10 жовтня 2024 року справа №200/3658/24
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді Сіваченка І.В., суддів: Блохіна А.А., Гаврищук Т.Г., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року (повне судове рішення складено 26 липня 2024 року) у справі № 200/3658/24 (суддя в І інстанції Голуб В.А.) за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
06 червня 2024 року до суду засобами поштового зв'язку надійшов позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що згідно з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі № 200/890/23 суд зобов'язав відповідача нарахувати та виплатити на користь позивачки індексацію грошового забезпечення за період з 11.06.2017 по 28.02.2018 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць), а також нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4 076,50 грн за період з 01.03.2018 по 26.09.2018 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078).
Так, 07.05.2024 на виконання вказаного рішення суду відповідачем виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.06.2017 по 28.02.2018 із застосування базового місяця січень 2008 року та індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4076,50 грн в місяць за період з 01.03.2018 по 26.09.2018 у загальній сумі 61 431,39 грн, із одночасним утримання військового збору 1,5 %, що підтверджується банківською випискою. Проте, на переконання позивачки, відповідачем в порушення статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» не виплачено на її користь компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати. З огляду на наведене, позивачка просила:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 11.06.2017 по 07.05.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.06.2017 по 26.09.2018, виплаченої 07.05.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі № 200/890/23;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 11.06.2017 по 07.05.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.06.2017 по 26.09.2018, виплаченої 07.05.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі № 200/890/23.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 11.06.2017 по 07.05.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.06.2017 по 26.09.2018, виплаченої 07.05.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі № 200/890/23.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 11.06.2017 по 07.05.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.06.2017 по 26.09.2018, виплаченої 07.05.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі № 200/890/23.
Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що використане у ст. 3 Закону України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-ІІІ) формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення. Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Апелянт вважає, що вимоги є передчасними, адже на момент вирішення спору не можливо встановити розмір нарахованих до виплати сум, термін затримки виплати індексації грошового забезпечення, тоді як такі вихідні дані є обов'язковими та необхідними для вирішення питання щодо виплати відповідної компенсації.
Апеляційний розгляд здійснено в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне вимоги, викладені в апеляційній скарзі, залишити без задоволення, з наступних підстав.
Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ), зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , відповідно до копій паспорта серії НОМЕР_3 .
Згідно з рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі № 200/890/23 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за період з 11.06.2017 по 28.02.2018 включно. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 11.06.2017 по 28.02.2018 включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць). Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення позивачці за період з 01.03.2018 по 26.09.2018 відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Суд зобов'язав військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення у фіксованій величині 4076,50 грн за період з 01.03.2018 по 26.09.2018 включно відповідно до абзаців 4, 5, 6 пункту 5 Порядку № 1078.
Вказане судове рішення набрало законної сили 10 серпня 2023 року, відповідно до постанови Першого апеляційного адміністративного суду від 10 серпня 2023 року.
Військовою частиною НОМЕР_1 07 травня 2024 року нараховано та виплачено позивачці індексацію грошового забезпечення за період з 11.06.2017 по 26.09.2018 згідно з рішенням суду від 20.04.2023 у справі № 200/890/23 у загальній сумі 61 431,39 грн, про що свідчить виписка з банку.
Проте, при нарахуванні та виплаті заборгованості, відповідачем не було нараховано компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з не виплатою індексації, що і слугувало підставою для звернення позивачки з цим позовом до суду.
Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом № 2050-ІІІ та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Зі змісту цієї норми випливає, що право на компенсацію частини доходів у громадянина пов'язується з настанням такого юридичного факту (події), як невиплата грошового доходу у встановлені строки його виплати.
Стаття 2 Закону № 2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. За правилами статті 3 цього закону визначено, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).
Тобто, положення зазначених статей Закону № 2050-ІІІ встановлюють строк затримки виплати доходу, за якого виникає право на компенсацію, - один і більше календарних місяців, дається визначення поняття "доходи" для цілей цього Закону, а також порядок обчислення суми компенсації.
Відповідно до ст. 4 Закону № 2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Згідно з п. 3 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру.
Отже, основними умовами для виплати суми компенсації є 1) порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі страхових виплат) та 2) виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу.
Відтак, Закон № 2050-ІІІ пов'язує виплату компенсації втрати частини доходів з виплатою основної суми доходу.
Пункти 1, 2 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати відтворюють положення Закону № 2050-ІІІ і лише конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.
Згідно з пунктом 4 Порядку визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Використане у ст. 3 Закону № 2050-ІІІ та п. 4 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
При цьому варто зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Виходячи з вищенаведеного, основною умовою для виплати громадянину передбаченої ст. 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі страхових виплат). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
Водночас, зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень ст. 1-3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічний підхід до застосування вказаних норм права висловлений Верховним Судом України у постановах від 19.12.2011 (справа № 6-58цс11), від 11.07.2017 (справа № 21-2003а16), та Верховним Судом у постановах від 20.02.2018 (справа № 336/4675/17), від 21.06.2018 (№ 523/1124/17), від 03.07.2018 (справа № 521/940/17).
За приписами ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Щодо посилання відповідача на відсутність досудового врегулювання спору, та як наслідок, передчасність звернення до суду.
Так, основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (в тому числі, за рішенням суду). При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу.
Норми Закону 2050-ІІІ і Порядку № 159 свідчать про відсутність обов'язку громадянина додатково звертатися до органу за виплатою компенсації втрати частини доходу.
