Справа № 120/18880/23
Головуючий у 1-й інстанції: Воробйова Інна Анатоліївна
Суддя-доповідач: Моніч Б.С.
09 жовтня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Моніча Б.С.
суддів: Залімського І. Г. Кузьмишина В.М.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ, КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Вінницького окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років у відповідності до п. 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції чинній до 01.10.2017 р., а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 03.04.2023 р.;
- зобов'язати здійснити збільшення на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років у відповідності до п. 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції чинній до 01.10.2017 р., а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 03.04.2023 р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у даному випадку пенсія йому не призначається вперше (пенсія призначена ще до 11.10.2017 року), а перераховується, відтак, неможливість застосування до позивача частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку з не призначенням пенсії на умовах частини 2 статті 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" є необґрунтованим.
ІІ. ЗМІСТ РІШЕНННЯ СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 29.02.2024 в задоволенні позову відмовлено.
ІІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
ОСОБА_1 з 2014 року перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду у Вінницькій області та отримує пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст. 55 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" як потерпілий від аварії на ЧАЕС 2 категорії.
Згідно матеріалів пенсійної справи страховий стаж позивача складає 26 років 2 місяці 15 днів.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2023 по справі №120/6950/23 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 із збільшенням розміру пенсії на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років, але не вище 75% заробітку відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із збільшенням її розміру на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років, але не вище 75% заробітку, відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 01.04.2023 та з урахуванням уже виплачених сум.
09.11.2023 позивач звернувся з заявою до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, у якій просив рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2023 не виконувати та провести перерахунок пенсії з її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, відповідно до положень п. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01.10.2017 року без застосування двоскладової формули при її обчисленні.
Відповідач надав позивачу відповідь листом від 01.12.2023, в якому зазначив, що головним управлінням було виконано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2023, починаючи з 01.04.2023 та з урахуванням уже виплачених сум. Однак розмір пенсії при цьому зменшується, і з 01.04.2023 становить 3901,49 грн. Враховуючи зазначене, обчислення пенсії відповідно до рішення суду є не доцільним, так як призводить до значного зменшення розміру пенсії в порівнянні з розміром пенсії обчисленим відповідно до Закону №1058.
Також повідомив, що проведення перерахунку пенсії із її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад 20 років, у відповідності до ч. 2 ст. 56 Закону №796, в редакції, чинній до 01.10.2017 без застосування двоскладової формули при її обчисленні чинним законодавством не передбачено.
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду з цим адміністративним позовом.
IV. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивачу пенсія обрахована на умовах, визначених у частині першій статті 27 Закону №1058-IV і позивач не виявив бажання перейти на пенсію за віком на умовах частини другої цієї статті, то правові підстави для застосування пункту 2 статті 56 Закону №796-ХІІ відсутні.
V. ДОВОДИ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач оскаржив його в апеляційному порядку з вимогою скасувати рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2023 року та прийняти нове, яким позов задовольнити.
В обґрунтування апеляційної скарги позивач зазначив, що він має право на перерахунок пенсії за кожний повний рік стажу понад установлений мінімальний трудовий стаж шляхом збільшення пенсії на 1 % заробітку за рік згідно ч. 2ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції, чинній до 01.10.2017. Зміни стосуються тих пенсій, які були призначені вперше та після внесення цих змін. Оскільки пенсія позивачу не призначається вперше, перераховується, то на неї не поширюється вказана відповідачем умова.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та мотивованим, прийнятим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
VI. ОЦІНКА АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
За приписами ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги (ч. 1 ст. 308). Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язкової підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (ч. 2 ст. 308).
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне закрити провадження у адміністративній справі, з огляду на наступне.
Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.
Частинами 1, 2, 4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VIII визначено, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.
Положеннями частини другої статті 14, частини першої статті 370 КАС України, передбачено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Відповідно до статті 373 КАС України виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Частиною п'ятою статті 372 КАС України визначено, що процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, якщо інше не встановлено цим Кодексом.
