м. Вінниця
09 жовтня 2024 р. Справа № 120/12717/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Бошкової Юлії Миколаївни, розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову, подану після відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання відмови протиправно, зобов'язання вчинити дії,-
До Вінницького окружного адміністративного суду 27.09.2024 подано позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , за змістом якої позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову ІНФОРМАЦІЯ_2 , оформлену у вигляді повідомлення від 17.09.2024, у оформленні та наданні довідки про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 оформити у порядку, визначеному Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, та надати довідку про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, оскільки позивач є особою, яка на підставі п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
Ухвалою суду від 02.10.2024 дану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження, а також визначено, що вона буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
07.10.2024 позивачем до суду подано заяву про забезпечення позову шляхом заборони ІНФОРМАЦІЯ_4 вчиняти будь-які дії щодо призову ОСОБА_1 на військову службу по мобілізації, до моменту набрання законної сили рішенням суду у справі № 120/12717/24
Обґрунтовуючи підстави для постановлення ухвали про забезпечення позову позивач зазначає, що він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на підставі п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" в редакції закону, яка діяла під час виникнення спірних правовідносин. Проте, отримав відмову у наданні відстрочки від призову.
ОСОБА_1 наголошує, що йому вручена повістка на відправку від ІНФОРМАЦІЯ_5 , у якій зазначено з'явитися 22.08.2024. На вказану дату позивач прибув до ІНФОРМАЦІЯ_5 , однак йому видали нову повістку на відправку на 09.09.2024. Як зазначає позивач, оригінал цієї повістки ним було втрачено, тому копію повістки до заяви про забезпечення позову не долучено.
У день, коли позивач мав з'явитися по повістці на відправку (09.09.2024), він перебував на лікарняному, про що письмово повідомив відповідача. Як стверджує позивач, він продовжує перебувати на лікарняному і на момент подачі заяви про забезпечення позову.
Разом з тим, позивач зауважує, що після закінчення лікування йому буде необхідно звернутися до ІНФОРМАЦІЯ_5 . На думку ОСОБА_1 , у випадку невжиття судом заходів забезпечення позову існує очевидна небезпека заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення у справі, для відновлення яких необхідно буде докласти значних зусиль.
Частиною 1 статті 154 КАС України передбачено, що заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
З огляду на викладене заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні).
Вирішуючи питання про наявність обставин, що дають підстави для забезпечення позову, суд виходить із такого.
Відповідно до частин першої та другої статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Як уже наголошувалося судом, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 "Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" в тій частині, яка стосується загальних положень застосування забезпечення позову, а також Постанови Пленуму Вищого адміністративного Суду України від 06 березня 2008 року № 2 "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ" розглядаючи клопотання про забезпечення позову, суд (суддя) повинен з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема в тому, чи існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з таким клопотанням, позовним вимогам.
При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Не допускається вжиття заходів забезпечення позову, які за змістом є тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, якщо при цьому спір не вирішується по суті.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі N 826/16911/18, від 25 квітня 2019 року у справі N 826/10936/18, від 26 червня 2019 року у справі N 826/13396/18, від 30 вересня 2019 року у справі N 420/5553/18, від 30 вересня 2019 року у справі N 640/868/19, від 30 вересня 2019 року у справі N 1840/3517/18, від 29 січня 2020 року у справі N 640/9167/19 та інших.
Судом встановлено, що спірні у цій справі правовідносини стосуються обставин отримання позивачем відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період.
З цього приводу суд враховує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є обов'язком громадян України (стаття 65 Конституції України).
Так, правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України “Про військовий обов'язок і військову службу», частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Згідно частиною другою статті 17 Закону України "Про оборону України" громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров'я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов'язок згідно із законодавством.
Частиною 3 статті 1 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
В силу пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
З 24.02.2022 року відповідно до Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено режим воєнного стану, який триває і дотепер.
Отже, виконання громадянами України, придатними до військової служби, в період дії воєнного стану свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни як і дії відповідних державних органів щодо забезпечення виконання відповідних завдань, урегульовано законом, а тому за загальним правилом не вважається безпідставними.
У той же час як на вагому обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, позивач посилається на те, що рішення (дії) відповідача про відмову у наданні йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на його переконання є протиправним.
Однак, з цього приводу слід зауважити, що на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність ознак протиправності оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, оскільки встановлення ознак його протиправності є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, що є неприпустимим на цій стадії судового процесу.
Суд звертає увагу на те, що розгляд справи по суті - це безпосередньо вирішення спору судом з ухваленням відповідного рішення. У свою чергу, забезпечення позову - це вжиття заходів щодо охорони інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача до вирішення справи по суті з метою створення можливості реального та ефективного виконання рішення суду.
Тому, сам факт прийняття суб'єктом владних повноважень (відповідачем) рішення чи вчинення дій, які на думку заявника порушують його права та інтереси, не може автоматично свідчити про те, що таке рішення чи дії є очевидно протиправними і що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити виконання майбутнього рішення суду, адже факт порушення прав та інтересів особи (позивача) підлягає доведенню у встановленому законом порядку.
