Справа № 740/2133/22 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/100/24
Категорія - ч. 4 ст. 296 КК України Доповідач ОСОБА_2
03 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарях - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
З участю учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
потерпілого - ОСОБА_8 ,
захисника-адвоката ОСОБА_9 , (в режимі відеоконференції),
обвинуваченого - ОСОБА_10 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Чернігові в порядку дистанційного судового провадження в режимі відеоконференції матеріали кримінального провадження, внесеного 11 листопада 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12021275380000620, за апеляційною скаргою прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ніжинської окружної прокуратури ОСОБА_11 на вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2023 року щодо
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Комарівка, Ніжинського району, Чернігівської області, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1 , громадянина України, з середньою освітою, одруженого, працюючого екскаваторником ТОВ «КАМ-БУД», раніше не судимого, -
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України,
Вироком Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2023 року ОСОБА_10 в пред'явленому обвинуваченні у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.296 КК України визнано невинуватим і виправдано.
Процесуальні витрати, пов'язані з проведенням судової експертизи - прийнято на рахунок держави.
Питання про речові докази вирішено в порядку ст.100 КПК України.
Не погоджуючись з рішенням суду, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій просить, дослідивши докази, допитавши потерпілого та свідка, ухвалити новий вирок, який ОСОБА_10 визнати винним у пред'явленому обвинуваченні та призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки та на підставі ст.. 75 КК України звільнити останнього від відбування покарання з випробуванням.
В обґрунтування своїх вимог зазначає, що судом першої інстанції не було надано належної оцінки показанням обвинуваченого, який ухилився від відповіді, чи вважає свою поведінку такою, відповідає нормам і правилам цивілізованого суспільства, щодо суб'єктивної сторони вчиненого кримінального правопорушення надавав суперечливі та взаємовиключні показання. Вважає, що ОСОБА_10 намагається ввести суд в оману, оскільки надавав показання, що ніж, вилучений у нього під час огляду місця події, не той, яким він порізав шини та розбив скло, а зовсім інший, хоча було встановлено, що такий відповідає індивідуальним ознакам, названим самим обвинуваченим.
Прокурор зауважує, що місцевим судом не взято до уваги та не надано оцінки доказам, наданих потерпілим, а саме фотознімкам ОСОБА_10 безпосередньо під час вчинення ним кримінального правопорушення. Так само, вважає безпідставним визнання судом неналежним доказом слідчий експеримент за участі потерпілого, оскільки вказана слідча дія із потерпілим відповідає вимогам ст.. 240 КПК України, протокол було підписано учасниками слідчої дії без жодних зауважень і під час слідчого експерименту потерпілий відтворив обставини події та дії обвинуваченого щодо вчинення кримінального правопорушення.
Апелянт звертає увагу, що показання потерпілого ОСОБА_8 є послідовними та узгоджуються із показаннями під час досудового розслідування та матеріалами кримінального провадження. Натомість, свідок ОСОБА_12 не зміг пояснити причини розбіжностей його показань під час досудового розслідування з наданими в судовому засіданні місцевого суду та з показаннями потерпілого. І судом першої інстанції проігноровано доводи про можливість такої зміни показань свідків внаслідок впливу обвинуваченого, який проживає по сусідству з останнім.
На переконання державного обвинувача, наявність неприязних стосунків між особами сама по собі ще не свідчить про відсутність хуліганського мотиву в діях обвинуваченої особи, адже для визначення мотиву злочинних дій потрібно враховувати їх характер та спосіб вчинення, причини, що спонукали особу вчинити певні дії, поведінку обвинуваченого та потерпілого до і під час події. Стверджує, що протиправні дії ОСОБА_10 були безпричинними та нічим не спровокованими, а для обвинуваченого такими, що очевидно грубо і зухвало порушують громадський порядок, який, у тому числі, охороняє можливість нормального відпочинку та приватного спілкування між членами суспільства, вільного та безперешкодного пересування дорогами загального користування, тощо.
