10 жовтня 2024 року Справа № 160/22460/24 ЗП/280/126/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Артоуз О.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, ЄДРПОУ 34824364), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
19 серпня 2024 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (далі - відповідач 1), Державної судової адміністрації України (далі - відповідач 2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, відповідно до якої позивач просить суд:
визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.;
зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, код ЄДРПОУ 34824364) здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум;
визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.;
зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 з включенням всіх передбачених Законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивач працює на посаді судді Дніпропетровського окружного адміністративного суду з 2010 року. У період з 01.05.2024 по 31.07.2024 позивач отримувала суддівську винагороду у меншому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством України. Вважаючи, що застосування таких обмежень при нарахуванні належних їй виплат за вказаний період є протиправними позивач звернулася з даним позовом до суду. Позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі та розглядати справу без її участі.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20.08.2024 справу передано Голові Дніпропетровського окружного адміністративного суду для визначення підсудності цієї справи.
Розпорядженням голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.08.2024 №101 матеріали адміністративної справи №160/22460/24 передано Третьому апеляційному адміністративному суду для визначення підсудності справи.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 23.08.2024 адміністративну справу № 160/22460/24 передано на розгляд до Запорізького окружного адміністративного суду.
Матеріали справи № 160/22460/24 надійшли до Запорізького окружного адміністративного суду 29.08.2024.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2024 справу передано судді Артоуз О.О.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 03.09.2024 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі та призначено підготовче судове засідання на 24.09.2024 об 11:30 год.
09 вересня 2024 року до суду Засобами системи «Електронний суд» надійшов відзив Дніпропетровського окружного адміністративного суду на позовну заяву. Відповідач 1 позов не визнає та вважає, що він не підлягає задоволенню. Відповідач 1 зазначає, що Закон № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не змінює складові для визначення базового розміру посадового окладу судді, а лише запроваджує розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді. Доводи про те, що суддівська винагорода не виплачена відповідно до ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є помилковими, оскільки ця норма визначає лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду, тоді як конкретний розмір прожиткового мінімуму визначається нормами закону про Державний бюджет України на відповідний рік. Дніпропетровським окружним адміністративним судом, як розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня, було підготовлено кошторис на 2024 рік відповідно до вимог викладених у листі Міністерства фінансів України від 21.01.2022 №04110-08-2/1972. В Законі України 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» Верховна Рада чітко визначила, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01 січня 2024 - 2102 гривні. Зазначена норма є прямою, чіткою, зрозумілою, такою, яка не містить плутанини чи будь-якої двозначності, більш того, законодавець її відтворював поспіль у 2021, 2022, 2023 та 2024 роках. Також Відповідач 1 зазначає, що до теперішнього часу відповідні положення статті 7 Закону №3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не визнані неконституційними, тому підстави для їх незастосування Відповідачем 1 відсутні. Таким чином, дії відповідача щодо застосування прожиткового мінімуму - 2102,00 грн ґрунтуються на законі та є правомірними, а тому не порушують прав позивача. Відповідач 1 просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі та розгляд справи здійснити без участі представника відповідача 1 за наявними в справі матеріалами.
18 вересня 2024 року до Запорізького окружного адміністративного суду засобами системи «Електронний суд» надійшов відзив Державної судової адміністрації України на позовну заяву. Відповідач 2 заперечує проти позову та зазначає про те, що Уряд встановлює прожитковий мінімум на відповідний рік. Розпорядники бюджетних коштів (ДСА України, ТУ ДСА України, суди) не уповноважені визначати розмір прожиткового мінімуму, а лише застосовують розмір прожиткового мінімуму, який доведений Міністерством фінансів України до відома. У даних спірних правовідносинах ДСА України та Відповідач керуються у своїй діяльності законодавчими актами, що регулюють питання прожиткового мінімуму. Питання розрахункової величини (розміру) прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік. Отже, ДСА України та відповідач, жодними своїми рішеннями, діяннями чи бездіяльністю не здійснювали дій, спрямованих на порушення прав та законних інтересів позивача. Відповідач 2 просить врахувати відзив ДСА України при розгляді справи та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Ухвалою суду від 24.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Державної судової адміністрації України про залучення третіх осіб в адміністративній справі.
