Головуючий суддя у першій інстанції: Венгерчук А.О.
01 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 567/920/24 пров. № А/857/19130/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії:
головуючого судді: Бруновської Н.В.
суддів: Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.
за участю секретаря судового засідання: Юник А.А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Одеській області Департаменту патрульної поліції на рішення Острозького районного суду Рівненської області від 25 червня 2024 року у справі № 567/920/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Одеській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанов по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі,-
14.05.2024р. ОСОБА_1 звернувся з позовом до Управління патрульної поліції у Одеській області Департаменту патрульної поліції у якому просив суд:
- скасувати постанови про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2051775 від 02.05.2024р. та серії ЕНА №2051588 від 02.05.2024р.
Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 25.06.2024р. позов задоволено частково. Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2051775 від 02.05.2024р., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасував, а справу про адміністративне правопорушення закрив.
Також, суд першої інстанції Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №2051588 від 02.05.2024р., якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення скасував, а справу про адміністративне правопорушення закрив.
В задоволенні решти частини позовних вимог суд відмовив.
Не погоджуючись із даним рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, апелянт Управління патрульної поліції у Одеській області Департаменту патрульної поліції подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права. Просить суд, рішення Острозького районного суду Рівненської області від 25.06.2024р. скасувати та прийняти нову постанову якою в позові відмовити повністю.
Особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, хоча належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку ст.126 КАС України, що не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності відповідно до ст.313 КАС України.
ч.4 ст.229 КАС України передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється..
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
02.05.2024р. інспектор Управління патрульної поліції Одеської області Оргєєва К.В. винесла постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2051588. Зокрема, ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн. за ч.1 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Крім того, постановою про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА № 2051775 від 02.05.2024р. ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.126 Кодексу України про адміністративні правопорушення у вигляді штрафу в розмірі 425 грн. за порушення п.2.1 ПДР.
Із змісту оскаржуваних постанов видно, що 02.05.2024р. в 11 годині 15 хвилині на трасі М-14 28 км 500 м, водій ОСОБА_1 керуючи транспортним засобом MAN, номерний знак НОМЕР_1 , причеп BODEX НОМЕР_2 , рухаючись із швидкістю - 73 км/год., не дотримав швидкісного режиму і перевищив максимальну швидкість встановлену знаком 3.29, 3.31, 30.3, (розділ 12.9 п. «б» Правил дорожнього руху України, (обмеження максимальної швидкості 50 км/год). При цьому, не надав документи після зупинки транспортного засобу. Зокрема, водійське посвідчення, техпаспорт і страховку на транспортний засіб для перевірки, чим порушив вимоги п.п 2.4 ПДР.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Конституцією України, Кодексом України про адміністративні правопорушення, Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306, Законом України «Про дорожній рух» № 3353-XII від 30.06.1993р.
ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
В п.8, п.11 ч.1 ст.23 Закону України від 02 липня 2015 року № 580-VIII «Про Національну поліцію» видно, що поліція відповідно до покладених на неї завдань:
-регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів;
-у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.
п.9 ч.1 ст.31 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція може застосовувати такі превентивні заходи, як застосування технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Із змісту ч.1 ст.40 вказаного Закону видно, що поліція для виконання покладених на неї завдань та здійснення повноважень, визначених законом, може застосовувати такі технічні прилади, технічні засоби та спеціалізоване програмне забезпечення, зокрема:
1) фото- і відеотехніку, у тому числі техніку, що працює в автоматичному режимі, технічні прилади та технічні засоби з виявлення та/або фіксації правопорушень;
2) технічні прилади та технічні засоби з виявлення радіаційних, хімічних, біологічних та ядерних загроз;
Технічні прилади та технічні засоби, передбачені п.1 і п.2 цієї частини, поліція може закріплювати на однострої, у/на безпілотних повітряних суднах, службових транспортних засобах, суднах чи інших плавучих засобах, у тому числі тих, що не мають кольорографічних схем, розпізнавальних знаків та написів, які свідчать про належність до поліції, а також монтувати/розміщувати їх по зовнішньому периметру доріг і будівель.
