про відмову у відкритті касаційного провадження
08 жовтня 2024 року
м. Київ
справа №400/4009/24
адміністративне провадження № К/990/36278/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Стародуба О.П., Стеценка С.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1
на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024 (колегія у складі: судді-доповідача - Осіпова Ю.В., суддів Коваля М.П., Скрипченка В.О.)
у справі № 400/4009/24
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також - ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідач, скаржник), в якому просила:
- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови позивачу у підготовці та наданні до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області довідок про розмір грошового забезпечення станом на 01.01.2021, 01.01.2022 і 01.01.2023 відповідно до статей 43 і 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», із визначенням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021, 01.01.2022 і 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт, та з обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, для здійснення обчислення і перерахунку пенсії з 01.02.2021, 01.02.2022 і 01.02.2023;
- зобов'язати відповідача оформити та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області довідку про розмір грошового забезпечення позивача станом на 01.01.2021, 01.01.2022 і 01.01.2023 відповідно до вимог статей 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу, окладу за військовим званням, які розраховані шляхом множення прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до Постанови № 704, а також надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, для здійснення обчислення і перерахунку пенсії з 01.02.2021, 01.02.2022 і 01.02.2023.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31.05.2024 позов задоволено.
Не погодившись із судовим рішенням, відповідач 24.06.2024 оскаржив його в апеляційному порядку, заявивши при цьому клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання цієї скарги.
П'ятий апеляційний адміністративний суд, відмовивши у задоволенні зазначеного клопотання заявника, постановив ухвалу від 03.07.2024 про залишення апеляційної скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 без руху у зв'язку із недоданням до неї документу про сплату судового збору, надавши останньому при цьому десятиденний строк з дня отримання копії цієї ухвали для усунення вказаних недоліків.
Проте 09.07.2024 відповідач повторно звернувся до суду апеляційної інстанції із клопотанням про відстрочення сплати судового збору.
Розглянувши дане клопотання, П'ятий апеляційний адміністративний суд ухвалою від 18.07.2024 відмовив у його задоволенні з мотивів необгрунтованості та повернув заявнику апеляційну скаргу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
24.09.2024 до Суду надійшла касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій останній фактично просить скасувати ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024 про повернення апеляційної скарги.
У касаційній скарзі відповідач зазначає, що судом апеляційної інстанції не були враховані пояснення та докази, надані відповідачем при поданні апеляційної скарги та клопотань, а ухвала П'ятого апеляційного адміністративного суду про повернення апеляційної скарги прийнята з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права. Крім того, зазначає, що фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 «Інші поточні платежі», розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом. При цьому сама процедура виділення коштів та фактичне здійснення оплати судового збору є доволі тривалою у часі, позаяк після оголошення на території України воєнного стану всі фінансові ресурси Міністерства оборони України першочергово спрямовуються на фінансування потреб діяльності підрозділів Збройних Сил України. Як наслідок, починаючи з листопада 2023 року на відповідному ІНФОРМАЦІЯ_1 відсутні кошти для сплати судового збору. З метою отримання додаткового бюджетного асигнування на цілі сплати судового збору за поданою апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 вжив заходів шляхом надіслання до помічника командувача Сухопутних військ Збройних Сил України - начальника фінансово-економічного управління відповідного листа.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Приписами пункту 1 частини п'ятої статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що до апеляційної скарги додається документ про сплату судового збору.
Згідно з частиною другою статті 298 КАС України до апеляційної скарги, яка оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 296 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 169 КАС України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Положенням пункту 1 частини четвертої цієї ж статті визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Так, повертаючи апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ІНФОРМАЦІЯ_1 не навів поважних обставин, які б могли слугувати підставами для відстрочення сплати судового збору, а заявник не є суб'єктом, на якого розповсюджується дія законодавства щодо зменшення розміру судового збору, звільнення від його сплати, відстрочення або розстрочення його сплати. Водночас П'ятий апеляційний адміністративний суд відзначив те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , діючи як суб'єкт владних повноважень, має однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи. До того ж відповідач є бюджетною установою, що фінансується з Державного бюджету України, а тому обмежене фінансування державного органу, зокрема, в частині видатків передбачених на сплату судового збору, не повинно впливати на можливість неухильного виконання останнім покладених на нього нормами КАС України процесуальних обов'язків щодо оформлення апеляційної скарги. Більш того, маючи намір реалізації наданого права на апеляційне оскарження судового рішення, суб'єкт владних повноважень повинен діяти сумлінно, тобто проявляти добросовісне ставлення до наявних у нього прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне виконання своїх процесуальних обов'язків.
