Справа № 761/21095/24
Провадження № 1-кп/761/3301/2024
03 жовтня 2024 року Шевченківський районний суд міста Києва в складі колегії суддів головуючої судді ОСОБА_1 , суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при секретарі ОСОБА_4 , за участю прокурора ОСОБА_5 обвинуваченої ОСОБА_6 , захисників ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, відомості про яке внесенні в Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 22023000000001068 від 18.10.2023 по обвинуваченню
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Хабаровськ, рф, з вищою освітою, зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючої за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимої,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 КК України
Шевченківським районним судом м. Києва здійснюється розгляд кримінального провадження за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 111 України.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 звернулась з клопотанням про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_6 , без визначення розміру застави, з огляду на наявність ризиків, передбачених п.п. 1, 3 ч.1 ст. 177 КПК України, які залишились незмінні та продовжують існувати. Вважає, що наразі, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою забезпечить належну процесуальну поведінку обвинуваченої ОСОБА_6 .
Захисник ОСОБА_7 заперечував проти задоволення клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, зазначив, що ризики на які посилається сторона обвинувачення є необґрунтованими, неактуальними та жодним чином не підтвердженні, просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та застосувати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а також долучив заперечення на клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_8 заперечував проти задоволення клопотання прокурора, зазначив, що ризики на які посилається сторона обвинувачення є необґрунтованими, а також не наведено достатніх підстав щодо існування вказаних ризиків, просив відмовити в задоволенні клопотання прокурора та застосувати відносно ОСОБА_6 запобіжний захід не пов'язаний з триманням під вартою, а у разі продовження строку тримання під вартою просив визначити помірний розмір застави.
Обвинувачена ОСОБА_6 підтримала позицію захисників, зазначила, що ризики на які посилається прокурор не існувало, а також долучила письмові заперечення.
Заслухавши думку учасників, дослідивши матеріали кримінального провадження, клопотання сторони обвинувачення та сторони захисту, суд дійшов наступного висновку.
При вирішенні питання про доцільність продовження запобіжного заходу, суд враховує вимоги статті 29 Конституції України, статті 9 Загальної Декларації прав людини, статті 5 Європейської Конвенції про захист прав людини та основних свобод і статті 12 КПК України, за змістом яких обмеження права особи на свободу й особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках, за встановленою процедурою, а також той факт, що взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом.
У рішенні по справі «Харченко проти України» від 10 лютого 2011 року Європейський суд з прав людини зазначив, що розумність строку тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно, вона має оцінюватись в кожному конкретному випадку залежно від особливостей конкретної справи.
Так, прокурором визнано зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акта та прийнято рішення у відповідності до п.2 ч.3 ст. 283 КПК України, про звернення до суду з обвинувальним актом, який був переданий до суду 06.06.2024 у порядку передбаченому ст. 291 КПК України, у зв'язку із чим, ОСОБА_6 відповідно до положення ч.2 ст. 42 КПК України набула статусу обвинуваченої у даному кримінальному провадженні.
В межах даного кримінального провадження під час досудового розслідування до обвинуваченої було застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, ухвалою суду від 07.08.2024 вказаний запобіжний захід востаннє продовжено строком до 05.10.2024, та судом враховувались наявні ризики можливої неправомірної поведінки ОСОБА_6 передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
На думку суду, на даний час, не вбачається підстав для зміни чи скасування, раніше застосованого запобіжного заходу.
Таке рішення суду обґрунтовується тим що, як убачається з обвинувального акта та реєстру матеріалів досудового розслідування, інкриміноване обвинуваченій кримінальне правопорушення за ступенем тяжкості, згідно зі ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжкого кримінального правопорушення, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
Перелік доказів зібраних під час досудового розслідування, що наведений у реєстрі матеріалів досудового розслідування є вагомим, більш детальну оцінку яким суд надасть в ході судового розгляду під час їх безпосереднього дослідження, однак на даній стадії судового провадження, на думку суду цього достатньо для продовження обвинуваченій запобіжного заходу, про який йдеться у клопотання прокурора.
Зокрема, судом враховується міра покарання, яка може бути призначена обвинуваченій у разі доведення винуватості, і саме усвідомлення обвинуваченою цієї обставини, переконливо дає підстави вважати, про існування такого ризику як переховування від суду, незаконного впливу на свідків.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі обвинуваченого оцінюється не лише на основі суворості можливого вироку, а має досліджуватися з посиланням на ряд інших факторів, які можуть або підтвердити існування ризику втечі, або вказати, що вона маловірогідна і необхідність в утриманні під вартою відсутня. Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню.
Тому суд, вважає, що тяжкість обвинувачення, хоча й не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, але таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо не враховувати. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Характеризуючі дані обвинуваченої ОСОБА_6 , яка має місце проживання, раніше не судима, не свідчать про наявність міцних соціальних зв'язків останньої, а отже не переважають можливих ризиків неправомірної її процесуальної поведінки на даній стадії судового провадження. Даних щодо незадовільного стану здоров'я обвинуваченої, який би унеможливлював її утримання у місці попереднього ув'язнення суду не надано, та судом це питання ретельно перевірено, про що наявні відомості у матеріалах кримінального провадження.
Оцінюючи доводи сторони обвинувачення, викладені у клопотанні щодо запобіжного заходу, суд керується положенням ч.1 та ч.2 ст.331 КПК України, так під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до статті 132, частини четвертої статті 199 Кримінального процесуального кодексу України слідчий суддя зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
З огляду на положення частини третьої статті 199 Кримінального процесуального кодексу України, вирішуючи питання про продовження строку тримання під вартою, суд керується загальними приписами, якими врегульовано застосування запобіжних заходів, з урахуванням додаткових відомостей щодо продовження існування ризиків та спливу строків досудового розслідування.
