ЄУНС № 766/12121/23 Головуюча у першій інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/819/466/24 Доповідач в апеляційній інстанції ОСОБА_2
Категорія: продовження строку тримання під вартою
09 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Херсонського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів: - ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю: секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
захисника - адвоката ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду матеріали провадження за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_7 в інтересах обвинуваченої ОСОБА_8 на ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 12 вересня 2024 року, якою відносно
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, уродженки м. Херсон, офіційно не працюючої, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,
обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 10 листопада 2024 року, включно.
В провадженні Херсонського міського суду Херсонської області на розгляді перебуває обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №22023230000000528 від 04.12.2023 року стосовно ОСОБА_8 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Ухвалою Херсонського міського суду Херсонської області від 12 вересня 2024 року, продовжено строк запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_8 до 10 листопада 2024 року.
Не погодившись з вищевказаною ухвалою суду першої інстанції захисник ОСОБА_7 подав на неї апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою обрати відносно ОСОБА_8 альтернативний запобіжний захід у вигляді застави в розмірі 40 прожиткових мінімумів для працездатних осіб
Апеляційна скарга мотивована доводами про незаконність оскаржуваної ухвали та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
Зокрема, апелянт, вказує на відсутність доказів, якими б підтверджувалось існування ризиків, зазначених в клопотанні прокурора та оскаржуваній ухвалі суду.
Крім того, як зазначає апелянт, відповідно до ч.3 ст.183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатній для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених ч.4 цієї статті.
Також, відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та ст. 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст.109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437- 442 КК України.
Наведені положення закону свідчать про те, що законодавець закріпив дискрецію суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч.6 ст.176 КПК України не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177,178 КПК України.
Заслухавши суддю-доповідача, захисника, який підтримав апеляційні вимоги, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вивчивши матеріали провадження, перевіривши матеріали провадження, обговоривши та перевіривши доводи апеляційної скарги, вислухавши сторони в судових дебатах, які залишилися на попередніх позиціях, колегія суддів приходить до наступного.
Частиною 1 ст. 404 КПК визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями ст. 422-1 КПК передбачено порядок перевірки ухвал суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою, а також про продовження строку тримання під вартою, постановлених під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.
Згідно ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України, за наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у виді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
До закінчення строку дії попередньої ухвали, судовий розгляд кримінального провадження відносно обвинуваченої ОСОБА_8 не завершений, а прокурором було заявлено клопотання про продовження обвинуваченій запобіжного заходу у виді тримання під вартою, а отже, суд зобов'язаний був вирішити питання щодо доцільності продовження строку дії запобіжного заходу.
В клопотанні про продовження строку тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_8 прокурор зазначає про обґрунтованість її обвинувачення, існування ризиків, визначених на досудовому розслідування, які не зменшилися та не перестали існувати та неможливість застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу.
Приймаючи рішення про продовження строку тримання під вартою обвинуваченій ОСОБА_8 , суд виходив із того, що ризики, які мали місце, до теперішнього часу не припинили існувати і не зменшились, та виправдовують необхідність тримання під вартою обвинуваченої під час судового розгляду. Обґрунтованість пред'явленої ОСОБА_8 підозри визначено на стадії досудового розслідування.
На цій стадії процесу, суд повинен оцінювати лише підстави вважати обґрунтованим зникнення або зменшення ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували під час обрання запобіжного заходу, а ні в якому разі достатність доказів для визнання обвинуваченої винною, оскільки вказане питання вирішується в нарадчій кімнаті при винесенні вироку, лише при оцінці усіх доказів у сукупності.
Приймаючи рішення про продовження обвинуваченій ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, суд першої інстанції, відповідно до вимог ст. 178 КПК України, врахував наступне.
Так, ОСОБА_8 раніше до кримінальної відповідальності не притягувалася, має постійне місце реєстрації та проживання.
Разом з тим, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти основ національної безпеки України, за вчинення якого, передбачено безальтернативне покарання у виді позбавлення волі на строк від дванадцяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої. Відомості про що характеризують обвинувачену, її соціальні зв'язки були фактично враховані, як видно, як на стадії застосування запобіжного заходу, так і при продовженні строку тримання під вартою. Наявність у обвинуваченої постійного місця проживання у м. Херсоні не може бути визнано достатнім чинником, який нівелює встановлені у кримінальному провадженні ризики.
Доводи апеляційної скарги захисника про недоведеність продовження існування ризиків є непереконливими, адже при вирішенні питання про обрання (продовження) запобіжного заходу дається оцінка сукупності обставин, які можуть свідчити про існування чи відсутність саме ризиків (можливості) вчинення дій, а не факту конкретного їх вчинення.
Запобіжний захід застосовується з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження.
