10 жовтня 2024 року Справа № 280/6757/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Чернової Ж.М. розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Запорізькій області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (далі - відповідач), в якій позивач просить суд:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 21.06.2024 № 0413265-2409-0826UA23060070000082704, яким ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) визначено суму податкового зобов'язання з податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2023 рік у сумі 1748,70 грн;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 21.06.2024 № 0421328-2409-0826UA23060070000082704, яким ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) визначено суму податкового зобов'язання з податок на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки за 2023 рік у сумі 60,30 грн;
судові витрати (судовий збір) в сумі 1937,60 грн та витрати на п правничу допомогу в сумі 4000,00 грн стягнути з відповідача.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу на праві приватної власності належать об'єкти нерухомості, а саме: квартира, об'єкт житлової нерухомості, загальна площа 86,1 кв.м., за адресою: АДРЕСА_1 ; дата реєстрації прав власності 21.02.2018; нежитлове приміщення (кладова), загальна площа 3,6 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення VІ; дата реєстрації прав власності 21.02.2018. Зазначено, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу України Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості, то з врахуванням припису абз.1 пп.2.5.2 п.2.5 Положення, податок на квартири, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 кв.м, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 відсотків. За таких обставин, оскільки у власності позивача перебуває квартира, загальна площа якого не перевищує 120 кв.м, ставка податку для таких об'єктів житлової нерухомості у 2023 році дорівнює нулю, а тому підстави для визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо такого об'єкту нерухомості у 2023 році відсутні. Згідно підпункту 2.4.2 пункту 2.4 Положення, Запорізька міська рада встановила пільги (звільнення від сплати) з податку, що сплачуються на території міста Запоріжжя з об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних, до зазначених об'єктів нежитлової нерухомості відносяться в тому числі допоміжні (нежитлові) приміщення. Враховуюче, що нежитлове приміщення (кладова) належить до об'єктів нерухомості, до яких встановлена пільга (звільнення від сплати) з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються на території міста Запоріжжя, а тому підстави для визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо такого об'єкту нерухомості у 2023 році відсутні. Приймаючи оспорювані податкові повідомлення-рішення, ГУ ДПС у Запорізькій області застосувало пільгу відповідно до пп. 266.4.1 п. 266.4 ст. 266 ПК України, та не врахувало приписи Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5, чим порушило вимоги підпункту 266.4.2 п. 266.4 ст. 266 ПК України. Просить задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Ухвалою від 29 липня 2024 року позовна заява залишена без руху. У встановлений судом строк недоліки позовної заяви позивачем було усунуто.
Ухвалою суду від 05 серпня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення та виклику сторін.
09 серпня 2024 року до суду надійшло клопотання про долучення доказів, в якому представник позивача просить суд долучити до матеріалів справи копію договору № б/н про надання правничої допомоги від 19.07.2024, копію Акту приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг) до Договору про надання правничої допомоги № б/н від 19.07.2024. За результатами розгляду справи стягнути з Відповідача на користь Позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн.
Відповідач у поданому до суду письмовому відзиві проти задоволення позовних вимог заперечив. В обґрунтування заперечень посилається на те, що при прийнятті рішень, з питань місцевих податків та зборів, у тому числі податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки органам місцевого самоврядування слід керуватись правилами, встановленими Податковим кодексом. З позиції контролюючого органу, Запорізька міська рада Рішенням №5 від 28.01.2015 про затвердження «Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки)», мала право зменшити ставку податку відповідно до підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 Податкового кодексу, але не збільшувати пільгову базу оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку. Тому рішення №5 від 28.01.2015 Запорізької міської ради є протиправним відповідно до податкового законодавства. Листом від 11.08.2021 вих. № 5849/0/20-21 Державної регулятивної служби України було встановлено, що рішення Запорізької міської ради від 28.01.2015 № 5 «Про встановлення податку на майно» (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, а саме у підпункті 2.4.1 пункту 2.4 Положення) має ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства та суперечить принципам державної регуляторної політики, визначених статтею Закону № 1160. Оскільки, як орендна плата так і податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки належать до місцевого податків, вони повинні відповідати вимогам чинного Податкового законодавства. Відповідно до бази даних ІКС «Податковий блок» та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру відчуження об'єктів нерухомого майна, за Позивачем обліковуються об'єкт житлової нерухомості, а саме квартира загальною площею 86,1 кв. метрів, розташована за адресою: АДРЕСА_1 та об'єкт нежитлової нерухомості, а саме нежитлове приміщення (кладова) загальною площею 3.6 кв. метрів, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення VI При розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки застосовано пільгу у вигляді зменшення бази оподаткування на 60 кв. метрів. Посилання позивача на підпункт 2.4.2 пункту 2.4 Положення, щодо встановлення пільг на об'єкти нежитлової нерухомості (допоміжні (нежитлові) приміщення) є хибним. Оскільки даним підпунктом чітко визначено перелік допоміжних (нежитлових) приміщень. Головним управлінням ДПС у Запорізькій області, відповідно до статті 266 ПКУ проведено розрахунок податку на об'єкт нерухомого майна за 2023 рік та сформоване податкове повідомлення - рішення з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки від 21.06.2024 №0413265-2409-0826- НОМЕР_2 на суму 1 748,70 грн та № 0421328-2409-0826-UA23060070000082704 на суму 60,30 грн. ППР разом з розрахунком податку були направлені за місцем податкової адреси платника, рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Лист отримано позивачем 18.07.2024. Враховуючи вищевикладене, податкові повідомлення - рішення по податку на нерухоме майно відмінне від земельної ділянки від 21.06.2024 № 0413265-2409-0826- НОМЕР_2 та № 0421328-2409-0826-UA23060070000082704, сформовані з дотриманням вимог статті 266 Податкового кодексу та підлягають сплаті. Щодо стягнення витрат на правничу допомогу зазначено, що дана категорія адміністративних справ є незначної складності, а отже не потребує значних зусиль при здійсненні професійної правничої допомоги та часу затраченого на підготовку тексту позовної заяви тобто її складність є незначною. А тому не потребує багато часу на складання адміністративного позову в даній справі. Позивачем взагалі не надані документи на підтвердження витрат на правничу допомогу. З огляду на викладене, вказує на відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали справи, судом установлені наступні обставини.
Відповідно до відомостей з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна позивачу на праві приватної власності належить об'єкт житлового нерухомого майна - квартира загальною площею 86,1 кв. метрів, розташована за адресою: АДРЕСА_1 та об'єкт нежитлової нерухомості - нежитлове приміщення (кладова) загальною площею 3,6 кв. метрів, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення VI.
21.06.2024 Головним управлінням ДПС у Запорізький області сформовано та направлено на адресу позивача податкове повідомлення-рішення № 0413265-2409-0826-UA23060070000082704, яким позивачу нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2023 рік у розмірі 1 748,70 грн.
21.06.2024 Головним управлінням ДПС у Запорізький області сформовано та направлено на адресу позивача податкове повідомлення-рішення № 0421328-2409-0826-UA23060070000082704, яким позивачу нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за 2023 рік у розмірі 60,30 грн.
Вважаючи прийняті відповідачем податкові повідомлення-рішення протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з приписів частини 2 статті 2 КАС України, відповідно до яких у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно зі статтею 67 Конституції України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Пунктом 6.3 статті 6 ПК України визначено, що сукупність загальнодержавних та місцевих податків та зборів, що справляються в установленому цим Кодексом порядку, становить податкову систему України.
За змістом пункту 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Пунктом 8.3 статті 8 ПК України визначено, що до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, у межах їх повноважень і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Відповідно до підпункту 10.1 статті 10 ПК України до місцевих податків належать податок на майно.
Пунктом 10.3 статті 10 ПК України визначено, що місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору та земельного податку за лісові землі.
Відповідно до пункту 12.3 статті 12 ПК України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів та податкових пільг зі сплати місцевих податків і зборів до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів, та про внесення змін до таких рішень.
Підпунктом 12.3.4 пункту 12.3 статті 12 ПК України визначено, що рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 25 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та/або зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.
У відповідності до пункту 12.4 статті 12 ПК України до повноважень сільських, селищних, міських рад та рад об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, щодо податків та зборів належать: встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 цього Кодексу; прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.
Пункт 12.5 статті 12 ПК України передбачає, що офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та/або зборів, а також зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг або про внесення змін до таких рішень є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 цієї статті.
Статтею 265 ПК України встановлено, що податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Порядок нарахування податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки визначено статтею 266 ПК України.
Згідно з підпунктом 266.1.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.
Приписи підпункту 266.2.1 пункту 266.1 статті 266 ПК України встановлюють, що об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка.
Підпунктами 266.3.1 та 266.3.2 пункту 266.3 статті 266 ПК України передбачено, що базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток. База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.
Відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 ПК України, база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи - платника податку, зменшується:
а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;
б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;
в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.
Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).
Згідно з підпунктом 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України, ставки податку для об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, встановлюються за рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості у розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 квадратний метр бази оподаткування.