Відповідно до частини першої статті 194 Кримінального процесуального кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать, зокрема, про наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (частина перша статті 194 Кримінального процесуального кодексу України).
Водночас, в силу положень частини другої статті 42 Кримінального процесуального кодексу України ОСОБА_6 наразі перебуває у статусі обвинуваченої, тому судом, як зазначалося вище, не надається оцінка наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею кримінального правопорушення.
В обґрунтування поданого клопотання прокурор посилається на те, що на теперішній час продовжують існувати такі заявлені органом досудового розслідування та попередньо підтверджені судом ризики, що визначені у частині першій статті 177 Кримінального процесуального кодексу України: ризик переховування від суду та впливу на свідків.
Щодо ризику впливу на свідків суд зазначає. Так, після відкриття матеріалів кримінального провадження стороні захисту обвинувачена дізналась про обсяг зібраних доказів, у тому числі свідків, показання яких, на думку сторони обвинувачення підтверджують її вину у вчиненні інкримінованого правопорушення, які можуть бути допитані у судовому засіданні.
Оцінюючи можливість впливу на свідків, суд, виходить із передбаченої Кримінальним процесуальним кодексом України процедури отримання свідчень від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акту до суду на стадії судового розгляду - усно шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини перша та друга статті 23, стаття 224 Кримінального процесуального кодексу України). Суд може обґрунтовувати свої висновки лише на свідченнях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 Кримінального процесуального кодексу України, тобто допитаних на стадії досудового розслідування слідчим суддею. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них (частина четверта статті 95 Кримінального процесуального кодексу України).
За таких обставин ризик впливу на свідків існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом свідчень від свідків та дослідження їх судом.
Разом із цим, ознайомившись з матеріалами кримінального провадження, а отже і з протоколами допитів встановлених досудовим розслідуванням свідків, обвинувачена знає як їх персональні данні, так і зміст наданих ними показань на стадії досудового розслідування.
Вказане дає підстави обґрунтовано припускати вірогідність незаконного впливу зі сторони обвинуваченої на свідків з метою зміни чи відмови від раніше наданих ними показань, що в свою чергу зможе перешкодити проведенню належного судового розгляду.
Разом з тим, судом також враховано мотив та спосіб вчинення кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_6 , який має надзвичайно високий ступінь суспільної небезпеки, наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини.
З огляду на вищевикладене, суд приходить до висновку, що ризик переховування від суду, ризик незаконного впливу на свідків, у цьому кримінальному провадженні не зменшилися та продовжують існувати, що обумовлює необхідність продовження застосованого до обвинуваченої запобіжного заходу з метою запобігання цим ризикам.
Суд вказує, що принцип змагальності, як загальна засада кримінального провадження, передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. При цьому сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.
Крім того, судом враховано аргументи, які наводилися стороно захисту, разом з тим доводи сторони захисту про відсутність доказів щодо наявності ризиків, передбачених ст.177 КПК України, суд вважає необґрунтованими, оскільки при розгляді клопотання прокурора встановлено об'єктивне існування обставин, які виправдовують подальше тримання обвинуваченої під вартою та встановлена наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, а будь-яких об'єктивних даних, які б безумовно свідчили про зміну або відсутність обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, які раніше слугували підставою для обрання та подальшого продовження обвинуваченій запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, стороною захисту не наведено.
Суд наголошує, що на даній стадії не вправі вдаватися у кримінально-правову кваліфікацію інкримінованих обвинуваченій ОСОБА_6 дій та давати оцінку обґрунтованості обвинувачення, оскільки остаточна оцінка доведеності обвинувачення у відповідності до вимог закону, буде дана лише за наслідками судового розгляду справи в суді першої інстанції, за результатами повного дослідження всіх доказів.
Даних про стан здоров'я особи, щоб унеможливлювало продовження застосування до обвинуваченої ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою суду не надано.
Отже, суд, розглянувши питання про можливість застосування більш м'яких запобіжних заходів щодо обвинуваченого та оцінивши доводи кожної сторони, з урахуванням наведених вище доводів, прийшов до обґрунтованого висновку про те, що прокурором доведено, що при застосуванні до обвинуваченої менш суворого запобіжного заходу ніж тримання під вартою не можна буде запобігти вказаним ризикам.
Відповідно до ч.3 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Згідно з ч.4 ст.183 КПК України слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
1) щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
2) щодо злочину, який спричинив загибель людини;
3) щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
4) щодо злочину, передбаченого статтями 255-255-3 Кримінального кодексу України;
5) щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
Під час дії воєнного стану суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України.
Вирішуючи питання щодо можливості визначення застави як альтернативного виду запобіжного заходу, суд керується положеннями ст. 183 ч. 4 КПК України, якою визначено, що під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України, а також враховує встановлені вище обставини, щодо особи обвинуваченої, встановлених ризиків, способу вчинення інкримінованого злочину, та приходить до висновку про недоцільність визначення застави як альтернативного запобіжного заходу на даному етапі судового провадження.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 177, 178, 183, 194, 369-372, 376 КПК України, суд
Клопотання прокурора задовольнити.
Продовжити ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 днів, терміном до 01 грудня 2024 року включно.
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Судді ________________ ________________ ________________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3