10 жовтня 2024 р. Справа № 440/7404/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Подобайло З.Г.,
Суддів: Чалого І.С. , Ральченка І.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2024, головуючий суддя І інстанції: Г.В. Костенко, повний текст складено 24.07.24 по справі № 440/7404/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулась до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якому просить суд: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ПФУ в Одеській області №164450004602 від 13.05.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 травня 2024 року про призначення їй пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 06 травня 2024 року, тобто з дня прийняття заяви про призначення пенсії, на підставі пункту "а" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у зв'язку із досягненням 45 років позивачка має право на призначення пенсії на пільгових умовах, тому вважає що відмова пенсійного органу у призначенні пенсії є протиправною та такою, що порушує права на отримання пенсійних виплат.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправними та скасовано рішення Головного управління ПФУ в Одеській області №164450004602 від 13.05.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 травня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 06 травня 2024 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення". Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058 на пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах. Зазначає, що загальний страховий стаж позивачки складає 24 роки 09 місяців, з яких пільговий стаж роботи за Списком № 1 - 09 років 04 місяці 27 днів, вік заявниці - 46 років. Вважає, що рішенням Головного управління № 164450004602 від 13.05.2024 позивачці правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягнення пенсійного віку 50 років. Вказує, що положення п. «а» ст.13 Закону №1788, на які посилається позивачка, не підлягають застосуванню, оскільки з 11.10.2017 положення Закону №1788 в частині призначення пенсії за віком на пільгових умовах не застосовуються. Окрім того, будь-які закони та нормативно-правові акти застосовуються виключно в частині, що не суперечить Закону №1058. Відтак, спірні правовідносини регулюються саме п.1 ч.2 ст.114 Закону № 1058, відповідно до якого для призначення пенсії позивачці необхідно досягнути 50-річного віку. Стверджує, що посилання позивачки на рішення Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020 є безпідставними, оскільки зазначене рішення впливає виключно на Закон №1788, який не застосовувався та не повинен був застосовуватися при прийнятті Головним управлінням рішення, що оскаржується. Зауважує, що у даній справі вік позивачки становить 46 років, обставини цієї справи не відповідають ознакам типової справи, визначеним у рішенні Верховного Суду від 21.04.2021 по справі №360/3611/20, відтак посилання суду першої інстанції на зазначене рішення є безпідставним.
Позивачка по справі не скористалась правом на подання відзиву на апеляційну скаргу, відповідно до вимог ст.304 КАС України.
Відповідно до ч.1 ст.308, п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглянута в межах доводів апеляційної скарги, в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 звернулась до територіального органу Пенсійного фонду України із заявою від 06.05.2024 про призначення пенсії на пільгових умовах.
За принципом екстериторіальності вказану заяву було розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області та 13.05.2024 прийнято рішення №164450004602 про відмову в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Як зазначено у тексті спірного рішення ГУПФ в Одеській області №164450004602 від 13.05.2024, необхідний страховий стаж, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список 1), становить 20 років. Страховий стаж особи становить 24 роки 09 місяців 00 днів з урахуванням кратності 33 роки 09 місяців 05 днів. Необхідний пільговий стаж на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за Списком №1, визначений пунктом 1 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (Список 1), становить 07 років 06 місяців. Пільговий стаж за Списком №1 особи становить 09 років 04 місяці 27 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до пільгового та страхового стажу зараховано всі періоди згідно наданим документам. Працює. Враховуючи вищезазначене, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 114 Закону у зв'язку з недосягненням пенсійного віку.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області №164450004602 від 13.05.2024, позивачка звернулась до суду із даним позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що у спірних правовідносинах застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення КСУ №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV, тому відмова пенсійного орану у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, є безпідставною.
У зв'язку з чим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача буде зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 травня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1 та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 06 травня 2024 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
Колегія суддів частково погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі по тексту - Закон №1058-IV).
За змістом пункту 1 ч.1 ст.8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
У силу п.1 ч.1 ст.9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком.
За приписами ст.24 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
3 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIVІ, який містить пункт 1 частини 2 статті 114 такого змісту: "На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах".
За приписами статті 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі по тексту - Закон №1788-XII) право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість, згідно з п. «а» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (в редакції, чинній до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожний повний рік такої роботи чоловікам і на 1 рік 4 місяці - жінкам.
Законом №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», який набрав чинності з 01.04.2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «а» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 45 років до 50 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 № 1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом №213-VIII (далі по тексту - Рішення №1-р/2020).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції, до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: "На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: а) працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах; жінки - після досягнення 45 років і при стажі роботи не менше 15 років, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 Конституційний Суд України визнав неконституційними окремі положення Закону №1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно Конституційний Суд України встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку із цим, на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення №1-р/2020, встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 45 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні Конституційного Суду України).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого, в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік - у 45 років, тоді як другий - у 50 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, колегія суддів доходить висновку, що вони явно суперечать один одному. Таке регулювання порушує вимогу якості закону, передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.02.2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону №1788-ХІІ, з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2021 року у справі №360/3611/20.