Відповідно до підпункту 266.6.1 пункту 266.6 статті 266 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом «а» підпункту 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості, зокрема за наявності у власності платника податку одного об'єкта житлової нерухомості, в тому числі його частки, податок обчислюється, виходячи з бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпунктів "а" або "б" підпункту 266.4.1 пункту 266.4 цієї статті, та відповідної ставки податку.
Згідно підпункту 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).
Аналіз наведених норм права свідчить про те, що податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, є місцевим податком, розмір якого визначається рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, залежно від місця розташування (зональності) та типів таких об'єктів нерухомості. Відтак встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
Судом установлено, що рішенням Запорізької міської ради від 28.01.2015 за №5 «Про встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки)» затверджено Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки).
До вказаного Положення про податок на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), затвердженого 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5 (надалі Положення про податок на майно), внесено зміни Рішеннями Запорізької міської ради від 30.06.2015 за №5, від 26.02.2016 за №30, від 25.08.2016 за №50, від 21.12.2016 за №49, від 26.04.2017 за №51, від 27.05.2020 за №49.
Відповідно до Положення про податок на майно, ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування, за винятком об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, для яких встановлюється нульова ставка податку, а саме:
- квартири/квартир, загальна площа яких не перевищує 120 кв.м;
- будинку/будинків, загальна площа яких не перевищує 250 кв.м;
- різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири /квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток, загальна площа яких не перевищує 370 кв.м)
Ставка податку для об'єктів житлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних осіб, становить 1% розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового року), за 1 кв.м бази оподаткування.
Вказане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.
Вказане рішення не скасовано в судовому або іншому порядку, внаслідок чого є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача у справі.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 06.11.2018 у справі №817/2019/17, фізичним особам - платникам податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, для об'єктів житлової нерухомості податок нараховується виходячи із бази оподаткування, зменшеної відповідно до підпункту 266.4.1 пункту 266.4 статті 266 Податкового кодексу України, з урахуванням обмежень, встановлених підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 статті 266 ПК України, пільги органів місцевого самоврядування з неоподатковуваної площі таких об'єктів (у разі її встановлення) та відповідної ставки податку.
Крім того, суд також враховує висновок Верховного Суду викладений в постанові від 15.05.2019 у справі №825/1496/17, відповідно до якого, встановлення місцевих податків і зборів входить до компетенції органів місцевого самоврядування, податковий же орган, яким є відповідач у справі, наділений повноваженнями по застосуванню в межах своєї компетенції вже прийнятих нормативно-правових актів, в тому числі рішень органів місцевого самоврядування, норми яких є чинними на час їх застосування та є обов'язковими.
З матеріалів справи установлено, що позивачу на праві приватної власності належить об'єкт житлової нерухомості - квартира загальною площею 86,1 кв. метрів, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі чого ГУ ДПС у Запорізький області сформовано та направлено на адресу позивача податкове повідомлення-рішення №0413265-2409-0826-UA23060070000082704 від 21.06.2024, яким позивачу нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2023 рік у розмірі 1 748,70 грн.
Враховуючи, що в розумінні положень підпункту 266.5.1 пункту 266.5 статті 266 ПК України Запорізькій міській раді делеговано право встановлення ставок податку для об'єктів житлової нерухомості, то податок на квартиру/квартири, що знаходяться у місті Запоріжжя та перебувають у власності фізичних осіб загальною площею до 120 кв.м, згідно з Положенням про податок на майно, затвердженим 28.01.2015 рішенням Запорізької міської ради №5, оподатковуються за ставкою у розмірі 0 відсотків.
За таких обставин, оскільки у власності позивача перебуває квартира, загальна площа якої не перевищує 120 кв.м., ставка податку для такого об'єкту житлової нерухомості у 2023 році дорівнює нулю, а тому підстави для визначення податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2023 рік відсутні.
Крім того, з матеріалів справи установлено, що позивачу на праві приватної власності належить об'єкт нежитлової нерухомості - нежитлове приміщення (кладова) загальною площею 3,6 кв. метрів, розташована за адресою: АДРЕСА_2 , приміщення VI, на підставі чого ГУ ДПС у Запорізький області сформовано та направлено на адресу позивача податкове повідомлення-рішення №0421328-2409-0826-UA23060070000082704 від 21.06.2024, яким позивачу нараховано суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за 2023 рік у розмірі 60,30 грн.
