08 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/232/24 пров. № А/857/8050/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі :
головуючого судді : Кухтея Р.В.,
суддів : Носа С.П., Шевчук С.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - Сагайдака Володимира Васильовича на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року (ухвалене головуючим-суддею Осташем А.В. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Тернополі) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення,
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ВЛК при Тернопільському РТЦКСП, відповідач), в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову, яка оформлена довідкою ВЛК від 18.12.2023.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій через неповне з'ясування всіх обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити його позовні вимоги повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує на помилковість висновку суду першої інстанції про неможливість врахування при постановці діагнозу та висновку про його придатність до військової служби документів, які були складені після проведення медичного огляду та дискреційності повноважень ВЛК з питань визначення наявності або відсутності певного діагнозу у нього та його придатності (непридатності) до військової служби за результатами медичного обстеження, оскільки такі не спростовують того факту, що попри наявність у нього фізичних та фізіологічних вад, під час проходження огляду відповідач проігнорував його скарги на поганий стан здоров'я та не проводив необхідні медичні обстеження під час проходження ним військово-лікарської комісії, чим порушив норми Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402). Також звертає увагу на те, що суд протиправно та необґрунтовано не призначив у справі судово-медичну експертизу.
Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з наступного.
З матеріалів справи видно, що ОСОБА_1 з метою визначення придатності на військову службу під час загальної мобілізації 18.12.2023 прибув до Тернопільського РТЦКСП та після уточнення даних його було направлено на проходження медичного огляду, який він проходив у ВЛК при Тернопільському РТЦКСП.
Згідно довідки ВЛК при Тернопільському РТЦКСП №21/7379 від 18.12.2023, позивачу було діагностовано “Гіпертонічна хвороба І ступеню, СН0. Ожиріння І ступеню» та на підставі ст.ст.39 “г», 13 “г» графи II Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби, графи ТДВ, визнано придатним до проходження військової служби.
Вважаючи протиправним оспорюване рішення, ОСОБА_1 звернувся до адміністративного суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що суд не може здійснювати власну оцінку підставам прийняття певного висновку, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері, а тому оцінка підстав висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Крім того, в матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що позивач звертався до ЦВЛК для перегляду висновку ВЛК. Додатково суд наголосив на тому, що медичний огляд позивача був проведений 18.12.2023, за результатом якого складена оспорювана постанова, а надані позивачем медичні документи датовані 20.12.2023, 22.12.2023, відтак не могли бути враховані при постановці діагнозу та висновку про придатність позивача до військової служби. Наведені документи є неналежними доказами при розгляді позову ОСОБА_1 , оскільки не стосуються предмета доказування у зв'язку з їх складанням після дати видачі спірної постанови.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та з дотриманням норм процесуального права, а також при повному, всебічному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, виходячи з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» №2232-XII від 25.03.1992 (далі - Закон №2232), частиною третьою статті 1 якого передбачено, що військовий обов'язок включає підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов'язку в запасі, проходження служби у військовому резерві та дотримання правил військового обліку.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону №2232, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно ч.9 ст.1 Закону №2232, щодо військового обов'язку громадяни України поділяються на такі категорії : допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період. До категорії військовослужбовців прирівнюються іноземці та особи без громадянства, які відповідно до закону проходять військову службу у Збройних Силах України.
Відповідно до ч.10 ст.1 Закону №2232, громадяни України, які приписані до призовних дільниць або перебувають у запасі Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані : прибувати за викликом районного (об'єднаного районного), міського (районного у місті, об'єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України для оформлення військово-облікових документів (посвідчень про приписку до призовних дільниць, військових квитків, тимчасових посвідчень військовозобов'язаних), приписки, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов'язаних та резервістів; проходити медичний огляд та лікування в лікувально-профілактичних закладах згідно з рішеннями комісії з питань приписки, призовної комісії або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України; проходити підготовку до військової служби, військову службу і виконувати військовий обов'язок у запасі; виконувати правила військового обліку, встановлені законодавством. Резервісти зобов'язані прибувати до військової частини, в якій вони проходять службу у військовому резерві, за викликом командира цієї військової частини.
На військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період у визначеному цим Законом порядку для оперативного доукомплектування Збройних Сил України та інших військових формувань призиваються громадяни України, які уклали контракти про проходження служби у військовому резерві та/або зараховані до військового оперативного резерву (ч.10 ст.2 Закону №2232).
З метою якісного проведення призову громадян на строкову військову службу за станом здоров'я, прийняття громадян на військову службу за контрактом, проведення медичного огляду військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів для визначення ступеня придатності до військової служби та визначення ступеня придатності льотного складу до льотної роботи, наказом Міністра оборони України №402 від 14.08.2008 було затверджено Положення про військово-лікарську експертизу (далі - ВЛЕ) в Збройних Силах України, яке зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за №1109/15800 (далі - Положення №402, Положення про ВЛЕ).
Згідно п.1.1 гл.1 р.І Положення №402, ВЛЕ визначає придатність за станом здоров'я до військової служби призовників, військовослужбовців та військовозобов'язаних, установлює причинний зв'язок захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) та визначає необхідність і умови застосування медико-соціальної реабілітації та допомоги військовослужбовцям.
Відповідно до п.1.2 гл.1 р.І Положення №402, ВЛЕ - це медичний огляд допризовників, призовників; військовослужбовців та членів їхніх сімей (крім членів сімей військовослужбовців строкової військової служби); військовозобов'язаних, офіцерів запасу, які призиваються на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, резервістів (кандидатів у резервісти); громадян, які приймаються на військову службу за контрактом; кандидатів на навчання у вищих військово-навчальних закладах та військових навчальних підрозділах вищих навчальних закладів Міністерства оборони України (далі - ВВНЗ), учнів військових ліцеїв; колишніх військовослужбовців; працівників Збройних Сил України, які працюють у шкідливих та небезпечних умовах праці та залучаються до роботи з джерелами іонізуючого випромінювання (далі - ДІВ), компонентами ракетного палива (далі - КРП), джерелами електромагнітних полів (далі - ЕМП), лазерного випромінювання (далі - ЛВ), мікроорганізмами I-II груп патогенності, особливо небезпечними інфекційними хворобами; працівників допоміжного флоту Військово-Морських Сил Збройних Сил України (далі - ВМС Збройних Сил України); визначення ступеня придатності до військової служби, навчання у ВВНЗ, роботи за фахом; установлення причинного зв'язку захворювань, травм (поранень, контузій, каліцтв) військовослужбовців, військовозобов'язаних, резервістів.
Згідно п.1.3 гл.2 р.І Положення №402, для проведення ВЛЕ створюються військово-лікарські комісії (далі - ВЛК), штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі). Штатні та позаштатні (постійно і тимчасово діючі) ВЛК (лікарсько-льотні комісії (далі - ЛЛК)) приймають постанови. Постанови ВЛК (ЛЛК) оформлюються свідоцтвом про хворобу, довідкою військово-лікарської комісії, протоколом засідання військово-лікарської комісії з визначення причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця. Постанови штатних та позаштатних ВЛК обов'язкові до виконання.
Відповідно до п.1.1 гл.1 р.ІІ Положення №402, медичний огляд включає в себе вивчення та оцінку стану здоров'я і фізичного розвитку громадян на момент огляду в цілях визначення ступеня придатності до військової служби, навчання за військово-обліковими спеціальностями, вирішення інших питань, передбачених цим Положенням, з винесенням письмового висновку (постанови). Під придатністю до військової служби у цьому Положенні розуміється такий стан здоров'я і фізичного розвитку громадян, який дозволяє їм виконувати передбачені статутами, інструкціями службові обов'язки з конкретної військової спеціальності у виді Збройних Сил України та інших військових формуваннях у мирний та воєнний час.
Медичний огляд проводиться ВЛК з метою визначення придатності до військової служби допризовників, призовників, військовозобов'язаних, резервістів (кандидатів у резервісти).
Згідно п.1.1 гл.1 р.ІІ Положення №402, постанови ВЛК приймаються на підставі Розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби (далі - Розклад хвороб) (додаток 1), пояснень щодо застосування статей Розкладу хвороб (додаток 2) та таблиць додаткових вимог до стану здоров'я (далі - ТДВ) (додаток 3).
Колегія суддів звертає увагу на те, що п.1 Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України №2102-IX від 24.02.2022, в Україні було введено воєнний стан із 05 год 30 хв 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово продовжувався та діяв на момент виникнення спірних правовідносин.