Матеріалами справи підтверджується, що позивачка у зв'язку із досягненням 45 років звернулася із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №1 та на час звернення із цією заявою мала загальний страховий стаж 24 роки 09 місяців 00 днів з урахуванням кратності 33 роки 09 місяців 05 днів), в т.ч. пільговий стаж за Списком №1 становить 09 років 04 місяці 27 днів.
З урахуванням викладеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відмова в призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1, з посиланням на недосягнення нею пенсійного віку, є протиправною.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.05.2024 року у справі №580/3245/20, яка в силу ч.5 ст.242 КАС України є обов'язковою для врахування при розгляді даної справи.
Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачка не досягла пенсійного віку, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з 23 січня 2020 року в Україні одночасно існують два Закони, які регулюють правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: пункт “а» частини першої статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» у редакції Закону, яка діяла до 01 квітня 2015 року (до набрання чинності Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року №213-VIII) та пункт 1 частини другої статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, а тому в даному випадку застосуванню підлягає Закон, який є найбільш сприятливим для позивачки щодо встановлення пенсійного віку на рівні найменшої величини, тобто 45 років.
З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління ПФУ в Одеській області №164450004602 від 13.05.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 1.
Разом з тим, обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки, суд першої інстанції зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06.05.2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та призначити і виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 06.05.2024 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
Колегія суддів звертає увагу, що задоволені судом першої інстанції вимоги позову про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву позивачки про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та призначити пенсію за віком на пільгових умовах, є взаємовиключними позовними вимогами, оскільки при зобов'язанні пенсійного органу призначити пенсію позивачці відсутні підстави для зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву.
За обставин цієї справи, зважаючи на досягнення позивачкою віку 45 років, наявність у неї загального стажу роботи 24 роки 09 місяців 00 днів з урахуванням кратності 33 роки 09 місяців 05 днів, в т.ч. пільгового стажу за Списком №1 становить 09 років 04 місяці 27 днів, наявні правові підстави саме для зобов'язання пенсійного органу призначити ОСОБА_1 з 06 травня 2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підставі пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
При цьому, у даній справі повноваження відповідача не є дискреційними, оскільки відмова у призначенні позивачці пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 пов'язана саме з недосягненням пенсійного віку, що спростовано вищенаведеними висновками суду, тому належним та ефективним способом захисту порушеного права позивачки буде зобов'язання відповідача призначити позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Також, вимоги позову щодо зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах, задоволенню не підлягають, з огляду на їх передчасність.
Колегія суддів звертає увагу, що обов'язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення саме його прав та охоронюваних законом інтересів з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Так, фактично спірним питанням по даній справі є право позивачки на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 06.05.2024 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення".
При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області не призначено позивачці пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Колегія суддів зазначає, що передчасне задоволення вимог позову про зобов'язання пенсійного органу виплачувати пенсію фактично суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.
Крім того, у разі незгоди позивачки з подальшими діями відповідача, остання не позбавлена права звернутися за захистом порушених прав з відповідним позовом до суду.
Оскільки суд не вправі вирішувати питання щодо правовідносин, які можливо будуть мати місце у майбутньому, вищевказана позовна вимога не підлягає захисту судом і у її задоволенні слід відмовити у зв'язку з передчасністю її заявлення, що безпідставно не враховано судом першої інстанції.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивачки, колегія суддів зазначає, що спосіб захисту має враховувати суть порушення, допущеного суб'єктом владних повноважень - відповідачем, а тому суд має обрати спосіб захисту права, який би гарантував дотримання і захист прав, свобод, інтересів від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Так, відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
Відповідно до ст.13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Салах Шейх проти проти Нідерландів», ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 15 листопада 1996 року у справі «Chahal проти Об'єднаного королівства» (заява №22414/93) зазначив, що ст.13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод, гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, її суть зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органу розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист (параграф 145).
Засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (параграф 75 рішення Європейського суду з прав людини від 05 квітня 2005 у справі «Афанасьєв проти України»).
Зважаючи на встановлені в ході розгляду фактичні обставини справи та враховуючи вищенаведені норми законодавства, якими урегульовані спірні відносини, суд вважає за необхідне визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління ПФУ в Одеській області №164450004602 від 13.05.2024 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників з 06 травня 2024 року на підставі пункту «а» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до ухвалення Закону України від 02 березня 2015 року №213-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення».
Інші доводи і заперечення сторін, з урахуванням наведеного, на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
При цьому, суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).
Згідно з п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, та неправильно застосував норми матеріального та процесуального права, що призвело до частково неправильного вирішення справи, а тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, з частковим скасуванням рішення суду.
Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Керуючись ст.ст. 311, 315, 317, 321, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу задовольнити частково.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 по справі № 440/7404/24 скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 06 травня 2024 року про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №1; зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №1.
Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначених позовних вимог відмовити.
В іншій частині рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 24.07.2024 по справі № 440/7404/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України відповідно до вимог ст.327, ч.1 ст.329 КАС України.
Головуючий суддя (підпис)З.Г. Подобайло
Судді(підпис) (підпис) І.С. Чалий І.М. Ральченко