10 жовтня 2024 року м. Житомир справа № 240/10416/24
категорія 112010201
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Єфіменко О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо відмови у призначенні йому пенсії за вислугою років відповідно до ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 № 1789-ХІІ та переведенні з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугою років відповідно ст. 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області перевести його на пенсію за вислугу років відповідно до вимог статті 50-1 Закону України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789-ХІІ (в редакції Закону від 12.07.2001 №2663- III), призначити та виплачувати йому пенсію за вислугу років виходячи з розміру пенсії 90 відсотків від суми заробітної плати згідно довідок, виданих Житомирською обласною прокуратурою від 07.05.2024 №21-137вих-24 та № 21-138вих-24 про складові заробітної плати/грошового забезпечення, без обмеження максимального розміру пенсії та провести відповідний перерахунок пенсії з дня подачі заяви про переведення на інший вид пенсії.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що на початку роботи в органах прокуратури діяв Закон України "Про прокуратуру" від 05.11.1991 №1789, статтею 50-1 якого було встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Позивач зазначає, що оскільки починав свою трудову діяльність в органах прокуратури в період дії Закону №1789, то був впевнений у своїх законних очікуваннях на те, що право на пенсію за вислугу 20 років та в розмірі 90% від суми місячного заробітку ним буде реалізовано та не буде скасовано. Однак, Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, розглянувши його заяву про призначення пенсії за вислугу років, прийняло рішення про відмову у зв'язку із відсутністю необхідного стажу, що зараховується до вислуги років. Позивач вважає вказане рішення незаконним і таким, що порушує його право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 05.06.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області 18.06.2024 подало відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, оскільки зазначає, що вислуга років позивача становить 20 років 5 місяців 27 днів. В обґрунтування своєї правової позиції зазначає, що з часу набрання чинності Законом України №1697 "Про прокуратуру" (з 15.07.2015) відсутні законні підстави для застосування, зокрема, положень частини 1 статті 50-1 Закону України від 05.11.1991 №1789 "Про прокуратуру" для переведення позивача з пенсії по інвалідності і призначення пенсії за вислугу років. Відповідач вказує, що оскільки у позивача відсутні 25 років вислуги, які встановлені ч.1 ст.86 Закону №1697 (діє на момент подачі документів для призначення пенсії), то відсутні підстави для її призначення.
Під час судового розгляду справи встановлено, що за принципом екстериторіальності рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу приймалося Головним управлінням Пенсійного фонду України у Чернівецькій області. За таких обставин ухвалою суду від 03.09.2024 залучено до участі у справі №240/10416/24 як другого відповідача - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області.
23.09.2024 від Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області надійшов відзив на позов з проханням відмовити у його задоволенні. Вказано, що на момент звернення із заявою про перехід з пенсії по інвалідності на пенсію за вислугу років у позивача вислуга років становить 20 років 5 місяців 27 днів, тобто відсутній необхідний стаж 25 років, як того вимагає ст.86 Закону №1697.
Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п. 2 ч. 1ст. 263 КАС України.
Відповідно до частини 4 статті 243 КАС України, судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Згідно з частиною 5 статті 250 КАС України, датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Встановлено, що ОСОБА_1 з 2006 року працює в органах прокуратури.
Позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення йому пенсії за вислугу років згідно із Законом України "Про прокуратуру" №1789-ХІІ, виходячи з розрахунку 90% від розміру заробітної плати відповідно до довідки про складові заробітної плати з переведенням з пенсії по інвалідності.
Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у своєму листі від 14.05.2024 повідомило позивача про відмову у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи 25 років, про що 13.05.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято відповідне рішення. Вказано, що вислуга років позивача становить 20 років 5 місяців 27 днів, з них стаж роботи на посадах прокурорів - 18 років 3 місяці 16 днів, половина строку навчання в юридичному вузі - 2 роки 2 місяці 11 днів.