Указом Президента України №69/2022 від 24.02.2022 “Про загальну мобілізацію», у зв'язку з військовою агресією рф проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до ч.2 ст.102, п.1, 17, 20 ч.1 ст.106 Конституції України, постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України.
Колегія суддів зазначає, що питання медичного огляду військовозобов'язаних у мирний час та під час мобілізації, на особливий період регламентовано гл.3 р.II Положення №402, яка містить наступні пункти : 3.1 Медичний огляд військовозобов'язаних проводиться за рішенням військового комісара ВЛК військових комісаріатів; 3.2 Військовозобов'язані, залежно від категорії запасу, військово-облікової спеціальності та призначення, підлягають повторному огляду ВЛК військових комісаріатів. Крім того, офіцери запасу підлягають повторному огляду зазначеними ВЛК під час чергового атестування, а рядовий, сержантський та старшинський склад запасу ВЛК військових комісаріатів - у разі зміни призначення. Кожний військовозобов'язаний оглядається хірургом, терапевтом, невропатологом, психіатром, окулістом, отоларинтологом, стоматологом, дерматологом, а за медичними показаннями і лікарями інших спеціальностей; 3.8 За статтями (пунктами статей) Розкладу хвороб, які передбачають індивідуальне визначення придатності до військової служби і військової спеціальності, ВЛК щодо військовозобов'язаних, яких призивають на військову службу або приймають на військову службу у добровільному порядку за контрактом, виносить одну із таких постанов : “Непридатний до військової служби у мирний час, обмежено придатний у воєнний час»; “Обмежено придатний до військової служби»; “Придатний (або непридатний) до військової служби за контрактом, за спеціальністю _____________ (вказати спеціальність)»; “Придатний (або непридатний) до військової служби в миротворчій місії за спеціальністю _____________ (вказати спеціальність)»; “Придатний до військової служби».
Постанови ВЛК військових комісаріатів оформляються довідкою ВЛК (додаток 4) у двох примірниках, яка не підлягає затвердженню штатною ВЛК і дійсна протягом шести місяців з дня медичного огляду. Копія довідки видається на руки особі, яка пройшла медичний огляд.
Після закінчення медичного обстеження під час мобілізації ВЛК виносить щодо військовозобов'язаного одну із таких постанов : “Придатний до військової служби»; “Тимчасово непридатний до військової служби (вказати дату повторного огляду)»; “Непридатний до військової служби з виключенням з військового обліку».
При цьому, пунктом 3.11 Положення №402 визначено, що у разі коли лікарям ВЛК військового комісаріату важко остаточно визначити стан здоров'я військовозобов'язаного, він направляється на амбулаторне або стаціонарне обстеження у лікувально-профілактичний заклад МОЗ України з подальшим оглядом ВЛК військового комісаріату. Якщо обстеження проводилось у військовому лікувальному закладі, то огляд проводиться госпітальною (гарнізонною) ВЛК.
Колегія суддів зазначає, що ВЛК при Тернопільському РТЦКСП 18.12.2023 було прийнято рішення, яке оформлене довідкою, про придатність ОСОБА_1 до військової служби, яке, на його думку є протиправним, оскільки вказаний висновок винесений без належного обстеження стану здоров'я, позаяк у нього наявні хвороби є такими, які виключають його придатність до військової служби.
З цього приводу суд першої інстанції слушно зауважив, що суд позбавлений можливості надавати оцінку діям конкретних лікарів-членів ВЛК при Тернопільському РТЦКСП, в тому числі при визначенні діагнозів та відповідності їх конкретній статті Розкладу хвороб.
До матеріалів справи позивач не надав доказів на підтвердження того, що під час проходження ВЛК при Тернопільському РТЦКСП, він надав лікарям комісії наявні у нього медичні документи на підтвердження того, що його стан здоров'я незадовільний, що у свою чергу викликало б сумніви придатності його до військової служби в особливий період та слугувало підставою для прийняття ВЛК відповідного рішення.
