Справа № 131/277/24
Провадження № 22-ц/801/2028/2024
Категорія: 70
Головуючий у суді 1-ї інстанції Шелюховський М. В.
Доповідач:Копаничук С. Г.
03 жовтня 2024 рокуСправа № 131/277/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача: Копаничук С. Г.,
суддів: Оніщука В. В., Шемети Т. М.,
за участі секретаря судового засідання - Кашпрук М. Г.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 09 липня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Шелюховського М. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів, -
У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 про зміну розміру аліментів. Зазначив, що він є батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 05.06.2018 з нього на користь відповідача стягуються аліменти на утримання неповнолітньої ОСОБА_4 в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Крім доньки на його утриманні перебуває ще його син від другого шлюбу, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на якого він також сплачує аліменти в розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) на підставі судового наказу Подільського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року у справі № 758/5319/23. Оскільки він не в змозі сплачувати аліменти на користь двох неповнолітніх дітей в розмірі по 1/4 частки доходу (заробітку) на кожного, тому звернувся до Подільського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_6 про зменшення розміру аліментів на неповнолітнього сина ОСОБА_5 з 1/4 до 1/6 частки доходу (заробітку). Рішенням Подільського районного суду м. Києва у справі № 758/9172/23 від 11.09.2023, розмір аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 з 1/4 до 1/6 частки доходу ( заробітку) платника було зменшено. Вказує, що обов'язок утримання двох малолітніх дітей потребує додаткових фінансових витрат та безумовно впливає на його матеріальний стан, а тому посилаючись на ч. 1 ст. 192 СК України, також просив зменшити і розмір аліментів, що стягуються з нього на користь відповідачки з 1/4 частки доходу до 1/6 частки.
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 09 липня 2024 року позов задоволено. Зменшено розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 на утримання доньки ОСОБА_4 на підставі рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 05 червня 2018 року з 1/4 на 1/6 частку від доходу (заробітку) ОСОБА_1 , але неменше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно з дня набрання рішенням суду законної сили і до повноліття дитини.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду першої інстанції скасувати, а у справі ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що суд першої інстанції не врахував, що позивач уже звертався до суду із такими вимогами про зменшення аліментів і суд відмовив у задоволенні позову, а тому суд мав би закрити провадження у даній справі, оскільки з приводу цього спору існує судове рішення, що набрало законної сили. Позивач хоче обмежити її та їх доньку в праві на матеріальну допомогу і гідне життя.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вважає доводи апеляційної скарги надуманими, а рішення суду законним та обґрунтованим.
Колегія суддів, заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам рішення суду відповідає.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 . Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 05.06.2018 у справі № 131/1330/17 з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання неповнолітньої доньки ОСОБА_3 в розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Судовим наказом Подільського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 стягнуто аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 в розмірі 1/4 частки від усіх видів його заробітку (доходу), але не більше 10 прожиткових мінімумів для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з дня пред'явлення заяви до суду - 12.05.2023 і до досягнення дитиною повноліття.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 вересня 2023 року зменшено розмір аліментів, що підлягають стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_6 аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , визначених наказом Подільського районного суду м. Києва від 15 травня 2023 року з 1/4 на 1/6 частину усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду набрало законної сили.
Як вбачається зі звіту про здійснення відрахувань та виплат ВЧ НОМЕР_1 від 22.11.2023 №222/4/165/323/1273 (а.с.30), на виконання виконавчого листа, виданого Іллінецьким районним судом Вінницької області, з доходу позивача ОСОБА_1 в рахунок сплати аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 утримуються 25% заробітку (доходу) щомісячно, що становить від 16444,58 грн. до 34531,64 грн.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що у позивача погіршився майновий стан, він сплачує аліменти на утримання сина від іншого шлюбу, розмір яких змінено рішенням суду з 1/4 до 1/6 розміру його заробітку (доходу), що є підставою для зміни розміру аліментів у даній справі, з метою дотримання рівності прав та інтере6сів обох дітей на отримання матеріальної допомоги від батька.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив обставини справи, які перевірив наданими доказами, оціненими в порядку ст.89 ЦПК України, правильно визначив спірні правовідносини та застосував до них норми права, внаслідок чого дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції зобов'язаний був відмовити у відкритті або закрити провадження у справі, оскільки позивач уже звертався до суду з позовом про зменшення аліментів і рішення суду про відмову у позові набрало законної сили, є безпідставними, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили, за тими самими вимогами.
Необхідність застосування вказаної норми права зумовлена неприпустимістю розгляду судами тотожних спорів, в яких одночасно тотожні сторони, предмет і підстави позову.
Позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто, коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
У постанові від 9 вересня 2020 року у справі № 520/18820/19 (провадження № 61-2294св20) Верховний Суд дійшов висновку про те, що критеріями відмови у відкритті провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 186 ЦПК України є: наявна тотожність спірних правовідносин (спір між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у різних цивільних справах) та судове рішення по тотожній справі, що набрало законної сили.