Вважає, що фактичні дії обвинуваченого свідчать про його бажання не стільки нанести шкоду конкретній особі, а протиставити себе суспільству, порушити права громадян шляхом застосування психологічного насильства, грубої фізичної сили та предметів, спеціально пристосованих для нанесення тілесних ушкоджень і тим самим самоствердитись, протиставивши себе оточуючим.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до обвинувального акту, 11 листопада 2021 року близько 14 години 00 хвилин ОСОБА_10 перебував у громадському місці на АДРЕСА_1 , де помітив автомобіль УАЗ 469, у якому перебував ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , після чого у нього виник умисел на грубе порушення громадського порядку. Реалізовуючи вказаний умисел, ОСОБА_10 взяв за власним місцем проживання предмет, заздалегідь заготовлений для нанесення тілесних ушкоджень, а саме - кухонний ніж. У подальшому, діючи з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалося особливою зухвалістю, безпричинно, грубо порушуючи громадський порядок, а саме - суспільні відносини, які забезпечують нормальні умови життя людей, спокійний відпочинок і дотримання правил поведінки в побуті, використовуючи удаваний привід, підійшов до вищевказаного автомобіля потерпілого ОСОБА_8 та кухонним ножем пошкодив його особисте майно, а саме лобове скло вартістю 314,48 гривень та дві автомобільні шини Rosava ВС-55 235/75 R15 автомобіля УАЗ 469 одночасно висловлюючись у бік ОСОБА_8 нецензурною лайкою та погрозами.
Ухвалюючи рішення про визнання ОСОБА_10 невинуватим та виправдовуючи останнього суд першої інстанції виходив з тих підстав, що стороною обвинувачення не надано переконливих для суду доказів того, що діянню вчиненому ОСОБА_10 притаманні всі елементи складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 296 КК України. Зокрема, на підтвердження такої позиції місцевий суд виходив з наступного. Показаннями потерпілого ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_10 підтверджується, що обвинувачений пошкодив майно потерпілого на ґрунті особистого конфлікту, який існує між ними тривалий час та пов'язаний з професійною діяльністю потерпілого. Обстановка й обставини подій, динаміка їх розвитку й поведінка обвинуваченого свідчать про те, що вона була зумовлена особистою неприязню до ОСОБА_8 , прагненням завдати шкоди його майну, помститися йому за його професійну діяльність, а не бажанням протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.
Крім того, надані суду докази не містять відомостей про те, що такі дії ОСОБА_10 були вчинені у присутності сторонніх осіб та супроводжувались нецензурною лайкою, погрозами вбивством з демонстрацією ножа у бік потерпілого. І вказане свідчить про відсутність у діях ОСОБА_10 мотиву явної неповаги до суспільства, що є обов'язковою юридичною ознакою злочину, передбаченого статтею 296 КК України.
Також, суд першої інстанції прийшов до переконання, що дії ОСОБА_10 не можна вважати такими, що грубо порушують громадський порядок, оскільки такі не зачіпали важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, відновлення порядку не вимагало значних, тривалих зусиль, завдана потерпілому матеріальна шкода є незначною. Дії обвинуваченого були спрямовані на спричинення шкоди майну потерпілого і безпосередньо направлені на досягнення цього результату.
Заслухавши доповідача, захисника-адвоката ОСОБА_9 та обвинуваченого ОСОБА_10 , які заперечували проти апеляційної скарги прокурора та просили вирок суду залишити без змін, думку прокурора та потерпілого ОСОБА_8 , які підтримали подану апеляційну скаргу з викладених в ній підстав, дослідивши матеріали кримінального провадження та перевіривши доводи наведені в апеляційній скарзі, колегія суддів приходить до наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
В силу вимог ч. 3 ст. 62 Конституції України, положень ст. 17 КПК України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Усі сумніви щодо доведеності винності особи тлумачаться на її користь.
Отже, при вирішенні питання про вину обвинуваченої особи не можна виходити з припущень, а лише з належних доказів, які підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, за умов усунення всіх суперечностей, що мають місце, та відсутності будь-яких сумнівів у тому, що вина обвинуваченої особи доведена.
У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанїї» від 06 грудня 1998 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза будь-яким розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою».
