Постанова
Іменем України
10 жовтня 2024 року
м. Київ
провадження №22-ц/824/16483/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач),
суддів: Желепи О. В., Немировської О. В,,
за участю секретаря Марченка М. С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва
від 28 серпня 2024 року
в складі судді Гаврилової О. В.
у цивільній справі №755/5387/24 Дніпровського районного суду м. Києва
за заявою ОСОБА_1
про встановлення факту, що має юридичне значення,
заінтересована особа - державний реєстратор Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) Волошина Жанна Дмитрівна,
В березні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Дніпровського районного суду м. Києва із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення та просила встановити, а саме підтвердити і визнати наявність права власності ОСОБА_1 , набутого раніше на законних підставах у 2001 році, щодо квартири, яка знаходиться на окупованій території Донецької міської територіальної громади за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви ОСОБА_1 вказувала, що на підставі договору купівлі-продажу від 28.07.2001, укладеного з ОСОБА_2 , який нотаріально посвідчено, їй на праві власності належить квартира, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . На договорі міститься напис про те, що квартиру зареєстровано за ОСОБА_1 у Донецькому бюро технічної інвентаризації м. Донецька і записано в реєстрову книгу 1/25 д к (3) за реєстровим №283 від 0.08.2001. Відповідно до технічного паспорту від 01.08.2001, перереєстрованого на ОСОБА_1 , квартира має загальну площу 32.1 кв.м, житлову площу 16.2 кв.м. (реєстровий номер 1/25 д к -283(3). Рішенням №71730058 від 22.02.2024 державного реєстратора прав на нерухоме майно їй відмовлено в проведенні реєстраційних дій, щодо внесення вище зазначеної квартири до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, оскільки згідно відповіді, отриманої державним реєстратором від Донецької обласної військово-цивільної адміністрації, останні запитуваною інформацією не володіють. Також у відповіді державному реєстратору проінформовано, що населені пункти Донецького району, включені до переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноважень; вся територія Донецького району Донецької області, у тому числі Донецька міська територіальна громада знаходиться в тимчасовій окупації РФ з 07 квітня 2014 року.
Вказувала, що оскільки квартира знаходиться на території Донецької міської територіальної громади, то отримати дані щодо її права власності на квартиру з паперових архівів Донецького бюро технічної інвентаризації, які підтверджують державну реєстрацію прав, які виникли та були зареєстровані на паперових носіях до 2013 року неможливо, адже паперові архіви БТІ знаходяться на окупованій території.
Посилалася на те, що метою встановлення даного факту є реєстрація квартири в Державному реєстрі прав на нерухоме майно; забезпечення і відновлення порушених матеріальних прав щодо вільного володіння, розпорядження та користування нерухомим майном, яке залишилось на окупованій території; підтвердження права на судовий захист щодо матеріальної шкоди, завданої РФ в результаті вимушеного переселення.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня 2024 року в задоволенні заяви відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з'ясування обставин, що мають значення для справи.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що суд першої інстанції своє рішення не мотивував, а лише навів норми ЦК України, ЦПК України та правові висновки Верховного Суду без правової оцінки неможливості встановлення факту, про який заявлено.
Судом не взято до уваги постанови Верховного Суду, в яких наведено правові висновки про те, що чинним законодавством передбачено встановлення і підтвердження права власності в судовому порядку.
Суд не надав оцінки тому факту, що квартира набута ОСОБА_1 у власність на законних підставах.
Вважала, що суд не виконав свого обов'язку, щодо ефективного правового захисту порушеного права власності.
За наведених обставин просила скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня та ухвалити нове судове рішення про задоволення заяви.
Заявниця та заінтересована особа, належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання 01 жовтня 2024 року не з'явилися.
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе провести розгляд справи за відсутності учасників справи.
Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення.
Колегія суддів вислухала доповідь судді-доповідача, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення заявлених вимог.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його правильним з наступних підстав.
Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 28 липня 2001 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири, згідно умов якого продавець продала, а покупець придбала квартиру АДРЕСА_2 . Договір містить реєстраційний напис БТІ м. Донецька, згідно якого вказана в цьому договорі квартира зареєстрована Донецьким бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_1 і записана в реєстрову книгу за №1/25 дк - (3) (а. с. 65).
В матеріалах справи наявний технічний паспорт на вказану вище квартиру, виданий на ім'я ОСОБА_1 (а. с. 66-67).
Рішенням державного реєстратора прав на нерухоме майно ОСОБА_3 (Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) м. Київ №71730058 від 22 лютого 2024 року відмовлено в проведенні реєстраційних дій за заявою ОСОБА_1 від 08.02.2024 за реєстраційним номером 59342692, оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (а. с. 58).
Зі змісту рішення від 22.02.2024 державного реєстратора вбачається, що згідно відповіді, отриманої державним реєстратором від Донецької обласної військово-цивільної адміністрації Донецької обласної державної адміністрації повідомляється, що за резолюцією керівництва облдержадміністрації Департамент економіки облдержадміністрації розглянув лист від 08 лютого 2024 року №59342692, щодо надання інформації стосовно зареєстрованого права власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та повідомлено, що запитуваною інформацією не володіють. Одночасно проінформовано, що населені пункти Донецького району, включені до переліку населених пунктів на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Вся територія Донецького району Донецької області, у тому числі Донецька міська територіальна громада, знаходиться в тимчасовій окупації Російською Федерацією з 07 квітня 2014 року.
