Справа № 320/5521/24 Суддя першої інстанції: Василенко Г.Ю.
08 жовтня 2024 року м. Київ
Колегія суддів Шостий апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача - Шведа Е.Ю.,
суддів - Ганечко О.М., Заїки М.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на прийняте у порядку письмового провадження рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича про визнання протиправними та скасування постанов, -
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до приватного виконавця виконавчого округу Київської області Трофименка Михайла Михайловича (далі - Відповідач, Приватний виконавець) про визнання протиправними та скасування:
- постанови Приватного виконавця від 14.09.2023 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 про накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 1 700 грн у зв'язку з невиконанням ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.08.2023 у справі №357/8305/23 про зобов'язання надати доступ ОСОБА_2 до нежитлових будівель літ. «А» пл. 1352,1 кв. м та споруди, за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 ;
- постанови Приватного виконавця від 21.09.2023 в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1 про накладення штрафу на ОСОБА_1 в розмірі 3 400 грн у зв'язку з повторним невиконанням ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.08.2023 у справі №357/8305/23 про зобов'язання надати доступ ОСОБА_2 до нежитлових будівель літ. «А» пл. 1352,1 кв. м та споруди, за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 .
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29.04.2024 у задоволенні позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що матеріали справи не містять належних і допустимих доказів невиконання Позивачем судового рішення з поважних причин, положення Закону України «Про виконавче провадження» у спірному випадку не покладають на Відповідача обов'язок перевіряти виконання рішення шляхом залучення сторін та здійснення огляду об'єкта нерухомості, а накладенню штрафу за невиконання рішення суду не може перешкоджати неотримання боржником постанови про відкриття виконавчого провадження.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що Приватним виконавцем на запит ОСОБА_1 не надано відповіді про те, яким чином може бути виконано судове рішення з огляду на знаходження у нежитловій будівлі майна, належного Позивачу, та яке потребує охорони. Підкреслює, що судом не перевірено наявність поважних причин невиконання ухвали суду, а також не враховано, що при складанні акта від 20.09.2023 Відповідач не залучав понятих чи свідків. Окремо звертає увагу, що ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.08.2023 у справі №357/8305/23 скасована постановою Київського апеляційного суду від 20.12.2023.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 03.06.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 27.09.2024.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30.09.2024 продовжено строк розгляду справи та призначено її до розгляду у порядку письмового провадження на 08.10.2024.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, повно та всебічно дослідивши обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, Приватним виконавцем 11.09.2023 відкрито виконавче провадження НОМЕР_1 з примусового виконання ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.08.2023 у справі №357/8305/23 про зобов'язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 доступ до нежитлових будівель літ. «А» пл. 1352,1 кв. м та споруди, за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 (а.с. 56). Строк виконання ухвали суду визначено негайним.
Матеріали справи свідчать, що 14.09.2023 Приватним виконавцем у присутності стягувача - ОСОБА_2 , її представника, а також двох понятих складено акт приватного виконавця, в якому зафіксовано, що 14.09.2023 з метою перевірки виконання рішення, що підлягає негайному виконанню, виконавцем здійснено виїзд за адресою знаходження нерухомого майна: АДРЕСА_1 , та встановлено, що ухвала суду від 30.08.2023 у справі №357/8305/23 не виконана; боржник не надав доступ стягувачу до нерухомого майна, зазначеного у виконавчому документі. З метою повторного повідомлення боржника про необхідність негайного виконання рішення виконавцем здійснюється виїзд за адресою, зазначеною у виконавчому документі, та адресою фактичного проживання боржника. Про поважність причин невиконання судового рішення боржник виконавця не повідомив. У поштових скриньках за вказаними адресами залишена постанова про відкриття виконавчого провадження (а.с. 59).
З огляду на встановлені в акті від 14.09.2023 обставини Приватним виконавцем 14.09.2023 прийнято постанову у виконавчому провадженні НОМЕР_1, якою за невиконання судового рішення на ОСОБА_1 накладено штраф на користь держави у розмірі 1 700 грн та зобов'язано останнього виконати рішення протягом трьох робочих днів (до 19.09.2023) (а.с. 52-53).
Крім того, 20.09.2023 Приватним виконавцем у присутності стягувача - ОСОБА_2 та її представника, а також боржника - ОСОБА_1 та його представника складено акт приватного виконавця, в якому зафіксовано, що до 19.09.2023 включно ОСОБА_1 не надав доступ ОСОБА_2 до нежитлових будівель літ. «А» пл. 1352,1 кв. м та споруди, за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 (а.с. 47).
У поясненнях від 20.09.2023, наданих Приватному виконавцю, ОСОБА_1 повідомив, що із змісту акта від 20.09.2023 не згодний (а.с. 48).
У зв'язку з викладеним Приватним виконавцем 21.09.2023 прийнято постанову у виконавчому провадженні НОМЕР_1, якою за повторне невиконання судового рішення на ОСОБА_1 накладено штраф на користь держави у розмірі 3 400 грн (а.с. 50-51).
На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. ст. 18, 19, 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» (далі - Закон), а також ряду правових позицій Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки матеріалами справи підтверджується невиконання ОСОБА_1 судового рішення без поважних на те причин.
З таким висновком суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом.
