вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" жовтня 2024 р. Справа№ 910/8184/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Ткаченка Б.О.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи
апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України
на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022
у справі №910/8184/22 ( суддя - Бондарчук В.В. )
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркс.Капітал"
до Моторно (транспортного) страхового бюро України
про стягнення 11 522,90 грн.,
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (далі - ТзОВ «Маркс.Капітал»/позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Моторного (транспортного) страхового бюро України (далі - МТСБУ/відповідач) про стягнення пені у розмірі 11 522,90 грн, нарахованої внаслідок несвоєчасної виплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності №АІ/5599649.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2019 ліквідовано ПрАТ «СК "Україна"», відповідно за законом у МТСБУ виникли підстави для виконання зобов'язань щодо виплати страхового відшкодування, а також сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат. Разом із тим, оскільки МТСБУ сплатило на користь позивача страхове відшкодування, 3% річних та інфляційні втрати, залишилась несплачена пеня в сумі 11 522,90 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 по справі№910/8184/22 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» задоволено.
Стягнуто з Моторного (транспортного) страхового бюро України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» 11 522 грн. 90 коп. - пені та судовий збір в сумі 2 481 грн 00 коп.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції виходив з того, що до позивача перейшло право вимоги зі сплати страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АІ/5599649, розмір якого доведено у судовому порядку під час розгляду справи №910/842/18, а тому, враховуючи оплату суми страхового відшкодування, 3 % річних та витрат від інфляції у відповідача залишається невиконаним зобов'язання зі стягнення пені у розмірі 11 522,90 грн.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Моторно (транспортне) страхове бюро України звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 31.10.2022 у справі №910/8184/22 і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Розподілити судові витрати.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
На думку скаржника, суд першої інстанції належним чином не встановив, коли позивач дізнався про своє порушене право, та помилково дійшов висновку, що строк позовної давності обраховується не з моменту ДТП, а з моменту визнання ПАТ «СК «Україна» банкрутом. Оскільки про своє порушене право позивач дізнався не з моменту визнання ПАТ «СК «Україна» банкрутом, а з моменту настання ДТП, про що суд першої інстанції зазначив у оскаржуваному рішенні, суд неправомірно не застосував строк позовної давності. МТСБУ вказує, що позивач звернувся з позовом у цій справі з пропуском як загального так і спеціального строків позовної давності, а тому підлягають застосуванню наслідки пропуску строків позовної давності - відмова в позові в повному обсязі. Також скаржник вважає, що відповідальність за порушення грошового зобов'язання не входить у зобов'язання страховика, що визнаний банкрутом, та не може бути покладена на МТСБУ, оскільки юридична відповідальність має індивідуальний характер.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.11.2022 справу № 910/8184/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Зубець Л.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суд від 28.11.2022 апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва залишено без руху, роз'яснено право на усунення недоліків апеляційної скарги.
09.12.2022 на адресу Північного апеляційного господарського суд від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшло клопотання про усунення недоліків апеляційної скарги, до якого долучено докази сплати судового збору в сумі 3721, 50 грн, докази направлення копії апеляційної скарги Товариству з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал». В клопотанні про усунення недоліків апеляційної скарги апелянтом викладено клопотання про зупинення провадження у справі № 910/8184/22 до закінчення касаційного перегляду справи № 910/16820/21 Верховним судом.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.12.2022 зупинено апеляційне провадження у справі № 910/8184/22 до закінчення перегляду в касаційному порядку в касаційному порядку Верховним Судом справи № 910/16820/21.
07.08.2023 від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшло клопотання про поновлення провадження у справі № 910/20272/21, яке мотивоване тим, що 19.07.2023 Великою Палатою Верховного Суду прийнято постанову у справі №910/16820/21.
Відповідно до повторного протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.09.2023 справу № 910/8184/22 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2023 прийнято до провадження справу № 910/8184/22 за апеляційною скаргою Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Ткаченко Б.О., судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 11.09.2024 поновлено апеляційне провадження у справі №910/8184/22.Розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Справа була розглянута в розумний строк (в розумінні ст. 6 Конвенції) з незалежних від суду причин: враховуючи дію воєнного стану в Україні, обставини оголошення сигналу «повітряна тривога» та інші чинники.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
24.06.2015 о 17:45 год. в м. Києві по Південному шляхопроводі водій ОСОБА_1 , керуючи автомобілем «Шевролет» номерний знак НОМЕР_1 , не дотримався безпечної дистанції, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілями «Мітсубісі» номерний знак НОМЕР_2 та «Мерседес» номерний знак НОМЕР_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Голосіївський районний суд м. Києва постановою від 09.07.2015 визнав винним ОСОБА_1 , у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Станом на дату настання страхового випадку (ДТП) цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу «Шевролет» номерний знак НОМЕР_1 була застрахована у Приватному акціонерному товаристві «Страхова компанія "Україна"» (далі - ПрАТ «СК "Україна"») згідно полісу №АІ/5599649.
25.06.2015 проведено огляд пошкодженого автомобіля та у подальшому визначено вартість матеріального збитку, завданого внаслідок ДТП.
31.07.2015 ОСОБА_2 подав до ПрАТ «СК "Україна"» заяву про страхове відшкодування.
10.11.2015 між ОСОБА_2 (цедент) та Фізичною особою-підприємцем Шиян Денисом Сергійовичем (цесіонарій) укладено договір відступлення права вимоги (цесія) виплати страхового відшкодування, на підставі якого цесіонарій зайняв місце цедента в зобов'язаннях, що виникли із вищевказаного ДТП, у тому числі одержання грошового відшкодування від винної особи, страхової компанії або від МТСБУ.
