Номер провадження: 33/813/1599/24
Номер справи місцевого суду: 523/1222/24
Головуючий у першій інстанції Шкуренков М. В.
Доповідач Погорєлова С. О.
25.09.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі: головуючого судді Погорєлової С.О., за участю секретаря - Зєйналової А.Ф.к., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 на постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року у справі про адміністративне правопорушення відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який мешкає за адресою: АДРЕСА_1
- про накладення на нього стягнення за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, -
встановив:
Постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року притягнуто ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17000 грн. та позбавлено права керування всіма видами транспортних засобів, строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 605,60 грн.
З вказаної постанови вбачається, що 04.01.2024 року о 16 годині 05 хвилин, водій ОСОБА_1 , керував автомобілем марки «Мазда» державний номер НОМЕР_1 , біля будинку 38 по вул. Балківська в м. Одесі з ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів). Від проходження огляду на стан сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, що було зафіксовано на відеореєстратор камери №471074, №471434 працівника поліції. Таким чином, ОСОБА_1 інкримінується порушення вимоги п. 2.5 «Правил дорожнього руху», за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП. ОСОБА_1 , при складенні 04.01.2024 року протоколу про адміністративне правопорушення письмові пояснення або зауваження не мав, від підпису у протоколі відмовився.
Не погоджуючись з постановою Суворовського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року представник ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій зазначив, що постанова суду є незаконною та необґрунтованою з наступних підстав:
1)04.01.2024 року у ОСОБА_1 відбулася сварка із співмешканкою, яка викликала працівників поліцію. Патрульні заспокоїли ОСОБА_1 , який знаходився у стані алкогольного сп'яніння, вийшли з ним у двір та попросили відпаркувати транспортний засіб, що останній і зробив;
2)суд першої інстанції проігнорував клопотання ОСОБА_1 , щодо виклику свідка та щодо повернення матеріалів справи на доопрацювання;
3)працівники поліції діяли всупереч ст. 19 Конституції України, оскільки ОСОБА_1 декілька разів зауважував на тому, чи може він відпаркувати автомобіль, робітник поліції на цьому наполягав;
Посилаючись на такі доводи, представник ОСОБА_1 просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою провадження у справі закрити за відсутності складу адміністративного правопорушення.
Одеський апеляційний суд належним чином сповіщав ОСОБА_1 про розгляд справи на 20 вересня 2024 року на 10:30 год. В судове засідання ОСОБА_1 не з'явився.
25 вересня 2024 року на адресу Одеського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 надійшла заява про відкладення слухання справи на іншу дату.
Згідно ч. 2 ст. 268 КУпАП України, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. 130 КУпАП, не входять до переліку справ, розгляд яких здійснюються за обов'язкової присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому апеляційний суд вважає за можливе розглянути справу у відсутності ОСОБА_1 та його представника.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, виходячи з наступного.
Так, за положеннями ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Згідно положень ст. 7 КУпАП, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
За правилами ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з'ясовувати всі обставини, перелічені у ст. ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст. ст. 283, 284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
За приписами ст. ст. 251, 252 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 294 КУпАП України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Свій висновок про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції мотивував наявністю доказів на підтвердження даних обставин.
Під час апеляційного розгляду справи, для забезпечення дотримання прав особи, притягнутої до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 1 ст.130 КУпАП, були повторно досліджені наступні докази:
-протокол про адміністративне правопорушення серії ААД №535340 від 04 січня 2024 року з якого вбачається, що 04 січня 2024 року о 16:05 год. в м. Одеса по вул. Балківська, 38, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Мазда» державний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови, порушення координації рухів. Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 Правил дорожнього руху, за що відповідальність передбачена ч.1 ст.130 КУпАП. Від керування транспортним засобом відсторонений;
-довідка про наявність повторності вчинення адміністративного правопорушення з якої вбачається, що ОСОБА_1 протягом року не піддавався адміністративному стягненню за ст. 130 КУпАП;
-довідка про отримання (неотримання) особою посвідчення водія з якої вбачається, що згідно до звірки з базою ІКС ІПНП «Адмінпрактика», станом на 04.01.2024 року водійське посвідчення серії НОМЕР_2 було видано ОСОБА_1 02.09.2023 року;
-направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції вбачається, що 04 січня 2024 року ОСОБА_1 було направлено до КНП «ОДМЦПЗ» ООР для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, у зв'язку із виявленням у нього працівниками поліції ознак алкогольного сп'яніння, однак огляду проведено не було з підстав відмови водія;
-диск з відеозаписом, який було приєднано до матеріалів справи та з якого вбачається, що 04 січня 2024 року працівники поліції приїхали за викликом. Приїхавши на місце події побачили там ОСОБА_1 , який перебував у збудженому стані та з'ясовував відносини із своєю знайомою. Потім ОСОБА_1 почав кричати на працівників поліції, які намагалися його заспокоїти. ОСОБА_1 повідомив працівників поліції, що він є військовим, і щоб вони викликали ВСП. Потім ОСОБА_1 намагався піти, однак працівники поліції наділи на нього кайданки, щоб останній зупинився та заспокоївся. Потім спитали жінку, чи буде вона писати заяву на ОСОБА_1 щодо його протиправних дій. Спочатку вона сумнівалася потім погодилася. Всі спустилися у двір. Жінка сіла до транспортного засобу працівників поліції. ОСОБА_1 сів за кермо свого транспортного засобу та намагався поїхати. Працівник поліції перекрив йому дорога та наказала зупинитися. Потім працівник поліції підійшла до ОСОБА_1 і спитала, як він міг в такому стані сідати за кермо. ОСОБА_1 відповів, що він і сам не розуміє. Працівник поліції сказала, що навіщо тоді ОСОБА_1 сідаєте за кермо взагалі. Працівник поліції сказала, що в неї виникла підозра, що ОСОБА_1 перебуває в стані алкогольного сп'яніння. ОСОБА_1 сказав, що він випив але вже після того, як його було зупинено. Працівник поліції повідомила ОСОБА_1 про те, що вони проведуть поверхневу перевірку транспортного засобу, а також самого ОСОБА_1 . Потім працівник поліції запропонувала ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу Драгер або проїхати до медичного закладу. ОСОБА_1 сказав, що він ніякі процедури він проходити не буде, що він буде чекати на ВСП, щоб вони самі з ним розбиралися.
Відповідно до п.п. 2.5 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 (із змінами), водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність як за керування транспортним засобом особою в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, так і за відмову особи, яка керує транспортним засобом від проходження такого огляду.
Саме з підстав відмови ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння і складено протокол про адміністративне правопорушенні з посиланням на порушення водієм п. 2.5 Правил дорожнього руху України.
Порядок проходження огляду на стан сп'яніння встановлений ст. 266 КУпАП, а також затверджено спільним Наказом МВС України Міністерством охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 року Інструкцією «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції». Інструкцією передбачено, що огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану. Огляд проводиться поліцейськими на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом, або, у разі відмови водія пройти огляд на місці, лікарем закладу охорони здоров'я.
Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, проводиться з використанням спеціальних технічних засобів поліцейським у присутності двох свідків. У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або у разі незгоди з його результатами огляд проводиться закладі охорони здоров'я.
Відповідно до п. 3 наведеної Інструкції, ознаками алкогольного сп'яніння є: запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Суд апеляційної інстанції критично відноситься до посилань апеляційної скарги про те, що 04.01.2024 року у ОСОБА_1 відбулася сварка із співмешканкою, яка викликала працівників поліцію. Патрульні заспокоїли ОСОБА_1 , який знаходився у стані алкогольного сп'яніння, вийшли з ним у двір та попросили відпаркувати транспортний засіб, що останній і зробив з огляду на таке.
Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності.
Згідно до ст. 10 КУпАП, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків.
Також, правилами дорожнього руху України п. 1.3 визначено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Згідно до п. 1.4 Правил дорожнього руху України кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
У відповідності до п. 1.5 Правил дорожнього руху, дії або бездіяльність учасників дорожнього руху та інших осіб не повинні створювати небезпеку чи перешкоду для руху, загрожувати життю або здоров'ю громадян, завдавати матеріальних збитків.
Пунктом 2.9 а Правил дорожнього руху визначено, що водієві забороняється: керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У рішенні по справі «О'Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
Отже, ОСОБА_1 , маючи посвідчення водія, був обізнаний із правилами дорожнього руху України, тому знав, що сідати за кермо після того, як вживав алкогольні напої заборонено. Тому його посилання на те, що начебто він питав у працівників поліції чи можна йому за кермо і ті йому дозволили, а також посилання на те, що нібито працівники поліції наполягали на тому щоб він відпаркував свій транспортний засіб, не можуть слугувати виправданням дій ОСОБА_1 з огляду на те, що особа, має виконувати лише законні вимоги працівника поліції.
Твердження ОСОБА_1 в своїй апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції проігнорував клопотання ОСОБА_1 , щодо виклику свідка та щодо повернення матеріалів справи на доопрацювання є необґрунтованим з огляду на наступне.