Відповідно до Положення про податок на майно, пільга (звільнення від сплати) з податку що сплачується на території міста Запоріжжя, надається на наступні об'єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб:
- гаражі (наземні й підземні) та криті автомобільні стоянки;
- господарські (присадибні) будівлі - допоміжні (нежитлові) приміщення, до яких належать сараї, склади, хліви, гаражі, літні кухні, майстерні, вбиральні, погреби, навіси, котельні, бойлерні, трансформаторні підстанції, тощо, очисні споруди;
- ангари, підвали, естакади, навіси, санітарно-побутові приміщення, пункти управління цивільної оборони, інші, що не використовуються підприємствами та організаціями для отримання прибутку (у комерційних цілях);
- палаци спорту, зали спортивні за технічним призначенням «фізкультура та спорт» (зали гімнастичні, баскетбольні, волейбольні, тенісні, басейни для плавання, хокейні та льодові стадіони криті, манежі легкоатлетичні, тири, зали спортивні інші), стадіони та інші споруди спортивного призначення;
- лікарні, поліклініки, інші спеціалізовані приміщення медичного призначення, які знаходяться у власності підприємств та організацій та в яких розміщуються медичні комунальні установи, що фінансуються за рахунок місцевих бюджетів;
- теплиці, тепличні комплекси, що не використовуються підприємствами та організаціями для отримання прибутку (у комерційних цілях);
- об'єкти нежитлової нерухомості, що перебувають у стадії реконструкції, капітального ремонту або законсервовані та не використовуються за призначенням;
- будівлі і споруди транспорту, зокрема виробничі будівлі і корпуси, допоміжні будівлі і корпуси (технічного обслуговування, мийки, діагностики тощо), складські приміщення, майстерні підприємств транспорту, які надають послуги з перевезення пасажирів;
- тимчасові споруди для здійснення підприємницької діяльності;
- будівлі та/або приміщення неприбуткових підприємств, установ та організацій, внесених контролюючими органами до Реєстру неприбуткових організацій та установ в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику;
- будівлі та/або приміщення, які використовуються для забезпечення функціонування таких колективних засобів розміщення, як: бази відпочинку, будинки відпочинку, дитячі табори, пансіонати, профілакторії, санаторії, туристичні бази, туристичні комплекси;
- будівлі та/або приміщення лікарняних закладів, призначені для провадження діяльності із догляду за хворими із забезпеченням проживання;
- нежитлові будівлі соціально-культурної сфери (будинки культури, музеї, бібліотеки, дитячі дошкільні заклади, тощо), які знаходяться у власності юридичних осіб недержавної форми власності;
- об'єкти нежитлової нерухомості, які перебувають у власності приватних вищих навчальних закладів.
Отже, відповідно до підпункту 2.4.2 пункту 2.4 Положення про податок на майно, Запорізька міська рада встановила пільги (звільнення від сплати) з податку, що сплачуються на території міста Запоріжжя з об'єктів нежитлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, до зазначених об'єктів нежитлової нерухомості відносяться, в тому числі, допоміжні (нежитлові) приміщення.
Враховуюче викладене, суд вважає, що нежитлове приміщення (кладова) належить до об'єктів нерухомості, до яких встановлена пільга (звільнення від сплати) з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, що сплачуються на території міста Запоріжжя, а тому підстави для визначення податкового зобов'язання з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, щодо такого об'єкту нерухомості у 2023 році відсутні.
Щодо доводів відповідача щодо того, що рішення Запорізької міської ради суперечить вимогам ПК України, суд зазначає наступне. Предметом оскарження у даній справі є виключно податкові повідомлення-рішення відповідача, прийняті ним на виконання своїх функцій шляхом реалізації повноважень, передбачених підпунктом 20.1.18 пункту 20.1 статті 20 та підпунктом 266.7.2 пункту 266.7 статті 266 ПК України щодо визначення податкового зобов'язання. Правомірність рішення органу місцевого самоврядування не є предметом оскарження у даній справі, повноваження міських (селищних, сільських) рад в частині встановлення місцевих податків і зборів хоча і визначені в тому числі ПК України, проте є виключною компетенцією цих органів, правомірність реалізації якої не має перевірятися в межах даної справи.
Також судом не приймається посилання відповідача на те, що Державною регулятивною службою України було встановлено, що рішенню Запорізької міської ради від 28.01.2015 №5 притаманні ознаки невідповідності вимогам чинного законодавства та таке рішення суперечить принципам державної регуляторної політики, адже даний лист носить лише роз'яснювальний характер та інформує про необхідність внесення та розгляд сесії питання про скасування вищезазначеного рішення, а не скасовує його.
Враховуючи наведене вище, суд вважає, що відповідач, приймаючи оскаржувані податкові повідомлення-рішення, діяв поза межами повноважень та у не спосіб, що визначений законами України, а тому податкові повідомлення-рішення від 21.06.2024 №0413265-2409-0826- НОМЕР_2 , №0421328-2409-0826UA23060070000082704 є протиправними та підлягають скасуванню.
