10 жовтня 2024 р.Справа № 545/2067/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Чалого І.С.,
Суддів: Ральченка І.М. , Катунова В.В. ,
за участю секретаря судового засідання Кривенка Т.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Департаменту патрульної поліції на рішення Полтавського районного суду Полтавської області (головуючий І інстанції Потетій А.Г.) від 08.08.2024 по справі № 545/2067/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправними дій та скасування постанови про адміністративне правопорушення,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Полтавського районного суду Полтавської області із позовною заявою, в якій просив:
скасувати постанову про адміністративне правопорушення серії ЕАТ № 7626724 від 29.08.2023 року, винесену відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень.
провадження по справі відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП закрити.
стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрати по сплаті судового збору та витрати, понесені на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірною постановою його визнано винним у тому, що він керував транспортним засобом - автомобілем ВАЗ 111780 з державними номерними знаками НОМЕР_1 із відсутнім страховим полісом. Вважає постанову незаконною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки не виникло підстав, за яких працівник поліції повинен був здійснити контроль за наявністю полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 08.08.2024 року по справі № 545/2067/24 позовні вимоги задоволено.
Скасовано постанову про адміністративне правопорушення серії ЕАТ № 7626724 від 29.08.2023 року, винесену відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень.
Провадження по справі відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП закрито.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 605,60 грн. та витрати, понесені на правничу допомогу в розмірі 4000 грн.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що 29.08.2023 о 16 год. 57 хв. на вул. Панянки, 58 м. Полтава водій автомобіля ВАЗ 111780, д.н.з. НОМЕР_1 керував транспортним засобом, на якому не горіли габаритні вогні з одного боку (відео з відеореєстратора додається). Вказує, що очевидні ознаки технічної несправності зовнішніх світлових приладів транспортного засобу дали підстави екіпажу патрульної поліції, що рухався позаду, зупинити даний ТЗ (пп. 2 п. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»). Зазначає, що керування транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів, є адмінправопорушенням лише за умови темної пори доби, тому, зупинивши транспортний засіб, працівник поліції повідомив водія про несправність світлових приладів керованого ним автомобіля та запропонував усунути несправність на місці. В рамках розпочатого розгляду справи, під час перевірки наявності поліса обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на транспортний засіб ВАЗ 111730 з державними номерними знаками НОМЕР_1 на сайті МТСБУ, поліцейським було встановлено, що чинний поліс на даний ТЗ відсутній взагалі. Відтак, водій ОСОБА_1 29.08.2023 керував транспортним засобом ВАЗ 111780, д.н.з. НОМЕР_1 без чинного поліса обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 2.1 (ґ) Правил дорожнього руху України, затверджених постановою КМУ України № 1306 від 10.10.2001 р. (далі - ПДР).
Позивач відзив на апеляційну скаргу не подав.
Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Колегія суддів визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 29.08.2023 інспектором старшим лейтенантом поліції 1 батальйону 3 роти управління патрульної поліції в Полтавській області Департаменту патрульної поліції Міщанином М. О. винесено постанову серії ЕАТ № 7626724 від 29.08.2023 року по справі про адміністративне правопорушення, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 126 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 425 грн. Згідно постанови вбачається, що 29 серпня 2023 року о 16 год. 57 хв. за адресою вул. Панянки, 58 у м. Полтаві був зупинений транспортний засіб ВАЗ 111780 з державними номерними знаками НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_1 без чинного страхового полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або без чинного внутрішнього електронного договору обов'язкового страхування у візуальній формі страхового полісу, своїми діями ОСОБА_1 порушив п. 2.1 ПДР України та скоїв адміністративне правопорушення , передбачене ч. 1 ст. 126 КУпАП.
Не погодившись з винесеною постановою, позивач звернувся до суду першої інстанції із вищевказаними позовними вимогами.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем не надано суду та не долучено до оскаржуваної постанови докази, які би свідчили про вчинення позивачем порушення правил дорожнього руху при винесенні оскаржуваної постанови.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає таке.
Завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
У статті 7 КпАП України передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності.
Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ст. 9 КпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов'язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб'єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством.
Пунктом 2.1 ПДР передбачено, що водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі: а) посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії; б) реєстраційний документ на транспортний засіб (для транспортних засобів Збройних Сил, Національної гвардії, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв'язку, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - технічний талон); ґ) чинний страховий поліс (страховий сертифікат "Зелена картка") про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів або чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса (на електронному або паперовому носії), відомості про який підтверджуються інформацією, що міститься в єдиній централізованій базі даних, оператором якої є Моторне (транспортне) страхове бюро України. Водії, які відповідно до законодавства звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на території України, повинні мати при собі відповідні підтвердні документи (посвідчення).