Відповідно до змісту ст. 92 КПК України обов'язок доказування покладений на прокурора. Саме сторона обвинувачення повинна доводити винуватість особи поза розумним сумнівом, чого в даному кримінальному провадженні, на думку колегії суддів, зроблено не було.
Відповідно до вимог ст.370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухваленим із дотриманням норм матеріального та процесуального права, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до вимог ст.94 КПК України із точки зору їх належності, допустимості достовірності та достатності для прийняття остаточного рішення у справі.
Згідно ч.1 ст.373 КПК України, виправдувальний вирок ухвалюється, у разі, якщо не доведено, що: - вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; - кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; - в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Крім цього, виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 частини першої статті 284 цього Кодексу.
Відповідно до ч.3 ст.373 КПК України, обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Положеннями ч.1 ст.94 КПК України передбачено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
З оскаржуваного вироку вбачається, що суд першої інстанції вказаних вимог закону дотримався та обґрунтовано прийшов до висновку, що стороною обвинувачення не було доведено поза розумним сумнівом належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами, що в діянні ОСОБА_10 є склад кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 296 КК України
Мотивуючи своє рішення про виправдання ОСОБА_10 , суд належним чином дослідив надані сторонами докази.
З таким висновком суду першої інстанції погоджується і колегія суддів, та вважає, що він ґрунтується на оцінці перевірених в судовому засіданні доказів, які були надані стороною обвинувачення.
Перевіривши надані показання обвинуваченого, дослідивши показання свідків, а також надані стороною обвинувачення на підтвердження вини ОСОБА_10 письмові докази, колегія суддів приходить до висновку про те, що вони не можуть бути визнані такими, що поза розумним сумнівом доводять вину обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_10 не визнав свою вину у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення та пояснив, що 11 листопада 2021 року біля його подвір'я проїжджав потерпілий на автомобілі УАЗ та скомпрометував його своїми діями. Він взяв у гаражі ніж, сів на велосипед та поїхав за ним, щоб порізати колеса, коли той зайде до будинку. Під'їхавши до автомобіля, він порізав шини та ручкою ножа, яку тримав у кулаці розбив лобове скло. Всі ці дії він вчиняв мовчки. Поки він різав шини, потерпілий через пасажирські дверцята вийшов з автомобіля, заховався позаду нього та, відходячи, навів на нього телефон та щось там натискав. Також, обвинувачений підтвердив, що між ним та потерпілим склались давні неприязні стосунки, оскільки ОСОБА_8 , який працював у лісництві, повідомив поліції, що він збирав вітроломну деревину, через що у нього вилучили трактор та відбувалися судові розгляди.
Потерпілий ОСОБА_8 пояснив, що 11 листопада 2021 року він разом з ОСОБА_12 знаходився у своєму автомобілі УАЗ 469 біля двору домогосподарства останнього. Почувши звук падіння велосипеда, він повернувся та побачив, як обвинувачений кинув велосипед та направився у бік водійських дверей його автомобіля, витяг із за пазухи ніж, яким замахувався на нього і намагався відкрити двері. При цьому, обвинувачений виражався в його бік нецензурною лайкою та погрожував йому вбивством. Побачивши ОСОБА_10 , ОСОБА_12 , який сидів на пасажирському сидінні, вискочив із автомобіля, забіг до двору та стояв біля паркану. Він також вискочив з автомобіля через пасажирські двері та заховався за автомобілем. Відбігши на незначну відстань, він почав фотографувати обвинуваченого на камеру мобільного телефону. Також потерпілий повідомив, що між ним та ОСОБА_10 існують давні неприязні відносини через його професійну діяльність.
Свідок ОСОБА_13 в суді першої інстанції повідомив, що 11 листопада 2021 року він випадково вийшов двору та побачив ОСОБА_8 , останній був схвильований та розповів, що ОСОБА_10 порізав колеса та побив скло у його автомобілі.