Відеозапис віднесений ч. 1 ст. 251 КУпАП до джерел доказів. Отже, поліцейський, здійснюючи відеофіксацію правопорушення з відеореєстратора, діяв відповідно до вимог ч. 1 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» та положень КУпАП. Частина 2 ст. 30 Закону України «Про національну поліцію» визначає, що поліцейські можуть застосовувати превентивні заходи, до яких відповідно до ст. 31 цього закону віднесено застосування засобів відеозапису.
Слід зазначити, що відеозапис є об'єктивним доказом, оскільки унеможливлює суб'єктивне висвітлення поліцейським або іншими особами обставин справи.
Суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що на відеозаписі зафіксовано, як працівник поліції пояснює ОСОБА_1 , що той має ознаки сп'яніння, а тому пропонує ОСОБА_1 пройти огляд за допомогою приладу «Драгер», або проїхати до медичного закладу, на що ОСОБА_1 повідомив, що відмовляється. Крім того, ОСОБА_1 при спілкуванні з працівниками поліції, фактично визнавав факт вживання алкоголю. Таким чином, з переглянутих відеозаписів просліджується чітка послідовність подій, які відбулись 04.01.2024 року, під час складання протоколу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , який беззаперечно та поза розумним сумнівом підтверджує відомості, викладені в протоколі та вину правопорушника.
З даним твердження суду першої інстанції погоджується і суд апеляційної інстанції
Твердження ОСОБА_1 про те, що працівники поліції діяли всупереч ст. 19 Конституції України, оскільки ОСОБА_1 декілька разів зауважував на тому, чи може він відпаркувати автомобіль, робітник поліції на цьому наполягав також не знайшли свого підтвердження в матеріалах справи.
Відповідно до п.2 розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху - особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, а також викласти мотиви своєї відмови від його підписання, які долучаються до протоколу.
ОСОБА_1 таким правом не скористався, не вказав заперечень, зауважень щодо порушень поліцейськими законодавства при складанні протоколу за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Крім того, вказуючи про порушення співробітниками поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення та оформлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення, апелянт не надав до суду доказів про звернення зі скаргами на дії поліцейського до компетентних органів, що дає підстави суду вважати такі посилання апеляційної скарги, як спроби апелянта уникнути відповідальності за вчинене ним адміністративне правопорушення.
Між тим, апеляційний суд доходить до переконання, що з відеозапису встановлено відмову ОСОБА_1 від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння як на місці зупинки транспортного засобу, так і в закладі охорони здоров'я.
Крім того, працівники поліції при складанні адміністративного протоколу у відношенні ОСОБА_1 діяли у відповідності із нормами чинного законодавства, будь-яких порушень не зафіксовано.
Апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи справу про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 додержався вимог статей 245 та 252 КУпАП та на підставі аналізу доказів, досліджених під час судового розгляду, з'ясувавши всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, дійшов до обґрунтованих висновків про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, застосувавши до нього адміністративне стягнення, у межах санкції ч.1 ст. 130 КУпАП.
Інші твердження ОСОБА_1 в апеляційній скарзі не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні під час дослідження доказів по справі, також жодних доказів, які б спростували правильні висновки суду першої інстанції не було долучено і до апеляційної скарги.
Виходячи з викладеного, апеляційний суд визнає вказані докази, які були повторно дослідженні в ході апеляційного розгляду справи достовірними, оскільки вони узгоджуються між собою з урахуванням всіх обставин справи, допустимими, оскільки вони отримані та досліджені в законний спосіб, та належними, оскільки вони стосуються подій, що сталися 04 січня 2024 року та інкримінуються ОСОБА_1 .
Отже, позиція апелянта, яку він висловив в апеляційній скарзі, та процесуальна поведінка апелянта, пов'язана з наданням ним пояснень, які не підтверджені належними і достатніми доказами, не узгоджуються з дійсними обставинами справи, внаслідок чого розцінюються апеляційним судом, як спосіб самозахисту, обраний на власний розсуд, та спроба уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Відповідно до ст. 23 КУпАП, адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 33 КУпАП, при накладені стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують та обтяжують відповідальність.
Апеляційний суд вважає, що адміністративне стягнення на ОСОБА_1 було накладене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. 33 КУпАП в межах санкції ч.1 ст.130 КУпАП.
З таких підстав, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є необґрунтованими і не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного перегляду справи, в зв'язку з чим відсутні підстави для скасування оскаржуваної постанови.
Керуючись ст. ст. 7, 251,268, 280, 293, 294 КУпАП, суд, -
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Суворовського районного суду м. Одеси від 07 травня 2024 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Суддя Одеського
апеляційного суду С.О. Погорєлова