Вважаючи таке рішення відповідача протиправним, позивач звернувся до суду з позовом за захистом порушених прав.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 22 Конституції України регламентовано, що права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно частини першої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У частині першій статті 58 Конституції України закріплено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Пунктом 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015 № 213-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі Закон № 213-VIII) унормовано, що у разі неприйняття до 01.06.2015 закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються, зокрема, відповідно до Закону № 1789-ХІІ.
Вказаний у пункті 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону № 213-VIII закон щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах до 01.06.2015 прийнятий не був, у зв'язку з чим з вказаної дати втратили чинність, зокрема, норми Закону №1789-ХІІ щодо права прокурорів і слідчих на пенсійне забезпечення за вислугу років і відповідно пенсії за цим Законом не призначаються.
Отже, аналіз пункту 5 розділу ІІІ Прикінцевих положень Закону № 213-VIII свідчить про те, що ним скасовані діючі станом на 01.06.2015 норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії призначались відповідно до конкретного переліку законів, зокрема, і відповідно до Закону України від 05.11.1991 № 1789-XII "Про прокуратуру"
Проте 15.07.2015, у зв'язку з набуттям чинності Законом України від 14.10.2014 № 1697-VII "Про прокуратуру" (далі Закон № 1697-VII), Закон № 1789-ХІІ втратив чинність, крім пункту 8 частини першої статті 15, частини четвертої статті 16, абзацу першого частини другої статті 46-2, статті 47, частини першої статті 49, частини п'ятої статті 50, частин третьої, четвертої, шостої та одинадцятої статті 50-1, частини третьої статті 51-2, статті 53.
З матеріалів справи з'ясовано, що на час звернення позивача до відповідача із заявою про призначенням пенсії діяв Закон № 1697-VII, у зв'язку з набранням чинності яким, втратили чинність положення статті 50-1 Закону № 1789-ХІІ в частині визначення осіб, які мають право на призначення пенсії за вислугу років та розміру такої пенсії.
В свою чергу, статтею 86 Закону №1697-VII визначено підстави та порядок призначення пенсії за вислугу років.
Так, відповідно до частини першої статті 86 Закону № 1697-VII прокурори мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку за наявності на день звернення вислуги років не менше: по 30 вересня 2011 року-20 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років; з 1 жовтня 2011 року по 30 вересня 2012 року - 20 років 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 10 років 6 місяців; з 1 жовтня 2012 року по 30 вересня 2013 року-21 рік, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років; з 1 жовтня 2013 року по 30 вересня 2014 року-21 рік 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 11 років 6 місяців; з 1 жовтня 2014 року по 30 вересня 2015 року-22 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років; з 1 жовтня 2015 року по 30 вересня 2016 року-22 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 12 років 6 місяців; з 1 жовтня 2016 року по 30 вересня 2017 року-23 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років; з 1 жовтня 2017 року по 30 вересня 2018 року-23 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 13 років 6 місяців; з 1 жовтня 2018 року по 30 вересня 2019 року-24 роки, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років; з 1 жовтня 2019 року по 30 вересня 2020 року - 24 роки 6 місяців, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 14 років 6 місяців; з 1 жовтня 2020 року і пізніше-25 років, у тому числі стажу роботи на посадах прокурорів не менше 15 років.
Ч.2 ст.86 Закону № 1697-VII унормовано, що пенсія призначається в розмірі 60 відсотків від суми місячної (чинної) заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії.
В свою чергу, частиною шостою статті 86 Закону №1697-VII передбачено, що до вислуги років, що дає право на пенсію згідно з цією статтею, зараховується час роботи на прокурорських посадах, зазначених у статті 15 цього Закону, стажистами, на посадах помічників і старших помічників прокурорів; слідчими, суддями; на посадах начальницького складу органів внутрішніх справ, податкової міліції, кримінально-виконавчої служби, офіцерського складу Збройних Сил України, Служби безпеки України, інших утворених відповідно до законодавства України військових формувань, на посадах державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою; у науково-навчальних закладах Генеральної прокуратури України працівникам, яким до набрання чинності цим законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури - відповідні військові звання), у тому числі час наукової та викладацької роботи в інших науково-навчальних закладах, якщо вони мали науковий ступінь чи вчене звання; на адміністративних та викладацьких посадах, посадах наукових працівників у Національній академії прокуратури України; на виборних посадах у державних органах, на посадах в інших організаціях, якщо працівники, яким до набрання чинності цим Законом було присвоєно класні чини (працівникам військової прокуратури-відповідні військові звання), були направлені туди, а потім повернулися в органи прокуратури; військова служба, половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання; відпустка по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, якщо така відпустка надавалася.
