09 жовтня 2024 року
м. Київ
справа № 160/3517/21
адміністративне провадження № К/990/32965/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Білак М.В.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №160/3517/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди, -
В березні 2021 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області (далі - відповідач, ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області), в якому з урахуванням ухвали суду від 29 жовтня 2021 року про залучення до участі у справі в якості співвідповідача Державної казначейської служби України (далі ДКС України), та уточнених позовних вимог, просив суд:
- визнати протиправними дії ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області у відношенні нього щодо прийняття та оформлення рішення у формі листа № 04-10-10/2518 від 19 лютого 2021 року про повернення документів;
- невиконання (неналежного виконання) рішення суду від 24 червня 2020 року (виконавчого листа по справі №160/9804/18, виданого 11 серпня 2020 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом);
- скасувати рішення у формі листа №04-10-10/2518 від 19 лютого 2021 року про повернення документів;
- зобов'язати ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області забезпечити негайне виконання рішення суду від 24 червня 2020 року (виконавчого листа по справі №160/9804/18, виданого 11 серпня 2020 року Дніпропетровським окружним адміністративним судом) шляхом негайного стягнення з ГУ Держказначейства на його користь, моральної шкоди у розмірі 9 мінімальних заробітних плат станом на момент винесення рішення;
- стягнути з ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, та ДКС України на його користь моральну шкоду в розмірі, визначеному результатом відповідної психологічної експертизи.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року позов задоволено частково, визнані протиправними дії ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, оформлені листом від 19 лютого 2021 року №04-10-10/2518 "Про повернення документів", та зобов'язано відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 лютого 2021 року щодо виконання виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року по справі №160/9804/18, з урахуванням висновків суду. На користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області стягнуто у відшкодування моральної шкоди 120 600 грн. У задоволенні решти позову відмовлено.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року в адміністративній справі № 160/3517/21 скасовано, абзаци третій та четвертий рішення викладено в наступній редакції. Зобов'язано ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області звернутися до Дніпропетровського окружного адміністративного суду із заявою про роз'яснення рішення від 11 серпня 2020 року по справі №160/9804/18 в частині визначення суми моральної шкоди в гривні, після отримання судового рішення повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09 лютого 2021 року щодо виконання виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/9804/18 від 11 серпня 2020 року. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області на користь ОСОБА_1 у відшкодування моральної шкоди суму 1 000 грн. В іншій частині рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року в адміністративній справі № 160/3517/21 залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року касаційна скарга ОСОБА_1 задоволена частково. Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 серпня 2023 року у справі № 160/3517/21 скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд до Третього апеляційного адміністративного суду.
Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року в справі №160/3517/21 залишено без змін.
Не погодившись із оскаржуваними судовими рішеннями, ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 09 вересня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху, з підстав недотримання вимог статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України). Заявникові надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України, документу про сплату судового збору в установленому законом розмірі.
Скаржнику роз'яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційна скарга буде повернута.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 09 вересня 2024 року) доставлена в Електронний кабінет ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області 09 вересня 2024 року о 21 год 56 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
17 вересня 2024 року на виконання ухвали про залишення без руху скаржником надано платіжну інструкцію від 11 вересня 2024 року № 601 про сплату судового збору в розмірі 1816,00 грн.
Також, 17 вересня 2024 року від скаржника на виконання ухвали про залишення без руху надійшла уточнена касаційна скарга на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №160/3517/21.
Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї справи у зв'язку з перебуванням суддів Єресько Л.О. (наказ від 01.10.24 №34/0/54-24) та Соколова В.М. у відрядженні (накази від 11.09.24 № 25/0/54-24, від 01.10.24 №34/0/54-24), питання про наявність підстав для відкриття провадження у справі вирішується після повернення суддів з відрядження.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених)статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Предметом оскарження у цій справі позивач визначає протиправні дії ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області у зв'язку із поверненням без виконання виконавчого листа Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2020 року у справі № 160/9804/18 для встановлення чіткої суми, яка підлягає стягненню з боржника на користь ОСОБА_1 .
Враховуючи, що позивачем до відповідача надано необхідний пакет документів разом із оригіналом виконавчого листа, в якому відсутнє двозначне чи не чітке трактування щодо розміру стягнення, відсутня необхідність спеціального розрахунку, тому, на переконання судів попередніх інстанцій, у відповідача були відсутні підстави для повернення виконавчого документа стягувачу, із вказаних у листі підстав.
