Справа № 369/3797/24
Провадження № 2/369/4467/24
Іменем України
09.10.2024 року м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючої судді Пінкевич Н.С.
секретаря Липченко О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник адвокат Клечановська Юлія Іванівна, до Гостомельської селищної військової адміністрації про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування за заповітом-
У березні 2024 року позивач, через свого представника - адвоката Клечановську Ю.І., звернулася до суду з вказаним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її дід ОСОБА_2 . Після його смерті відкрилася спадщина, до складу якої увійшли, зокрема, із земельної ділянки, площею 0,0508 га, кадастровий номер 3222482401:01:005:0142 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . За життя дідусь склав заповіт на її користь. 03 жовтня 2023 року вона звернулася до нотаріуса із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті її діда, в рамках заведеної спадкової справи № 14/2022 та отримала Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку під житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222482401:01:005:5111. Однак, нотаріус своєю Постановою № 1735/02-31 від 03.10.2023 року відмовив Позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 0,0508 га, кадастровий номер 3222482401:01:005:0142, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Відмова нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, аргументована тим, що спадкоємицею не надано правовстановлюючого документу на спадкове майно. У зв'язку з цим, остання вимушена звернутися до суду із вказаним позовом.
Просила суд визнати за нею право на завершення процедури приватизації на земельну ділянку площею 0,0508 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222482401:01:00560142, в порядку спадкування за заповітом.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 11 березня 2024 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, розпочато підготовче провадження, витребувано у приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьова Івана Сергійовича належним чином засвідчену копію спадкової справи №14/2022 заведеної після померлого ОСОБА_2 .
На виконання ухвали суду 11 квітня 2024 року приватним нотаріусом Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьовим І. С., було надано належним чином засвідчену копію спадкової справи № 14/2022.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 травня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті.
У судове засіданні позивач та її представник - адвокат Клечановська Ю.І. не з'явились, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, надали суду заяву про розгляд справи за їх відсутності, якою позовні вимоги підтримали, просили їх задовольнити.
Представники відповідача Гостомельської селищної військової адміністрації в судове засідання не з'явилися, про день, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
У зв'язку з неявкою сторін в силу ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до постанови КЦС ВС від 30 вересня 2022 року за № 761/38266/14 якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи.
Дослідивши матеріали справи, зібрані у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2 передбачено, що відповідно до статей 55,124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст.ст.15,16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
При розгляді справи судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , зареєстрованим Виконавчим комітетом Білогородської сільської ради Бучанського району Київської області 01 листопада 2021 року, актовий запис № 189.
Відповідно до ст. 1220 Цивільного Кодексу України після його смерті відкрилася спадщина, що складається, зокрема, із земельної ділянки, площею 0,0508 га, кадастровий номер 3222482401:01:005:0142 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Спадкоємцем за заповітом після померлого є ОСОБА_1 . Заповіт посвідчено 18.10.2017 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Луцькою О.А., реєстр № 800.
Інших спадкоємців, у тому числі, які згідно законодавства України мають право на обов'язкову частину у спадщині, померлий не мав. Дружина спадкодавця, ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим виконавчим комітетом Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 14.09.2018 року. Син спадкодавця ОСОБА_4 (батько Позивачки) помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим Горенською сільською радою Києво-Святошинського району Київської області від 08.09.1998 року.
Відповідно до ст.1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Згідно зі ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Відповідно до ч. 1 ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Згідно ч. 1 ст. 1270 ЦК України для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
03 жовтня 2023 року спадкоємиця ОСОБА_1 звернулася до приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І.С. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті її діда, в рамках заведеної спадкової справи № 14/2022.
03 жовтня 2023 року в рамках спадкової справи ОСОБА_1 у встановленому законом порядку було отримано Свідоцтво про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку під житловим будинком за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 3222482401:01:005:5111.
Однак, нотаріус своєю Постановою № 1735/02-31 від 03.10.2023 року відмовив Позивачу у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом на земельну ділянку, площею 0,0508 га, кадастровий номер 3222482401:01:005:0142 з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Свою відмову у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, нотаріус аргументував тим, що спадкоємицею не надано документів, які встановлюють право власності спадкодавця на нерухоме майно, яке входить до складу спадщини.