Свідок ОСОБА_12 , згідно відтворених в ході апеляційного розгляду показань, наданих свідком в суді першої інстанції, повідомив, що 11 листопада 2021 року після обіду ОСОБА_8 привіз йому додому гроші. Він, поговоривши з останнім в автомобілі близько трьох хвилин, пішов до будинку. Приблизно через сім хвилин зайшов потерпілий і сказав, що ОСОБА_10 пошкодив його автомобіль.
Свідок ОСОБА_14 пояснив, що у листопаді 2021 він разом з батьком був понятим при проведенні слідчої дії біля двору обвинуваченого. У його присутності нічого не вилучалося і не опечатувалося. Він також не бачив, щоб обвинувачений видавав працівникам поліції ніж.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, на підтвердження вини обвинуваченого ОСОБА_10 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення стороною обвинувачення надані письмові документи, які були детально досліджені в ході судового розгляду, зокрема:
- протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію від 11 листопада 2021 року від ОСОБА_8 , відповідно до якого, останній повідомив, що 11 листопада 2021 року ОСОБА_10 пробив два колеса його автомобіля та цеглиною розбив лобове скло, ганявся за ним з ножем та погрожував розправою;
- протокол огляду місця події від 11 листопада 2021 року, а саме території ґрунтової дороги поблизу будинку АДРЕСА_2 , де розміщений автомобіль УАЗ у якого розбите лобове скло, пробиті переднє та заднє колеса з лівої сторони. При цьому, зі слів ОСОБА_8 та ОСОБА_12 , автомобіль пошкодив ОСОБА_10 , цеглиною розбив скло, пробив колеса ножем;
- заява ОСОБА_10 від 11 листопада 2021 року, відповідно до якої, він добровільно видав працівникам поліції належний йому ніж з руків'ям чорного кольору, котрим він порізав шини та розбив скло. У подальшому ніж був визнаний речовим доказом;
- протокол огляду місця події від 11 листопада 2021 року проведеного поблизу будинку АДРЕСА_1 за участі ОСОБА_10 котрий добровільно видав працівникам поліції кухонний ніж з руків'ям чорного кольору та повідомив, що саме цим ножем він розбив лобове скло та порізав колеса автомобіля;
- висновок експерта за результатами судової авто-товарознавчої експертизи №СЕ-19/125-21/11224-АВ від 13 грудня 2021 року, згідно якого ринкова вартість з урахуванням зносу лобового скла автомобіля УАЗ 469 станом на 11 листопада 2021 року становила 314,48 грн., вартість шин становила нуль гривень;
- висновок експерта №СЕ-19/125-22/1540-ХЗ від 23 лютого 2022 року, згідно якого ніж вилучений у обвинуваченого не відноситься до категорії холодної зброї, а є кухонним ножем, що виготовлений саморобним способом;
- DVD диск із фотозображеннями обвинуваченого біля автомобіля потерпілого;
- протокол проведення слідчого експерименту за участі потерпілого від 20 червня 2022 року за адресою АДРЕСА_2 , в ході якого потерпілий розповів про обставини вчинення кримінального правопорушення;
Твердження прокурора про те, що суд першої інстанції, ухвалюючи виправдувальний вирок, необґрунтовано визнав неналежними доказом протокол слідчого експерименту за участі потерпілого ОСОБА_8 , судова колегія не може визнати обґрунтованими з огляду на наступне.
Відповідно до висновку, викладеному об'єднаною палатою Касаційного кримінального суду Верховного Суду в постанові від 14 вересня 2020 року у справі №740/3597/17, метою слідчого експерименту відповідно до ч.1 ст.240 КПК України є перевірка й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
Проведення слідчого експерименту з метою перевірки й уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, на відміну від допиту, крім отримання відомостей, передбачає також здійснення учасниками слідчого експерименту певних дій, спрямованих на досягнення мети цієї слідчої (розшукової) дії.
Нормативна модель слідчого експерименту передбачає безпосередню участь особи у проведенні дій, спрямованих на досягнення легітимної мети цієї слідчої дії, а саме у відтворенні дій, обстановки, обставин певної події, проведенні необхідних дослідів чи випробувань. Шляхами досягнення мети слідчого експерименту відповідно до ч.1 ст.240 КПК України є проведення слідчим, прокурором відтворення дій, обстановки, обставин певної події, проведення необхідних дослідів чи випробувань.