При цьому, Суд зауважує, що підстав, визначених пунктами 1-4 частини четвертої статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України по суті позовних вимог ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області не наведено.
Також, серед позовних вимог позивач просить стягнення з ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області, та ДКС України на його користь моральну шкоду в розмірі, визначеному результатом відповідної психологічної експертизи.
Вирішуючи позовні вимоги в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди, суд першої інстанції з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції взяв до уваги, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. Сама лише констатація у судовому рішення порушення прав позивача не завжди може бути достатньою для того, щоб захист міг вважатися ефективним. Особливо якщо позивач вважає, що шкоду йому заподіяно. Врахувавши висновок експерта ТОВ «Науково-дослідна лабораторія судових експертиз» № 03/22 від 22 лютого 2022 року за результатами проведення психологічної експертизи, призначеної судом у справі № 160/3517/21, згідно з яким орієнтовний еквівалент компенсації моральних страждань, заподіяних позивачу наслідками дослідженої ситуації, становить 18 мінімальних заробітних плат, суд першої інстанції вважав за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області на користь позивача відшкодування моральної шкоди у розмірі 120600 грн (18 мінімальних заробітних плат х 6700 грн станом на момент вирішення справи), оскільки саме діями відповідача позивачу завдано моральної шкоди, що підтверджено висновком експерта № 03/22 за результатами проведення психологічної експертизи в цій справі.
Водночас, судами попередніх інстанцій відмовлено у задоволенні позовних вимог до ДКС України про відшкодування моральної шкоди, оскільки діями співвідповідача не порушені права позивача.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження скаржник, з урахуванням поданих уточнень до касаційної скарги, посилається на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судами попередніх інстанцій під час ухвалення судових рішень не були враховані висновки:
1) Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 12 березня 2019 року у справі №920/715/17, та Верховного Суду, викладені у постанові від 11 жовтня 2023 року у cправі №902/21/21, щодо застосування статті 56 Конституції України, статті 1173 ЦК України, згідно з якими у справах про відшкодування шкоди державою остання бере участь як відповідач через той орган, діянням якого завдано шкоду, відповідачем у таких справах є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади, а тому боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України);
2) Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 18 жовтня 2023 року у справі №705/4489/20, від 11 жовтня 2023 року у справі № 902/21/21, від 06 лютого 2019 року у справі №199/6713/14-ц та ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 липня 2017 у справі № 210/327/15-ц, згідно з якими не допускається стягнення з Казначейства моральної та матеріальної шкоди, заподіяної іншими суб'єктами, оскільки це змінює встановлений законодавством порядок виплати відповідних коштів;
3) Верховного Суду, викладені у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 641/7033/17-ц, згідно з якими суд, ґрунтуючись на природно правових засадах розумності й добросовісності, бере до уваги становище позивачів, ступінь важливості для їх предмета спору, та відповідно, необхідність вияву суб'єктами правозастосування особливої сумлінності при розгляді справи цієї особи.
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
При цьому під судовими рішеннями у подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
Так у справі № 920/715/17, розглянутій в порядку господарського судочинства, предметом позову визначені збитки підприємства, понесені ним у зв'язку з бездіяльністю ГУНП в Сумській області, яке не повернуло вилучений на підставі ухвали Приморського районного суду товар після скасування арешту на цей товар у повному обсязі та своєчасно. У цій справі Велика Палата Верховного Суду погодилася з висновком суду апеляційної інстанції про те, що визначений законом обов'язок повернути майно не виконаний і державою Україна у спірних правовідносинах не надано жодних гарантій повернення майна, не встановлено строку повернення такого майна, в зв'язку з чим дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з Державного бюджету України заподіяних позивачу збитків. При цьому Велика Палата Верховного Суду визначила, що питання наявності між сторонами деліктних зобов'язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, що не регулюються нормами КПК України, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази.
У справі № 902/21/21, розглянутій в порядку господарського судочинства, предметом позову був борг (основний борг, інфляційні нарахування, 3% річних), заявлений до стягнення державним підприємством з військової частини, з тих підстав, що за даними бухгалтерського обліку позивача обліковувалася основна дебіторська заборгованість за послуги з наземного аеропортового обслуговування державних повітряних суден Міністерства оборони України за певний період, оскільки при укладенні договору про спільне використання аеродрому сторони погодили безоплатність лише однієї послуги - зліт-посадки для повітряних суден Міноборони, а тому усі інші аеропортові послуги, які надавалися відповідачу, підлягають оплаті у встановленому законодавством порядку.