Аналогічні положення закріплені також у ст. 16 Закону України «Про дорожній рух», а саме, водій зобов'язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред'являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Як свідчать встановлені обставини справи, підставою для притягнення позивача до відповідальності та прийняття оскаржуваної постанови слугувало порушення ним приписів Кодексу України про адміністративні правопорушення, а саме відсутність поліса цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
В свою чергу, підставою для зупинки транспортного засобу відповідач вказує п. 2 ч. 1 ст. 35 Закону України " Про Національну поліцію", а саме якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу.
В доводах апеляційної скарги відповідач по справі вказував, що 29.08.2023 о 16 год. 57 хв. на вул. Панянки, 58 м. Полтава водій автомобіля ВАЗ 111780, д.н.з. НОМЕР_1 керував транспортним засобом, на якому не горіли габаритні вогні з одного боку.
При цьому зазначає, що, що очевидні ознаки технічної несправності зовнішніх світлових приладів транспортного засобу дали підстави екіпажу патрульної поліції, що рухався позаду, зупинити даний ТЗ (пп. 2 п. 1 ст. 35 Закону України «Про Національну поліцію»).
Разом з тим, сам відповідач вказує і про те, що керування транспортним засобом, що має несправності зовнішніх світлових приладів, є адмінправопорушенням лише за умови темної пори доби, тому, зупинивши транспортний засіб, працівник поліції повідомив водія про несправність світлових приладів керованого ним автомобіля та запропонував усунути несправність на місці.
В подальшому, поліцейський встановив, що водій керував транспортним засобом ВАЗ 111780, д.н.з. НОМЕР_1 без чинного поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, чим порушив вимоги п. 2.1 (ґ) ПДР України.
З цього приводу колегія суддів зазначає, що ч. 1 ст. 126 КУпАП передбачено відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має при собі або не пред'явила у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в посвідченні водія відповідної категорії, реєстраційному документі на транспортний засіб, а також полісі (договорі) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (страхового сертифіката “Зелена картка»), або не пред'явила електронне посвідчення водія та електронне свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, чинний внутрішній електронний договір зазначеного виду обов'язкового страхування у візуальній формі страхового поліса, а також інших документів, передбачених законодавством.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Статтею 251 КУпАП передбачено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису.
Відповідно до ч. 2, ч. 3 ст. 283 КУпАП постанова по справі про адміністративне правопорушення повинна містити: найменування органу (посадової особи), який виніс постанову, дату розгляду справи; відомості про особу, щодо якої розглядається справа; опис обставин, установлених при розгляді справи; зазначення нормативного акта, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення; прийняте по справі рішення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис; розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.
Статтею 40 Закону України "Про Національну поліцію" визначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Згідно зі ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За визначенням ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
На підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності відповідачем надано докази адміністративного правопорушення, а саме диск DVD, на якому містяться наступні відеоматеріали та на якому фіксується рух автомобіля марки ВАЗ 111780 з державними номерними знаками НОМЕР_1 , та на якому у світлу пору доби не горіли габаритні вогні з одного боку.
При цьому, сам відповідач зазначає про те, що непрацюючі (не ввімкнені) габаритні вогні (в цьому випадку - з одного боку) є порушенням ПДР лише в темну пору доби, в той час як автомобіль був зупинений у світлу пору доби.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до пункту 21.1 статті 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV) з урахуванням положень пункту 21.3 цієї статті на території України забороняється експлуатація транспортного засобу (за винятком транспортних засобів, щодо яких не встановлено коригуючий коефіцієнт в залежності від типу транспортного засобу) без поліса обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, чинного на території України, або поліса (сертифіката) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладеного в іншій країні з уповноваженою організацією із страхування цивільно-правової відповідальності, з якою МТ СБУ уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.
Пунктом 21.3 статті 21 Закону № 1961-IV передбачено, що при використанні транспортного засобу в дорожньому русі особа, яка керує ним, зобов'язана мати при собі страховий поліс (сертифікат). Страховий поліс пред'являється посадовим особам органів, визначених у пункті 21.2 цієї статті, на їх вимогу.
Пунктом 21.2 статті 21 Закону № 1961-IV встановлено, що контроль за наявністю договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється: відповідними підрозділами Національної поліції при складанні протоколів щодо порушень правил дорожнього руху та оформленні матеріалів дорожньо-транспортних пригод; органами Державної прикордонної служби України під час перетинання транспортними засобами державного кордону України.
