10 жовтня 2024 року справа №200/4494/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Гаврищук Т.Г., Сіваченко І.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року у справі № 200/4494/24 (головуючий І інстанції Голубова Л.Б. ) за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) про: - визнання протиправною бездіяльності щодо нездійснення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби; - зобов'язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме за період з 28.12.2023 до 28.06.2024 у сумі 120714,12 гривень із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Також просив стягнути з відповідача витрати на професійну правову допомогу, сформовані на день ухвалення рішення у справі.
Заявлені вимоги позивач обґрунтував тим, що з 29 жовтня 2021 року по 27 грудня 2023 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України).
При цьому, за вказаний період служби йому було неправильно нараховано та виплачено грошове забезпечення, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
28.06.2024 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована сума перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2024 року по справі № 200/503/24 у розмірі 124791,23 гривень, що підтверджується повідомленням банку про надходження коштів.
Таким чином, повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні.
Тобто, 28.06.2024 року відповідачем проведений остаточний розрахунок з позивачем при звільненні, а саме було нарахована на картковий рахунок суму перерахованого грошового забезпечення за період з 29.10.2021 року по 27.12.2023 року на 183 дні.
Вважає, що вказана сума середнього заробітку позивачу має бути нарахована та виплачена із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п. 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Таким чином, позивач вважає, що має право відповідно до положень статей 116,117 Кодексу законів про працю України на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 29.10.2021 року по 27.12.2023 року включно в сумі 120714,12 гривень із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
З зазначених підстав позивач звернувся до суду з даним позовом.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року у справі № 200/4494/24 позов задоволено частково, внаслідок чого визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України) щодо нездійснення ОСОБА_1 нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені з військової служби по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, а саме за період з 28.12.2023 до 28.06.2024 у сумі 120714,12 гривень.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3726 (три тисячі сімсот двадцять шість) гривень 72 копійки, що складаються з судового збору у розмірі 726 (сімсот двадцять шість) гривень 72 копійки та витрат на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) гривень 00 копійок.
Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог.
Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржене судове рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог.
На обґрунтування апеляційної скарги наведено практично ті самі доводи, які були викладені у відзиві на позовну заяву.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла наступного висновку.
Судом першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином України, про що свідчить паспорт НОМЕР_3 . Згідно паспортних даних позивач зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Позивач з 29 жовтня 2021 року по 27 грудня 2023 року проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України), що підтверджується записом у його військовому квитку НОМЕР_4 та про що зазначено в рішенні Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року по справі № 200/503/24.
Відповідно до наказу № 340-ОС від 29.10.2021 року позивача було прийнято на службу до в/ч НОМЕР_1 на посаду водія.
27 грудня 2023 року наказом начальника прикордонного загону ДПС України (в/ч НОМЕР_1 ) «Про особовий склад» від 25.12.2023 року № 870-ОС солдата ОСОБА_1 звільнено у запас наказом від 15.12.2023 року № 843-ОС за підпунктом «г» п. 3 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовим обов'язок та військову службу», виключено із списків особового складу загону та всіх видів забезпечення.
За період проходження військової служби йому не було невірно нараховано та виплачено грошове забезпечення, тому позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права.
28.06.2024 року на розрахунковий рахунок позивача нарахована індексація грошового забезпечення на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року по справі № 200/503/24 у розмірі 124791,23 гривень, що підтверджується повідомленням банку про надходження коштів.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 02 квітня 2021 року по справі № 200/503/24 частково задоволено адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії, стягнення недоотриманої компенсації.
Постановою Першого апеляційного суду від 13 червня 2024 у справі № 200/503/24 вищевказане рішення суду змінено в резолютивній частині, тобто з 13 червня 2024 року рішення суду першої інстанції набрало законної сили і виконано відповідачем 28.06.2024 року.
Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо нездійснення нарахування та виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України середній заробіток виплачується за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, то кількість днів затримки з 28.12.2023 року по 28.06.2024 року складає 183 дні.
Суд першої інстанції зазначив, що з урахуванням середньоденної заробітної плати в сумі 659,64 гривень сума середнього заробітку за час затримки за 6 місяців (з 28.12.2023 року до 28.06.2024 року становить 120 714,12 гривень (659,64 гривень х 183 дні).
З зазначеним висновком суду першої інстанції частково погоджується колегія суддів з огляду на наступне.
