661/19 та постанові від 31.10.2023 у справі № 240/15141/22.
Колегія суддів враховує, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки фактична виплата всіх належних при звільненні працівникові сум у цій справі здійснена відповідачем лише 22.07.2022, що підтверджується наявною в матеріалах справи відомістю зарахувань заробітної плати (а. с. 95), саме з цієї дати слід рахувати місячний строк для подання позову.
Так, судова колегія зазначає, що відповідно до статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити неоспорювану ним суму.
Відповідно до частини 1 статті 117 КЗпП України (в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022), у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
З аналізу вищенаведених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, однак не більше ніж за 6 місяців.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Для захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця можливо застосувати відповідальність. Однак, вказаною нормою, починаючи з 19.07.2022 року (дата набрання чинності Закону №2352-IX ) передбачено обмеження, згідно з яким максимальний період за який можлива виплата середнього заробітку складає 6 місяців.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення, однак не більше ніж за 6 місяців такого прострочення.
Колегія суддів враховує, що Верховний суд України у постанові від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, усуваючи розбіжності у застосуванні касаційними судами вищезазначених норм матеріального права, виклав таку правову позицію: не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум, яка є обов'язковою для суду апеляційної інстанції при вирішенні цього спору.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що з копії наказу командира Військової частини № НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 17.05.2022 №84, позивача виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення з 17.05.2022 (а.с.10). Таким чином, право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні виникло у позивача з наступного дня після звільнення - з 18.05.2022, а не з 17.05.2022 як помилково вважає позивач, та по 21.07.2022, а не по 22.07.2022 як помилково вважає позивач, оскільки 22.07.2022 порушення відповідачем-1 щодо несвоєчасної виплати належного грошового забезпечення вже було усунено.
Таким чином, загальна кількість календарних днів за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.05.2022 по 21.07.2022 складає 65 календарних днів.
Слід зазначити, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення.
В той же час такі питання врегульовані положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин.
Такий висновок суду апеляційної інстанції узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 01.03.2018 по справі № 806/1899/17, від 04.12.2019 по справі № 825/66/16.
Як встановлено судовим розглядом Військова частина НОМЕР_1 у відзиві не заперечує, що Військова частина НОМЕР_2 перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
Підсумовуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність у відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, та, як наслідок, наявність підстав для визнання протиправною бездіяльності ВЧ НОМЕР_2 , яка полягає у не нарахуванні та не виплаті на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Порядок обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.
Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Як вбачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за № 745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Враховуючи вищевикладені положення, при обчисленні розміру середньоденного грошового забезпечення військовослужбовця, слід виходити з числа відпрацьованих календарних днів за цей період.
Як зазначалось вище, днем виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів грошового забезпечення є 17.05.2022, згідно довідки Військової частини НОМЕР_1 від 01.03.2023 №133/1657 (а.с.77, 98) середньоденний розмір грошового забезпечення позивача за останні два місяці перед звільненням складає саме 491,49грн.
Отже, розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні позивача за період з 18.05.2022 по 21.07.2022 складає 31946,85грн. (491,49грн.*65 кал.днів).
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Судовим розглядом встановлено, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 87662,88грн.(50329,55грн.+37333,33грн.). У свою чергу 37333,33грн., які не були своєчасно позивачу виплачено складає 42,59% від усіх належних позивачу при звільненні сум.
Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постановах від 24.10.2011 № 6-39цс11, від 27.04.2016 по справі № 6-113цс16, від 15.09.2015 по справі № 21-1765а15, а також постановах Верховного Суду від 04.04.2018 по справі № 524/1714/16-а, від 30.10.2019 по справі № 806/2473/18, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку, слід взяти до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Беручи до уваги розмір суми індексації та компенсації за невикористані дні додаткової відпусти, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, враховуючи позицію Верховного Суду, викладену у зазначеній вище постанові, колегія суддів вважає необхідним застосувати принцип співмірності та зменшити суму відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку.
Так, з огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, виходячи з того, що середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні складає 87662,88 грн., та враховуючи принцип справедливості та співмірності, застосовуючи формулу критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, передбачену у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, колегія суддів вважає, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача має бути зменшено до 13606,16грн. (42,59% від 31946,85грн.), що відповідає положенням ст. 117 КЗпП України.
Із врахуванням вищевикладених обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що позовні вимоги є обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню, шляхом визнання протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_2 щодо несвоєчасного проведення остаточного розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні та стягнення з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток (грошове забезпечення) за несвоєчасний розрахунок при звільнення за період з 18.05.2022 по 21.07.2022 у розмірі 13606,16грн.
В підсумку, апеляційний суд переглянув оскаржуване рішення суду і не виявив порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до ухвалення незаконного судового рішення, щоб його скасувати й ухвалити нове.
Суд першої інстанції надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору та дослухався до усіх аргументів сторін, які здатні вплинути на результат вирішення спору.
Згідно із статтею 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Однак, згідно із п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі “Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у цьому судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків рішення суду першої інстанції не спростовують.
За правилами частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та свідчать про незгоду із правовою оцінкою суду першої інстанції обставин справи, суд апеляційної інстанції підстав для його скасування не вбачає.
Таким чином, колегія суддів, згідно ст. 316 КАС України вирішила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 19.06.2024 по справі №480/5527/22 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя О.А. Спаскін
Судді О.В. Присяжнюк Л.В. Любчич