Статтею 15 Закону №1697-VII визначено, що прокурором органу прокуратури є: Генеральний прокурор; перший заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора; заступник Генерального прокурора-Головний військовий прокурор; заступник Генерального прокурора-керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури; керівник підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі перший заступник та заступник Головного військового прокурора, керівник підрозділу Головної військової прокуратури на правах структурного підрозділу Генеральної прокуратури України); заступник керівника підрозділу Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); прокурор Генеральної прокуратури України (у тому числі Головної військової прокуратури та Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на правах самостійних структурних підрозділів Генеральної прокуратури України); керівник регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); перший заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); заступник керівника підрозділу регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); прокурор регіональної прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах регіональної); керівник місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); перший заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої); заступник керівника місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої) прокурор місцевої прокуратури (у тому числі військової прокуратури на правах місцевої).
Таким чином, відповідно до вищенаведених положень Закону №1697-VII, посади державних службовців, які обіймають особи з вищою юридичною освітою та половина строку навчання у вищих юридичних навчальних закладах денної форми навчання або на юридичних факультетах вищих навчальних закладів денної форми навчання зараховуються до вислуги років.
Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 отримав повну вищу освіту в Одеській національній юридичній академії (час навчання 4 р. 11 міс.) за спеціальністю "Право, правознавство" та здобув кваліфікацію магістр права.
Із записів трудової книжки серії НОМЕР_1 позивача виданої 23.01.2006, слідує, що позивач 23.01.2006 призначений на посаду помічника прокурора Богунського району міста Житомира; з 04.11.2008 працював на прокурорських посадах в органах прокуратури.
Однак, як видно із рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій області від 13.05.2024 №063350010938 та повідомлення про відмову в перерахунку пенсії до стажу позивача за вислугу років зараховано лише 20 років 5 місяців 27 днів, з них стаж роботи на посадах прокурорів - 18 років 3 місяці 16 днів, половина строку навчання в юридичному вузі - 2 роки 2 місяці 11 днів.
Як видно з наведених документів час навчання в Одеській національній юридичній академії - 4 р. 11 м. однак відповідачами зараховано лише 2 роки 2 місяці 11 днів, що не є половина строку навчання в юридичному вузі.
В той же час, згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу. Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Отже, суд не може перебирати на себе функції, які відносяться до виключної компетенції органів Пенсійного фонду, зокрема-функції щодо призначення пенсії та зобов'язання відповідача прийняти те чи інше рішення.
Така ж правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі №752/20012/16-а, від 12 червня 2018 року у справі № 800/248/17, від 12 лютого 2019 року у справі №825/1602/17 та від 05 березня 2019 року у справі №2040/6320/18.
Ч.2 ст. 9 КАС України врегульовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 10 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Тобто, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Відповідно до статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.
Питання про розподіл судових витрат судом вирішується відповідно до ст.139 КАС України, та підлягає стягненню із відповідачів у справі у рівному розмірі та пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 77, 90, 139, 242-246, 250, 255, 262, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7, м. Житомир, Житомирська область, 10003, код ЄДРПОУ 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (Центральна площа, 3, м. Чернівці, Чернівецька область, 58002, код ЄДРПОУ 40329345) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області від 13.05.2024 № 063350010938 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.05.2024 про призначення пенсії за вислугу років з переходом з пенсії по інвалідності.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. витрат по сплаті судового збору.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 605 (шістсот п'ять) грн 60 коп. витрат по сплаті судового збору.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Єфіменко
Повний текст складено: 10 жовтня 2024 р.
10.10.24