Статтею 44 КАС України передбачено обов'язок учасників справи добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки, зокрема, виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки, а також виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Отже наведеними нормами чітко окреслено характер процесуальної поведінки, який зобов'язує учасників справи діяти сумлінно, проявляти добросовісне ставлення до наявних у них прав і здійснювати їх реалізацію таким чином, щоб забезпечити неухильне та своєчасне (без суттєвих затримок та зайвих зволікань) виконання своїх обов'язків, встановлених законом або судом, зокрема, щодо дотримання строку апеляційного оскарження.
Таким чином, відповідач (суб'єкт владних повноважень), маючи намір добросовісної реалізації належного йому права на апеляційний перегляд справи, та як особа, зацікавлена у поданні апеляційної скарги, повинен був забезпечити неухильне і своєчасне виконання вимог процесуального закону і суду, зокрема, стосовно форми та змісту апеляційної скарги й вчинити залежні від нього дії з використанням усіх наявних засобів та можливостей, передбачених законодавством.
Окрім цього, пунктом другим частини третьої статті 2 КАС України рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом віднесено до основних засад (принципів) адміністративного судочинства, зміст якого розкриває стаття 8 цього Кодексу, й визначає, що усі учасники судового процесу є рівними перед законом і судом.
Такі положення наведених правових норм процесуального права знайшли своє відображення і у статті 44 КАС України, частина перша якої вказує, що учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Отже органи державної влади, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов'язків поряд з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб, дотримуватися своїх власних внутрішніх правил та процедур, встановлених в тому числі нормами процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їх порушення, уникати або шляхом допущення зайвих затримок та невиправданих зволікань відтерміновувати виконання своїх процесуальних обов'язків.
П'ятий апеляційний адміністративний суд, врахувавши вищевказані норми процесуального закону, обґрунтовано ухвалою від 18.07.2024 повернув апеляційну скаргу на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України.
Крім того, відповідно до усталеної практики Верховного Суду відсутність у суб'єкта владних повноважень коштів для своєчасної сплати судового збору є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Учасник справи, що діє як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від власної недобросовісної поведінки, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, зокрема, щодо сплати судового збору.
Стосовно ж вказівки на введення воєнного стану на території України Суд зазначає, що в силу положень частини другої статті 9 Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», відповідно до якої в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Також покликання на вказану подію як таку має бути обумовлене конкретними обставинами, які вплинули на дотримання учасником процесуальних правил щодо форми та змісту апеляційної скарги, а також підтвердженим відповідними доказами того, як саме дана подія вплинула на роботу цього державного органу, що в свою чергу зумовило неусунення недоліків такої скарги у встановлений судом строк.
У даному випадку, посилаючись в касаційній скарзі на невиконання вимог ухвали про залишення апеляційної скарги без руху з причин тимчасової відсутності бюджетного фінансування та запровадження воєнного стану в Україні, скаржник в той же час не надав жодних доказів, які б підтверджували відсутність у нього коштів упродовж періоду з дня ухвалення рішення суду першої інстанції до дня подання апеляційної скарги, та, що вказана вище подія мала на це прямий вплив.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо суд у порядку, передбаченому частинами другою, третьою цієї статті, дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою.
Згідно з частиною другою статті 333 КАС України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
За таких обставин, касаційна скарга є необґрунтованою, оскільки, у даному випадку, правильне застосування апеляційним судом норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що, в свою чергу, у розумінні пункту 5 частини першої та частини другої статті 333 КАС України є підставою для відмови у відкритті касаційного провадження у справі.
Керуючись статтями 328, 332, 333, 359 КАС України, Верховний Суд,-
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 на ухвалу П'ятого апеляційного адміністративного суду від 18.07.2024 у справі № 400/4009/24.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя О.П. Стародуб
Суддя С.Г. Стеценко