Колегія суддів враховує висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 12.06.2020 по справі №810/5009/18, відповідно до якого, суд не наділений повноваженнями надавати оцінку діагнозу на предмет того, чи підпадає позивач під дію статей розкладу хвороб, станів та фізичних вад, що визначають ступінь придатності до військової служби з посиланням на п.3.13 гл.3 р.II Положення №402. Відповідно до цієї норми у спірних питаннях та складних випадках право на винесення остаточного рішення залишається за Центральною військово-лікарською комісією. Для цього військовий комісаріат направляє в регіональну штатну ВЛК, на території якої проживає заявник, його заяву, медичні документи, які є в заявника або одержані військовим комісаріатом із цивільних (військових) лікувальних закладів, військовий квиток.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз.4 п.2.4.5 р.І Положення №402, ВЛК регіону має право, зокрема, приймати постанови згідно з Положенням, контролювати, розглядати, затверджувати, за наявності підстав не затверджувати, переглядати або скасовувати постанови підпорядкованих ВЛК. Постанову про придатність до військової служби колишніх військовослужбовців на період їх фактичного звільнення зі Збройних Сил України має право приймати або переглядати тільки ЦВЛК.
У разі незгоди з рішенням ВЛК регіону таке рішення може бути оскаржено до ЦВЛК (п.п.2.4.10 п.2.4 гл.2 р.І Положення №402).
Відповідно до п.п.2.3.1 п.2.3 гл.2 р.І Положення №402, ЦВЛК є органом військового управління, який здійснює керівництво ВЛК регіонів у Збройних Силах України та є керівним органом із військово-лікарської експертизи в Збройних Силах України.
Згідно п.п.2.3.4 п.2.3 гл.2 р.І Положення №402, ЦВЛК має право розглядати, переглядати, скасовувати, затверджувати, не затверджувати, контролювати згідно з цим Положенням постанови будь-якої ВЛК.
Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що у разі наявності сумніву щодо правильності висновку комісії про придатність до військової служби, позивач мав право звернутись до ВЛК регіону щодо перегляду рішення ВЛК при Тернопільському РТЦКСП, яка наділена таким правом.
Крім того, позивач не був позбавлений правом оскаржувати прийняте рішення до ВЛК вищого рішення та клопотати про проведення його медичного огляду лікарями ЦВЛК, оскільки, яка згідно п.п.2.3.4 п.2.3 гл.2 р.І Положення №402, має право скасовувати постанови будь-якої ВЛК Збройних Сил України.
Вказане узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.12.2018 по справі №819/630/17, від 12.06.2020 по справі №810/5009/18.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що суд не може здійснювати власну оцінку підставності прийняття певного висновку ВЛК, оскільки суди не є спеціалізованими установами в медичній сфері, а тому оцінка підставності висновку ВЛК виходить за межі необхідного дослідження в контексті застосування норм матеріального права. Суд в межах розгляду справи не вправі надавати власну оцінку на предмет наявності підстав для визнання позивача таким, що не придатний до військової служби.
Тобто, розглядаючи по суті спори у справах щодо оскарження рішень ВЛК, суд вправі перевірити законність висновку ВЛК лише в межах дотримання процедури прийняття цього висновку.
Більше того, як слушно зауважив суд першої інстанції, медичний огляд позивача був проведений 18.12.2023, за результатом якого складена оспорювана постанова. Разом з тим, надані позивачем медичні документи датовані 20.12.2023, 22.12.2023.
Таким чином, за встановлених обставин справи, у контексті наведених вимог законодавства, яким врегульовані спірні правовідносини, колегією суддів не встановлено процедурних порушень при прийнятті оспорюваного висновку, який прийнятий за наслідками проведення медичного огляду позивача на предмет його придатності до військової служби за станом здоров'я під час дії правового режиму воєнного стану.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність правових підстав для скасування висновку ВЛК при Тернопільському РТЦКСП, яка оформлена довідкою від 18.12.202, оскільки такий прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені чинним законодавством.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України “Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини», суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерела права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі “Проніна проти України» (рішення від 18.07.2006).
Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).
Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що оскаржуване рішення ухвалене відповідно до норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному з'ясуванні всіх обставин, що мають значення для справи, які не спростовані доводами апеляційної скарги, у зв'язку з чим відсутні підстави для її задоволення.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу.
Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року по справі №500/232/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. В. Кухтей
судді С. П. Нос
С. М. Шевчук