Вказаною нормою законодавець встановив обов'язок учасників справи щодо обов'язкового виконання рішень суду та їх відповідальність за невиконання таких рішень. Зазначена норма не передбачає будь-яких припущень або виключень щодо виконання частини судового рішення, не визначає яку частину рішення сторона повинна виконати обов'язково, а яку може не виконувати за наявності будь-яких причин.
За загальним правилом для захисту чи поновлення своїх порушених прав і законних інтересів позивач, на користь якого ухвалено вказане судове рішення, має право подати заяву до суду першої інстанції. Така форма судового контролю з ініціативи учасника справи встановлена статтею 383 чинної КАС України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII "Про виконавче провадження" (далі - Закон № 1404-VIII).
За частиною першою статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з частиною першою статті 11 Закону № 1404-VIII державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
З аналізу вищезазначених законодавчих норм слідує, що не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом № 1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.
Відповідно до статті 382 КАС України визначаються спеціальні способи судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах, зокрема, до них належать: зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу за невиконання судового рішення та інше.
Згідно статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Отже, процесуальним законом встановлено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах та визначено певну послідовність дій, які необхідно вчинити для того, щоб зобов'язати відповідача належним чином виконати рішення суду.
Вище зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об'єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження являє собою завершальну стадію судового провадження.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 686/23317/13-а, від 06 лютого 2019 року у справі № 816/2016/17.
Судовий контроль є спеціальним видом провадження в адміністративному судочинстві, відмінним від позовного. Головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.
Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі № 806/2143/15 звертав увагу, що зазначені правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
У постановах від 17.04.2019 (справа №355/1648/15-а), від 12.05.2020 (справа №815/2252/16), від 16.12.2021 (справа №170/167/17) Верховний Суд дійшов наступних висновків:
"…зазначені вище правові норми КАС України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому КАС України, який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.".
Європейський Суд з прав людини звертає увагу на те, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі "Скордіно проти Італії". Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі "Сіка проти Словаччини").
Аналіз рішень Європейського Суду з прав людини свідчить про те, що з метою забезпечення права особи на ефективний судовий захист в адміністративному судочинстві існує інститут судового контролю за виконанням судового рішення. Судовий контроль - це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи-позивача.
Відтак, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, у відповідності до КАС України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2019 у справі № 806/2143/15, від 21.12.2020 року у справі №440/1810/19, від 03 квітня 2019 року по справі № 820/4261/18.
Як встановлено судом, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2023 по справі №120/6950/23 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області щодо відмови у здійсненні перерахунку пенсії ОСОБА_1 із збільшенням розміру пенсії на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років, але не вище 75% заробітку відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 із збільшенням її розміру на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років, але не вище 75% заробітку, відповідно до частини 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", починаючи з 01.04.2023 та з урахуванням уже виплачених сум.
09.11.2023 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій зокрема знову просив провести перерахунок пенсії з її збільшенням на 1 % заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, відповідно до положень п. 2 ст. 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", в редакції, чинній до 01.10.2017 року без застосування двоскладової формули при її обчисленні.
Листом відповідач повідомив позивачу про те, що управлінням виконано рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2023, починаючи з 01.04.2023 та з урахуванням уже виплачених сум. Однак розмір пенсії при цьому зменшується, і з 01.04.2023 становить 3901,49 грн. Враховуючи зазначене, обчислення пенсії відповідно до рішення суду є не доцільним, так як призводить до значного зменшення розміру пенсії в порівнянні з розміром пенсії обчисленим відповідно до Закону №1058.
Звертаючись з позовом в межах цієї справи, позивач просив суд:
визнати протиправною бездіяльність щодо відмови у проведенні перерахунку та виплаті пенсії із збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років у відповідності до п. 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції чинній до 01.10.2017 р., а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 03.04.2023 р.;
- зобов'язати здійснити збільшення на 1% заробітку за кожен рік роботи понад 20 років у відповідності до п. 2 статті 56 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" в редакції чинній до 01.10.2017 р., а саме без застосування ч. 2 ст. 27 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (двоскладової формули при її обчисленні) починаючи з 03.04.2023 р.
Як вбачається зі змісту позовної заяви та апеляційної скарги, позивач наполягає на повторному порушенні його прав після перерахунку пенсії, здійсненого на виконання рішення суду та не згоден саме з діями відповідача щодо неналежного виконання рішення суду у справі № 120/6950/23.
Верховний Суд у постанові від 05 грудня 2019 року у справі №826/3678/16 указав, що позови вважаються тотожними лише тоді, коли в них співпадають сторони, предмет і підстави, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. У випадку зміни хоча б одного з цих елементів позови вважаються нетотожними і суддя не вправі відмовити у відкритті провадження у справі.
Колегія суддів наголошує, що з огляду на приписи процесуального законодавства, не можна зобов'язати суб'єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом України "Про виконавче провадження". Якщо позивач уважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вищевказаного судового рішення порушено його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 КАС України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не подавати новий адміністративний позов.
Суд зауважує, що вимоги позивача у межах цієї позовної заяви, не можуть бути заявлені окремим адміністративним позовом та оцінюватися судом на предмет правомірності таких вимог.
Подібну правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 30 березня 2023 року у справі №200/2737/21-а, від 15 червня 2023 року у справі № 420/18923/21.
Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання судового рішення у справі №120/6950/23 порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статей 382, 383 КАС України (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред'являти новий адміністративний позов.
Аналогічна правова позиція висловлена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 806/2143/15, від 17.04.2019 у справі № 355/1648/15-а, від 21.08.2019 у справі № 295/13613/16, від 22.028.2019 у справі № 522/10140/17, від 21.11.2019 у справі № 802/1933/18-а, від 24.09.2020 у справі № 640/15623/19, від 12.05.2020 у справі №815/2252/16, від 16.12.2021 у справі №170/167/17 , від 31.01.2022 у справі №400/822/20, від 20.04.2022 у справі №233/3744/17, від 11.05.2022 у справі № 345/4045/16-а, від 19 травня 2022 року у справі №160/334/21, від 27 липня 2022 року у справі № 540/606/20, від 26 лютого 2024 року у справі № 120/13369/23, від 28 лютого 2023 року у справі № 260/1898/22.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не відповідає об'єкту порушеного права. При розгляді позовних вимог позивача стосовно фактичного невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов'язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення, оскільки виконавче провадження є завершальною стадію судового провадження.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 238 КАС України провадження в справі закривається, якщо є такі, що набрали законної сили, постанова чи ухвала суду з того самого спору і між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Колегія суддів доходить висновку, що оскільки є таке, що набрало законної сили рішення суду з того самого фактичного предмету спору (щодо призначення та виплати пенсії позивачу без застосування двоскладової формули) і між тими самим сторонами, а тому наявні підстави для закриття провадження у справі на підставі пункту четвертого частини першої статті 238 КАС України.
Разом з цим, суд помилково дійшов до висновку щодо відмови у задоволені позовних вимог.
Отже, у даному випадку суд повинен був прийняти ухвалу про закриття провадження.
Щодо вимоги позивача "не виконувати" рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 09.08.2023 року, про що ним зазначено в заяві від 09.11.2003 року, то колегія суддів зазначає, що в даному випадку саме стягувач ухвалює рішення про пред'явлення судового рішення до виконання, в тому числі й примусового.
В той же час вищенаведені положення чинного законодавства та юридичні позиції Верховного Суду не дають йому можливості пред'являти аналогічний позов при наявності судового рішення, яким фактично задоволені його вимоги щодо перерахунку пенсії без застосування двоскладової формули.
У випадку якщо позивач має намір відновити порушені права (які вже захищені судовим рішенням у іншій справі), йому слід звернутися із заявою про добровільне виконання рішення суду відповідачем або ж вжити заходів до примусового виконання рішення суду, якщо відповідач неналежно виконує судове рішення в добровільному порядку.
Відповідно до ч.1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
VII. ВИСНОВКИ СУДУ
Відповідно до частини 3 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно пункту 3 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і у відповідній частині закрити провадження у справі повністю або частково або залишити позовну заяву без розгляду повністю або частково.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 29 лютого 2024 року скасувати.
Провадження у справі №120/18880/23 закрити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Моніч Б.С.
Судді Залімський І. Г. Кузьмишин В.М.