10 жовтня 2024 року Справа № 280/6995/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Семененко М.О., за участю секретаря судового засідання: Тетерюк Н.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )
до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (69035, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд.168; код ЄДРПОУ 26316700),
Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5; код ЄДРПОУ 26255795)
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (далі - відповідач 1, ТУ ДСА України в Запорізькій області), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2, ДСА України), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати позивачу суддівської винагороди, починаючи з 30.04.2024 року по день прийняття рішення у справі, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з в розмірі 2102 гривні та зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області (ідентифікаційний код юридичної особи 26316700) провести нарахування та виплату позивачу недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди з 30.04.2024 року по день прийняття рішення у справі, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня 2024 року - 3028 грн, з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області в повному обсязі в асигнуваннях на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачу з 30.04.2024 по день прийняття рішення у справі, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2024 р. в розмірі 3028 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що працює на посаді судді Комунарського районного суду Запорізької області та отримує суддівську винагороду відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII (далі - Закон №1402-VIII), який передбачає, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду встановлений на рівні 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Водночас, Законам України «Про Держаний бюджет України на 2024 рік» від 9 листопада 2023 року №3460-IX (далі - Закон №3460-IX) установлено спеціальний розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, 2102 грн. З посиланням на статтю 130 Конституції України, статтю 135 Закону №1402-VIII та норми Закону України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV) зазначає, що розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Оскільки такого виду прожиткового мінімуму як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді» не встановлено, відтак відсутні підстави для зменшення розміру прожиткового мінімуму з метою визначення суддівської винагороди. Просить позов задовольнити.
Ухвалою суду від 31.07.2024 відкрито провадження у справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи; витребувано докази по справі, встановлено строк для подання заяв по суті справи.
19.08.2024 від відповідача 1 до суду надійшли витребувані докази та відзив на позовну заяву, за змістом якого проти задоволення позову заперечує, зазначає, що Закон № 966-XIV не встановлює заборони на затвердження інших розмірів прожиткового мінімуму, ніж визначено у ч.2 ст.1 цього Закону, оскільки ця норма зазначає лише про основні види соціальних та демографічних груп. Вказує, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Звертає увагу, що норма частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. У той же час, розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб щорічно встановлюється Законом про Державний бюджет України. Оскільки для обчислення посадового окладу суддів Законом №3460-IX встановлено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу суддів, у розмірі 2102,00 грн, а не 3 028 грн, ТУ ДСА України в Запорізькій області під час визначення базового посадового окладу судді мало застосовувати лише визначений законом для зазначеної мети розмір прожиткового мінімуму. Посилається на неможливість здійснення видатків без відповідних бюджетних асигнувань. Щодо обраного позивачем способу захисту порушеного права, посилається на те, що кошторисом на 2024 рік видатки на виконання судових рішень на користь суддів, які здійснюються за КЕКВ 2730 «Інші виплати населенню» не передбачаються, що унеможливить виконання рішення суду у справі в добровільному порядку або шляхом примусового виконання. Вважає, що виконання рішення суду має здійснюватися за рахунок бюджетної програми для забезпечення виконання рішень судів КПКВК 0501150 «Виконання рішень на користь суддів та працівників апаратів судів» призначеної саме для таких цілей. Просить відмовити в задоволенні позову.
17.09.2024 до суду надійшов відзив на позовну заяву, поданий відповідачем 2, за змістом якого проти задоволення позову заперечує, зазначає, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України. Відповідно до частини 1 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами. Частина 3 цієї ж статті встановлює, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до Закону №3460-ІХ встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу суддів з 1 січня 2024 року- 2102 гривні. Отже, причина обрання відповідачем саме цього розміру прожиткового мінімуму, є не самовільні дії, а пряма вказівка Закону. Звертає увагу суду, що Закон №3460-ІХ, яким визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2024 року у розмірі 2102 гривні, є чинним, не конституційним не визнавався та не скасовувався, а тому підлягає виконанню. Таким чином ТУ ДСА в Запорізькій області, як розпорядник коштів нижчого рівня повинен нараховувати та виплачувати суддівську винагороду за 2024 рік із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 гривні, встановлених Законом №3460-ІХ. Просить відмовити в задоволенні позову.
На підставі матеріалів справи суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 з 13 травня 2009 року по цей час займає посаду судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя.
Відповідно до наданої відповідачем довідки №08-02/311 від 13.08.2024 про нараховану та фактично виплачену суддівську винагороду судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 , прожитковий мінімум, який застосовувався при визначенні базового розміру посадового окладу судді у період з 01.05.2024 року по 31.07.2024 становив 2102,00 грн.
Позивач вважає, що в період з 30.04.2024 їй не в повному обсязі нараховувалась та виплачувалась суддівська винагорода, у зв'язку з безпідставним застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
З наведених підстав позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з того, що на підставі статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України.