Із змісту ч.1,ч.2 ст.222 КУпАП видно, що органи Національної поліції розглядають справи про такі адміністративні правопорушення, зокрема: про порушення правил дорожнього руху, правил паркування транспортних засобів, правил, що забезпечують безпеку руху транспорту, правил користування засобами транспорту (частини перша, друга, третя, п'ята, шоста, восьма, десята і одинадцята статті 121, статті 121-1, 121-2, частини перша і друга статті 121-3, частини перша, друга, третя, четверта, шоста і сьома статті 122, частина перша статті 123, статті 124-1, 125, частини перша, друга і четверта статті 126, частини перша, друга і третя статті 127, стаття 127-3, частини перша і друга статті 127-4, статті 128 - 129...).
Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень.
Правові та соціальні основи дорожнього руху з метою захисту життя та здоров'я громадян, створення безпечних і комфортних умов для учасників руху та охорони навколишнього природного середовища визначає Закон України «Про дорожній рух».
Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до цього Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10 жовтня 2001 р. (далі ПДР).
Особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно законодавством (ст.ст. 41, 53 цього Закону).
ч.5 ст.14 Закону України «Про дорожній рух» передбачено, що учасників дорожнього руху зобов'язано знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
За змістом п.1.1 ПДР ці Правила відповідно до Закону України "Про дорожній рух" встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків (п.1.5 ПДР).
п.1.9 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Згідно ч.1 ст.122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 50 штрафних балів.
п.12.4 ПДР України передбачає, що у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
В п.12.9 «б» ПДР видно, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість зазначену в п.12.4-12.7 на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29,3.31, або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак відповідно до п.п. «и» п.30.3 цих Правил.
ч.3 ст.283 КУпАП встановлено, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч.2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
ч.2 ст.77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може покликатись на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
З наведеної норми слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
В ст.31 Закону України "Про Національну поліцію" № 580-VIII, видно, що поліція може застосовувати превентивні заходи, зокрема, перевіряти документи особи, опитувати осіб, зупиняти транспортні засоби, застосовувати технічні прилади та технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису.
Тобто, положення Закону України "Про Національну поліцію" надають право поліції використовувати інформацію відеозапису та фотокартки в якості речових доказів наявності або відсутності факту правопорушення.
Із змісту постанови видно, що швидкість автомобіля під керуванням позивача вимірювалась приладом TruCam.
Контроль швидкості руху транспортних засобів здійснюється лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70 ПДР), оскільки вимоги ч.2 ст.40 Закону "Про Національну поліцію", передбачають, що інформація щодо встановленої відеотехніки і сама відеотехніка фіксації правопорушень повинна бути розміщена на видному місці.
Відповідно до Правил дорожнього руху знак 5.70 «Фото, відеофіксування порушень Правил дорожнього руху», інформує про можливість здійснення контролю за порушеннями Правил дорожнього руху за допомогою спеціальних технічних та (або) технічних засобів.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, як суб'єкта владних повноважень, що прилад TruCam при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу не може триматися руками інспектора поліції, а повинен бути стаціонарно вмонтованим, що доводиться приписами ст.40 Закону України «Про Національну поліцію», в якій зазначено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення правил дорожнього руху.
Отже, відповідно до наведеної норми працівники поліції можуть розміщувати автоматичну фото та відеотехніку по периметру доріг, зокрема стаціонарно встановлювати вимірювальний пристрій, оскільки термін «монтувати/розміщувати» не можна ототожнювати із використанням в інший спосіб, зокрема тримати в руках.
Контроль швидкості повинен відбуватися лише в місцях, які облаштовані відповідним знаком про здійснення відеофіксації (дорожній знак 5.70), оскільки вказане обумовлено ч.2 ст.40 Закону України "Про Національну поліцію", згідно з якою інформація про змонтовану/розміщену автоматичну фототехніку і відео техніку, що здійснює фіксацію, повинна бути розміщена на видному місці.
Колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що суб'єктом владних повноважень не надано до суду доказів того, що лазерний вимірювач швидкості TruCam в момент фіксації правопорушення був стаціонарно розміщений, а також того, що фіксація правопорушення здійснювалась в зоні дії дорожнього знаку 5.70.
ст.7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням, інакше як на підставі і в порядку, встановлених законом.
Згідно ч.1 ст.9 КУпАП України адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Тобто, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
ст.245 КУпАП встановлено, що завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
В ст.251 КУпАП видно, що доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
ст. 252 КУпАП визначено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.
Згідно ч.1 ст.268 КУпАП особа, яка притягається до адміністративної відповідальності має право: знайомитися з матеріалами справи, давати пояснення, подавати докази, заявляти клопотання; при розгляді справи користуватися юридичною допомогою адвоката, іншого фахівця у галузі права, який за законом має право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи, виступати рідною мовою і користуватися послугами перекладача, якщо не володіє мовою, якою ведеться провадження; оскаржити постанову по справі. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. Під час відсутності цієї особи справу може бути розглянуто лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи. Особливості розгляду справ про адміністративні правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
ч.2 ст.279 КУпАП передбачено, що посадова особа, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки.
Відповідно до ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчинення, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
В ст.72 КАС України видно, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Колегія суддів звертає увагу на те, що з матеріалів справи встановлено, що інспектор, зупинивши транспортний засіб, не надав доказів вчинення правопорушення, зокрема на прохання надати докази про вчинення позивачем правопорушення, інспектор показав фотографію на приладі фіксування швидкості Trucam 008402, де було видно фотографію автомобіля із зафіксованою швидкістю, але з цієї фотографії не зрозуміло чи знаходився автомобіль під час фіксування швидкості в зоні дії знаку 3.29 (обмеження максимальної швидкості 50 км/год) чи ні.
На прохання позивача надати відеозапис зафіксованого адміністративного правопорушення, інспектор ОСОБА_2 заявив, що відеозапис в нього відсутній. Позивач, проінформував інспектора про те, що він рухався зі швидкістю 74 км/год, але помітивши знак, зменшив швидкість до 54 км/год і в зоні його дії рухався зі швидкістю 54 км/год. Однак, дане пояснення проігнороване інспектором. Дана подія зафіксована не в автоматичному режимі, так як інспектор поліції тримав прилад вимірювання швидкості Trucam 008402 в одній руці. Крім того, попереджувальна табличка про те, що ведеться фото-, відефіксація- порушень ПДР в даному місці відсутня.
Інспектор в оскарженій постанові серії ЕНА № 2051588 вказав, що крім знака 3.29, який встановлює обмеження максимальної швидкості в 50 км/год., був знак 3.31 - Зона обмеження максимальної швидкості, за яким забороняється в зоні (населений пункт, мікрорайон, зона відпочинку) рух зі швидкістю, яка перевищує зазначену на знаку.
Крім того, в постанові вказаний знак 30.3 ПДР, що означає розпізнавальний знак автопоїзда і розділ 12.9 п. «б» ПДР - який вказує, що водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в п. 12.4, 12.5, 12.6 та 12.7 ПДР на ділянці дороги, де встановлено дорожні знаки 3.29, 3.31 або на транспортному засобі, на якому встановлено розпізнавальний знак автопоїзда. Поліцейський ОСОБА_2 не представився, не надав службове посвідчення для ознайомлення, перед початком розгляду справи про адміністративне правопорушення. Не надав достовірні докази, які б вказували на вчинення позивачем правопорушення, не оголосив про початок розгляду справи, не забезпечив права на юридичний захист, не надав можливості надати письмові пояснення, чим порушив права останнього передбачені ст. 268 КУпАП.