При цьому критерій тотожності підлягає оцінці тільки після набрання відповідним рішенням законної сили.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19) дійшла висновку про те, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Визначаючи підстави позову як елементу його змісту, суд повинен перевірити, на підставі чого, тобто яких фактів (обставин) і норм закону позивач просить про захист свого права.
Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.
Рішенням Іллінецького районного суду Вінницької області від 18 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Вінницького апеляційного суду від 12 жовтня 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зменшення розміру аліментів відмовлено.
Із змісту вказаного рішення суду вбачається, що він, як на підставу для зменшення розміру аліментів, посилався на зміну сімейного стану, зокрема, реєстрацію шлюбу із ОСОБА_5 , народження сина від цього шлюбу та стягнення з нього аліментів на утримання останього.
Звертаючись до суду із позовом у даній справі, як на підставу для зменшення розміру аліментів, ОСОБА_1 посилався на зміну як свого сімейного стану, так і матеріального стану, а також на те, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 11 вересня 2023 року, було зменшено розмір аліментів, що підлягають стягненню з нього на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , та як наслідок, необхідності дотримання рівності прав дітей в частині сплати однакового розміру аліментів на їх утримання.
Таким чином, судом встановлено, що у даній справі та у справі №758/9172/23 співпадають предмет позову та склад учасників справи, однак підстави позовів є різним, оскільки у даній справі підставами позову є зменшення розміру стягуваних аліментів, констатовані обставини зміни матеріального стану рішенням суду.
Доводи апеляційної скарги про те, що пред'явлення ОСОБА_1 позову про зміну розміру аліментів спрямоване на обмеження відповідачки та їх доньки в праві на матеріальну допомогу і гідне життя, що суперечить принципу дотримання якнайкращих інтересів дитини, також не заслуговують на увагу.
Так, предметом спору у цій справі є вимога, щодо зменшення розміру присуджених судовим рішеннями аліментів на неповнолітню дитину.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України (далі -СК України) встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Статтями 150, 180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття (стаття 180 СК України).
Частинами першою, другою статті 27 Конвенції про права дитини встановлено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Згідно з частиною третьою статті 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Частиною першою статті 192 СК України встановлено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або за домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось з них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143цс13 зроблено висновок, що:
«розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв'язку зі значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов'язує їх зі способом присудження».
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку що підставами зміни розміру аліментів є як зміна матеріального, так і зміна сімейного стану як самостійна підстава для зменшення або збільшення розміру аліментів.
При цьому такі положення закону не виключають одночасне настання обох підстав для зміни розміру аліментів: і погіршення стану здоров'я і зміни матеріального стану. Однак, зміна стану здоров'я є самостійною, не залежною від зміни матеріального стану підставою для зміни розміру аліментів.
При розгляді позовів, заявлених з зазначених підстав, застосуванню підлягає не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, якими врегульовано обов'язок батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 СК України «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 СК України «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 СК України «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).
Згідно зі статтею 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до частини другої статті 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.
Вирішуючи питання про зміну розміру аліментів, суд повинен враховувати загальні обставини, передбачені законом при визначенні розміру аліментів.
При цьому, указані вище обставини повинні бути підтверджені відповідними доказами.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України встановлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Звертаючись до суду з вимогами про зміну розміру аліментів на утримання неповнолітньої доньки та із заявою про доповнення підстав позову, ОСОБА_4 посилався на те, що у нього змінився сімейний стан та матеріальний стан з огляду на те, що він сплачує аліменти на утримання дитини від іншого шлюбу - ОСОБА_5 у розмірі 1/6 частки усіх видів заробітку (доходу), не має власного житла та винаймає житло про що ним надано підтверджуючі документи, а саме: копію договору оренди від 30 березня 2023 року (а.с.151-154) та додаткову угоду № 1 від 28.03.20224 до договору оренди квартири від 30.03.2023, згідно яких позивач щомісячно несе витрати за оренду житла, зокрема з 30.03.2023 по 28.03.2024 у розмірі 10000,00 грн. та з 28.03.2024 - у розмірі 15000, 00 грн.
Відтак, указані обставини, відповідно до положень статті 192 СК України, вказують на зміну матеріального і сімейного стану, що є підставою для зменшення встановленого розміру аліментів на утримання неповнолітніх дітей позивача.
Так, конструкція указаної статті визначає альтернативні підстави для застосування положень про зміну розміру аліментів. Це зокрема, зміна матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 727/1599/22 (провадження № 61-7814св22).
Доводи апеляційної скарги є такими, що не спростовують правильно встановлених судом фактичних обставин цієї справи та правильних висновків суду, а лише відображають позицію відповідача у цій справі, яку він вважає такою, що є єдино вірною.
Інші доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції постановлено рішення без всебічного, повного дослідження доказів наданих сторонами - не являються підставою для скасування рішення суду, оскільки згідно ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду першої інстанції, який у рішенні оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга не підлягає задоволенню, то судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної слід залишити за відповідачкою.
Керуючись ст.ст. 375, 381, 382-384, 389, 390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 09 липня 2024 року залишити без змін.
Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції залишити за ОСОБА_2 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий С. Г. Копаничук
судді: В. В. Оніщук
Т. М. Шемета