З приводу наявності очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення (дій) та порушення таким рішенням (діями) прав, свобод або інтересів осіб, які звернулися до суду, то Верховним Судом у постановах від 16 травня 2019 року у справі № 826/14303/ 18, від 12 лютого 2020 року у справі № 640/17408/19 та від 27 лютого 2020 року у справі № 640/16242/19 зазначено, що такі ознаки повинні, насамперед, існувати поза обґрунтованим сумнівом (beyond reasonable doubt). Тобто, суд, який застосовує заходи забезпечення позову з цих підстав повинен бути переконаний у тому, що відповідне рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, визначеними частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є дієвим способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам таких порушень. В іншому випадку, висновки суду про наявність очевидних ознак протиправності оспорюваного рішення та порушення ним прав, свобод чи інтересів позивача до розгляду справи по суті, свідчать про наперед сформовану судом правову позицію у справі.
Безумовно, рішення чи дії суб'єктів владних повноважень справляють певний вплив на осіб, на яких поширюються. Такі рішення можуть завдавати шкоди і мати наслідки, які позивач оцінює негативно. Проте, відповідно до ст. 150 КАС України зазначені обставини, навіть у разі їх доведення, не є вкрай вагомими підставами для застосування заходів забезпечення позову в адміністративній справі, оскільки, як вже наголошувалося вище, такі обставини підлягають встановленню та доведенню в процесі розгляду справи по суті.
Також як на іншу ключову обставину необхідності вжиття заходів забезпечення позову, заявник посилається на те, що йому вручено повістки на відправку, а відтак він може бути мобілізований на військову службу та це становитиме небезпеку заподіяння шкоди його правам та інтересам до ухвалення рішення в адміністративній справі, а також незворотньо змінить його правовий статус, після чого неможливо буде реалізувати право на відстрочку.
Втім, такі доводи заявника не можуть визнаватись достатніми для вжиття заходів забезпечення позову, оскільки сформульовані як можливість/ймовірність їх настання у майбутньому, тобто ґрунтуються тільки на припущеннях. Можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, адже суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, які ймовірно може бути порушено у майбутньому. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06.09.2019 у справі №826/13306/18.
До того ж, навіть якщо виходити із припущень позивача щодо негативних наслідків для нього у вигляді призову на військову службу під час мобілізації, то суд не погоджується із твердженнями позивача про незворотність таких наслідків, адже положеннями ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" (п. 3, ч. 12) передбачено можливість звільнення військовослужбовців з військової служби, в тому числі під час дії воєнного стану, через сімейні обставини, зокрема, у разі виховання військовослужбовцем дитини з інвалідністю віком до 18 років, у разі відсутності інших осіб, які зобов'язані її виховувати.
Тобто, за спірних у цій справі обставин, та підстави, на яку посилається позивач, як на можливість надання йому відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації (п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію") є ідентичною підставі щодо можливості звільнення військовослужбовця з військової служби (ч. 12 ст. 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу").
А отже, як вже наголошувалося судом вище, правові наслідки для заявника навіть у випадку його можливої мобілізації не можуть визнаватися незворотніми.
Також, належним буде зазначити, що за фактом вручення повісток на відправку та із зобов'язанням ОСОБА_1 з'явитися до ІНФОРМАЦІЯ_5 на 22.08.2024 та на 09.09.2024, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що відповідач вживає заходів, спрямованих на його мобілізацію, що додатково свідчить про необґрунтований та передчасний характер поданої заяви.
Крім того, право особи на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації визначено статтею 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та реалізовується в затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (далі - Порядок № 560).
Зокрема, пунктом 63 Порядку № 560 передбачено, що військовозобов'язані, які звернулися до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки з заявою про надання відстрочки, до прийняття рішення відповідною комісією не направляються для проходження медичного огляду для визначення придатності до військової служби.
У разі ухвалення комісією рішення про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаний, який підлягає призову на військову службу під час мобілізації, направляється на медичний огляд для визначення придатності до військової служби.
З наведених положень висновується, що сам факт прийняття Комісією рішення про відмову у наданні відстрочки сам по собі не зумовлює призову особи на військову службу під час мобілізації, на особливий період, і цьому обов'язково передує направлення військовозобов'язаного на медичний огляд для визначення ступеню його придатності до військової служби. Проте, навіть доказів наявності такої обставини (направлення позивача на медичний огляд у ВЛК) матеріали заяви не містять.
Отже, судом не встановлено достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення позову може спричинити незворотні зміни у правовому становищі позивача, а ймовірність існування ризику, у зв'язку з яким і мали б, на його думку, вживатися заходи забезпечення позову, не підтверджується належними й допустими доказами.
З огляду на викладене суд приходить до переконання, що у задоволенні заяви належить відмовити.
Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала з питань забезпечення адміністративного позову може бути оскаржена. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).
Суддя Бошкова Юлія Миколаївна