Відповідно до частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.
Розглядаючи вимогу позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд приходить до наступних висновків.
Відповідно до статті 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Частиною 1, пунктом 1 частини 3 статті 132 КАС України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України.
Згідно зі статтею 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у матеріалах справи наявні: свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗП 002015 від 12.02.2019; ордер на надання правничої допомоги серії АР №1188511 від 22.07.2024; договір про надання правничої допомоги від 19.07.2024.
Відповідно до п. 1.1 Договору, адвокат бере на себе зобов'язання надавати Клієнту правничу допомогу (послуги) щодо оскарження в судовому порядку податкових повідомлень рішень (надалі -ППР) № 0413265-2409-0826-UA23060070000082704, та № 0421328-2409-0826- UA23060070000082704, винесених Головним управлінням ДПС у Запорізькій області.
Згідно п. 1.2. Договору, до складу правничої допомоги (послуг) за цим договором входить: консультація та роз'яснення Клієнту змісту наданих ним документів для прийняття ним рішення щодо звернення до суду із позовом про визнання протиправним та скасування ППР №0413265-2409-0826-UA23060070000082704 та ППР №0421328-2409-0826-UA23060070000082704; підготовка та подання позовної заяви (з додатками) до суду про визнання протиправним та скасування вищезазначених ППР; представництво інтересів Клієнта в суді першої інстанції у справі про визнання протиправним та скасування ППР; підготовка процесуальних заяв та заяв по суті в ході розгляду справи в суді першої інстанції, про визнання протиправним та скасування ППР.
Відповідно до п.6.1. Договору, вартість правничої допомоги (послуг) Адвоката, за договір є фіксованою і становить 4 000,00 гривень, без ПДВ, незалежно від обсягу наданої правничої допомоги (послуг), згідно п.1.2 цього договору, та витраченого часу.
Відповідно до п.6.3. Договору, оплата наданої правничої допомоги (послуг) здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий чи картковий рахунок Адвоката протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати набрання законної сили рішення суду першої інстанції.
Суд зазначає, що в даному випадку розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у відповідності із приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» та п.1 ч.3 ст.134 КАС України у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним.
Договором про надання правової допомоги, укладеним між позивачем та адвокатом, визначений порядок сплати на умовах відстрочки платежу до моменту фактичного отримання позивачем відшкодованих за рішенням суду коштів судових витрат, що узгоджується із приписами діючого законодавства, зокрема ст.ст.627, 628 Цивільного Кодексу України, ст.30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ч.3 ст. 134 КАС України.
Суд враховує правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №280/2635/20, у якій зазначено, що «КАС України у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено. На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 134, 139) були введені в КАС України з 15 грудня 2017 року, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів - суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції».
Частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у частині 5 статті 134 КАС України. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльністьгонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно достатті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі "East/West Alliance Limited" проти України" Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі "Ботацці проти Італії" (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява №34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Таким чином, при вирішенні питання стосовно розподілу витрат, пов'язаних із правничою допомогою адвоката, суд насамперед звертає увагу на те, що справа даної категорії відповідно до предмету спору є справою незначної складності. Відтак, враховуючи характер та обсяг виконаної адвокатом роботи, виходячи з критерію розумності, пропорційності та співмірності розподілу витрат на правничу допомогу суд дійшов висновку, що заявлені представником позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00грн є неспівмірними (завищеними) зі складністю адміністративної справи та часом витраченим на надання правничої допомоги, у зв'язку з чим підлягають зменшенню до 2000,00грн.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у загальному розмірі 1937,92 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 22.07.2024 та від 31.07.2024.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 1937,92 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Головного управління ДПС у Запорізькій області.
Керуючись ст.ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 255, 295 КАС України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , ІПН НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Запорізькій області (69107, м.Запоріжжя, пр.Соборний, буд.166, код ЄДРПОУ 44118663) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 21 червня 2024 року №0413265-2409-0826-UA23060070000082704, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів житлової нерухомості» за 2023 рік у сумі 1748,70 грн (одна тисяча сімсот сорок вісім гривень 70 копійок).
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Запорізькій області від 21 червня 2024 року №0421328-2409-0826-UA23060070000082704, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем «податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об'єктів нежитлової нерухомості» за 2023 рік у сумі 60,30 грн (шістдесят гривень 30 копійок).
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Запорізькій області судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1937,92 грн (одна тисяча дев'ятсот тридцять сім гривень 92 копійки) та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень 00 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя Ж.М. Чернова