08 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 166/1034/24 пров. № А/857/23488/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Сеника Р.П., Судової-Хомюк Н.М.,
з участю секретаря судових засідань Доморадової Р.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 03 вересня 2024 року у справі за його позовом до Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції, третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
суддя у І інстанції Фазан О.З.,
час ухвалення рішення 14 год 45 хв,
місце ухвалення рішення смт. Ратне,
дата складення повного тексту рішення 03 вересня 2024 року,
05 липня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії БАВ №369689 від 25 червня 2024 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та зобов'язати Управління патрульної поліції у Волинській області Департаменту патрульної поліції Національної поліції України повернути посвідчення водія НОМЕР_1 .
Рішенням Ратнівського районного суду Волинської області від 03 вересня 2024 року у справі № 166/1034/24 у задоволені вказаного позову ОСОБА_1 було відмовлено за безпідставністю позовних вимог.
У апеляційному порядку рішення суду першої інстанції оскаржено позивачем, який у своїй скарзі просив таке скасувати та прийняте нове, яким задовольнити його позовні вимоги. Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що жодних порушень не вчиняв. Постанова була винесена без жодних належних та допустимих доказів, які б підтверджували вину позивача.
Вважає, посвідчення водія у нього вилучено безпідставно, оскільки згідно з постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортними засобами» від 03 березня 2022 року № 184 у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану особа допускається до керування транспортними засобами за наявності у неї національного посвідчення водія України, виданого їй вперше на право керування транспортними засобами відповідної категорії, строк дії якого закінчився.
Учасники справи, належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи, на виклик апеляційного суду не прибули, що відповідно частини 3 статті 268 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає розгляду справи.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи із такого.
Як встановлено судом, 25 червня 2024 року о 17 год 30 хв старшим інспектором роти з обслуговування м.Ковель у Волинській області Департаменту патрульної поліції старшим лейтенантом поліції Рудановим Г.В. було винесено постанову про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за частиною 2 статті 126 КУпАП, якою накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 3400 грн за те, що 25 червня 2024 року о 00 год 17 хв той керував транспортним засобом «АUDI Q7» д.н.з. НОМЕР_2 у м. Ковель по вул. Брестська, 111А, будучи особою, яка немає права керувати транспортним засобом (згідно з посвідченням водія НОМЕР_1 від 07 серпня 2013 року, виданого вдруге, термін дії якого закінчився), чим порушив пункт 2.1. «а» Правил дорожнього руху України (далі - ПДР).
Надаючи правову оцінку правильності вирішення судом першої інстанції даного публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Відповідно до статті 9 КУпАП, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Як визначено статтею 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно з пунктом 2.1 «а» ПДР України, водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Частиною 2 статті 126 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом, що тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до частини 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (частина 2 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України).
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Оцінюючи надані відповідачем докази, суд апеляційної інстанції встановив, що підставою для винесення оскаржуваної постанови стало те, що позивач в супереч вимог не мав права керування транспортним засобом, оскільки строк дії посвідчення водія, дійсного до 07 серпня 2023 року, закінчився.
Окрім того, судом встановлено, що ОСОБА_1 вперше отримував посвідчення водія серії НОМЕР_3 від 19 жовтня 1994 року.
Твердження ОСОБА_1 про те, що він має право на керування транспортним засобом у період дії військового стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану є помилковим, оскільки згідно підпункту 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання допуску водіїв до керування транспортним засобами» №184 від 03 березня 2022 року у період дії воєнного стану та протягом року з дня припинення або скасування дії воєнного стану особа допускається до керування транспортними засобами за наявності у неї національного посвідчення водія України, виданого їй вперше на право керування транспортними засобами відповідної категорії, строк дії якого закінчився.
Разом із тим, як встановлено судом, посвідчення НОМЕР_1 від 07 серпня 2013 року позивачу видано вдруге і термін його дії закінчився 07 серпня 2023 року.
Вказані обставини повністю доведені та зафіксовані відеозаписом, що знаходяться в матеріалах даної справи.
При цьому докази, які б спростовували встановлені судом першої інстанції обставини, матеріали справи не містять.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 272, 286, 308, 310, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Ратнівського районного суду Волинської області від 03 вересня 2024 року у справі №166/1034/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Р. П. Сеник
Н. М. Судова-Хомюк
Постанова у повному обсязі складена 09 жовтня 2024 року.