Справа №534/1095/24
Провадження №2/534/321/24
09 вересня 2024 року місто Горішні Плавні
Комсомольський міський суд Полтавської області у складі головуючого судді Куц Т.О., з участю: секретаря судового засідання Дегтяр Є.І., позивача ОСОБА_1 , представника позивача ОСОБА_2 ,
розглянувши за правилами загального позовного провадження у відкритому підготовчому засіданні в залі суду справу за цивільним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - відділ служби у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав,
встановив:
Позивач ОСОБА_3 звернулася до суду із згаданим позовом до відповідача, в якому, прохає позбавити ОСОБА_4 батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Заявлені вимоги мотивує тим, що з вона перебувала в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. Мають спільну доньку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Спільне життя з відповідачем не склалося, через, що шлюб між ними було розірвано, з того часу донька залишилась проживати з нею. За весь час окремого проживання відповідач лише інколи спілкувався з донькою по телефону. В даний час відповідач ніяким чином не піклується про доньку, не проявляє заінтересованості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров?я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дітей, зокрема - не забезпечує необхідним харчуванням, не спілкується, не виявляє інтересу до її внутрішнього світу. В даний час відповідач створив нову сім'ю, після чого змінилось ставлення до дитини та вплинуло на спілкування позивача та відповідача, вирішення проблем у вихованні.
Ухвалою суду від 03.06.2024 позовна заява прийнята до розгляду із відкриттям провадження у справі та призначенням до розгляду за правилами загального позовного провадження з викликом сторін у підготовче судове засідання.
Будучи належним чином повідомленими про дату час і місце розгляду справи, сторони у судове засідання не з'явились, звернувшись із відповідними клопотаннями про розгляд справи за їх відсутності. Позивач заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.
Відповідач надав заяву, в якій позовні вимоги ОСОБА_3 визнав повністю та не заперечував проти позбавлення його батьківських прав щодо неповнолітньої ОСОБА_5 .
Представник органу опіки та піклування в судове засідання не з'явилась, направила до суду клопотання про розгляд справи у її відсутність, проти винесення рішення в підготовчому судовому засіданні не заперечувала.
Визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, тому суд дійшов висновку, що визнання позову відповідачем слід прийняти. Відповідно до ч.4 ст.206 ЦПК України у разі визнання позову відповідачем суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.
Дослідивши приєднані до справи письмові матеріали, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно ч. 2 статті 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Встановивши обставини справи, дослідивши надані письмові докази у їх сукупності, судом встановлено наступне.
Згідно із копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 є батьками ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 12).
Рішенням Комсомольського міського суду Полтавської області від 09.09.2021, шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 розірвано ( а.с. 15).
Згідно з висновком органу опіки та піклування Бучанської міської ради щодо доцільності позбавлення батьківських прав від 29.03.2024, орган опіки та піклування, вважає за доцільне позбавити батьківських прав по відношенню до неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20.11.1989, ратифікованої Верховною Радою України 27.02.1991 (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання і у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ч.7 ст.7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства, з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, сім'ї.
Так, у відповідності до ст.ст.150,151 СК України первинний і головний обов'язок по вихованню дитини покладається на її батьків. Передача дитини на виховання іншим фізичним чи юридичним особам не звільняє батьків від обов'язку піклуватися про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя. Батьки мають переважне право перед іншими особами на особисте виховання дитини та проживання малолітньої дитини з ними, вправі вимагати повернення дитини до себе.
Згідно з вимогами ч.1 та 2 ст.155 СК України, здійснення батьками своїх прав, виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з ч. 1 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
2) ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
3) жорстоко поводяться з дитиною;
4) є хронічними алкоголіками або наркоманами;
5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Згідно з абз. 2 п. 18 вищезгаданої постанови Пленуму Верховного Суду України, зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.
Ухилення від виконання юридичного обов'язку - завжди акт свідомої поведінки, оскільки особа має реальну можливість виконати його, але не вчиняє відповідних дій. Так, батько чи мати вважатимуться такими, що ухиляються від обов'язку по вихованню дитини, коли вони не проявляють до неї щонайменшої батьківської турботи, хоча мають таку можливість.
Позбавлення батьківських прав є заходом відповідальності батьків за невиконання або неналежне виконання ними своїх батьківських обов'язків. Головною метою такого заходу є захист інтересів малолітніх та неповнолітніх дітей і стимулювання батьків щодо належного виконання своїх обов'язків. Ухилення батьків від виховання дитини, як підстава до позбавлення батьківських прав можлива лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Пунктом 16 постанови Пленуму Верховного Суду України №3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» зазначеної постанови роз'яснено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
В рішенні Європейського суду з прав людини від 18.12.2018 у справі «Савіни проти України» встановлено, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зв'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини (пункт 49 рішення ЄСПЛ).
Відповідно до основних сформованих принципів суспільства, задекларованих у національному та міжнародному законодавстві, діти мають право на особливе піклування і допомогу, внаслідок своєї фізичної і розумової незрілості, потребують спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження.
Як роз'яснив Пленум Верхового Суду України у п. 24 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Суд вважає, що відповідач ОСОБА_4 ухиляється від виконання своїх обов'язків щодо виховання доньки, не проявляє батьківської турботи, не цікавиться здоров'ям, не турбується про її фізичний та духовний розвиток, матеріальної допомоги на її утримання не надає, її життям не цікавиться, не піклується про фізичний і духовний розвиток, не забезпечує необхідним харчуванням, медичним доглядом, лікуванням, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання. Наведене свідчить про самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків по вихованню та утриманню дітей.
Виходячи із оцінки доказів у справі таке ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, суд вважає свідомим та умисним, що дає підстави для обрання крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав.
Таким чином, оцінивши докази по справі, суд приходить до висновку, що у ході розгляду справи встановлено беззаперечні докази повного відсторонення відповідача ОСОБА_4 від виконання своїх батьківських обов'язків по вихованню доньки, а тому його необхідно позбавити батьківських прав щодо неповнолітньої доньки, що в першу чергу буде відповідати її інтересам.
Питання про судові витрати вирішено судом у відповідності до вимог ст.141 ЦПК України, за приписами якої судовій збір у разі задоволення позову покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 263- 265 ЦПК України, ст. 164 СК України,суд,
Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа - відділ служби у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради Київської області про позбавлення батьківських прав - задовольнити повністю.
Позбавити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 батьківських прав щодо неповнолітньої доньки ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Полтавського апеляційного суду.
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 . Третя особа: відділ служби у справах дітей та сім'ї Бучанської міської ради Київської області , ЄДРПОУ 45379474, адреса: 08292, Київська область, Бучанський район, м. Буча, вул. Б.Хмельницького,5/5 А.
Суддя Т.О.Куц