Порядок виконання рішень, за якими боржник зобов'язаний вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення регламентовано положеннями ст. 63 Закону, згідно частини 1 якої за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 63 Закону у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, передбаченого частиною другою цієї статті, повторно перевіряє виконання рішення боржником.
У разі повторного невиконання без поважних причин боржником рішення, якщо таке рішення може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та вживає заходів примусового виконання рішення, передбачених цим Законом.
У разі невиконання боржником рішення, яке не може бути виконано без участі боржника, виконавець надсилає до органу досудового розслідування повідомлення про вчинення боржником кримінального правопорушення та виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.
Статтею 75 Закону закріплено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
У разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин виконавець у тому самому порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що передумовою для накладення на боржника штрафу за невиконання без поважних причин в установлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника вчинити дії, є встановлення виконавцем за наслідками перевірки, що проводиться наступного дня після спливу трьох днів з дня відкриття виконавчого провадження, факту невиконання такого рішення без поважних причин.
Як правильно встановлено судом першої інстанції, матеріали справи свідчать, що всупереч вимог ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.08.2023 у справі №357/8305/23, ОСОБА_1 не було надано ОСОБА_2 доступу до нежитлових будівель літ. «А» пл. 1352,1 кв. м та споруди, за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 . Указані обставини зафіксовані в актах приватного виконавця від 14.09.2023 та від 20.09.2023.
При цьому посилання Апелянта на те, що при складанні акта від 20.09.2023 Приватним виконавцем не залучалися поняті чи свідки для підтвердження чи спростування зафіксованих в акті відомостей, колегія суддів оцінює критично, оскільки залучення понятих є правом, а не обов'язком виконавця в силу ч. 1 ст. 22 Закону. Спірний випадок не охоплюється вимогою ч. 2 ст. 22 Закону, за якою залучення понятих є обов'язковим. До того ж, як свідчить зміст акта від 20.09.2023, під час перевірки Приватним виконавцем виконання судового рішення 20.09.2023 були присутні боржник, стягувач та їхні представники.
З приводу твердження Позивача про те, що у своїх поясненнях до акта приватного виконавця від 20.09.2023 він висловив свою незгоду з його змістом судова колегія зазначає, що будь-яких відомостей про те, у чому полягала така незгода, у поясненнях ОСОБА_1 від 20.09.2023 не зазначено.
Надаючи оцінку аргументам Апелянта про те, що він неодноразово повідомляв Приватного виконавця про згоду виконати вимоги ухвали суду та надати доступ до нежитлових будівель за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом відчинення вхідних дверей за першою вимогою, а також звертався до Відповідача з питанням щодо способу виконання рішення з огляду на факт знаходження належних Позивачу речей у вказаних нежитлових приміщеннях, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що будь-яких належних і допустимих доказів звернення ОСОБА_1 до Приватного виконавця із вказаними заявами матеріали справи не містять.
Щодо посилання Апелянта на те, що постановою Київського апеляційного суду від 20.12.2023 у справі №357/8305/23 скасовано ухвалу Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.08.2023 в частині, зокрема, зобов'язання ОСОБА_1 надати ОСОБА_2 доступ до нежитлових будівель літ. «А» пл. 1352,1 кв. м та споруди, за адресою нерухомого майна: АДРЕСА_1 , та ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким у задоволенні цієї вимоги заяви ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 157 Цивільного процесуального кодексу України ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом та має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим законом. Така ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Отже, на час вчинення Приватним виконавцем виконавчих дій та прийняття оскаржуваних у цій справі постанов ухвала Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.08.2023 у справі №357/8305/23 була чинною, а відтак підлягала обов'язковому виконанню. У свою чергу незгода із цієї ухвалою або нерозуміння способу її виконання не може вважатися поважною причиною не виконання судового рішення.
Таким чином, за відсутності доказів поважності неможливості виконання ОСОБА_1 вимог ухвали Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.08.2023 у справі №357/8305/23, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Аналогічна за змістом позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 02.11.2023 у справі № 540/2932/20.
З приводу посилання Апелянта на постанову Верховного Суду від 21.01.2020 у справі №640/9234/19 колегія суддів зазначає, що обставини згаданої справи є відмінними від справи, рішення в якій є предметом апеляційного перегляду. Крім того, у справі №640/9234/19 судами не досліджувалися акт перевірки виконання судового рішення, які наявні у матеріалах справи №320/5521/24.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про необхідність врахування в якості доказу висновка експерта від 30.05.2024 №КСЕ-19/111-24/31233, колегія суддів зазначає, що цей висновок стосується питання справжності підписів та відбитків печаток ОСОБА_1 на договорі оренди приміщення СТО від 25.01.2017 №25/01/17 та договорі оренди приміщення СТО від 30.04.2020 №8/2020, а відтак не охоплюється колом обставин, які підлягають з'ясуванню та встановленню при вирішенні цього спору з огляду на заявлені предмет і підстави позову.
Судова колегія вважає за необхідне зазначити, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів із висновками суду першої інстанції погодилась, оскільки вони знайшли своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи. Судом було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 271, 272, 287, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття.
Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач Е.Ю. Швед
Судді О.М. Ганечко
М.М. Заїка
Повний текст постанови складено 08 жовтня 2024 року.