Аналіз положень статей 1, 2, 4 Закону № 2050-ІІІ свідчить, що ними фактично встановлено (визначено) обов'язок відповідного підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання (у цьому випадку - військової частини) у разі порушення встановлених строків виплати доходу (в тому числі, індексації) громадянам провести їх компенсацію (нарахувати та виплатити) у добровільному порядку разом із відповідною несвоєчасною проведеною виплатою індексації.
Варто зауважити, що відмова відповідача у виплаті компенсації громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов'язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством.
Зазначену норму варто тлумачити у її системному зв'язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-ІІІ, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватись, у цій справі військовою частиною, одночасно з виплатою заборгованості. Відповідно, невиплата компенсації разом із заборгованістю свідчить про відмову виплатити таку відповідно до Закону № 2050-ІІІ і не потребує оформлення такої окремим рішенням.
Щодо доводів відповідача відносно того, що позивачкою поданий також позов про стягнення середнього заробітку, по якому є судове рішення, що має ознаки подвійного стягнення, суд зазначає наступне. Компенсація втрати частини доходів та стягнення середнього заробітку мають різну правову природу, а також різний порядок розрахунку. Так, відповідно до статті 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться). В свою чергу, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.
З огляду на вказане, місцевий суд правильно встановив, що в цьому випадку ознак подвійного стягнення не має.
Судами встановлено, що за період з 11.06.2017 по 26.09.2018, згідно з рішенням суду від 20.04.2023 у справі № 200/890/23, 07 травня 2024 року позивачці виплачено індексацію грошового забезпечення, що підтверджується матеріалами справи, не заперечується відповідачем та не є спірною обставиною в даній справі.
Отже, виплату суми заборгованості з індексації грошового забезпечення позивачці здійснено, а відтак наявна виплата основної суми доходу в розумінні статей Закону № 2050-ІІІ, за наявності якої можлива виплата суми компенсації.
Частиною 2 ст. 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до пунктів 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" (№ 25921/02) Європейський Суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності. Аналогічна правова позиція сформульована Європейським судом з прав людини і в справі «Стреч проти Сполученого Королівства» (Stretch v. the United Kingdom № 44277/98).
У межах вироблених Європейським Судом з прав людини підходів до тлумачення поняття "майно", а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як "наявне майно", так і активи включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування стосовно ефективного здійснення свого "права власності" (пункт 74 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Фон Мальтцан та інші проти Німеччини»). Суд робить висновок, що певні законні очікування заявників підлягають правовому захисту, та формує позицію для інтерпретації вимоги як такої, що вона може вважатися "активом": вона повинна мати обґрунтовану законну підставу, якою, зокрема є чинна норма закону, тобто встановлена законом норма щодо виплат (пенсійних, заробітної плати, винагороди, допомоги) на момент дії цієї норми є "активом", на який може розраховувати громадянин як на свою власність (Maltzan (Freiherr Von) and others v. Germany № 71916/01, № 71917/01 та № 10260/02).
Крім того, слід наголосити, що позивачці нарахований та виплачений дохід у вигляді індексації у 2024 році за період з 11.06.2017 по 26.09.2018, а тому суд дійшов висновку, що позовні вимоги щодо виплати позивачці компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням строків виплати індексації, є обґрунтованими.
Зважаючи на вищевикладене, з урахуванням принципу правової визначеності у спірних відносинах та положень ст. 245 КАС України, окружний дійшов правильного висновку, що порушене право позивачки підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 11.06.2017 по 07.05.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.06.2017 по 26.09.2018, виплаченої 07.05.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі № 200/890/23, та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 11.06.2017 по 07.05.2024 у зв'язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 11.06.2017 по 26.09.2018, виплаченої 07.05.2024 на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 20.04.2023 у справі № 200/890/23.
При цьому суд не враховує те, що лише Законом № 1214-IX від 04.02.2021 було внесені зміни до Закону 2050-ІІІ та частину другу статті другої доповнено абзацом шостим і добавлено в перелік суму індексації грошових доходів громадян; також з метою приведення до відповідності норм діючого законодавства до Порядку № 159 постановою Кабінету Міністрів України № 355 від 14.04.2021 пункт 3 доповнено абзацом щодо суми індексації грошових доходів громадян. Відповідач зауважує, що відповідна норма з'явилась у вказаному Законі після внесення до нього змін Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 04.02.2021 № 1214-ІХ, який набрав чинності 26.02.2021.
Надаючи оцінку вказаному, необхідно зазначити, що підставою для отримання особою спірної компенсації є не відповідне рішення суду, а право особи на отримання такої виплати, встановлене законом за наявності фактичних підстав для цього.
В цьому випадку, підставою для отримання спірної компенсації втрати частини доходів є факт порушення строків виплати індексації грошового забезпечення.
При цьому, право позивачки на отримання спірної компенсації у нинішній справі виникло після набрання чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 04.02.2021 №1214-ІХ, яким позивачка і скористалась.
Крім того, індексація є складовою грошового забезпечення. При цьому, в редакції до лютого 2021 року за несвоєчасну виплату грошового забезпечення підлягала нарахуванню та виплаті компенсація втрати частини доходів.
Відповідно до ч.1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, місцевий суд дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків місцевого суду.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 липня 2024 року у справі № 200/3658/24 - залишити без змін.
Повне судове рішення - 10 жовтня 2024 року.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому статтею 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя І. В. Сіваченко
Судді А. А. Блохін
Т. Г. Гаврищук