Отримання від особи відомостей під час проведення слідчого експерименту (з дотриманням встановленого законом порядку) є складовою належної правової процедури цієї процесуальної дії, що разом з іншими її сутнісними компонентами дозволяє досягнути її мети і вирішити поставлені завдання. При цьому відомості, які надаються під час слідчої (розшукової) дії - слідчого експерименту, не є самостійним процесуальним джерелом доказів, оскільки таким джерелом виступає протокол цієї слідчої (розшукової) дії, що в розумінні ч.2 ст.84 та п.3 ч.2 ст.99 КПК України є документом.
Виходячи із сутнісних ознак показань, визначених в ч.1 ст.95 КПК України, у системному зв'язку із ч.2 ст.84 цього Кодексу, показання є самостійним процесуальним джерелом доказів лише в тому випадку, коли вони надаються під час допиту. При проведенні слідчого експерименту участь особи не може виявлятися виключно в формі повідомлення відомостей про фактичні дані, які мають значення для кримінального провадження (адже це є предметом допиту). Слідчий експеримент, здійснений у такій формі, що не містить ознак відтворення дій, обстановки, обставин події, проведення необхідних дослідів чи випробувань, а посвідчує виключно проголошення особою пояснень з метою їх процесуального закріплення, має розцінюватися як повторний допит, що не може мати в суді доказового значення з огляду на ч.4 ст.95 КПК України, згідно з якою суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або які отримано в порядку, передбаченому ст.225 КПК України.
Проте зі змісту протоколу слідчого експерименту за участі ОСОБА_8 , на які посилається прокурор, вбачається, що зміст цих слідчих дій зведено лише до дачі показів ОСОБА_8 стосовно обставин кримінального правопорушення з метою їх процесуального закріплення, що не узгоджується з положеннями ст.240 КПК України. Потерпілий під час даних слідчих дій не відтворював самі обставини вчинення злочину, зокрема, не показував дії, які вчинялися та їх послідовність, не відтворював, яким чином було пошкоджено його автомобіль, не вказував місця таких дій, не показував, яким чином він здійснював фіксування на телефон дій ОСОБА_10 .
Такі обставини можуть свідчити про те, що слідчий експеримент за участі ОСОБА_8 був проведений слідчим з метою задокументувати показання останнього, а не з метою перевірки і уточнення відомостей, які мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення. Адже дані слідчі дії фактично не містять ознак відтворення, натомість фактично підміняють за своїм змістом інший вид доказу - показання, який за правилами частини 1 статті 23 КПК України може бути отриманий безпосередньо судом. Фактично ОСОБА_8 надавав показання про вчинений щодо нього протиправних дій. Проте, з огляду на положення ч.4 ст.95 КПК України суд не може обґрунтовувати свої висновки показаннями наданими слідчому або посилатись на них.
Також, посилання апелянта на фотознімки ОСОБА_10 , зроблені під час вчинення останнім інкримінованих дій, жодним чином не свідчать про вчинення останнім хуліганських дій. Згідно наявних фотознімків, на них зафіксований обвинувачений, який знаходиться поруч з автомобілем потерпілого. Вказані фотознімки можливо лише врахувати в якості доказу, який посвідчує про пошкодження ОСОБА_10 шин на автомобілі ОСОБА_8 .
Доводи апеляційної скарги про розбіжності показань свідка ОСОБА_12 наданих під час досудового розслідування та в ході судового розгляду, колегія суддів не може визнати обґрунтованими, з огляду на положення ч. 4 ст. 95 КПК України, згідно яких, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання, або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них, крім порядку отримання показань, визначеного статтею 615 цього Кодексу.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновокм суду першої інстанції, що встановлені обставини свідчать про спрямованість дій обвинуваченого на спричинення шкоди майну потерпілого і безпосередньо направлені на досягнення цього результату.