Тобто в даному випадку суд має зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Суд, при вирішенні питання щодо продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, фактично врахував не тільки тяжкість покарання, що загрожує обвинуваченій у разі визнання її винуватою у скоєнні інкримінованого злочину та суспільну небезпечність інкримінованого злочину, а і сукупність даних про особу обвинуваченої, передбачених ст. 178 КПК України, що в цілому і стало підставою для висновку про продовження існування встановлених ризиків та прийняття рішення про необхідність продовження стосовно обвинуваченої запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Наведене свідчить про те, що строк тримання під вартою обвинуваченої ОСОБА_8 має бути продовжений з метою унеможливлення її переховування від суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне правопорушення, що свідчить про неможливість запобігання існуючим ризикам у разі відмови у продовженні строку тримання під вартою обвинуваченої.
Що стосується питання існування заявлених прокурором ризиків можливої неналежної процесуальної поведінки обвинуваченої, колегія суддів вважає, що на даний час вони є реальними та не зменшилися.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченої переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що остання з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого йому злочину, може вдатися до відповідних дій.
В контексті даного питання апеляційний суд враховує практику ЄСПЛ згідно з якою Суд звертає увагу, що тяжкість покарання, якому може бути підданий обвинувачений, є суттєвим елементом, що може вказувати на існування вказаного ризику, адже суворість можливого покарання може спонукати особу до втечі. В той же час, для того щоб ця обставина мала реальний характер потрібно враховувати наявність інших обставин, а саме: відомості про особу підозрюваного, його характеристику як члена суспільства, наявність місця проживання, професії, прибутку, сімейних зв'язків, будь яких зв'язків з іншою країною, або наявність зв'язків в іншому місці.
Також, існування ризику переховування обвинуваченої від суду обумовлене в тому числі тяжкістю інкримінованого їй кримінального правопорушення, адже за вчинення найтяжчого з них (ч. 7 ст.111-1 КК України) передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до п'ятнадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої. На думку суду вказана обставина у поєднанні із відомостями про особу обвинуваченої, яка в тому числі має проросійські погляди свідчить про існування ризику переховування ОСОБА_8 від суду, адже тяжкість імовірного покарання може спонукати її до здійснення відповідних дій.
Ризик незаконного впливу на свідків зберігається до отримання показань вказаних осіб безпосередньо судом під час розгляду справи по суті, а тому не виключена ймовірність того, що обвинувачена не будучи обмеженою у спілкуванні із свідками може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показів, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі.
Крім того, оскільки інкримінований обвинуваченій злочин спрямований проти основ національної безпеки України, тому перебуваючи на волі, в умовах триваючої збройної агресії російської федерації проти України, існує ризик вчинення обвинуваченою іншого кримінального правопорушення в тому числі з метою допомоги країні агресору та її військовим формуванням.
Таким чином подальше існування наведених ризиків виправдовує необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, з метою забезпечення виконання обвинуваченою ОСОБА_8 процесуальних обов'язків та запобіганню існуючим ризикам.
При цьому наведеним ризикам неможливо запобігти шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою.
Що стосується доводу захисника щодо визначення розміру застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 КПК України, апеляційний суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-114-1, 258-258-5, 260, 261, 437-442 КК України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, застосовується запобіжних захід, визначений пунктом 5 частини першої статті 176 КПК України - тримання під вартою.
Окрім цього, згідно із абз. 3 п. 5 ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені ст. 177 та ст. 178 КПК України, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого ст.ст. 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437- 442 КК України.
Разом з цим, слід зазначити, що рішенням Другого сенату Конституційного Суду України N?7-р (II)/2024 від 19.06.2024 у справі за конституційними скаргами ОСОБА_10 та ОСОБА_11 щодо конституційності ч. 6 ст. 176 КПК України, Суд вбачає правомірною мету, з якою законодавець доповнив ч. 6 ст. 176 КПК України, маючи намір посилити захист суверенітету територіальної цілісності, недоторканності, обороноздатності, державної, економічної й інформаційної безпеки України за рахунок установлення вказаною нормою Кодексу тимчасово (на період дії воєнного стану) особливого порядку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до осіб, яких підозрюють або обвинувачують у вчиненні злочинів, які за тяжкістю й характером є наднебезпечними в умовах воєнного стану.
Конституційний Суд України зазначив, що законодавець закріпив дискрецію слідчого судді, суду під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 статті 176 КПК не визначати або визначати розмір застави з урахуванням підстав та обставин, установлених статтями 177, 178 Кодексу.
Саме продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченої ОСОБА_8 , на думку колегії суддів, відповідає охороні прав і інтересів як суспільства, так і потерпілих, що не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Істотних порушень вимог КПК України при розгляді клопотання, колегія судді не вбачає.
Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції не знаходить підстав для скасування оскаржуваної ухвали суду, яка постановлена із дотриманням вимог кримінального процесуального закону, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Херсонського міського суду Херсонської області від 12 вересня 2024 року, якою ОСОБА_8 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України, продовжено строк тримання під вартою до 10 листопада 2024 року, включно - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту оголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_12 ОСОБА_13 ОСОБА_14