08 жовтня 2024 року справа №640/15330/20
Суддя Київського окружного адміністративного суду Марич Є.В., розглянувши порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого Антикорупційного Суду про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) з позовом до Вищого антикорупційного суду (далі відповідач, ВАКС), в якому просить:
- визнати протиправним нарахування та виплату (за вирахування податків і зборів) Вищим антикорупційним судом у період з 26 квітня 2019 року по 04 вересня 2019 року включно ОСОБА_1 , як судді Вищого антикорупційного суду, суддівської винагороди у неповному розмірі, а саме: у базовому розмірі посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що становить 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01 січня 2019 року, та без застосування регіонального коефіцієнту 1,25 для судді, який здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб і доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу;
- зобов'язати Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити (за вирахуванням податків і зборів) за період з 26 квітня 2019 року по 04 вересня 2019 року включно ОСОБА_1 , як судді Вищого антикорупційного суду, ненараховану і невиплачену частину суддівської винагороди, яка складається із сум, які визначаються із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 до базового розміру посадового окладу для судді, який здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб, та сум щомісячної доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу;
- визнати протиправним нарахування та виплату (за вирахування податків і зборів) Вищим антикорупційним судом з 18 квітня 2020 року ОСОБА_1 , як судді Вищого антикорупційного суду, суддівської винагороди у неповному розмірі, а саме: у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої встановлено на 01 січня 2020 року;
- зобов'язати Вищий антикорупційний суд нарахувати та виплатити (за вирахуванням податків і зборів, а також раніше нарахованих сум у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої встановлено на 01 січня 2020 року) з 18 квітня 2020 року та у подальшому ОСОБА_1 , як судді Вищого антикорупційного суду, суддівську винагороду без застосування обмежень, встановлених статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет на 2020 рік» № 553-ІХ, а саме: у сумі базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлений на 01 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,25 для судді, який здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб та доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з дня зарахування його до штату ВАКС і до дня початку роботи ВАКС, тобто з 26 квітня 2019 року по 04 вересня 2019 року включно, відповідачем нарахована та виплачена позивачу суддівська винагорода у не повному розмірі, тобто тільки у розмірі базового посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду, що дорівнює 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року, що передбачено пунктом 24 розділу XII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII, та без застосування регіонального коефіцієнту 1,25 для судді, який здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб, і доплати за вислугу років у розмірі 20 відсотків, які є складовими частинами суддівської винагороди відповідно до пункту 1 частини 2, пункту 3 частини 4 та частини 5 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 02 червня 2016 року №1402-VIII.
Крім того, позивач зазначив, що починаючи з 18 квітня 2020 року йому нарахована суддівська винагорода на підставі Закону України від 13.04.2020 №553-ІХ «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», що призвело до зменшення її розміру і, відповідно, порушення його прав та гарантій.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 15.07.2020 відкрито провадження у справі, запропоновано відповідачу подати відзив на позовну заяву та витребувано докази.
Представником відповідача подано відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що застосування регіонального коефіцієнту пов'язується законодавцем із здійсненням суддею правосуддя у відповідному суді. Оскільки позивач не здійснював правосуддя у ВАКС у період з 26 квітня 2019 року по 04 вересня 2019 року, то відсутні будь-які правові підстави для нарахування та виплати йому доплат до посадового окладу.
Також представник відповідача зазначив, що наведене в позові рішення Конституційного Суду України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018, яким визнано неконституційним положення частини десятої статті 133 Закону України від 07 липня 2010 року № 2453-VI «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», не може впливати на підтвердження позиції позивача, оскільки в цьому рішенні Конституційним Судом України не вирішувалося питання про конституційність частини десятої статті 135 Закону № 1402-VIII, а обставини, викладені в указаному рішенні Конституційного Суду України, не є тотожними тим, що стали підставою для звернення позивача з позовом у цій справі. На переконання відповідача, застосування з 18 квітня 2020 року до загальної суми нарахованої суддівської винагороди позивача обмежень, передбачених Законом № 294-ІХ (з урахуванням змін, внесених Законом № 553-ІХ), є правомірним та таким, що здійснено на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Позивач скористався своїм правом на подачу відповіді на відзив, в якій виклав свої пояснення щодо наведених відповідачем аргументів у відзиві, які вважає безпідставними та такими, що не спростовують обставин, якими обґрунтовані позовні вимоги.