З листа Генеральної прокуратури України вбачається, що ОСОБА_1 визнана потерпілою у кримінальному провадженні за фактом розв'язання та ведення представниками влади Російської Федерації і Збройних Сил Російської Федерації та іншими особами за попередньою змовою групою осіб агресивної війни проти України, що спричинило загибель людей та інші тяжкі наслідки, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 258, ч.1 ст. 258-3, ст. 437 КК України.
Міністерство юстиції України №42804/С-6490/19.1.3 від 20 березня 2024 року на звернення ОСОБА_1 від 23 лютого 2024 року (вх. №С-6490 від 26 лютого 2024 року) надало інформацію про деякі питання оформлення права власності на земельні ділянки.
У частині першій статті 293 ЦПК України визначено, що окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з ч. 2 ст. 293 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.
Пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України передбачено, що в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частиною першою статті 315 ЦПК України регламентовано розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Це можуть бути справи про встановлення фактів: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Законодавцем визначено, що встановлення факту, що має юридичне значення, є необхідним, якщо заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо).
Аналіз наведених положень закону приводить до висновку, що встановлення факту, що має юридичне значення, здійснюється у випадку коли підтвердити такий факт письмовими документами неможливо.
Звертаючись до суду з даною заявою, ОСОБА_1 просила встановити юридичний факт, підтвердити і визнати наявність у неї права власності, набутого на законних підставах у 2001 році, щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 , посилаючись на те, що встановлення такого факту призведе до відновлення її порушених прав щодо вільного володіння, розпорядження та користування нерухомим майном, яке залишилось на окупованій території, а також підтвердження права на судовий захист щодо завданої їй матеріальної шкоди.
Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК України).
Отже, законодавцем визначено, що особа має право звернутися до суду з вимогою про визнання за нею права власності на нерухоме майно у двох випадках, а саме: 1) у разі втрати документа, який посвідчує право власності, та у випадку, 2) якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою.
Крім того, законодавцем визначено, що до 2013 року реєстрація права власності на квартири, житлові будинки, нежитлові приміщення та інше нерухоме майно, проводилася Бюро технічної інвентаризації із видачею про це документів (Ввитягів) або проставленням відповідних штампів (відміток) на самому документі.
Як встановлено судом першої інстанції та не заперечується ОСОБА_1 право власності останньої на квартиру АДРЕСА_3 підтверджується оригіналом нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири від 28.07.2001, на якому міститься реєстраційний напис БТІ м. Донецька, який в свою чергу вказує на те, що дана квартира зареєстрована Донецьким бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності за ОСОБА_1 і записана в реєстрову книгу за №1/25 дк - (3).
Таким чином, за обставин наявності у ОСОБА_1 оригіналу правовстановлюючого документу, який підтверджує її право власності на квартиру, відсутні правові підстави для встановлення факту підтвердження і визнання наявності у неї права власності на квартиру в судовому порядку.
Також, звертаючись до суду із даною заявою ОСОБА_1 не наводила обставин того, що її право власності на вищевказану квартиру оспорюється або не визнається будь-якою особою.
Ураховуючи наведені обставини та положення закону, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні заяви.
Рішення суду першої інстанції мотивоване та обґрунтоване, зазначено обставини та докази, на які посилається ОСОБА_1 у заяві, зазначено норми матеріального права, які регулюють дані правовідносини, та судова практика Верховного Суду, а також судом в сукупності надано правовий аналіз обставинам справи та доказам, які їх підтверджують.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції ухвалив рішення без наведення правової оцінки неможливості встановлення факту, про який заявлено.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що рішення державного реєстратора №71730058 від 22.02.2024 про відмову ОСОБА_1 в проведенні реєстраційних дій щодо квартири АДРЕСА_3 не може бути підставою для задоволення заяви та встановлення факту.
Так, дане рішення державного реєстратора №71730058 від 22.02.2024 може бути оскаржено, про що в ньому і вказано (а. с. 58 та 58 на звороті).
Згідно з ч. 1 ст. 37 Закону України "Про державну речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав, а також дії, пов'язані з автоматичною державною реєстрацією прав, можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України, його територіальних органів або до суду.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції не надав оцінки тій обставині, що квартира набута у власність законно, не можуть бути підставою для скасування рішення суду, оскільки в мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначено, що право власності ОСОБА_1 на квартиру підтверджується оригіналом договору купівлі-продажу квартири, який посвідчено нотаріально.
На підставі всього вище викладеного колегія суддів вважає неспроможними доводи апеляційної скарги про не виконання судом обов'язку, щодо ефективного правового захисту порушеного права власності. Більш того, як вже наголошувалося вище, то в порядку окремого провадження встановлюються певні факти, а не відбувається захист порушених прав, як помилково вважає заявниця.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції про наявність правових підстав для відмови в задоволенні заяви.
Фактично доводи апеляційної скарги за своїм змістом є доводами заяви, яким суд першої інстанції надав належну правову оцінку.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав належну оцінку зібраним по справі доказам, правильно застосував норми матеріального права і у відповідності з вимогами закону прийшов до правильного висновку про те, що заява не підлягає задоволенню, про що ухвалив відповідне рішення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду.
Головуючий О. Ф. Мазурик
Судді О. В. Желепа
О. В. Немировська