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). За приписами частини другої статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоби виключити ризик свавілля.
Європейський суд з прав людини трактує поняття “якість закону» таким чином, а саме - національне законодавство повинно бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (рішення ЄСПЛ у справах “C.G. та інші проти Болгарії» (“C. G. and Others v. Bulgaria», заява № 1365/07, 24 April 2008, § 39), “Олександр Волков проти України» (“Oleksandr Volkov v. Ukraine», заява № 21722/11, § 170).
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Проте такий період не може бути більшим за 6 місяців.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Аналогічний правовий висновок сформований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі 821/1083/17.
Верховним Судом у постанові від 30 листопада 2020 року по справі № 480/3105/19 вказано, що при визначенні суми, яка підлягає стягненню за затримку розрахунку при звільненні, слід обраховувати суму стягнення пропорційно розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять 100 відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Зазначена правова позиція підтримана Верховним Судом у постанові від 22 липня 2021 року у справі № 200/5764/20-а та постанові від 11 серпня 2021 року у справі № 640/9375/20.
Верховним Судом у постановах; від 20 червня 2024 року у справі № 120/10686/22, від 26 червня 2024 року у справі № 520/9192/22, від 29 серпня 2024 року у справі № 200/3662/23 зазначено, що «Окрім викладеного, суд касаційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на те, що у постанові від 20 червня 2024 року у справі №120/10686/22 Верховний Суд зазначив, що фактично зміст частини першої статті 117 КЗпП України у новій редакції не змінився, а лише доповнився формулюванням «але не більше як за шість місяців». Отже, обмеживши з 19 липня 2022 року шестимісячним строком час, за який роботодавець має виплатити працівникові середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, законодавець як і в попередній редакції норми частини першої статті 117 КЗпП України, не передбачав можливості зменшення його розміру. Протилежний підхід був сформований правовими позиціями Великої Палати Верховного Суду з урахуванням її висновків про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності. У згаданих рішеннях суду касаційної інстанції критерій періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості був лише одним з принаймні чотирьох інших. Разом з тим, такі критерії як: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; причини тривалості невиплати заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні - фактично не скасовані та/або змінені, починаючи з 19 липня 2022 року. Крім того, чітка формула застосування критеріїв зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні міститься у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Викладене, згідно з позицією Суду у справі №120/10686/22, не дає підстави вважати неможливим, з огляду на приписи частини п'ятої статті 242 КАС України, застосування сформульованих Великою Палатою Верховного Суду правових позицій щодо застосування приписів статті 117 КЗпП України у редакції чинній з 19 липня 2022 року.
Отже, ураховуючи фактичні обставини цієї справи, судам варто застосовувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.».
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Позивача звільнено 27.12.2023 року, залишок грошового забезпечення за період військової служби з 29.10.2021 року по 27.12.2023 року в розмірі 124 791,23 гривень остаточно перерахований позивачу 28.06.2024 року.
Отже, виплата позивачу перерахованого грошового забезпечення у розмірі 124 791,23 грн. здійснена відповідачем не у день виключення позивача зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Згідно розрахункового листа за січень 2024 року позивачу при звільнені сплачено 40001,76 грн.
Таким чином, загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складає 164792,99 грн (40001,76+124791,23 ), що дорівнює 100 %.
Тож відсоткове співвідношення невиплаченої суми буде становити: 164792,99/ 124791,23 х 100% = 75%.
Отже, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, з урахуванням істотності частки 75% становить: 90535,59 грн. (120714,12 грн х 75).
У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду першої інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним висновкам суду у рамках даного апеляційного провадження.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. “Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення допустив порушення норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга представника позивача підлягає частковому задоволенню, а рішення місцевого суду - зміні.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового судового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року у справі № 200/4494/24 - задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року у справі № 200/4494/24 - змінити.
В резолютивній частині рішення Донецького окружного адміністративного суду від 25 липня 2024 року у справі № 200/4494/24
- абзаці третьому слова та цифри «120714,12 гривень» замінити словами та цифрами «90535,59 грн. ( дев'яносто тисяч п'ятсот тридцять п'ять) гривень 59 коп.»
В іншій частині рішення - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 10 жовтня 2024 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді Т.Г. Гаврищук
І.В. Сіваченко