Справа № 420/24610/24
09 жовтня 2024 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Радчука А.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ), у якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати;
зобов'язати НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрат доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, за період з 08.02.2024 року по день її фактичної виплати, - відповідно до Закону України від 19.10.2000 року №2050-111 «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159, із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року №44.
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що позивач - ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в ДПСУ. Відповідно до наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону №83-ос від 08.02.2024 року був виключений зі списків особового складу та знятий з усіх видів забезпечення.
Проте, як стверджує позивач, при звільненні відповідачем не було виплачено йому грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, із розрахунку 7 календарних днів пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах. Лише після письмового звернення відповідачем 30.07.2024 року зараховано кошти у розмірі 10 316, 93 грн. за невикористану додаткову відпустку, передбачену Постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, на картковий рахунок позивача.
Водночас, як вважає позивач, відповідачем в порушення ст.ст. 1-2 Закону України “Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку №159, не виплачено компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати компенсації втрати частини грошових доходів, позивач звернувся до суду з даним позовом.
У своїх доводах позивач посилається на те, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися в день виплати основної суми доходу, що не зроблено відповідачем, чим порушено право позивача.
Ухвалою суду від 12.08.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі в порядку ч. 5 ст. 262 КАС України у письмовому провадженні.
Також ухвалою від 12.08.2024 року судом витребувано від НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) належним чином засвідчені копії наказів про прийняття ОСОБА_1 на службу у військову частину НОМЕР_3 та її проходження; а також інформацію, у вигляді належним чином засвідчених письмових доказів, щодо термінів виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702; інші докази, які стали підставою для допущення спірної бездіяльності, вчинення спірних дій та прийняття рішень.
27.08.2024 року відповідачем за допомогою системи “Електронний суд» подано відзив на позовну заяву з додатками витребуваних судом доказів.
Відповідно до відзиву відповідач проти задоволення позову заперечує, посилаючись на те, що відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону 2050-ІІІ під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру. Натомість, як стверджу відповідач, грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні додаткової відпустки виплачується тільки при звільненні військовослужбовця, тобто тільки один раз (має разовий характер). З огляду на вищезазначене, вимога позивача нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів за грошову компенсацію за неотриману додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, на переконання відповідача, є не обґрунтованою та безпідставною.
Інші заяви по суті справи учасниками справи не надавались, додаткові докази не надходили.
З огляду на заявлені позивачем вимоги, справу розглянуто у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проходив військову службу у Державній прикордонній службі України.
Згідно витягу із наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 від 27.09.2011 року № 198-ос, сержант запису ОСОБА_1 , який прийнятий на військову службу за контрактом, з 27.09.20211 року був зарахований у списки особового складу загону та на всі види забезпечення.
Згідно витягу із наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.01.2024 року № 48-ос, припинено (розірвано) контракт та звільнено з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» в запас Збройних Сил України штаб-сержанта ОСОБА_2 (П-028063), інспектора прикордонної служби вищої категорії - начальника відділення повітряної розвідки та протидії безпілотним повітряним суднам відділу прикордонної служби (тип С), без надання права носіння військової форми одягу.
Згідно витягу із наказу начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 08.02.2024 року № 83-ос, штаб-сержанта ОСОБА_2 (П-028063), інспектора прикордонної служби вищої категорії - начальника відділення повітряної розвідки та протидії безпілотним повітряним суднам відділу прикордонної служби (тип С), який звільнений з військової служби у запас Збройних Сил України наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону від 25.01.2024 року № 48-ос, виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 08.02.2024 року.
Як зазначено у позові, при звільненні відповідачем не було виплачено позивачу грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
30.06.2024 року ОСОБА_1 звернувся до начальника НОМЕР_2 прикордонного загону із заявою, якою просив вжити заходів та здійснити виплату коштів за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
Разом із позовною заявою позивачем надано до суду повідомлення про находження коштів по картковому рахунку, відповідно до якого 30.07.2024 року позивачу перераховані кошти у сумі 10 386,68 грн. (а.с. 8).
На підтвердження виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, відповідачем надано до суду Особисту карту на грошове забезпечення позивача на 2024 рік та Архівну відомість № 1, які підтверджують факт нарахування позивачу у липні 2024 року коштів у сумі 10 474, 04 грн. за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
Вказані обставини справи не заперечуються сторонами.