Показаннями потерпілого ОСОБА_8 та обвинуваченого ОСОБА_10 підтверджується, що обвинувачений пошкодив майно потерпілого на ґрунті особистого конфлікту, який існує між ними тривалий час та пов'язаний з професійною діяльністю потерпілого.
Обстановка й обставини подій, динаміка їх розвитку й поведінка обвинуваченого свідчать про те, що вона була зумовлена особистою неприязню до ОСОБА_8 , прагненням завдати шкоди його майну, помститися йому за його професійну діяльність, а не бажанням протиставити себе суспільству і продемонструвати зневагу до загальноприйнятих норм і правил поведінки.
При цьому, досліджені докази у кримінальному провадженні не свідчать про те, що такі дії ОСОБА_10 були вчинені у присутності сторонніх осіб та супроводжувались нецензурною лайкою, погрозами вбивством з демонстрацією ножа у бік потерпілого.
Вищевказане свідчить про відсутність у діях ОСОБА_10 мотиву явної неповаги до суспільства, що є обов'язковою юридичною ознакою злочину, передбаченого статтею 296 КК України.
Колегія суддів, мотивуючи вищевказані висновки також враховує, що безпосереднім об'єктом кримінально-правової охорони за ст. 296 КК є громадський порядок, тобто суспільні відносини, що сформовані внаслідок дії правових норм, а також морально-етичних засад, звичаїв, традицій та інших позаюридичних чинників і полягає в дотриманні усталених правил співжиття.
Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони хуліганства є мотив явної неповаги до суспільства. Домінування у свідомості винного такого внутрішнього спонукання і відсутність особистого мотиву посягання на потерпілого є головним критерієм відмежування хуліганства як злочину проти громадського порядку та моральності від злочинів проти особи.
Для юридичної оцінки діяння за ст. 296 КК обов'язковим є поєднання ознак об'єктивної сторони цього злочину у виді грубого порушення громадського порядку, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, і суб'єктивної сторони, зокрема, мотиву явної неповаги до суспільства.
Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі №288/1158/16-к, за відсутності відповідного мотиву, коли застосування насильства зумовлене неприязними стосунками з потерпілим і прагненням завдати шкоди конкретній особі з особистих спонукань, сам по собі факт вчинення протиправних дій у громадському місці в присутності сторонніх осіб не дає достатніх підстав для кваліфікації їх як хуліганства.
Таким чином, ураховуючи обставини справи, суд першої інстанції, з яким погоджується і апеляційний суд, дійшов висновку що дії ОСОБА_10 були зумовлені особистою неприязню до ОСОБА_8 та за відсутності сторонніх осіб, що виключає наявність в його діях мотиву явної неповаги до суспільства, та відповідно кваліфікацію правопорушення за ст. 296 КК України. З такими висновками погоджується і колегія суддів, а тому доводи прокурора у цій частині є безпідставними.
Таким чином, незважаючи на закріплений у ст.92 КПК України за стороною обвинувачення обов'язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, на переконання колегії судів, держаним обвинувачем не надано суду належних, допустимих, достовірних та у своїй сукупності достатніх доказів що в діянні ОСОБА_10 є склад кримінального правопорушення передбаченого ч.4 ст. 296 КК України, в якому останній обвинувачується, і такий висновок суду першої інстанції достатньо мотивований та ґрунтується на даних, які були належним чином перевірені в судовому засіданні і змістовно наведені у вироку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про виправдання ОСОБА_10 та вважає, що суд першої інстанції, діючи в межах визначених процесуальним законом повноважень, дотримуючись принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, врахувавши вимоги ст. 62 Конституції України, ухвалив законне й обґрунтоване рішення.
Істотних порушень кримінального процесуального закону, які були би підставами для скасування судового рішення, постановленого у цьому кримінальному провадженні, апеляційний суд не встановив, а тому вважає, що в задоволенні апеляційної скарги прокурора слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 404, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Ніжинської окружної прокуратури ОСОБА_11 - без задоволення, а вирок Борзнянського районного суду Чернігівської області від 15 серпня 2023 року щодо ОСОБА_10 - без змін.
Згідно ч.4 ст.532 КПК України дана ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.426 КПК України протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4