іменем України
08 жовтня 2024 року м. Чернігів
Унікальний номер справи № 742/4475/24
Головуючий у першій інстанції - Циганко М. О.
Апеляційне провадження № 22-ц/4823/1343/24
Чернігівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Мамонової О.Є.,
суддів: Висоцької Н.В., Онищенко О.І.,
із секретарем: Піцаном В.М.,
учасники справи:
заявниця: ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 ,
заінтересована особа: Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області,-
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 , на ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 серпня 2024 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , яка діє в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 , про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні,-
У липні 2024 року ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітньої ОСОБА_2 та малолітньої ОСОБА_3 , звернулася до суду із заявою про встановлення факту перебування неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 на утриманні її чоловіка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Заяву обґрунтовувала тим, що 29.03.2024 між нею та ОСОБА_4 укладено шлюб. Від попередніх шлюбів вона має двох дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , яких ОСОБА_4 виявив бажання виховувати та забезпечувати фінансово.
Зазначала, що з моменту укладення шлюбу ОСОБА_4 бере участь у вихованні та утриманні своїх падчерок, проживає з ними, надсилає кошти на утримання дітей, сам безпосередньо купує одяг для дітей та речі необхідні для їх розвитку.
Указувала, що рідні батьки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не беруть участі у вихованні доньок, не цікавляться їх життям.
Заявниця зазначала, що ОСОБА_4 наразі проходить військову службу та має статус військовослужбовця, її діти для ОСОБА_4 є падчерками, у разі його загибелі, поранення та втрати ним працездатності, діти не зможуть претендувати на соціальні послуги, одноразову грошову допомогу членам сімей осіб, які загинули під час участі у заходах оборони держави, а тому встановлення факту перебування дітей на утриманні ОСОБА_4 необхідне у разі виникнення непередбачуваних ситуацій з її чоловіком, так як вона не зможе самостійно утримувати дітей.
Ухвалою Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02.08.2024 у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту перебування фізичної особи на утриманні відмовлено.
Роз'яснено заявниці її право на звернення до суду з позовною заявою в загальному порядку.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги, посилаючись на невідповідність нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.
Заявниця зазначає, що подала позов до суду першої інстанції в інтересах своїх малолітніх/неповнолітніх дітей, відповідно до ст. 242 ЦПК України, так як мати є законним представником своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Указує, що її діти для ОСОБА_4 є падчерками, а тому не можуть претендувати на соціальні послуги, у разі його загибелі, поранення та втрати працездатності , адже юридично не перебувають на його утриманні.
Наголошує, що у неї немає можливості утримувати своїх дітей самостійно, забезпечуючи їхні потреби в повному обсязі у разі непередбачуваних ситуацій, які можуть виникнути з її чоловіком.
Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а ухвала суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції, керуючись ч. 4 ст. 315 ЦПК України, виходив з того, що із заяви про встановлення факту перебування дитини на утриманні вбачається спір про право.
З таким висновком районного суду погоджується апеляційний суд, оскільки він ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам чинного законодавства.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звертаючись до суду із заявою просила встановити факт перебування її неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на утриманні її чоловіка ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Обґрунтовуючи заяву ОСОБА_1 посилалася на те, що встановлення факту перебування дітей на утриманні її чоловіка - ОСОБА_4 необхідне для забезпечення можливості її дітей претендувати на соціальні послуги, у разі загибелі, поранення чи втрати працездатності ОСОБА_4 .
Судом у справі встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народилася ОСОБА_2 , батьками якої є ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 16).
18.02.2016 ОСОБА_7 та ОСОБА_6 уклали шлюб, зареєстрований Виконкомом Світличненської сільської ради Варвинського району Чернігівської області, актовий запис №02, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2 . Прізвище після державної реєстрації шлюбу - ОСОБА_6 (а.с.17).
У шлюбі у ОСОБА_7 та ОСОБА_9 народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 (а.с. 15).
Рішенням Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 28.08.2020 позовні вимоги ОСОБА_9 до ОСОБА_7 про розірвання шлюбу задоволено. Шлюб між ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 18.02.2016 Виконкомом Світличненської сільської ради Варвинського району Чернігівської області, про що складений відповідний актовий запис № 02 - розірвано (а.с. 18-19).