Ухвалою Запорізького окружного адміністративного суду від 24.09.2024 закінчено підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 10.10.2024 о 10:00 год.
В судове засідання, призначене на 10.10.2024 учасники справи не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи.
При цьому, від позивача та представника Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли заяви про розгляд справи за їх відсутності.
В судове засідання, призначене на 10.10.2024, учасники справи не з'явилися, будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи.
З огляду на те, що сторони у судове засідання не з'явилися, подавши відповідні заяви про розгляд справи за їх відсутності, суд з урахуванням частини 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України дійшов висновку, що слід здійснити розгляд справи в письмовому провадженні.
Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.
Відповідно до наказу голови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.10.2010 № 230-К позивача зараховано до штату Дніпропетровського окружного адміністративного суду на посаду судді де вона працює на теперішній час.
Згідно інформаційної довідки Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.08.2024 № 179 у період з 01.05.2024 - 31.07.2024 базовий розмір посадового окладу судді розрахований виходячи з прожиткового мінімуму 2 102,00 грн.
Вказані обставини підтверджені відповідними доказами і не є спірними.
Суд, оцінивши повідомлені сторонами справи обставини та наявні у справі докази у їх сукупності, встановив наявність достатніх підстав для прийняття законного та обґрунтованого рішення у справі.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 130 Конституції України держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
За частиною першою статті 4 Закону № 1402-VIII судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом.
Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (частина друга статті 4 Закону № 1402-VIII).
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Згідно п. 1 ч. 3, ч.ч. 4, 5 ст. 135 Закону № 1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
До базового розміру посадового окладу, визначеного частиною третьою цієї статті, додатково застосовуються такі регіональні коефіцієнти: 1) 1,1 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб; 2) 1,2 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше п'ятсот тисяч осіб; 3) 1,25 - якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше один мільйон осіб.
У випадку, якщо суд розміщується в декількох населених пунктах, застосовується регіональний коефіцієнт за місцезнаходженням органу, який провів державну реєстрацію такого суду.
Суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.
Отже, розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян урегульовано Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 1 якого прожитковий мінімум - це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, стосовно яких визначається прожитковий мінімум.
Судді до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо, не віднесені.
Водночас, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», установлено з 1 січня 2024 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2563 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень;
працездатних осіб - 3028 гривень;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Суд зазначає, що ст. 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 1 січня прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн (станом на 01.01.2024) введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого визначено в сумі 2102,00 грн, в той час, коли а ні до Закону №1402-VIII в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, ані до Закону №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму відповідні зміни не вносилися.
Разом з цим, Закони про Державний бюджет України на відповідний рік фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Однак, Закон про Державний бюджет України не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні норми.
Конституція України не надає законам про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Суд, також враховує, що Верховний Суд у постановах від 10.11.2021 у справі № 400/2031/21, від 30.11.2021 у справі № 360/503/21 вже сформував правовий висновок у подібних правовідносинах щодо застосування положень статті 135 Закону №1402-VIII та статті 7 Закону № 1082-IX при обчисленні суддівської винагороди, які у подальшому були підтримані Верховним Судом у постановах від 02.06.2023 у справі № 400/4904/21, від 24.07.2023 у справі № 280/9563/21, від 25.07.2023 у справі № 120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі № 240/2978/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21, від 21.09.2023 у справі № 380/25627/21.
Практика Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права у подібних правовідносинах є сталою та послідовною, а висновки, наведені у вищевказаних справах, є релевантними до обставин цієї справи.
Згідно із позицією Верховного Суду у цій категорії спорів, Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII.
Зокрема, у постанові від 13.09.2023 у справі № 240/44080/21 Верховний Суд сформулював такі правові висновки:
- Законом України «Про судоустрій і статус суддів» закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року;
- суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом України «Про судоустрій і статус суддів»;
- зміна Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» складової для визначення базового розміру посадового окладу судді, є порушенням гарантії незалежності суддів.
Суд наголошує, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII й норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Ураховуючи вищевикладене, суд зазначає, що заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди - прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня відповідного року, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена є неправомірним.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 22.06.2023 у справі №400/4904/21, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 02.08.2023 у справі №560/5597/22 та інших.