Представником відповідача подано заперечення проти відповіді на відзив, в якому виклав свої доводи щодо позовних вимог та вказав на невідповідність аргументів позивача чинному законодавству.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 06.10.2020 відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
В подальшому, Законом України від 13.12.2022 №2825-IX «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду», який набрав чинності 15.12.2022 ліквідовано Окружний адміністративний суд міста Києва, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону установлено, що з дня набрання чинності цим Законом Окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя; до початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу передано на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Маричу Є.В.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 12.06.2024 прийнято адміністративну справу до провадження та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
Позивач підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.
Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував, просив суд відмовити у задоволенні позову.
Суд за згодою сторін перейшов до розгляду справи по суті, в порядку письмового провадження, за наявними у ній матеріалами і доказами.
Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Указом Президента України «Про призначення суддів Вищого антикорупційного суду» від 11.04.2019 №128/2019 ОСОБА_1 призначено на посаду судді Вищого антикорупційного суду.
Наказом виконуючого обов'язки голови Вищого антикорупційного суду від 25.04.2019 №44/к зараховано суддю ОСОБА_1 до штату Вищого антикорупційного суду та визнано таким, що приступив до виконання обов'язків судді 26.04.2019 з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Рішенням зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 07.05.2019 № 6 визначено днем початку роботи Вищого антикорупційного суду 05 вересня 2019 року.
Наказом голови Вищого антикорупційного суду «Про встановлення щомісячної доплати за вислугу років ОСОБА_1 » від 09.09.2019 № 293/к установлено ОСОБА_1 , судді Вищого антикорупційного суду, з 5 вересня 2019 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу як такому, стаж роботи на посаді судді якого становить більше 5 років.
Відповідно до довідки Вищого антикорупційного суду №279 від 30.06.2020 ОСОБА_1 нараховувалась та виплачувалась (за вирахуванням податків та зборів) суддівська винагорода у розмірі 10 мінімальних заробітних плат станом на 01 січня 2020 року, що передбачено статтею 29 Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року №553-ІХ.
Не погоджуючись із зменшенням розміру своєї суддівської винагороди, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд зазначає наступне.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частинами першою, другою статті 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя.
Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII; в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Частиною 2 статті 31 Закону № 1402-VIII визначено, що вищими спеціалізованими судами є Вищий суд з питань інтелектуальної власності; Вищий антикорупційний суд.
Відповідно до частин першої та другої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно із частиною третьою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду становить 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Відповідно до частини 4 статті 135 Закону №1402-VIII до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
Частинами п'ятою статті 135 Закону № 1402-VIII передбачено, що суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Згідно з частиною 10 статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.
Як встановлено судом, наказом виконуючого обов'язки голови Вищого антикорупційного суду від 25.04.2019 №44/к суддю ОСОБА_1 зараховано до штату Вищого антикорупційного суду та визнано таким, що приступив до виконання обов'язків судді 26.04.2019 з посадовим окладом згідно штатного розпису.
Рішенням зборів суддів Вищого антикорупційного суду від 07.05.2019 № 6 визначено днем початку роботи Вищого антикорупційного суду - 05 вересня 2019 року.
Наказом голови Вищого антикорупційного суду від 09.09.2019 № 293/к судді ОСОБА_1 установлено з 5 вересня 2019 року щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 20 відсотків посадового окладу як такому, стаж роботи на посаді судді якого становить більше 5 років.
Натомість, нарахування і виплата позивачу суддівської винагороди у період з 26.04.2019 по 04.09.2019 здійснювалось без застосування регіонального коефіцієнту та доплати за вислугу років, що обумовлювалось відповідачем саме частиною 10 статті 135 Закону №1402-VIII.
Суд зауважує, що регіональний коефіцієнт не є доплатою, вичерпний перелік яких наведено у частини 2 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Регіональний коефіцієнт є частиною посадового окладу, що виплачується судді в залежності від міста розташування суду, в якому суддя здійснює правосуддя. Зазначений правовий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 31 січня 2019 року у справі №804/3609/18.