Статтею 53 Закону № 1961-IV встановлені обов'язки відповідних підрозділів Національної поліції щодо перевірки та контролю обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, згідно яким посадові особи відповідних підрозділів Національної поліції, що мають право здійснювати контроль за дотриманням правил дорожнього руху, перевіряють документи водія транспортного засобу, які підтверджують наявність чинного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
Таким чином, приписами наведених вище норм визначено лише два випадки, коли поліцейський може перевірити договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів: при складанні протоколу щодо порушень ПДР; при оформленні дорожньо-транспортної пригоди.
В свою чергу, підставою для зупинки транспортного засобу фактично було не порушення ПДР (п. 1 ч. 1 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію"), а п. 2 ч. 1 ст. 35 Закону України "Про Національну поліцію" (якщо є очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу).
В межах спірних правовідносин суд враховує, що при русі автомобіля марки ВАЗ 111780 з державними номерними знаками НОМЕР_1 дійсно мали місце очевидні ознаки, що свідчать про технічну несправність транспортного засобу, а саме: не горіли габаритні вогні з одного боку. Разом з тим, зазначена несправність транспортного засобу мала місце у світлу пору доби, що в розумінні приписів законодавства, яке регулює відносини у сфері безпеки дорожнього руху, не є порушенням ПДР, про що вказує і сам відповідач.
У зв'язку з цим, колегія суддів дійшла до висновку, що в межах цих конкретних правовідносин, за встановлених судом обставин, відповідачем не надано суду та не долучено до оскаржуваної постанови доказів, які би свідчили про вчинення позивачем порушення ПДР, та як наслідок, у поліцейського не виникло підстав, зокрема, вимагати у водія договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.
На підставі вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що постанова про адміністративне правопорушення серії ЕАТ № 7626724 від 29.08.2023 року, винесена відносно ОСОБА_1 про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП та накладення стягнення у виді штрафу в розмірі 425 гривень підлягає скасуванню, провадження по справі відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 126 КУпАП - закриттю.
Що стосується висновків суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн., колегія суддів зазначає наступне.
Суд першої інстанції зазначив, що понесені позивачем витрати з правничої допомоги в розмірі 4000 грн. підтверджуються договором про надання правової допомоги від 04.09.2023, актом приймання- передачі наданих послуг від 06.09.2023, додатковою угодою до договору від 06.09.2023, описом виконаних робіт, квитанцією від 03.10.2023 про сплату позивачем за професійну правничу допомогу 4000 грн. Тому суд, враховуючи обґрунтованість розміру понесених витрат, а також критерій розумності їх розміру, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, її складність, обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, дійшов висновку, що витрати ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу в розмірі 4000 грн. підлягають задоволенню.
В доводах апеляційної скарги в цій частині відповідач посилається на те, що витрати в сумі 4000, 00 грн. за надання адвокатських послуг у вигляді - аналізу законодавства (1000 грн.) написання позову (2000 грн.) та відповіді на відзив (1000 грн), по справі щодо скасування постанови, якою накладено штраф в розмірі 425 грн., не охоплюється поняттями обґрунтованості, та пропорційності щодо предмета спору. Просить врахувати складність справи, а саме те, що справа про скасування постанови про адміністративне правопорушення в сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у розумінні ст. 286 КАС, відноситься до категорії справ незначної складності.
Надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції в цій частині, колегія суддів зазначає, що положеннями статті 59 Конституції України передбачено, що кожен має право на правову допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. Для забезпечення права на захист від обвинувачення та надання правової допомоги при вирішенні справ у судах та інших державних органах в Україні діє адвокатура.
Відповідно до частини першої статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
За частиною третьою статті 132 КАС України до складу витрат, пов'язаних з розглядом справи належать витрати, в тому числі і на професійну правничу допомогу.
Відповідно до приписів частин 1-4 статті 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз вищенаведених норм дає підстави для висновку, що на підтвердження надання правової допомоги необхідно долучати, у тому числі, розрахунок погодинної вартості правової допомоги, наданої у справі, який має бути передбачений договором про надання правової допомоги, та може міститися у акті приймання-передачі послуг за договором.
Розрахунок платної правової допомоги повинен відображати вартість години за певний вид послуги та час витрачений на: участь у судових засіданнях; вчинення окремих процесуальних дій поза судовим засіданням; ознайомлення з матеріалами справи в суді тощо.
Така правова позиція сформована Верховним Судом у постанові від 01.10.2018 у справі № 569/17904/17.
