Справа №755/2715/24 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/4068/2024 Доповідач ОСОБА_2
Іменем України
8 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві кримінальне провадження за апеляційною скаргою прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 на вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 15 березня 2024 року,
Вироком у кримінальному провадженні №12024105040000129 обвинуваченого:
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у місті Мелітополі Запорізької області, громадянина України, неодруженого, із базовою загальною середньою освітою, офіційно непрацюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого, вироком Дніпровського районного суду м. Києва від 14.02.2024 року за ч. 2 ст. 185 КК України на 5 (п'ять) років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільненого від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік,
визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі 1 (однієї) тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день ухвалення вироку становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.
На підставі ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України призначено ОСОБА_9 остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
На підставі ст. 75 КК України звільнено ОСОБА_9 від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, та штрафу в розмірі 1 (однієї) тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день постановлення вироку становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень.
Покарання у виді штрафу ухвалено виконувати самостійно.
Вирішено питання щодо речових доказів та процесуальних витрат у кримінальному провадженні.
Вироком суду ОСОБА_9 визнано винуватим у незаконному придбанні та зберіганні наркотичного засобу без мети збуту, за наступних обставин.
22.01.2024 року приблизно о 21 годині ОСОБА_9 перебував поблизу будинку АДРЕСА_3 , де на землі знайшов коробку із сірниками, всередині якої знаходились три таблетки білого кольору, підняв із землі вказану коробку та, роздивившись її вміст, впевнився, що дані таблетки містять наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон), чим незаконно придбав указаний наркотичний засіб, після чого помістив указаний наркотичний засіб до кишені та став незаконно зберігати його при собі без мети збуту.
Того ж дня приблизно о 21 годині 30 хвилин за адресою: АДРЕСА_4 , працівниками поліції було зупинено ОСОБА_9 , який повідомив, що зберігає при собі наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон), який він добровільно видав працівникам поліції та який було вилучено.
Відповідно до висновку експерта № СЕ-19/111-24/4692-НЗПРАП від 25.01.2024 року, надані на дослідження 3 (три) таблетки білого кольору містять наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон). Загальна маса метадону (фенадону) становить 0,066 г.
Метадон (фенадон), згідно зі Списком № 1 «Наркотичні засоби, обіг яких обмежено» в Таблиці II « Перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 06.05.2000 року, віднесений до наркотичних засобів, обіг яких обмежено.
Згідно наказу МОЗ України № 188 від 01.08.2000 «Про затвердження таблиць невеликих, великих та особливо великих розмірів наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, які знаходяться в незаконному обігу», кримінальна відповідальність за придбання та зберігання наркотичного засобу метадону (фенадону), у невеликих розмірах настає в тому разі, коли таке придбання та зберігання перевищує вагу зазначеної в таблиці граничної величини, а саме: 0,02 г.
На вказаний вирок прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 15.03.2024 року щодо ОСОБА_9 змінити у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, а саме застосування закону, який не підлягав застосуванню. Виключити з вироку посилання на застосування ч. 4 ст. 70 КК України при призначенні ОСОБА_9 остаточного покарання. Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 14.02.2024 року щодо ОСОБА_9 виконувати самостійно. В решті вирок залишити без змін.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що обвинувачений засуджений вироком Дніпровського районного суду міста Києва від 14.02.2024 року за ч. 2 ст. 185 КК України із застосуванням ст. 75 КК України на 5 років позбавлення волі зі встановленням іспитового строку 1 рік. Разом з цим, кримінальне правопорушення за оскаржуваним вироком вчинено ним до ухвалення попереднього вироку від 14.02.2024 року.
За таких обставин, місцевий суд помилково застосував до обвинуваченого ч. 4 ст. 70 КК України, яка не підлягала застосуванню, а також призначив остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень. Тобто, неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність.
В запереченнях на апеляційну скаргу прокурора захисник просить апеляційну скаргу прокурора залишити без задоволення, а вирок - залишити без змін.
Обвинувачений будучи належним чином повідомлений про дату, час і місце апеляційного розгляду в судове засідання не з'явився, тому колегією суддів вирішено провести розгляд без участі обвинуваченого, учасники провадження щодо цього не заперечували.
