Житомирський апеляційний суд
Справа №295/10642/24 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Номер провадження №11-сс/4805/548/24
Категорія ст.422 КПК Доповідач ОСОБА_2
01 жовтня 2024 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі матеріали судового провадження №295/10642/24 за апеляційною скаргою захисника підозрюваного ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 05.09.2024,
Зазначеною ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк застосування до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 09.10.2024 року включно.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді, як незаконну, та постанови нову, якою застосувати до ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, зазначає, що на даний час в кримінальному провадженні: завершується досудове розслідування; зібрані всі необхідні докази; жодний з учасників справи не заявляв про будь-який тиск на нього зі сторони ОСОБА_8 ; ОСОБА_8 знаходиться під вартою більше 2-х місяців. Звертає увагу, що ОСОБА_8 має постійне місце проживання та реєстрації, раніше не судимий, позитивно характеризується, має проблеми із здоров'ям, яке значно погіршилось в умовах СІЗО, має на утриманні малолітню дитину. Наголошує, що вище зазначені обставини в повній мірі не були враховані слідчим суддею, що призвело до помилкового застосування найсуворішого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Також, наголошує, що наразі відсутні будь-які виняткові обставини продовженню застосування ОСОБА_8 запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою, оскільки інші запобіжні заходи здатні в повній мірі забезпечити належну поведінку останнього. Вважає, що жодного конкретного ризику щодо ОСОБА_8 ні стороною обвинувачення, ні судом не було вказано. Крім того, звертає увагу, що наразі в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які прямі докази які би вказували на вчинення обвинуваченим ОСОБА_8 саме інкримінованого йому злочину - умисного протиправного заподіяння смерті іншій особі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_7 та підозрюваного ОСОБА_8 на підтримку поданої апеляційної скарги, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали клопотання слідчого, а також ухвалу слідчого судді в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.2 КПК України основним завданням кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден не винуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не булла піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно з вимогами п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Згідно вимог ч.4 ст.199 КПК України слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою до закінчення строку дії попередньої ухвали згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відповідно до положень ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із ч.3 ст.199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою, крім відомостей, зазначених у статті 184 цього Кодексу, повинно містити: 1) виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; 2) виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На переконання апеляційного суду, слідчий суддя, вирішуючи клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як убачається з матеріалів провадження, СВ ВП №1 Житомирського РУП ГУНП в Житомирській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12024060410000472 від 10.07.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
В рамках даного кримінального провадження ОСОБА_8 10.07.2024 року о 14 год 28 хв затримано в порядку ст.208 КПК України та 10.07.2024 року повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.
05.09.2024 року слідчим суддею Богунського районного суду м. Житомира підозрюваному ОСОБА_8 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 09.10.2024 року.
Згідно ст.183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що в разі обрання іншого більш м'якого запобіжного заходу підозрюваний, обвинувачений може ухилитися від слідства або суду, знищити речові докази, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжувати злочинну діяльність. При цьому суд повинен врахувати обставини, які вказані в ст.178 КПК України.
Відповідно до ст. 3 Загальної декларації прав людини, ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, запобіжний захід у вигляді взяття під варту обирається лише тоді, коли на підставі наявних у справі фактичних даних із певною вірогідністю можна стверджувати, що інші запобіжні заходи не забезпечать належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Крім того, не допускається застосування найбільш суворого запобіжного заходу лише з мотиву тяжкості вчиненого підозрюваним кримінального правопорушення.
Приймаючи рішення про продовження підозрюваному ОСОБА_8 строку тримання під вартою суд першої інстанції повно та об'єктивно дослідив усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та навів у своїй ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне судове рішення.
Також, слідчий суддя місцевого суду ретельно дослідив доводи клопотання прокурора відносно обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попереднього судового рішення про тримання підозрюваного ОСОБА_8 під вартою.
Положеннями ч.1 ст.404 КПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Висновок слідчого судді про наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України стороною захисту не оскаржується, а тому колегія суддів вважає, що відсутні підстави для виходу за межі доводів апеляційної скарги, та погоджується з висновком слідчого судді про те, що підозра є обґрунтованою.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Феррарі-Браво проти Італії» №9627/81 від 14 березня 1984 року суд зазначив, що «питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, ставити не можна, оскільки це є завданням попереднього розслідування, сприяти якому має й тримання під вартою»; у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» №14310/88 від 23 жовтня 1994 року «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у виді тримання підозрюваного під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу підозрюваного з огляду на наступне.