Водночас, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правничої допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Такий висновок сформовано Верховним Судом у постановах від 21.03.18 у справі № 815/4300/17, від 11.04.18 у справі № 814/698/16, від 18.10.18 у справі № 813/4989/17.
Згідно з частиною шостою статті 135 КАС України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною сьомою статті 139 КАС України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Виходячи з положень частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує чи пов'язані такі витрати з розглядом справи.
Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
При визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд указав, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі Іатрідіс проти Греції (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та в постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/3806/18, від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.09.2020 у справі № 826/4959/16, вирішенню питання про розподіл судових витрат передує врахування судом, зокрема, обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору, значення справи для сторін. При цьому, принципи обґрунтованості та пропорційності розміру таких витрат до предмета спору повинні розглядатися, у тому числі, через призму принципу співмірності, який, як вже було зазначено вище, включає у себе такі критерії: складність справи та виконаних робіт (наданих послуг); час, витрачений на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих послуг та виконаних робіт; ціна позову та (або) значення справи для сторони.
Окрім того, відповідно до правової позиції Верховного Суду, яка викладена в постанові від 01.09.2020 у справі № 640/6209/19, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також, судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
За висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 19 листопада 2020 року у справі № 520/7431/19 при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг з категорією складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Вказані критерії закріплені у ч. 5 ст. 134 КАС України.
Зі змісту норм частин 4, 5 та 6 ст. 134 КАС України вбачається, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (саме така позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.12.2018 у справі № 816/2096/17).
На підтвердження понесених витрат на правничу допомогу під час розгляду справи в суді першої інстанції представником позивача надано до матеріалів справи: договір про надання правової допомоги від 04.09.2023, акт приймання-передачі наданих послуг від 06.09.2023, додаткову угоду до договору від 06.09.2023, квитанцію від 03.10.2023 про сплату гонорару у розмірі 4000 грн.
Зі змісту акту приймання-передачі наданих послуг вбачається, що в рамках цієї справи адвокатом надані юридичні послуги відповідно до договору № б/н від 04.09.2023 р. (які саме не вказано) та вартість цих послуг складає 4000,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
В постанові Верховного Суду від 23.07.2023 по справі № 340/4492/22 (адміністративне провадження № К/990/12857/23) судом касаційної інстанції висловлено позицію, згідно якої наявність/відсутність з боку іншої сторони заперечень проти відшкодування витрат на професійну правничу допомогу має значення виключно для вирішення питання про співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на правову допомогу як це передбачено частиною сьомою статті 134 КАС України, однак, не впливає на обов'язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям.
Колегія суддів враховує, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Ключовим критерієм під час розгляду питання щодо можливості стягнення гонорару у фіксованій сумі у справі, яка розглядається, є розумність заявлених витрат.
Тобто розмір відповідної суми має бути обґрунтованим. Крім того, підлягає оцінці необхідність саме такого розміру витрат.
Отже, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Дослідивши надані позивачем докази на підтвердження факту понесення ним витрат на правничу допомогу, суд зазначає, що фактично адвокатом надані послуги зі складення позовної заяви та відповіді на відзив, зміст яких складається переважно з цитування норм права, які регулюють спірні правовідносини, а тому виходячи зі складності справи та обсягу наданих адвокатом послуг позивачу, час витрачений адвокатом, враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов до висновку, що на користь позивача підлягають стягненню витрати на правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн, які є обґрунтованим, пропорційними та співмірними зі складністю справи та обсягом наданих послуг.
У зв'язку з цим, рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08.08.2024 року по справі № 545/2067/24 підлягає скасуванню в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646) витрат, понесених на правничу допомогу в розмірі 4000 грн з прийняттям в цій частині нового судового рішення про стягнення на користь позивача судових витрат на правничу допомогу у розмірі 1000 грн.
В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08.08.2024 року по справі № 545/2067/24 підлягає залишенню без змін.
При цьому, колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (№ 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (№ 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції задовольнити частково.
Рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08.08.2024 по справі № 545/2067/24 скасувати в частині стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (03048, м. Київ, вул. Федора Ернста, 3, ЄДРПОУ 40108646) витрат, понесені на правничу допомогу в розмірі 4000 грн та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати на правничу допомогу у розмірі 1000 грн (одна тисяча гривень) 00 коп.
В іншій частині рішення Полтавського районного суду Полтавської області від 08.08.2024 по справі № 545/2067/24 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та відповідно до ч. 3 ст. 272 КАС України оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя І.С. Чалий
Судді І.М. Ральченко В.В. Катунов