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, який підтримав апеляційну скаргу, думку захисника, який заперечував проти апеляційної скарги прокурора, перевіривши доводи апеляційної скарги та матеріали кримінального провадження, колегія суддів приходить до наступного.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК України, за обставин, викладених у вироку, в апеляційній скарзі не оскаржуються.
Що стосується доводів апеляційної скарги про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність при призначенні ОСОБА_9 остаточного покарання, то вони задоволенню не підлягають.
З матеріалів кримінального провадження вбачається, що суд першої інстанції визнав ОСОБА_9 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 309 КК, та призначив йому покарання у виді штрафу в розмірі 1 (однієї) тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що на день ухвалення вироку становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень. Оскільки ОСОБА_9 вчинив кримінальне правопорушення до ухвалення попереднього вироку Дніпровського районного суду м. Києва від 14.02.2024 року, яким він був засуджений за ч. 2 ст. 185 КК України на 5 (п'ять) років позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 (один) рік, то судом першої інстанції застосовані положення ч. 4 ст. 70, ст. 72 КК України та призначене остаточне покарання за сукупністю кримінальних правопорушень у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі.
При цьому, враховуючи особу обвинуваченого та фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов висновку про можливість його звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст. ст. 75, 76 КК України.
Такі висновки суду першої інстанції є обґрунтованими та відповідають вимогам закону України про кримінальну відповідальність.
Зокрема, підстави, порядок та межі призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень визначені ст. 70 КК України, згідно якої суд, призначивши покарання (основне і додаткове) за кожне кримінальне правопорушення окремо, визначає остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим або шляхом повного чи часткового складання призначених покарань в межах, визначених ч. 2 цієї статті.
За цими ж правилами призначається покарання, якщо після ухвалення вироку буде встановлено, що засуджений винен ще й в іншому кримінальному правопорушенні, вчиненому до ухвалення попереднього вироку.
Умови, підстави та порядок звільнення особи від покарання та його відбування визначені розділом ХІІ Загальної частини КК. Одним із таких випадків є звільнення від відбування покарання з випробуванням, передбачене ст. 75 КК України. Відповідно ч. 1 цієї статті якщо суд, крім випадків засудження за окрему категорію кримінальних правопорушень, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість кримінального правопорушення, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Таким чином, у випадку, коли суд призначив остаточне покарання за сукупністю всіх вчинених особою кримінальних правопорушень згідно вимог як ч. 1, так і ч. 4 ст. 70 КК України, він має право вмотивовано вирішити питання про звільнення особи від відбування покарання з випробуванням в порядку, передбаченому ст. 75 КК України.
Якщо особа вчинила до ухвалення вироку в першій справі інше кримінальне правопорушення, за яке вона засуджується до покарання, від відбування якого звільняється з випробуванням, суд так само визначає остаточне покарання, але вже згідно і ч. 4 ст. 70 КК України, а також звільняє особу від відбування остаточного покарання, встановивши іспитовий строк за правилами ст. 75 КК України.
Самостійне ж виконання вироків у такому разі порушує приписи ч. 4 ст. 70 КК України, які не визначають відмінних варіантів призначення покарання залежно від того, чи застосовано при призначенні покарання звільнення від його відбування з випробуванням. Закон про кримінальну відповідальність в ч. 1 ст. 70 КК України встановив три альтернативних способи призначення покарання: поглинання менш суворого більш суворим, повне складання покарань, часткове складання покарань, а зміст ст. 70 КК України не передбачає самостійного виконання вироків.
Системне тлумачення закону про кримінальну відповідальність дає підстави для висновку, що в основу рішення про те, чи може суд при призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень, якщо про один із них стало відомо після ухвалення вироку призначити остаточне покарання та звільнити від його відбування з іспитовим строком мають бути покладені засади, визначені ст. 11, 50 КК України, механізми реалізації яких закладені в нормах, передбачених ст. 65-87 КК України, зокрема і ст. 75 цього Кодексу.
Логіка закону про кримінальну відповідальність у цьому контексті полягає в тому, що призначення покарання особі, яка вчинила більше одного кримінального правопорушення, за жоден із яких вона не була притягнута до відповідальності до ухвалення вироку, має передбачати оцінку всієї сукупності кримінальних правопорушень, вчинених до ухвалення вироку, оскільки така сукупність визначальною мірою характеризує ступінь суспільної небезпечності як винуватої особи, так і вчинених нею кримінальних правопорушень, належна оцінка чого є передумовою обрання як форми реалізації кримінальної відповідальності, так і належного заходу кримінально-правового впливу.