Щодо доводів позивача про врахування висновків Конституційного Суду України, викладених у Рішенні № 11-р/2018 від 04 грудня 2018 року, суд зазначає, що вказаним рішенням визнано такими, що не відповідає Конституції України положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, за яким суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу", для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VІII зі змінами, а саме: - частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв'язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду; - частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з обов'язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації; - частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв'язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді.
При цьому, перелік доплат до посадового окладу був визначений у частини 2 статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VІ у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VІII, і складався із: 1) вислуги років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) наукового ступеню; 4) роботи, що передбачає доступ до державної таємниці.
Застосування регіонального коефіцієнту до посадового окладу судді цим Законом не передбачалось і Конституційним Судом України на предмет відповідності Конституції України, не вивчалось.
Рішенням Конституційного суду України від 04 грудня 2018 року № 11-р/2018 не надано офіційного тлумачення норм закону з приводу того, коли суддя не здійснював правосуддя, у зв'язку з організаційною діяльністю, спрямованою на створення умов для початку процесуальної діяльності новоствореного ВАКС.
Таким чином, спірні правовідносини не стосуються випадків, у яких застосування частини десятої статті 133 Закону №2453-VІ визнано неконституційними.
Окрім того, Верховний Суд у своїй постанові від 14 травня 2020 року у справі №826/12993/17 дійшов до наступних висновків: «виходячи із аналізу положень Закону №1402-VIII України, право на отримання суддівської винагороди за правилами частини другої статті 135 цього закону, виникає у судді за наявної сукупності таких умов:
-проходження кваліфікаційного оцінювання, за результатами якого складено висновок про підтвердження здатності кандидата здійснювати судочинство у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;
-зайняття відповідної вакантному місцю в рейтингу суддів посади судді до відповідного суду, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;
-зарахування судді до штату відповідного суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;
-фактичне виконання своїх обов'язків, тобто здійснення правосуддя у відповідному суді, створеному на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України;
-законодавче закріплення розміру посадового окладу суддівської винагороди для судді суду, створеного на підставі частини першої статті 1 Закону №1402-VIII та статті 125 Конституції України.
Отже, лише за сукупної наявності цих умов у судді виникає право на отримання суддівської винагороди, передбаченої Законом №1402-VIII.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 826/13355/17, від 14 травня 2020 року у справі №826/12993/17.
Наявність у позивача лише деяких із зазначених умов не надає йому права на отримання суддівської винагороди у розмірах, зазначених в Законі №1402-VIII.».
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з наведеного вбачається, що застосування зазначеного регіонального коефіцієнта до посадового окладу безпосередньо пов'язується законодавцем із розташуванням суду, в якому суддя здійснює судочинство (тобто від кількості населення відповідного населеного пункту), а також із фактом здійснення суддею правосуддя у відповідному суді. Натомість, застосування регіонального коефіцієнту до посадового окладу судді, який не здійснює правосуддя, не передбачено Законом № 1402-VIII.
ВАКС розпочав свою роботу 05 вересня 2019 року, а в період з 26.04.2019 по 04.09.2019 позивач не здійснював правосуддя у ВАКС, що визнається сторонами.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування до базового розміру посадового окладу позивача за період з 26.04.2019 по 04.09.2019, коли він не здійснював правосуддя у ВАКС зазначених ним доплат у розмірі 20% до посадового окладу за вислугу років, а також додатково регіонального коефіцієнту.
Суд під час розгляду справи враховує правову позицію Верховного Суду у подібних правовідносинах у справі №640/13975/20.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплати з 18 квітня 2020 року позивачу суддівської винагороди у неповному розмірі, а саме: у розмірі 10 мінімальних заробітних плат, розмір якої встановлено на 01 січня 2020 року, суд зазначає наступне.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX (далі - Закон № 553-IX), яким доповнено Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» статтею 29 наступного змісту:
«Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині 1 цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)».