Разом з тим, інспектор поліції, не застосував ст.36 КУпАП, за якою склала постанову серії ЕНА №2051775 за ч.1 ст. 126 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 425 грн. - санкція даної статті є вищою ніж санкція ст.122 ч.1 КУпАП (передбачає штраф у розмірі 340 грн., відповідно до постанови серії ЕНА № 2051588). Тобто, в даному випаду інспектор поліції зобов'язаний винести одну постанову за ч.1 ст. 126 КУпАП у вигляді штраф в розмірі 425 грн. - санкція даної статті є вищою чим санкція ч.1 ст.122 КУпАП. ( передбачає штраф в розмірі 340 грн.). За ст.36 КУпАП при вчиненні особою адміністративного правопорушення стягнення накладається в межах санкції, встановленої за більш серйозне правопорушення з числа вчинених.
Доведеність вини позивача у вчинених адміністративних правопорушеннях підлягає доказуванню шляхом збирання та перевірки доказів, передбачених ст.251 КпАП України. Зокрема, такими є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
За ч.1 ст.69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відеофіксація пояснення свідка без встановлення його особи, викладу обставин щодо можливого правопорушення на паперовому носії , нормами КУпАП не передбачена.
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення нею правопорушення, оскільки це є рішення суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Візуальне спостереження інспектором поліції вчинення адміністративного правопорушення без забезпечення належних та допустимих доказів, визначених ст. 251 КпАП України, зокрема відеофіксації всіх суттєвих обставин, показань свідків, інших доказів не може доводити винуватість особи у вчиненому адміністративному правопорушенні.
Оскільки ОСОБА_1 заперечив вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122, ч.1 ст.126 КУпАП України, а відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірності винесення оскаржуваних постанов, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про задоволення позову в цій частині позовних вимог.
З приводу вказаного колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, висловленої, зокрема у постановах від 26.04.2018р. у справі № 338/1/17, від 15.11.2018р. в справі № 524/5536/17, від 07.02.2019р. у справі №161/11151/17, від 13.02.2020р. у справі № 524/9716/16-а, від 12.06.2020р. у справі №805/3899/17-а, від 25.06.2020р. у справі № 607/1068/17, у постанові про порушення ПДР обов'язково має бути вказано, зокрема, докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення.
Відсутність належних доказів свідчить про недоведеність відповідачем наявності в діях позивача порушення вимог ПДР України, що у свою чергу свідчить про недоведеність події і складу адміністративного правопорушення. А візуальне спостереження за дотриманням правил дорожнього руху працівниками органу Національної поліції може бути доказом у справі лише у тому випадку, коли воно зафіксовано у встановленому законом порядку.
Отже, аналіз фактичних обставин справи, установлених під час її розгляду, у їх взаємному зв'язку та сукупності мотивів, покладених в основу оспорюваної постанови, дає підстави суду апеляційної інстанції для висновків про недоведеність у спірних правовідносинах належними та допустимими доказами вини позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч.1 ст.122 , ч.1 ст. 126 КУпАП.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Управління патрульної поліції у Одеській області Департаменту патрульної поліції діяв не у спосіб визначений законом та Конституцією України.
ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
З роз'яснень, які наведені в п.13.1 Постанови Пленуму ВАС України № 7 від 20.05.2013р. «Про судове рішення в адміністративній справі», видно, що у разі часткового оскарження судового рішення суд апеляційної інстанції в описовій частині свого рішення повинен зазначити, в якій частині рішення суду першої інстанції не оскаржується, і при цьому не має права робити правові висновки щодо неоскарженої частини судового рішення.
Рішення суду першої інстанції в частині, що не оскаржена особою, яка подала апеляційну скаргу, не може бути скасовано або змінено апеляційним судом (п.13.2 цієї постанови).
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції не оскаржується в частині незадоволених (відмовлених) позовних вимог, тому в цій частині судове рішення не переглядається судом апеляційної інстанції.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст.229,308,310,315,316,321,322,325,329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Управління патрульної поліції у Одеській області Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення, а рішення Острозького районного суду Рівненської області від 25 червня 2024 року у справі № 567/920/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку, виключно у випадках передбачених ч.4 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. В. Бруновська
судді Р. Б. Хобор
Р. М. Шавель
Повне судове рішення складено 09.10.2024р.