У свою чергу, штучний розрив такої сукупної оцінки кримінальних правопорушень, наслідком якого є ізольована їх оцінка за різними вироками, якщо про один із них стало відомо після ухвалення першого вироку, вочевидь, не узгоджується із положеннями закону про кримінальну відповідальність щодо кримінально-правової оцінки злочинних діянь та винуватої особи в контексті положень ст. 50, 65, 75 КК України.
Підставою звільнення особи від відбування покарання з випробуванням є переконання суду виявлене у мотивованому висновку про можливість її виправлення без відбування покарання. Суд доходить такого висновку на підставі тих відомостей, які оцінює на момент ухвалення вироку, зокрема, відомостей про вчинене особою кримінальне правопорушення. Разом із тим, вчинення особою не одного, а двох і більше кримінальних правопорушень, може мати визначальний вплив на зміст висновку про можливість виправлення особи без відбування покарання, вид і розмір призначеного покарання.
Саме тому суд, при призначенні покарання за кримінальне правопорушення, про яке стало відомо після ухвалення першого вироку, має вирішити питання про можливість звільнення від відбування покарання з іспитовим строком із урахуванням всіх вчинених кримінальних правопорушень. Дійшовши висновку про можливість виправлення особи без реального відбування покарання та призначивши іспитовий строк при звільненні від його відбування, суд має керуватися виключно положеннями ст. 75 КК України, вмотивувавши своє рішення щодо цього.
При призначенні покарання за сукупністю кримінальних правопорушень на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, суд, виклавши відповідні мотиви, має встановити тривалість іспитового строку (в межах визначених ст. 75 КК України), з урахуванням кількості вчинених кримінальних правопорушень, форми вини, виду умислу чи необережності, мотивів та мети, якими керувався винуватий, стадії вчинення, конструкції складу кримінального правопорушення, характеру та ступеню їх суспільної небезпеки, особи обвинуваченого, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання, тощо.
Не засновані на змісті закону про кримінальну відповідальність та КПК України аргументи про те, що в таких випадках вирішення судом під час ухвалення вироку питання про призначення покарання відповідно вимог ч. 1-4 ст. 70 КК України, а після цього також про звільнення від відбування покарання в порядку ст. 75 КК України, є переглядом та подальшою зміною судового рішення і покарання, призначеного особі за попереднім вироком, що здійснюється поза встановленою кримінальним процесуальним законом процедурою та суперечить змісту засад обов'язковості судових рішень з огляду на наступне.
Кримінально-правові норми, що визначають підстави, межі та порядок призначення покарання за сукупністю кримінальних правопорушень (ст. 70 КК України), недвозначно вимагають від суду вирішити питання про призначення остаточного покарання і, в цій частині, дослідити питання, раніше вирішене судовим рішенням з урахуванням встановлених на той час обставин, щодо призначеного особі виду та розміру покарання зважаючи на виявлення кримінального правопорушення, про вчинення якого раніше не було відомо.
Суд, таким чином, не здійснює вторгнення в раніше прийняте судове рішення, не переглядає і не змінює його, а з урахуванням такого рішення та його правових наслідків, ухвалює власне рішення, на підставі і в порядку визначеному нормами матеріального та процесуального права, передбачених ст. 70, 72, 75 КК України, Розділу IV КПК.
З огляду на вказане, призначене ОСОБА_9 остаточне покарання підлягало призначенню на підставі ч. 4 ст. 70 КК, після чого його було звільнено від покарання на підставі ст. 75 КК з наведенням відповідних мотивів. Крім того, покарання у виді штрафу ухвалено виконувати самостійно.
На підставі викладеного, оскаржене судове рішення є законним, обґрунтованим і належним чином умотивованим, тому вирок суду першої інстанції щодо ОСОБА_9 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 419 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргупрокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_8 - залишити без задоволення.
Вирок Дніпровського районного суду міста Києва від 15 березня 2024 року щодо ОСОБА_9 - залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Суддя Суддя Суддя