Апеляційний суд вважає, що з моменту взяття підозрюваного під варту та до моменту вирішення вказаного клопотання, не змінилися обставини, які стали підставою для обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та не змінились обставини, які дають суду підстави вважати, що належну процесуальну поведінку підозрюваного може забезпечити і більш м'який запобіжний захід.
Рішенням Європейського суду з прав людини «Клоот проти Бельгії» (Cloot v. Belgium, § 40) визначено: «Серйозність обвинувачення може служити для суду підставою для постановлення рішення про поміщення та утримання підозрюваного під вартою з метою запобігання спробі вчинення подальших правопорушень. Однак, необхідно, щоб небезпека була явною, а запобіжний захід - необхідним в світлі обставин справи і, зокрема, біографії та характеристики особи, про яку йдеться».
Так, на переконання апеляційного суду, наведені прокурором в судовому засіданні підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не змінилися.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості підозрюваного переховуватися від суду, незаконно впливати свідків та потерпілу, а також вчинити інше кримінальне правопорушення, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованих злочинів може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі від 7 до 15 років, яке відповідно до ст.12 КК України є особливо тяжким злочином.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Колегія суддів також вважає, що доведеним є ризик незаконного впливу зі сторони підозрюваного ОСОБА_8 на свідків, у кримінальному провадженні з метою схилити їх до відмови від наданих показань на свою користь, а також незаконного впливу на потерпілу, яка являється його донькою.
Враховуючи характер інкримінованого кримінального правопорушення, особу підозрюваного, який не має міцних соціальних зв'язків, не працевлаштований, що свідчить про відсутність факторів та обставин, які б могли стримувати підозрюваного від вчинення нових кримінальних правопорушень.
Колегія суддів не бере до уваги доводи захисника ОСОБА_7 про те, що при постановленні ухвали слідчий суддя не врахував, що в кримінальному провадженні завершується досудове розслідування, по справі зібрані всі необхідні докази та жодний з учасників справи не заявляв про будь-який тиск на них, зі сторони ОСОБА_8 , оскільки вказані обставини в цілому не впливають на правильність висновків слідчого судді про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою стосовно підозрюваного ОСОБА_8 та в даному випадку не можуть бути беззаперечними стримуючими факторами подальшої належної процесуальної поведінки останнього.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, слідчий суддя, відповідно до ст.178 КПК України, врахував тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваному ОСОБА_8 у разі визнання його винним, фактичні дані цього кримінального провадження, наведені вище особисті обставини та вагомість встановлених ризиків на момент розгляду клопотання про продовження строку тримання під вартою, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Так, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
З урахуванням конкретних фактичних обставин кримінального провадження, на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілої сторони.
Апеляційний суд також враховує, що досудове розслідування до цього часу не завершено, виконується значний обсяг слідчих та процесуальних дій.
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування підозрюваного під вартою. Наявність постійного місця проживання, відсутність судимостей, позитивна характеристика за місцем проживання, погіршення стану здоров'я у зв'язку із перебуванням у СІЗО, наявність на утриманні дітей, на що посилалась сторона захисту, з урахуванням фактичних обставин, тяжкості інкримінованого кримінального правопорушення та встановлених ст.177 КПК України ризиків, які не зменшилися недостатньо для доведення як відсутності ризиків, так і того, що ОСОБА_8 виконуватиме покладені на нього процесуальні обов'язки за умови застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Крім того, апеляційний суд враховує, що ці обставини існували і на час подій, які інкримінуються ОСОБА_8 і вони не стали стримуючим фактором для підозрюваного. Тим більше, самі по собі ці обставини не спростовують та не мінімізують наявних ризиків, запобігти яким в даному випадку може лише застосований винятковий запобіжний захід як тримання під вартою.
Відповідно до правової позиції викладеної у рішенні ЄСПЛ «Харченко проти України», «розумність» строку тримання під вартою не може оцінюватися абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку залежно від особливостей конкретної справи, причин, про які йдеться у рішеннях національних судів, переконливості аргументів заявника, викладених у його клопотання про звільнення. Продовження тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості».
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи підозрюваного, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Всі викладені захисником апеляційні доводи були об'єктом дослідження слідчим суддею при продовженні підозрюваному строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Тому колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою підозрюваному ОСОБА_8 .
Істотних порушень кримінального процесуального закону при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо підозрюваного ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду не встановлено.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали слідчого суді про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст. 404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Богунського районного суду м.Житомира від 05.09.2024, якою продовжено строк застосування до ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 09.10.2024 року включно, - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді :