Справа № 752/22591/21 Суддя першої інстанції: Марич Є.В.
09 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Шведа Е.Ю.,
суддів - Ганечко О.М., Заїки М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Служби безпеки України на прийняте у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Служби безпеки України про визнання протиправною бездіяльності і зобов'язання вчинити дії, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Голосіївського районного суду міста Києва з позовом до Служби безпеки України (далі - Відповідач, СБ України) про:
- визнання права на виключення з числа службового житла квартири АДРЕСА_1 , для забезпечення ОСОБА_1 та його сім'ї постійним житлом;
- зобов'язання СБ України подати до Голосіївської районної у місті Києві державної адміністрації клопотання про виключення із складу службових житлових приміщень квартири АДРЕСА_2 .
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15.06.2022 позов задоволено повністю.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 09.03.2023 задоволено заяву СБ України та закрито провадження у справі №752/22591/21 за позовом ОСОБА_1 до СБ України про визнання права та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27.03.2023 задоволено заяву ОСОБА_1 про направлення справи за встановленою юрисдикцією та справу №752/22591/21 направлено для розгляду до Київського окружного адміністративного суду.
У заяві про уточнення позовних вимог ОСОБА_1 просив Київський окружний адміністративний суд:
- визнати протиправною бездіяльність СБ України щодо не звернення з клопотанням до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про виключення із складу службових житлових приміщень квартири АДРЕСА_2 ;
- зобов'язання СБ України звернутися із клопотанням до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про виключення із складу службових житлових приміщень квартири АДРЕСА_2 .
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 12.04.2024 позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 дотримано всі необхідні умови для реалізації права на виключення житла, яке він займає, з числа службового та забезпечення ним для постійного проживання, а відтак належним способом захисту порушених прав останнього є покладення на СБ України обов'язку з подання до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації клопотання про виключення з числа службових квартири, в якій проживає ОСОБА_1 .
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. Свою позицію обґрунтовує тим, що судом не враховано, що житлове приміщення може бути виключено з числа службового лише у випадку відсутності потреби в його подальшому використанні за рішенням власника житла в особі уповноваженого на те підрозділу. Підкреслює, що, всупереч висновків суду, ОСОБА_1 може бути забезпечений житлом для постійного проживання виключно у разі надходження черги квартирного обліку та наявності вільних квартир у житловому фонді СБ України. Наголошує, що судом залишено поза увагою, що виключення житлових приміщень з числа службових є правом, а не обов'язком Відповідач, а відтак своїм рішенням суд допустив втручання у дискреційні повноваження СБ України.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.05.2024 відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 13.09.2024.
Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16.09.2024 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як встановлено судом першої інстанції і не заперечується учасниками справи ОСОБА_1 з 2001 року проходив військову службу в Службі безпеки України і в серпні 2021 року звільнений у відставку за вислугою років, яка в календарному обчисленні разом зі спеціальною службою в органах внутрішніх справ України в період з 1995 року по 2001 року склала понад 26 років.
Крім того, Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Службою безпеки України 13.02.2020.
На час розгляду справи, як встановлено судом першої інстанції із змісту витягу з протоколу №3 засідання Житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України, сім'я ОСОБА_1 складається з п'яти осіб: він, дружина, дочка ОСОБА_2 , 2002 року народження, дочка ОСОБА_3 , 2005 року народження, дочка ОСОБА_4 , 2015 року народження.
Зазначеним складом сім'ї позивач перебуває на квартирному обліку у Центральному управлінні Служби безпеки України з 24.05.2018 у списку осіб, які користуються правом першочергового забезпечення житлом, як багатодітна родина, за № 949.
Поряд з цим, матеріали справи свідчать, що на підставі ордера №4644 від 22.06.2012 ОСОБА_1 , працівнику Служби безпеки України, сім'я якого складалась з 3 осіб на час видачі ордера, надано службове приміщення з двох кімнат жилою площею 31,6 кв. м у квартирі АДРЕСА_1 . Ордер виданий на підставі розпорядження голови Шевченківської районної державної адміністрації від 13.06.2012 №404. Склад сім'ї: ОСОБА_1 , ОСОБА_5 - дружина, ОСОБА_6 - дочка.
Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_1 звернувся 02.12.2020 до Житлово-побутової комісії Центрального управління Служби безпеки України з рапортом щодо вирішення питання про виключення квартири, в якій проживає Позивач разом з сім'єю, зі складу службових житлових приміщень Служби безпеки України в порядку тимчасового поліпшення житлових умов зі збереженням права перебування на квартирному обліку.
Із змісту витягу з протоколу №3 засідання Житлово-побутової комісії Центрального управління Служби безпеки України від 22.04.2021 вбачається, що комісією прийнято рішення відмовити ОСОБА_1 у виключенні квартири зі складу службових житлових приміщень на підставі вимог статей 47 Житлового кодексу УРСР, пункту 53 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 №470, та пункту 3 постанови виконавчого комітету Київської міської ради народних депутатів президії Київської міської ради профспілок від 15.07.1985 №582 «Про порядок застосування у м. Києві «Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР» у частині незабезпечення середньою нормою (9 кв. м) жилої площі на одну особу у м. Києві.
Зазначений акт прийнятий з урахуванням протокольного рішення ЖПК ДВКР СБ України від 05.03.2021 №1/2021, яким оформлено рішення звернутися до ЖПК ЦУ СБ України про розгляд питання про виключення вказаної квартири із числа службових СБ України у порядку тимчасового поліпшення житлових умов із збереженням права перебування на квартирному обліку, а також з урахуванням юридичного висновку Управління правового забезпечення Служби безпеки України, в якому зазначено, що ОСОБА_1 та членам його сім'ї може бути, як виняток, надана двокімнатна квартира для постійного проживання у порядку тимчасового поліпшення житлових умов шляхом виключення її зі складу службових зі збереженням права перебування на квартирному обліку за умови ухвалення відповідного рішення.
Однак, як встановлено судом першої інстанції, Позивач посилається на те, що Відповідачем всупереч чинному законодавству України, зокрема, частині другій статті 19 Конституції України, абзацу четвертому частини першої статті 12 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», Положенню про порядок надання службових жилих приміщень і користуванню ними в Українській PCP, затвердженому постановою Ради Міністрів УРСР від 04.02.1988 № 37, та Порядку забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1081, не подано клопотання до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації, яка уповноважена вирішувати питання виключення вказаної квартири з числа службового житла.
Така бездіяльність СБ України, на думку ОСОБА_1 , має наслідком унеможливлення реалізації його права на житло шляхом приватизації квартири, в якій він проживає, та порушує гарантії, передбачені Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 13 указаної Конвенції, ст. 47 Конституції України, ст. ст. 31, 118 Житлового кодексу Української РСР, ст. 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а також ряду підзаконних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог, оскільки всупереч вимог чинного законодавства СБ України не виконало обов'язок з направлення клопотання про виключення квартири, в якій мешкає ОСОБА_1 , із складу службового житла.
З такою позицією суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.
Частиною 2 статті 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» установлено, що не підлягають приватизації, зокрема, квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових. Водночас, згідно ч. 1 ст. 6 указаного Закону незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до ч. 1 ст. 118 Житлового кодексу України (далі - ЖК України) службові жилі приміщення призначаються для заселення громадянами, які у зв'язку з характером їх трудових відносин повинні проживати за місцем роботи або поблизу від нього. Жиле приміщення включається до числа службових рішенням виконавчого комітету районної, міської, районної в місті ради. Під службові жилі приміщення виділяються, як правило, окремі квартири.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», який також встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Відповідно до положень статті 12 указаного Закону держава забезпечує військовослужбовців жилими приміщеннями або за їх бажанням грошовою компенсацією за належне їм для отримання жиле приміщення на підставах, у межах норм і відповідно до вимог, встановлених Житловим кодексом Української РСР, іншими законами, в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Військовослужбовці (крім військовослужбовців строкової військової служби) та члени їх сімей, які проживають разом з ними, забезпечуються службовими жилими приміщеннями, що повинні відповідати вимогам житлового законодавства.
Військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення. Такі жилі приміщення або грошова компенсація надаються їм один раз протягом усього часу проходження військової служби за умови, що ними не було використано право на безоплатну приватизацію житла, з урахуванням особливостей, визначених пунктом 10 цієї статті.
Положеннями статті 125 ЖК України передбачено, що осіб, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації, що надали їм службове жиле приміщення, не менш як десять років, не може бути виселено із службового житла без надання іншого жилого приміщення.
Порядком забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 №1081 (далі - Порядок №1081; тут і надалі у редакції, яка була чинною на час виникнення спірних правовідносин), у пункті 3 останнього встановлено, що військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання. Забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житлом для постійного проживання проводиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
Отже, Порядком №1081 визначено чотири способи забезпечення житлом військовослужбовців, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, а саме: 1) наданням один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого; 2) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, виключеного з числа службового; 3) надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб; 4) надання кредиту для спорудження (купівлі) житла.
За правилами п. 4 Порядку №1081 центральні органи виконавчої влади, які здійснюють керівництво Збройними Силами, іншими утвореними відповідно до законів України військовими формуваннями, правоохоронні органи спеціального призначення, Держспецтрансслужба та Держспецзв'язку, посади в яких комплектуються військовослужбовцями: видають нормативно-правові акти з питань забезпечення військовослужбовців житлом, а також щороку визначають обсяги службового житла і житла, що надається військовослужбовцям для постійного проживання; виділяють до 20 відсотків житла для забезпечення осіб, зазначених в абзаці другому пункту 3 цього Порядку, жилими приміщеннями для постійного проживання, що збудовані (придбані) за рахунок коштів державного бюджету та інших передбачених законодавством джерел і розташовані у населених пунктах, у яких вони перебувають на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, чи грошової компенсації за належне для отримання жиле приміщення в таких же обсягах.
Відповідно до п. 11 Порядку №1081 житлове приміщення виключається з числа службового, якщо відпала потреба в його використанні, а також якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень.
Виключення житлового приміщення з числа службового провадиться згідно з рішенням виконавчого органу районної, міської, районної у місті ради за клопотанням начальника гарнізону, командира військової частини та квартирно-експлуатаційного органу.
Аналогічний за змістом порядок виключення жилого приміщення з числа службових закріплено й у п. 6 розд. І Положення про порядок надання службових жилих приміщень і користування ними в Українській РСР, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 04.02.1988 № 37.
Затверджена наказом Служби безпеки України від 06.11.2007 №792 Інструкція про організацію забезпечення і надання військовослужбовцям Служби безпеки України та членам їх сімей житлових приміщень (далі - Інструкція №792) визначає порядок організації забезпечення та надання житлових приміщень військовослужбовцям - особам офіцерського (у тому числі тим, які проходять військову службу за призовом осіб офіцерського складу), старшинського і сержантського, рядового складу (крім військовослужбовців строкової служби) Служби безпеки України (далі - СБ України), а також особам, звільненим з військової служби в запас або у відставку, що залишилися перебувати на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, у СБ України після звільнення (далі - співробітники) та членам їх сімей, уключаючи членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли, пропали безвісти під час проходження військової служби, які перебувають на обліку осіб та потребують поліпшення житлових умов (далі - члени їх сімей).
За нормами пунктів 4.1 - 4.3 Інструкції №792 житлова площа для забезпечення постійним житлом розподіляється відповідно до черги квартирного обліку та у межах норм, установлених законодавством.
Житловими приміщеннями забезпечуються тільки співробітники та члени їх сімей, які перебувають на квартирному обліку, крім випадків, передбачених законодавством.
Співробітникам, які мають вислугу 20 років і більше, та членам їх сімей надається житло для постійного проживання.
Забезпечення за рахунок СБ України співробітників та членів їх сімей житлом для постійного проживання провадиться шляхом надання один раз протягом усього часу проходження військової служби житла новозбудованого, виключеного з числа службового, вивільненого або придбаного у фізичних чи юридичних осіб, надання кредиту на будівництво (купівлю) житла в установленому порядку.
Якщо у співробітника після отримання ним житла для постійного проживання повторно виникли підстави для поліпшення житлових умов, йому надається додаткове житлове приміщення з урахуванням наявної житлової площі або після передачі СБ України раніше наданого йому житла.
Визначена в абзаці першому цього пункту умова про вислугу років на військовій службі не застосовується при забезпеченні житловими приміщеннями для постійного проживання співробітників, що перебували на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності Законом України від 24 червня 2004 року № 1865-IV «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до п. 5.1 Інструкції №792 співробітники та члени їх сімей, які проживають разом з ними, за відсутності за місцем проходження служби та/або в безпосередній близькості від місця проходження військової служби житла для постійного проживання, що дає змогу щодня своєчасно прибувати до місця проходження військової служби (відповідно до переліку таких населених пунктів, що визначається згідно із законодавством), забезпечуються службовими житловими приміщеннями.
Згідно п. 5.12 Інструкції №792 рішення про виключення з числа службових житлових приміщень приймається керівниками відповідних органів, закладів та установ СБ України на підставі пропозицій житлово-побутової комісії та за погодженням з житлово-побутовою комісією Центрального управління СБ України, що затверджується заступником Голови СБ України, до функціональних обов'язків якого належить координація господарського забезпечення, з наданням необхідних документів для його вивчення.
Рішення про виключення з числа службових житлових приміщень, наданих співробітникам підрозділів Центрального управління СБ України, приймається житлово-побутовою комісією Центрального управління СБ України на підставі пропозицій житлово-побутових комісій підрозділів Центрального управління СБ України та затверджується заступником Голови СБ України, до функціональних обов'язків якого належить координація господарського забезпечення, з наданням необхідних документів для його вивчення.
Рішення про виключення з числа службових житлових приміщень, наданих заступникам Голови СБ України, керівникам підрозділів Центрального управління, органів, закладів, установ СБ України, штабу Антитерористичного центру при СБ України, приймається Головою СБ України на підставі пропозицій житлово-побутової комісії Центрального управління СБ України.
Пунктом 5.2 Інструкції №792 передбачено, що житлове приміщення виключається з числа службового у випадках: якщо в Центральному управлінні, органі, закладі, установі СБ України, штабі Антитерористичного центру при СБ України СБ України відпала потреба в його використанні; якщо в установленому порядку його виключено з числа житлових приміщень.
Водночас, за правилами п. 5.21 Інструкції №792 за бажанням співробітника або особи, звільненої з військової служби в СБ України, що перебуває на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, та проживає у службовому житловому приміщенні, це житлове приміщення може бути надано для постійного проживання шляхом виключення його з числа службових у випадках, якщо ця особа:
а) має вислугу на військовій службі 20 років і більше;
б) звільнена з військової служби за вислугою років, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, унаслідок інвалідності, захворювання, отриманого при виконанні обов'язків військової служби;
в) перебувала на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, до набрання чинності Законом України від 24 червня 2004 року № 1865-IV «Про внесення змін до статті 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і належить до категорії осіб, які не можуть бути виселені зі службових приміщень без надання іншого житлового приміщення.
Як свідчать матеріали справи, ОСОБА_1 є військовослужбовцем Служби безпеки України, має календарну вислугу на військовій службі більше 20 років, є учасником бойових дій, має багатодітну родину, перебуває на квартирному обліку з 24.05.2018 у списку осіб, які користуються правом першочергового забезпечення житлом як багатодітна родина, але постійного житла не отримав.
Позивач отримав в установленому законом порядку ордер на службове житло, проживає у ньому разом зі своєю сім'єю та використовує службове приміщення тільки за призначенням, що підтверджується актом обстеження житлових умов від 01.03.2021.
Доказів того, що Позивач чи його члени сім'ї реалізовували раніше права на приватизацію державного (комунального) житла відсутні, як і не надано Відповідачем доказів того, що ОСОБА_1 отримував грошову компенсацію для отримання жилого приміщення.
Крім того, жоден із згаданих вище чотирьох способів забезпечення військовослужбовців житлом, передбачених Порядком № 1081, Позивачем та членами його сім'ї раніше не використовувався, що підтверджується матеріалами квартирної справи.
З огляду на зазначене, судом першої інстанції правильно встановлено, що Позивачем дотримано всі необхідні умови для реалізації права на виключення житла, яке він займає, з числа службового, та забезпечення ним для постійного проживання.
Як було встановлено вище, службова двокімнатна квартира АДРЕСА_1 має житлову площу 31,6 кв. м та загальну площу 63,5 кв. м. Розмір жилої площі нижчий за норму, передбачену у статті 47 ЖК України.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до п. 53 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів Української РСР і Української республіканської ради професійних спілок від 11.12.1984 №470 (далі - Правила №470), жиле приміщення надається громадянам у межах 13,65 квадратного метра жилої площі на одну особу, але не менше рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки.
При передачі громадянами житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі.
Громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.
Жиле приміщення може бути надано з перевищенням указаного вище максимального розміру, якщо воно становить одну кімнату (однокімнатну квартиру), або у випадках, указаних в абзаці першому пункту 52 і абзацах першому та другому пункту 67 цих Правил.
Рівень середньої забезпеченості громадян жилою площею в населеному пункті визначається і періодично переглядається виконавчими комітетами обласних, Київської і Севастопольської міських Рад народних депутатів спільно з радами профспілок виходячи з даних статистичної звітності.
При цьому, в силу п. 54 Правил №470 в окремих випадках на прохання громадян, що перебувають на квартирному обліку (в першу чергу тих, у яких настала черговість на одержання жилих приміщень), та громадян, що користуються правом позачергового одержання жилих приміщень, у порядку тимчасового поліпшення житлових умов їм може бути надане жиле приміщення, яке не відповідає вимогам, передбаченим пунктом 51 і абзацом першим пункту 52 цих Правил, або за розміром менше від рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею в даному населеному пункті зі збереженням відповідно права перебування на обліку та в списках першочерговиків чи в списку позачерговиків.
Отже, законодавець допускає в окремих випадках надання громадянам у порядку тимчасового поліпшення житлових умов жилого приміщення, яке за розміром менше від рівня середньої забезпеченості громадян жилою площею у відповідному населеному пункті із збереженням відповідно права перебування на обліку та в списках першочерговиків чи в списку позачерговиків. До того положеннями вже згаданої вище норми ч. 1 ст. 6 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, що незалежно від розміру загальної площі безоплатно передаються у власність громадян займані ними квартири (будинки), в яких мешкають військовослужбовці, котрим встановлена пільга Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
За встановлених обставин та нормативної регламентації спірних правовідносин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що ОСОБА_1 має право, зокрема, на виключення житла (квартири АДРЕСА_1 ) з числа службового та надання його в подальшому для постійного проживання.
Аналогічну за змістом позицію висловив Верховний Суд, зокрема, у постанові від 17.09.2024 у справі № 520/14989/23.
Колегією суддів враховується, що у межах спірних правовідносин з урахуванням положень Інструкції №792 рішення, які впливають на можливість реалізації ОСОБА_1 соціальних гарантій забезпечення жилими приміщеннями, про виключення з числа службових житлових приміщень приймається керівниками відповідних органів, закладів та установ СБ України на підставі пропозицій житлово-побутової комісії та за погодженням з житлово-побутовою комісією Центрального управління СБ України, що затверджується заступником Голови СБ України. Водночас, СБ України не надано обґрунтувань підстав для відмови у поданні до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації відповідного клопотання про виключення квартири з числа службових. Викладене, з урахуванням встановлених вище обставин свідчить про обмеження права Позивача на забезпечення житлом, гарантованого Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Аналогічні правові висновки викладені й у постановах Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №640/10473/19, від 03.02.2021 у справі №636/1480/19, від 04.03.2020 у справі №636/1514/19, від 16.06.2021 у справі №636/5008/19, від 04.11.2021 справі №636/2897/19, від 23.02.2022 у справі №953/17339/20.
З приводу посилання Апелянта на те, що суд першої інстанції, покладаючи на СБ України обов'язок з подання до Голосіївської районної в м. Києві державної адміністрації клопотання про виключення квартири із складу житлових приміщень, допустив втручання у дискреційні повноваження державного органу, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
За змістом правових позицій Верховного Суду, висловлених, зокрема, у постановах від 13.02.2018 у справі №361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі №569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 20.03.2018 у справі №820/4554/17, від 03.04.2018 у справі №569/16681/16-а, від 12.04.2018 у справі №826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Стосовно судового контролю за дискреційними адміністративними актами суб'єктів владних повноважень Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об'єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (п. 157 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); п. 44 рішення у справі «Брайєн проти Об'єднаного Королівства» (Bryan v. the United Kingdom); п. 156-157, 159 рішення у справі «Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру» (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); п. 47-56 рішення у справі «Путтер проти Болгарії» (Putter v. Bulgaria № 38780/02).
Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, дискреційними є право суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».
Відтак, приймаючи рішення про зобов'язання орган державної влади виконати свої дискреційні повноваження, суд, перш за все, відновлює баланс взаємодії між органами державної влади та суб'єктами господарювання.
При цьому, суд, приймаючи саме таке рішення на захист порушених прав суб'єктів господарювання - про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певну дію, унеможливлює виникнення вільного трактування та зловживання з боку органів державної влади своїми дискреційними повноваженнями.
Так, у рішенні Європейського Суду з прав людини (рішення у справі «Олссон проти Швеції» від 24.03.1988), суд вказав, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців.
У рішенні Європейського Суду з прав людини, у справі «Волохи проти України» зазначено: «Таким чином, Суд доходить висновку, що це втручання не може розглядатися як таке, що було здійснене «згідно із законом», оскільки законодавство України не визначає з достатньою чіткістю межі та умови здійснення органами влади своїх дискреційних повноважень у сфері, про яку йдеться, та не передбачає достатніх гарантій захисту від свавілля при застосуванні таких заходів спостереження.»
У рішенні у справі «Гасан і Чауш проти Болгарії» вказується: «Суд зазначає, що у даному випадку відповідне законодавство не передбачало чітких критеріїв щодо реєстрації керівництва конфесій, що змінилося, а також не передбачало ніяких процедурних гарантій захисту від свавільного використання дискреційних повноважень...».
Будь-яка дія органів державної влади має будуватися на цьому принципі, а відтак чинні положення національного законодавства потрібно формулювати так, щоб вони були достатньо доступними, чіткими і передбачуваними у практичному застосуванні (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Броньовський проти Польщі» від 22.06.2004). Закон вимагає, щоб він був доступний для особи і вона також могла передбачити наслідки його застосування до неї та щоб закон не суперечив принципові верховенства права. В національному праві має існувати засіб правового захисту від свавільного втручання з боку державних органів у права, гарантовані Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод. Небезпека свавілля є особливо очевидною, коли виконавча влада здійснює свої функції закрито (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Гавенда проти Польщі» від 14.03.2002, рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Аманн проти Швейцарії» від 16.02.2000).
Також Європейський Суд з прав людини рішенням у справі «Креслена» від 24.04.1990 зазначає, що «закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання».
Загальні принципи диференціації між підміною органу державної влади судом та здійсненням правосуддя безпосередньо сформульовано в рішенні у справі «Фадеева проти Росії» від 09.06.2005, в якому Європейський Суд з прав людини з відсилкою до справи «Баклі проти Сполученого Королівства», зазначив, що: «Згідно з усталеною практикою Суду саме національні органи влади мають дати вихідну оцінку «необхідності» втручання як стосовно законодавчого поля, так і реалізації конкретного заходу, але, незважаючи на надану національним органам влади свободу розсуду, їхнє рішення підлягає перевірці судом на предмет його відповідності вимогам Конвенції».
Адміністративний суд наділений дієвим важелем проти незаконних дій з боку представників влади України і здійснених ними в трактуванні дискреційних повноважень (постанова Вищого адміністративного суду України від 23.03.2017 у справі №804/4335/16).
Суд вважає, що відповідач помилково вважає свої повноваження дискреційними. Відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.
Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі №208/8402/14-а, від 29.03.2018 у справі №816/303/16, від 25.05.2018 у справі №826/6102/16.
У межах спірних правовідносин праву Позивача отримати житлове приміщення для постійного проживання кореспондує обов'язок Відповідача направити відповідній місцевій державній адміністрації клопотання про виключення такого приміщення з числа службових.
Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З урахуванням викладеного судова колегія, перевіривши висновки суду першої інстанції, вважає, що належним способом захисту, необхідним для поновлення прав ОСОБА_1 , є зобов'язання СБ України звернутися із клопотанням до Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації про виключення із складу службових житлових приміщень квартири АДРЕСА_2 .
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Служби безпеки України - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 12 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач Е.Ю. Швед
Судді О.М. Ганечко
М.М. Заїка
Повний текст постанови складено та підписано 09 жовтня 2024 року.