З 29.03.2024 ОСОБА_4 та ОСОБА_9 перебувають у шлюбі, що зареєстрований Прилуцьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Прилуцькому районі Чернігівської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, актовий запис №78, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 (а.с.14).
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина третя статті 13 ЦПК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Суд розглядає в порядку окремого провадження, зокрема, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Статтею 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту:
1) родинних відносин між фізичними особами;
2) перебування фізичної особи на утриманні;
3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню;
4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення;
5) проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу;
6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті;
7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження;
8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті;
9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. У випадку останнього між цими особами виникає спір про право.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №320/948/18 зроблено висновок, що у порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, за наявності певних умов. А саме, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право. Чинне цивільне процесуальне законодавство відносить до юрисдикції суду справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян.
Таким чином, справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справі № 752/20365/16-ц, від 05.12.2019 у справі № 750/9847/18, від 03.02.2021 у справі № 644/9753/19, від 16.06.2021 у справі № 643/6447/19/19, від 08.09.2021 у справі № 641/5187/20.
У справі, яка є предметом розгляду, заявниця просить встановити факт перебування її дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , на утриманні її чоловіка - ОСОБА_4 .
Статтею 51 Конституції України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Регулювання сімейних відносин з метою забезпечення кожної дитини сімейним вихованням здійснюється Сімейним кодексом України (стаття 1 СК України).
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому сімейні відносини як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, які поділяються на юридичні дії (настання яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, у силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні (ст. 260 СК України).
Однією з визначальних обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (частина четверта статті 315 ЦПК України).
У справі, що переглядається, заявниця звернулася до суду задля встановлення факту перебування її дітей на утриманні її чоловіка - ОСОБА_4 з метою забезпечення можливості її дітей претендувати на соціальні послуги, у разі загибелі, поранення чи втрати працездатності ОСОБА_4 .
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
У справі, що переглядається, заявниця просить встановити факт перебування її дітей - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на утриманні ОСОБА_4 , проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для батьків дітей - ОСОБА_5 та ОСОБА_7 .
Доведення факту перебування дітей на утриманні, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо утримання дитини, то факт утримання дитини вітчимом може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання та утримання дитини.
Подібна правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 201/5972/22.
Враховуючи вищевикладене та те що, інститут окремого провадження не може використовуватися для створення преюдиційних фактів з метою подальшого вирішення будь-якого спору про право, судом першої інстанції правомірно відмовлено у відкритті провадження по справі.
Як правильно зазначив суд першої інстанції, батьки дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , не позбавлені батьківських прав щодо своїх дітей, а тому вирішення заяви ОСОБА_1 як наслідок потягне за собою вирішення спорів, які повинні розглядатись в позовному провадженні.
Посилання заявника на те, що встановлення даного факту має значення для охорони прав її дітей, в інтересах яких подано заяву, не є слушними, оскільки судом встановлено наявність спору про право між заявницею та батьками дітей, що унеможливлює розгляд справи в порядку окремого провадження.
Ураховуючи вищезазначене, доводи апеляційної скарги щодо порушення норм матеріального та процесуального права судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, правильне застосування норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги.
Колегія суддів зауважує, що посилання суду першої інстанції на недоведення заявницею, які саме її права порушені, невизнані або оспорюють ся, не свідчать про неправомірність оскаржуваної ухвали та не можуть бути підставою для її скасування, так як судом встановлено наявність спору про право, що є безумовною підставою для відмови у відкритті провадження. За приписами ч. 2 ст. 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Таким чином, колегія суддів уважає, що оскаржувана ухвала постановлена районним судом з дотриманням норм процесуального права, доводи апеляційної скарги правильності висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим, згідно зі ст. 375 ЦПК України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02.08.2024 - без змін.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Прилуцького міськрайонного суду Чернігівської області від 02 серпня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 09 жовтня 2024 року.
Головуюча: О.Є. Мамонова
Судді: Н.В. Висоцька
О.І. Онищенко