Підсумовуючи викладене, відповідач 1 зобов'язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди позивача у спірний період діяти відповідно до Закону №1402-VIII та обчислювати розмір суддівської винагороди, виходячи з показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого Законом України «Про Державний бюджет на 2024 рік» у значенні 3028,00 грн, а не 2102 грн, але протиправно цього не робив.
Згідно із частинами першою, другою, третьою статті 148 Закону № 1402-VІІІ фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, крім Верховного Суду та вищого спеціалізованого суду.
Статтею 149 Закону № 1402-VІІІ визначено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 151 Закону № 1402-VІІІ Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Підпунктами 2 та 7 частини першої статті 152 Закону № 1402-VІІІ встановлено, що Державна судова адміністрація України забезпечує належні умови діяльності судів, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України та органів суддівського самоврядування в межах повноважень, визначених цим Законом; готує бюджетний запит.
З вищевикладеного слідує, що головним розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України, а Дніпропетровський окружний адміністративний суд є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі - БК України), відповідно до частини першої якої за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (пункт 1 частини другої статті 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною першою статті 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
У постановах Верховного Суду у справах № 400/2031/21 та № 360/503/21 суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність направлення їх на новий розгляд через те, що у цих справах позови були пред'явлені до розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (територіального органу ДСА), що здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які ДСА України затвердила у його кошторисі. Разом з тим, зважаючи на положення статей 148, 149 Закону №1402-VІІІ у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, процесуальний статус якого був у цих справах визначений в якості третьої особи.
У постанові Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а наведено такі правові висновки: «… у системному взаємозв'язку з положеннями частин першої, другої, п'ятої статті 22, частини першої статті 23 БК України виплата суддівської винагороди здійснюється в межах бюджетних призначень, головним розпорядником яких є ДСА України, … . Ураховуючи те, що у цій справі ДСА України має статус відповідача і суд першої інстанції зобов'язав його, як головного розпорядника коштів, вирішити питання щодо фінансування спірних виплат, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону».
Дніпропетровський окружний адміністративний суд здійснює свої повноваження в межах асигнувань, які Державна судова адміністрація України затвердила у його кошторисі на 2024 роки.
Докази, що у спірних правовідносинах Державна судова адміністрація України виконала свої повноваження для забезпечення виплати позивачу суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною у 2024 - 3028,00 грн, відсутні.
Не є спірним, що відповідачем 2 не забезпечено фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди у 2024 році в повному обсязі.
Відтак, невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду; стаття 148 Закону №1402-VIII) як суб'єкта владних повноважень, бездіяльністю якого порушено права позивача.
Отже, Державна судова адміністрація України, яка здійснює фінансове забезпечення діяльності органів судової влади, у межах повноважень, установлених законом, має здійснити фінансування виплати належної позивачу суддівської винагороди за спірний період з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у 2024 році у розмірі 3028,00 грн.
Суд зауважує, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Питання ефективності правового захисту аналізувалося у рішеннях національних судів. Зокрема, у рішенні від 16.09.2015 у справі № 21-1465а15 Верховний Суд України дійшов висновку, що рішення суду, у випадку задоволення позову, має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду. Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням вказаного, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд вважає, що для ефективного захисту порушених прав позивача необхідно позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Правомірність обрання такого способу захисту підтверджено Верховним Судом у постанові від 15.08.2023 у справі №120/19262/21-а.
Згідно з частинами 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до положень статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати з сплати судового збору відсутні.
Доказів понесення позивачем інших судових витрат матеріали справи не містять.
Керуючись ст.ст. 72, 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 (адреса для листування: АДРЕСА_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, ЄДРПОУ 34824364), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, ЄДРПОУ 26255795) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.
Визнати протиправними дії Дніпропетровського окружного адміністративного суду щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Дніпропетровський окружний адміністративний суд (49089, м. Дніпро, вул. Академіка Янгеля, 4, код ЄДРПОУ 34824364) здійснити нарахування та виплату належної ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 з включенням всіх передбачених законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн., з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення фінансування виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795) здійснити фінансування виплати належної ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) суддівської винагороди за період з 01.05.2024 по 31.07.2024 з включенням всіх передбачених Законодавством нарахувань, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Розподіл витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня його проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення у повному обсязі складено та підписано 10 жовтня 2024 року.
Суддя О.О. Артоуз