Статтею 8 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до частини 2 статті 130 Конституції України, розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною 1 статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Таким чином і Конституція України, і чинне спеціальне законодавство, що врегульовує правовідносини щодо обрахунку та виплати суддівської винагороди суддям, містять імперативний припис щодо вичерпного переліку джерел, які мають регулювати ці відносини, а саме Законом України «Про судоустрій і статус суддів».
Суд зауважує, що зміни до наведеного Закону в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період не вносилися.
Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 №294-ІХ (у редакції Закону № 553-ІХ) не є Законом про судоустрій, а тому застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди позивача з нормами Конституції України як нормами прямої дії не узгоджувалося.
Слід також зауважити, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Таким чином, набрання 18.04.2020 чинності Законом України «Про внесення змін до Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13.04.2020 № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні правові підстави щодо застосування вказаних норм при нарахуванні суддівської винагороди.
Судом встановлено, що з 18 квітня 2020 року до 27 серпня 2020 року ОСОБА_1 обмежено виплату суддівської винагороди (розміром, що не перевищує десять прожиткових мінімумів) на підставі статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», враховуючи зміни, внесені Законом України від 13.04.2020 №553-ІХ.
Відповідно до довідки Вищого антикорупційного суду №294 загальна сума обмеження суддівської винагороди становить 373 324,76 грн.
Відповідно до ст.126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
У Рішенні № 3-рп/2011 від 05 квітня 2011 року Конституційний Суд України визначив, що професійні судді виконують конституційну функцію - здійснення правосуддя, чим обумовлений їх спеціальний правовий статус. Правовий статус судді передбачає як конституційно визначені гарантії незалежності та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя, так і правову відповідальність за невиконання своїх обов'язків (рішення у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень частини четвертої статті 26, частини третьої статті 31, частини другої статті 39 Закону України «Про судоустрій і статус суддів" (справа про стаж для зайняття посади судді в апеляційних, вищих спеціалізованих судах та Верховному Суді України).
Також, Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував, що однією з конституційних гарантій незалежності суддів є особливий порядок фінансування судів; встановлена система гарантій незалежності суддів не є їхнім особистим привілеєм; конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку (пенсія) чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці (щомісячне довічне грошове утримання); гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом; суддівська винагорода є гарантією незалежності судді та невід'ємною складовою його статусу; зменшення органом законодавчої влади розміру посадового окладу судді призводить до зменшення розміру суддівської винагороди, що, у свою чергу, є посяганням на гарантію незалежності судді у виді матеріального забезпечення та передумовою впливу як на суддю, так і на судову владу в цілому (Рішення від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, Рішення від 3 червня 2013 року № 3-рп/2013, Рішення від 4 грудня 2018 року № 11-р/2018).
Відповідно до пункту 62 Висновку Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів від 1 січня 2001 року № 1 (2001) у цілому важливо (особливо стосовно нових демократичних країн) передбачити спеціальні юридичні приписи щодо убезпечення суддів від зменшення винагороди суддів, а також щодо гарантування збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Враховуючи наведене, суд вважає, що законодавче регулювання питання суддівської винагороди може здійснюватись виключно Законом України «Про судоустрій і статус суддів», що узгоджується з приписами частини другої статті 130 Конституції України, згідно з якою розмір суддівської винагороди встановлюється законом про судоустрій.
В той же час, обмежуючи розмір суддівської винагороди позивача шляхом застосування положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» із змінами, внесеними на підставі Закону України №553-ІХ, відповідач діяв з порушенням вимог статті 130 Конституції України та статті 135 Закону №1402-VIII, а відтак невиплата вказаної винагороди за спірний період у розмірі 373 324,76 грн є неправомірною.
Поряд з цим, суд зазначає, що статтею 148 Закону № 1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
Верховний Суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
вищий спеціалізований суд - щодо фінансового забезпечення його діяльності;
Державна судова адміністрація України - щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
Вища рада правосуддя - щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Статтею 31 Закону № 1402-VIII визначено, що у системі судоустрою діють вищі спеціалізовані суди як суди першої та апеляційної інстанції з розгляду окремих категорій справ. Вищими спеціалізованими судами є: 1) Вищий суд з питань інтелектуальної власності; 2) Вищий антикорупційний суд.