З матеріалів спадкової справи №14/2022 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 встановлено, що до приватного нотаріуса Бучанського районного нотаріального округу Київської області Леденьова І.С. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на спадкове майно після смерті її діда звернулась спадкоємиця за заповітом ОСОБА_1 .
Ст. 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Отже, прийнявши спадщину за заповітом після смерті діда, позивач набула право на спадкування усіх прав та обов'язків, що належали йому, включно із правом на продовження приватизації земельної ділянки.
Згідно із частиною другою статті 14 Конституції України право власності на землю гарантується, це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до Закону.
Відповідно до частини першої статті 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Стаття 40 ЗК України передбачає, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.
Громадяни та юридичні особи набувають право власності на земельні ділянки із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень (частина перша статті 116 ЗК України).
Згідно з частинами першою, другою, сьомою статті 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.
Згідно із частиною першою статті 25 Закону України «Про землеустрій» документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації.
Встановлено, що на підставі рішення 31-шої сесії 6-го скликання Горенської сільської ради від 06 березня 2014 року ОСОБА_2 надано дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства в АДРЕСА_1 ) площею 0,0508 га, кадастровий номер 3222482401:01:00560142.
Відповідно до вимог чинного законодавства, не передбачено жодних строків за який особа, яка розпочала процедуру отримання безоплатно земельної ділянки у приватну власність, повинна була б належним чином оформити необхідні правовстановлюючі документи.
Відповідно до матеріалів справи ОСОБА_2 було отримано рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства, але останній не встиг за життя розробити проект землеустрою та отримати правовстановлюючий документ, зареєструвати за собою право власності на земельну ділянку
На підставі статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Стаття 1218 ЦК України передбачає, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
ЗК України визначав, що набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності: ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю чи укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки; виготовлення технічної документації на земельні ділянки; визначення меж земельної ділянки в натурі; погодження меж земельної ділянки із власниками чи користувачами суміжних земельних ділянок; державна реєстрація права власності на земельну ділянку.
Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано - право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до статті 1216 ЦК України не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія пункту 1розділу Х «Перехідні положення» ЗК України.
У випадку, якщо за життя спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування.
До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини. Для набуття права власності у встановленому законодавством порядку спадкоємець повинен здійснити дії, необхідні для набуття права власності на визначене нерухоме майно, зокрема, на земельну ділянку.
Наведене свідчить, що якщо спадкодавець не набув право власності на земельну ділянку згідно зі статтею 125 ЗК України, однак розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, але органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звернутися до суду із позовами про визнання відповідного права у порядку спадкування - права на завершення приватизації.
Такий висновок щодо застосування норма права у подібних правовідносинах, міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15-ц, а також аналогічні висновки висловлені у постановах Верховного Суду: від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15-ц, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, від 25 березня 2020 у справі № 158/1672/17, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17 та від 25 листопада 2020 року у справі № 686/6189/18.
Згідно роз'яснень, викладених у листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 року за № 24-753/4-13 - якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім'я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.
За встановлених судом обставин, суд приходить до висновку, що до спадкоємиці, ОСОБА_1 , позивача по справі, згідно зі статтею 1218 ЦК України перейшло право на завершення приватизації спірної земельної ділянки.
Відповідно до частини першої, пункту «г» частини третьої статті 152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19).
Суд зазначає, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності повторного звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (провадження № 12-204гс19), пункті 50 постанови Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20). Предметом у цій справі є також визнання права на спадкування, та обраний позивачами спосіб захисту є ефективним, оскільки надасть можливість у подальшому зареєструвати право власності на земельну ділянку.
Враховуючи, що спадкодавець за життя розпочав процедуру приватизації - до позивача перейшло право на завершення такої процедури з подальшою реєстрацією права власності на земельну ділянку за собою. Інших обставин судом не встановлено.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення поданого позову.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Керуючись ст.ст.202-215,328,391, 655 ст.ст.12,81,141,200,206,263-265 ЦПК України
Позов ОСОБА_1 до Гостомельської селищної військової адміністрації про визнання права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування за заповітом - задовольнити.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , право на завершення приватизації та одержання правовстановлюючих документів на земельну ділянку загальною площею 0,0508 га, кадастровий номер 3222482401:01:00560142, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення виготовлено 09 жовтня 2024 року.
Суддя Наталія ПІНКЕВИЧ