справа № 940/448/23 головуючий у суді І інстанції Ткаченко О.В.
провадження № 22-ц/824/14812/2024 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
09 жовтня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді Фінагеєва В.О.,
суддів Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
за участю секретаря Кияшко К.О.,
розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Володарського районного суду Київської області від 10 липня 2024 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії та рішення старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владислави-Марії Сергіївни щодо винесення Повідомлення від 25.06.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання виконавчого листа Володарського районного суду від 31 травня 2024 року по справі № 940/448/23, -
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з скаргою на дії та рішення старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владислави-Марії Сергіївни щодо винесення Повідомлення від 25.06.2024 про повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання - виконавчого листа Володарського районного суду від 31 травня 2024 року по справі № 940/448/23.
Ухвалою Володарського районного суду Київської області від 10 липня 2024 року скаргу ОСОБА_1 повернуто без розгляду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник зазначає, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу 2 «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюються виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті. Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 , вказує на те, що ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою та правомірною, а апеляційна скарга такою, що не підлягає задоволенню.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про повернення скарги без розгляду суд мотивував своє рішення тим, що при зверненні до суду скаржником не долучено доказів, які мали підтвердити надіслання засобами поштового зв'язку та/або надання іншим учасникам справи копії скарги разом із додатками, що зумовлює застосування наслідків, передбачених ч.4 ст.183 ЦПК України.
Апеляційний суд не може погодитися з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
У справі «Дія 97» проти України» (заява № 19164/04, рішення від 21 жовтня 2010 року) Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що процесуальні правила призначені для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності, а також, що учасники судового провадження повинні мати право розраховувати на те, що ці правила застосовуватимуться. Цей принцип застосовується до усіх - не лише до сторін провадження, але й до національних судів.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
ЄСПЛ, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду (рішення ЄСПЛ у справах: «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року, заява № 39843/98; «Беллет проти Франції» від 04 грудня 1995 року, заява № 23805/94).
Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене у пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» передбачає можливість звернення сторін виконавчого провадження до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення.
Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 14 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» судам роз'яснено, що скарги мають відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбачених положеннями ЦПК України і ГПК України та містити відомості, перелічені у частині четвертій статті 74 Закону «Про виконавче провадження».
Скарга має відповідати загальним вимогам щодо форми та змісту позовної заяви, передбаченим положеннями ЦПК України, та містити відомості, зазначені у частині четвертій статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».
Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Частиною четвертою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що скарга у виконавчому провадженні подається виключно у письмовій формі та має містити: найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається; повне найменування (прізвище, ім'я та по батькові) стягувача та боржника, їхні місця проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (прізвище, ім'я та по батькові) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником; реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина); зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та посилання на порушену норму закону; викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги; підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.
Верховний Суд у постанові від 15 вересня 2021 року у справі № 761/16863/14-ц (провадження № 61-9843св21) зазначив, що «звернення до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність виконавця є формою звернення за судовим захистом на стадії виконання судового рішення, тому до скарги, яка подається відповідно до статті 447 ЦПК України, застосовуються загальні вимоги (правила) щодо форми та змісту позовної заяви, а не правила, які процесуальний закон визначив для заяв з процесуальних питань (стаття 182 ЦПК України). Це пояснюється тим, що Розділ VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень» - це окремий вид судового провадження, який містить у собі окремий процесуальний режим розгляду справ, а тому, до скарг, якими ініціюється початок провадження у справі на дії виконавця, застосовуються загальні положення позовного провадження, у тому числі, залишення скарги без руху, якщо є для цього підстави».
Суд першої інстанції не звернув уваги, що положення процесуального закону, які викладені у частині другій статті 183 параграфу 2 «Заяви з процесуальних питань» глави 1 Розділу III «Позовне провадження» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні відносини, а положення частини четвертої статті 183 ЦПК України поширюються виключно на заяви (клопотання, заперечення) з процесуальних питань, подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
Натомість процесуальні відносини, пов'язані із поданням скарги на рішення, дії або бездіяльність виконавця, регулюються Розділом VII ЦПК України «Судовий контроль за виконанням судових рішень», який встановлює окремий процесуальний режим розгляду відповідних справ.
До подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520св20), на яку в касаційній скарзі заявник посилається як на приклад неоднакового застосування норм права, а також у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 569/13154/20 (провадження № 61-15520св20), від 17 лютого 2021 року у справі № 569/13160/20 (провадження № 61-15478св20), від 10 березня 2021 року у справі № 766/17333/20-ц, від 04 травня 2022 року у справі № 711/12038/14-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 201/4132/19 (провадження № 61-5285св22).
Аналогічний правовий висновок міститься і в постанові Верховного Суду від 05 грудня 2023 року у справі № 127/10203/16 (провадження № 61-13721св23).
Таким чином, суд першої інстанції, у порушення вищевказаних вимог процесуального законодавства, не звернув уваги на те, що вимоги частини другої статті 183 Розділу ІІ «Заяви з процесуальних питань» ЦПК України не регулюють спірні процесуальні правовідносини, тому не підлягають застосуванню у цій справі, оскільки вказана норма процесуального права поширюється виключно на заяви (клопотання, заперечення), подані до суду без дотримання вимог частин першої або другої цієї статті.
З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про повернення скарги ОСОБА_1 щодо оскарження дій старшого державного виконавця Дарницького відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Ковтун Владислави-Марії Сергіївни, на підставі частини четвертої статті 183 ЦПК України.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що ухвала Володарського районного суду Київської області від 10 липня 2024 рокупідлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідно до положень п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 379, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Володарського районного суду Київської області від 10 липня 2024 року скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повне судове рішення складено 10 жовтня 2024 року.
Головуючий Фінагеєв В.О.
Судді Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.