Частиною 1 статті 14 Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 07.06.2018 № 2447-VIII (далі - Закон № 2447-VIII) визначено, що Вищий антикорупційний суд є головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення його діяльності.
Отже, в даному випадку саме відповідач уособлює в спірних правовідносинах державний орган, на який покладено обов'язки щодо організаційного та фінансового забезпечення діяльності Вищий антикорупційний суд в межах повноважень, установлених законом та забезпечення належних умов діяльності цього суду, у тому числі щодо виплати суддівської винагороди суддям, які в ньому працюють. Тобто, у межах спірних правовідносин Вищий антикорупційний суд є розпорядником бюджетних коштів, а відтак його діяльність у сфері бюджетних відносин регулюється, зокрема, Бюджетним кодексом України.
Згідно з частиною 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Метою адміністративного судочинства у силу приписів частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є ефективний захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ця мета перекликається зі статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Відповідно до якої кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський Суд з прав людини у своїх численних рішеннях сформував сталу практику оцінки ефективності засобу юридичного захисту. Засіб юридичного захисту, якого вимагає стаття 13 Конвенції, має бути «ефективним» як з практичної, так і з правової точки зору, тобто таким, що запобігає стверджуваному порушенню чи його повторенню в подальшому, або забезпечує адекватне відшкодування за те чи інше порушення, яке вже відбулося. Навіть якщо якийсь окремий засіб юридичного захисту сам по собі не задовольняє вимоги статті 13 Конвенції, задоволення її вимог може забезпечуватися за допомогою сукупності засобів юридичного захисту, передбачених національним законодавством. Засіб юридичного захисту має бути «ефективним» у теорії права та на практиці.
При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника. Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Ефективний спосіб захисту має бути таким, що відповідає змісту порушеного права, та таким, що забезпечує реальне поновлення прав особи, за захистом яких вона звернулася до суду, відповідно до вимог законодавства.
Адміністративний суд здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом, і не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, та вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права.
Суд зазначає, що «ефективний засіб правового захисту» повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Ухвалення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав і забезпечення їхньої примусової реалізації, не відповідає положенням Конвенції та, відповідно, завданню адміністративного судочинства.
Так, частиною 1 статті 25 Бюджетного кодексу України визначено, що Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду.
Частиною 1 статті 3 Закону України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" від 05.06.2012 року №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.
Вирішуючи питання щодо належного способу захисту прав позивача, суд бере до уваги правову позицію Верховного Суду, який зазначив, що належним способом захисту права особи є такий спосіб, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень та сприяє вичерпному поновленню порушеного права особи.
З огляду на вищевикладене, дослідивши усі наявні докази у справі, проаналізувавши норми чинного законодавства України, враховуючи, що право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від виконання обов'язків державними органами в частині врахування внесених змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» та стягнення з відповідача на користь позивача недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 в розмірі 373 324,76 грн, з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
Згідно з частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість своїх дій щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди з урахуванням обмежень виплати суддівської винагороди.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.
Враховуючи наведене, системно проаналізувавши норми законодавства, оцінивши наявні докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, за результатами з'ясування обставини у справі та їх правової оцінки, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх часткового задоволення.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору за звернення до суду із даним адміністративним позовом, доказів понесення учасниками справи інших судових витрат матеріали справи не містять, судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись ст.ст. 2, 9, 72-77, 90, 139, 241-246 КАС України, суд
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Вищого антикорупційного суду (01601, м. Київ, проспект Перемоги, 41, код ЄДРПОУ 42836259) про визнання протиправними дій, стягнення недоотриманої суддівської винагороди задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Вищого антикорупційного суду ( АДРЕСА_2 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. із застосуванням обмежень її розміру, встановлених ст. 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік».
3. Стягнути з Вищого антикорупційного суду ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) недоотриману суддівську винагороду за період з 18.04.2020р. по 27.08.2020р. в розмірі 373 324,76 грн. (триста сімдесят три тисячі триста двадцять чотири гривні, сімдесят шість копійок) з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті.
4. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Марич Є.В.