Гарантії незалежності суддів зумовлені конституційно визначеною виключною функцією судів здійснювати правосуддя, що закріплена в частині 1 статті 124 Конституції України.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 01 грудня 2004 року № 19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005, від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008, від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013, а також від 04 грудня 2018 року № 11 -р/2018.
Згідно зі статтею 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Статтею 4 Закону №1402-VIII (тут і в подальшому в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Частиною 1 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку, що розмір суддівської винагороди визначається лише на підставі норм Закону №1402-VIII.
Відповідно до частини 2 статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно з частиною 3 статті 135 Закону №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду складає 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Частиною 4 статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що до базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти:
1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб;
2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб;
3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу (частина 5 даної норми).
Частиною 9 статті 135 Закону №1402-VIII визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону №1402-VIII.
Так, за змістом статті 148 Закону №1402-VIII (частини 1-3) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх судів (окрім Верховного Суду, вищого спеціалізованого суду) здійснює Державна судова адміністрація України.
Відповідно до частини 4 статті 148 Закону №1402-VIII функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Частинами 5-7 Закону №1402-VIII визначено, що видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Відповідно до статті 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
За змістом Положення про ТУ ДСА України в Запорізькій області, (у попередній редакції, затвердженого головою ДСА України 25.09.2015, та в поточній редакції, затвердженого наказом ДСА України від 10.05.2023 №229, які були чинними протягом спірних періодів), ТУ ДСА України в Запорізькій області є територіальним органом ДСА України та їй підпорядковується/ підконтрольне. Основним завданням ТУ ДСА України в Запорізькій області є організаційне та фінансове забезпечення діяльності місцевих судів Запорізької області (крім господарських та адміністративних). До повноважень ТУ ДСА України в Запорізькій області належить, крім іншого, здійснення функцій розпорядника коштів Державного бюджету України щодо забезпечення діяльності судів Запорізької області.
Отже, до повноважень ТУ ДСА у Запорізькій області віднесено фінансове забезпечення місцевих загальних судів Запорізької області, у тому числі Комунарського районного суду м. Запоріжжя, в якому позивач працює на посаді судді.
За змістом наведених вище положень статті 135 Закону №1402-VIII, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом № 966-XIV, відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум. Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас, статтею 7 Закону № 3460-IX установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень; працездатних осіб - 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Верховний Суд у постановах від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону № 1402-VIII та статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IX (далі - Закон № 1082-IX) при обчисленні суддівської винагороди, який у подальшому був підтриманий Верховним Судом у постановах від 02 червня 2023 року у справі № 400/4904/21, від 13 липня 2023 року у справі № 280/1233/22, від 24 липня 2023 року у справі № 280/9563/21, від 25 липня 2023 року у справі № 120/2006/22-а, від 26 липня 2023 року у справі №240/2978/22, від 27 липня 2023 року у справі № 240/3795/22, від 21 березня 2024 року у справі № 620/4971/23 тощо.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII. Таким чином, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного календарного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом № 1402-VIII не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102,00 грн), на підставі норм законів Про Державний бюджет України на відповідний рік, є неправомірною.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи з огляду на те, що Законами №1082-ІХ та №3460-IX запроваджено аналогічне правове регулювання щодо встановлення такої величини як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102 гривні.
З огляду на вказане, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача 1 щодо нарахування та виплати судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 суддівської винагороди обчисленої, виходячи з базового розміру посадового окладу судді, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 102,00 грн.
З метою захисту порушеного права наявні підстави для зобов'язання відповідача 1 нарахувати та виплатити позивачу суддівську винагороду у належному розмірі, обчислену з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 1 січня 2024 року в розмірі 3028,00 грн, з урахуванням виплачених сум.
Водночас відсутні підстави для покладення на відповідача 1 відповідного обов'язку саме з 30.04.2024, як просить позивач, оскільки, як встановлено судом, рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 28.06.2024, у справі №280/3824/24, зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області провести нарахування та виплату ОСОБА_1 суддівської винагороди з 01 лютого 2024 року по 30 квітня 2024 року, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено станом на 01 січня 2024 року - 3028,00 грн., з врахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Отже, вказаним судовим рішенням захищено відповідне право позивача за 30.04.2024.
Таким чином, порушене право позивача підлягає відновленню з 01.05.2024 по дату винесення судом даного рішення - по 10.10.2024 включно, оскільки, не зважаючи на наявність судових рішень, якими встановлено право позивача на отримання позивачем у 2024 році суддівської винагороди, обчисленої з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, відповідач 1 продовжує здійснювати нарахування та виплату позивачу суддівської винагороди у неналежному розмірі, і до суду не надано доказів того, що станом на даний час порушене право позивача відновлено.
Крім того, слід зазначити, що справляння і сплата обов'язкових податків і зборів із заробітної плати є відповідним обов'язком роботодавця як податкового агента, а тому відповідні нарахування мають бути здійснені з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів при їх виплаті.
Обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд враховує, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує кожному, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
За правилами частин третьої, четвертої статті 148 Закону №1402-VIII, ДСА України здійснює функції головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення усіх інших судів, окрім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів; функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління ДСА України.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, , інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України (частина перша статті 23 БК України).
Отже, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VIII у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України, виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України.
Сторонами не заперечується, що у кошторисах ТУ ДСА України в Запорізькій області на 2024 рік було недостатньо коштів для виплати суддівської винагороди суддям місцевих загальних судів Запорізької області, з урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3 028,00 грн (2024 рік). Для обрахунку розміру суддівської винагороди у спірний період ТУ ДСА України в Запорізькій області керувалось положеннями абзацу 5 статті 7 Закону № 3460-IX, виходячи з базового посадового окладу судді, розрахованого із застосуванням прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2 102,00 грн.
Враховуючи наведене, суд доходить до висновку, що для ефективного відновлення порушеного права у спірних правовідносинах необхідно зобов'язати ДСА України здійснити фінансування ТУ ДСА України в Запорізькій області для виплати належної позивачу суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 10 жовтня 2024 року з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі- 3 028,00 грн.
Щодо посилання відповідача 1 на необхідність виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів, за рахунок бюджетної програми КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів», а не за рахунок коштів ТУ ДСА України в Запорізькій області, суд зазначає, що механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначає Порядок виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (далі - Порядок).
Списання коштів державного бюджету за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів згідно Порядку здійснюється шляхом безспірного списання.
Відповідно до пункту 25 Порядку № 845 у разі наявності у боржника або головного розпорядника бюджетних коштів окремої бюджетної програми для забезпечення виконання рішень суду безспірне списання коштів здійснюється лише за цією бюджетною програмою.
В Україні запроваджена і діє бюджетна програма КПКВК 0501150 “Виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів», метою якої є виконання рішень судів на користь суддів та працівників апаратів судів, а завданням цієї програми є виплата заборгованості за рішеннями судів, винесеними на користь суддів та працівників апаратів судів.
Суд зауважує, що враховуючи приписи частини першої статті 3 Закону України від 05.06.2012 № 4901-VI “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» списання коштів за судовими рішеннями, боржником за якими є державний орган, можливе лише у тому випадку, коли способом захисту порушеного права є стягнення коштів.
Разом з тим, у даній справі суд дійшов висновку не про стягнення недоплаченої суми суддівської винагороди з відповідача, а про зобов'язання відповідача здійснити її нарахування та виплату, у зв'язку з чим відсутні підстави для зазначення у резолютивній частині рішення про стягнення коштів за вказаною бюджетною програмою.
При цьому, посилання відповідача 1 на постанову Верховного Суду від 03 березня 2021 року у справі №340/1916/20, є нерелевантними з огляду на те, що зазначена справа стосувалась наявності підстав обмеження суддівської винагороди на період дії карантину відповідно до статті 29 Закону України «Про державний бюджет України на 2020 рік», тобто така постанова прийнята за інших фактичних обставин справи у правовідносинах, відмінних від спірних.
Крім того, у справі №340/1916/20 Верховний Суд не формував правових висновків, оскільки за наслідками касаційного розгляду справу направлено на новий судовий розгляд до суду першої інстанції внаслідок неповноти дослідження усіх доказів, які є у справі.
Отже, такі посилання відповідача 1 є помилковими.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).
Згідно з частинами 1 та 2 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд, відповідно до статті 90 КАС України, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За наведеного вище суд вважає, що заявлені позовні вимоги знайшли своє підтвердження матеріалами справи, є частково обґрунтованими, а надані сторонами письмові докази є належними та достатніми для постановлення судового рішення про часткове задоволення позову.
Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», інших судових витрат не заявив.
Керуючись ст.ст.2, 5, 9, 77, 132, 139, 143, 243-246, 255, 295 КАС України, суд -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області щодо нарахування та виплати судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 10 жовтня 2024 року включно, обчисленої, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 2 102 гривні.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області нарахувати та виплатити судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя ОСОБА_1 суддівську винагороду за період з 1 травня 2024 року по 10 жовтня 2024 року включно, обчислену, виходячи з базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, обрахованого з прожиткового мінімуму для працездатних осіб в розмірі 3 028 гривень (три тисячі двадцять вісім гривень), з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів при їх виплаті.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування Територіального управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області для проведення виплати судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 травня 2024 року по 10 жовтня 2024 року включно, з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині в задоволенні позову відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.
Повне найменування сторін та інших учасників справи:
Позивач - ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 .
Відповідач 1 - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Запорізькій області, місцезнаходження: 69035, м.Запоріжжя, пр.Соборний, 168; код ЄДРПОУ 26316700;
Відповідач 2 - Державна судова адміністрація України, місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Липська, буд.18/5, код ЄДРПОУ 26255795.
Повне судове рішення складено 10.10.2024.
Суддя М.О. Семененко