У справах № 705/4489/20 та № 210/327/15-ц фізичні особи зверталися з позовами в порядку цивільного судочинства про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового слідства та прокуратури на підставі статті 56 Конституції України, статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
У справі № 199/6713/14-ц фізична особа зверталася в порядку цивільного судочинства з позовом до МВС України, ДКС України про відшкодування на підставі статті 1174 ЦК України майнової та моральної шкоди, завданої незаконною бездіяльністю посадової особи органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, з тих підстав, що ця особа неодноразово намагалася потрапити на особистий прийом до начальника Бабушкінського РВ ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області з приводу тяганини у кримінальному провадженні, однак бездіяльністю останнього порушені права позивача на звернення та особистий прийом, у зв'язку з чим він зазнав моральної шкоди.
Натомість у цій справі, розглянутій в порядку адміністративного судочинства, ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області виступає органом, на якого Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» покладено повноваження щодо виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, тобто є суб'єктом владних повноважень.
Предметом оскарження у цій справі є дії та ГУ ДКСУ у Дніпропетровській області та рішення у формі листа № 04-10-10/2518 від 19.02.2021 про повернення виконавчого документу стягувачу у поєднанні з позовними вимогами про стягнення моральної шкоди, завданою позивачу неправомірністю оскаржуваних дій та рішення.
Тож, дослідивши зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності з урахуванням обставин кожної зазначеної справи, колегія суддів дійшла висновку про необґрунтованість доводів касаційної скарги в частині посилань на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду у вищевказаних справах, оскільки вони не можуть слугувати прикладом (не)правильного застосування норм матеріального права через неподібність правовідносин.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25 квітня 2019 року в справі №818/1429/17, від 27 червня 2019 року в справі № 825/1030/17, від 12 листопада 2019 року в справі №818/1393/17, від 18 листопада 2019 року в справі №820/5044/18, від 28 листопада 2019 року в справі №826/27549/15, від 28 лютого 2020 року в справі №804/2593/17, від 18 червня 2020 року в справі №339/183/16-а, від 02 вересня 2020 року в справі №1340/4056/18, від 24 вересня 2020 року в справі №1.380.2019.001368, від 18 лютого 2021 року в справі №420/7423/19 та від 25 березня 2021 року в справі №520/4577/19, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Поняття «моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку. Колегія суддів зауважує, що висновки, викладені у постановах Верховного Суду, перебувають у нерозривному зв'язку із обсягом встановлених обставин у кожній конкретній справі окремо. Тому адміністративні суди не повинні сприймати як обов'язкові висновки, викладені у постановах Верховного Суду, здійснені на підставі відмінних фактичних обставин справи.
При цьому, посилаючисть на відсутність обґрунтувань розміру моральної шкоди в оскаржуваних судових рішеннях, скаржник не наводить норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами попередніх інстанцій при вирішенні спірних правовідносин.
Виходячи з визначених процесуальним законом меж, предметом касаційного перегляду можуть бути виключно питання права, а не факту.
Посилання на приписи статті 242 КАС України не підміняє визначення таких підстав касаційного оскарження.
Посилання скаржника у касаційній скарзі на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та порушення норм процесуального права зводяться до незгоди із висновками судів попередніх інстанцій щодо обставин справи та наполяганні на переоцінці наявних у справі доказів, що не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Скаржнику було роз'яснено, що з урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 08.02.2020, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 09 вересня 2024 року про залишення касаційної скарги без руху в частині визначення підстав та обґрунтувань підстав касаційного оскарження судових рішень.
Зазначене дає підстави вважати, що встановлений судом строк для усунення недоліків касаційної скарги закінчено, проте виявлені недоліки скаржником не усунуто.
Відповідно до частини другої статті 332 КАС України, до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
Згідно з пунктом першим частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Відповідно до частини сьомої статті 332 КАС України копія ухвали про повернення касаційної скарги надсилається учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 цього Кодексу. Скаржнику надсилається копія ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами. Копія касаційної скарги залишається в суді касаційної інстанції.
Суд роз'яснює скаржнику, що відповідно до положень частини восьмої статті 169 КАС України повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
На підставі викладеного, керуючись статтями 169, 332, 355 КАС України,
Касаційну скаргу Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30 березня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 24 липня 2024 року у справі №160/3517/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби України у Дніпропетровській області, Державної казначейської служби України про визнання протиправними дій, скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії та відшкодування моральної шкоди - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб її надсилання до суду.
Роз'яснити заявникові, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов М.В. Білак