Спірним між сторонами стало питання щодо наявності підстав для компенсації позивачу втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати доходів у вигляді грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
Вирішуючи спірні правовідносини, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі також - Закон № 2050-III).
Статтею 1 вказаного Закону передбачено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
З метою реалізації Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 р. № 159 затверджений Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок №159).
Дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи) (п. 1).
Відповідно до статті 2 Закону № 2050-III, компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Стаття 3 Закону №2050-ІІІ визначає, що сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ, виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
У справі №240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Верховний Суд у справі №240/11882/19 висновував, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 вказаного Закону №2050-ІІІ дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Предметом спору у зазначеній справі є нарахування та виплата компенсації втрати частини доходів у зв'язку із порушенням виплати позивачу грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
Відповідно до ч. 14 ст. 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей №2011-ХІІ, (у редакції, яка діяла на час звільнення позивача з військової служби), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з прямим підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.
У рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2012 р. № 702 затверджений Порядок надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - Порядок № 702).
Як передбачено пунктом 1 Порядку № 702, щорічні додаткові відпустки із збереженням грошового та матеріального забезпечення за виконання обов'язків військової служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами, пов'язане з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я (далі - додаткова відпустка), надаються військовослужбовцям у році, що настає після календарного року, під час якого військовослужбовці проходили військову службу в умовах та (або) на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими надає право на зазначену додаткову відпустку (крім військовослужбовців строкової служби), і можуть бути використані за їх бажанням одночасно із щорічною основною відпусткою або окремо.
Згідно пункту 11 Порядку № 702, в інших випадках щорічна додаткова відпустка надається в календарних днях пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах.
Вирішуючи спір суд зауважує, що спірним у даній справі не є питання права позивача на грошову компенсацію за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702.
Згідно матеріалів справи, 30.07.2024 року позивачу перераховані кошти у сумі 10 386,68 грн., відповідно до його заяви від 30.06.2024 року про виплату коштів за вказану невикористану додаткову відпустку (а.с. 8).
На підтвердження виплати грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, відповідачем надано до суду Особисту карту на грошове забезпечення позивача на 2024 рік та Архівну відомість № 1, які підтверджують факт нарахування позивачу у липні 2024 року коштів у сумі 10 474, 04 грн. за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702.
Відповідач у відзиві не заперечує виплату грошової компенсації за неотриману додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702, однак стверджує, що грошова компенсація за неотриману додаткову відпустку виплачується тільки при звільненні військовослужбовця, тобто має разовий характер, отже не є доходом у розумінні ч. 2 ст. 2 Закону 2050-ІІІ.
Суд погоджується з наведеними доводами відповідача.
Так, основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої ст.2 Закону №2050-ІІІ та Порядком № 159, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендія, заробітна плата). Компенсація за порушення строків виплати такого доходу, який не має разовий характер, проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
На підтвердження факту, що грошова компенсація за неотриману додаткову відпустку має разовий характер свідчить й норма підпункту «б» пункту 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ №100 від 08.02.1995, яка визначає, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються, зокрема, одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).
Таким чином, компенсація за невикористану додаткову відпустку не носить постійного характеру, є одноразовою виплатою та не є грошовими доходами, які підлягають компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159.
Суд також зазначає, що згідно правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року по справі №300/843/20, грошова компенсація за невикористані дні відпустки є одноразовою виплатою, яка, хоча і включається до фонду заробітної плати (додаткового), проте є виплатою за невідпрацьований час (п.2.2.12 Інструкції зі статистики заробітної плати), тобто має іншу правову природу - відноситься до разових платежів; не пов'язана з виконанням позивачем своїх службових обов'язків і має компенсаційний характер, пов'язаний, як правило, із фактом звільнення працівника.
Отже, зважаючи на те, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки не є доходом в розумінні Закону № 2050-ІІІ та має разовий характер, нарахування компенсації за її несвоєчасну виплату на підставі вказаного Закону, не здійснюється.
З наведеного суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог про стягнення з відповідача суми компенсації втрати частини доходів в зв'язку з порушенням строків виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, передбачену постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 року № 702.
Інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин, судом не встановлено.
Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі Бендерський проти України від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч.1 ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов не підлягає задоволенню.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи, що позивач, звільнений від сплати судового збору, та у позові відмовлено, питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішувалось.
Керуючись ст.ст. 2, 5-9, 72-77, 90, 139, 242-246, 255, 262, 291, 295, 297 КАС України,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.
Суддя А.А. Радчук
.