Між ФОП Шиян Д.С. (клієнт) та ТзОВ «Маркс.Капітал» (фактор) укладено договір про надання фінансових послуг факторингу №5/30-11/2015 від 30.11.2015, відповідно до якого клієнт передає фактору, а фактор приймає і зобов'язується оплатити клієнтові усі права вимоги за грошовими зобов'язаннями, що виникли у клієнта з договорів відступлення права вимоги (цесії) виплати страхового відшкодування відповідно до додатку №1 до цього договору.
В силу цього договору фактор займає місце клієнта (як кредитора) в зобов'язаннях, що виникли із вищезазначеного договору відносно усіх прав клієнта, у тому числі права одержання від боржника сум основного боргу, відсотків, неустойок у повному обсязі (п.1.2 договору).
Пунктом 1.4. договору передбачено, що зобов'язаною особою (боржником) є Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія "Україна"»; Моторне (транспортне) страхове бюро України у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Так, відповідно до ст. 1077 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч. 1 ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Метою договору факторингу може бути як передача факторові права вимоги клієнта до боржника в обмін на надання клієнтові грошових коштів, так і відступлення клієнтом своєї вимоги в забезпечення виконання його зобов'язань перед фактором. Предметом договору факторингу може бути одна або декілька вимог.
Отже, починаючи з 30.11.2015, кредитором у договірному зобов'язанні за договором страхування (полісу) № АІ/5599649, яке виникло внаслідок ДТП, є ТзОВ «Маркс.Капітал».
Позивач зазначає, що ПрАТ «СК «Україна»», порушуючи умови договору страхування (полісу) № АІ/5599649, не здійснило виплату грошового зобов'язання за заявою ОСОБА_2 про страхове відшкодування.
З матеріалів справи вбачається, що Господарський суд міста Києва ухвалою від 02.03.2018 відкрив провадження у справі №910/842/18 про банкрутство Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Україна».
30.03.2018 ТзОВ «Маркс.Капітал» звернулося до Господарського суду міста Києва із заявою про грошові вимоги до ПрАТ «СК «Україна»».
24.04.2018 позивачем подано уточнення до заяви про грошові вимоги до ПрАТ «СК "Україна"» у справі №910/842/18. Зокрема, уточнення стосувалися детального розрахунку заборгованості ПрАТ «СК «Україна»» перед ТзОВ «Маркс.Капітал».
Господарський суд міста Києва ухвалою від 15.06.2018 у справі №910/842/18 визнав позивача кредитором ПрАТ «СК «Україна» першої черги на суму 9 547 674,57 грн, четвертої черги на суму 3 916 198,78 грн та шостої черги на суму 1 835 120,95 грн (загальна сума 15 298 994,30 грн).
Господарський суд міста Києва ухвалою від 17.07.2019 у справі №910/842/18 постановив ліквідувати Приватне акціонерне товариство «Страхова компанія "Україна"» у зв'язку із неможливістю останнього виконати свої зобов'язання перед кредиторами.
22.08.2019 внаслідок ліквідації ПрАТ «СК "Україна"» позивач звернувся до МТСБУ із заявою про виплату, у тому числі: 46 091,58 грн - завданого збитку, 3 235,25 грн - 3 % річних, 15 689,57 грн - інфляційних втрат та 11 522,90 грн -пені.
10.09.2019 відповідачем частково виконано зобов'язання за договором страхування (полісом) №АІ/5599649, зокрема, здійснено виплату страхового відшкодування у розмірі 46 091,58 грн.
Крім того, 09.11.2021 Господарським судом міста Києва прийнято рішення у справі №910/12022/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» до Моторного (транспортного) страхового бюро України про стягнення 3% річних у розмірі 3 235,25 грн та інфляційних втрат в розмірі 15 689,53 грн.
При цьому, зобов'язання зі сплати пені у розмірі 11 522,90 грн залишилось невиконаним.
Отже, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Моторного (транспортного) страхового бюро України 11 522,90 грн - пені.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, №. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Загальні підстави та особливості відшкодування шкоди передбачені статтями 1166, 1167, 1187 ЦК України, у тому числі завданої джерелом підвищеної небезпеки.
Статтею 1166 ЦК України визначено, зокрема, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Отже, особа, якій заподіяно шкоду, зокрема внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, у випадках, визначених законом, має право на її відшкодування. Захист цього права фізичних та юридичних осіб у разі настання страхових випадків, передбачених договором страхування або законом, забезпечує цивільно-правовий інститут страхування.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про страхування» страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.
За договором страхування, згідно з положеннями статті 979 ЦК України, одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (пункт 3 статті 980 ЦК України).
За положенням статті 999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування).
До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Законом України «Про страхування» встановлено види обов'язкового страхування, одним з яких є страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - обов'язкове страхування відповідальності).
Відносини у сфері обов'язкового страхування відповідальності регулює Закон №1961-IV, який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Об'єктом обов'язкового страхування відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу згідно зі статтею 5 цього Закону.
Відповідно до статті 3 Закону №1961-IV обов'язкове страхування відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та захисту майнових інтересів страхувальників.
Статтею 4 Закону №1961-IV передбачено, що суб'єктами обов'язкового страхування відповідальності є страхувальники та інші особи, відповідальність яких застрахована, страховики, Моторне (транспортне) страхове бюро України, потерпілі.
При цьому страхувальники за цим законом - юридичні особи та дієздатні громадяни, що уклали із страховиками договори обов'язкового страхування відповідальності за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб під час експлуатації наземного транспортного засобу.
Страховики - страхові організації, що мають право на здійснення обов'язкового страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до вимог, встановлених цим Законом та Законом України «Про страхування».
Отже, страхування відповідальності власників наземних транспортних засобів спрямоване на захист матеріальних інтересів потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та на компенсацію шкоди, заподіяної їх життю та здоров'ю, а також завданих їм збитків, у тому числі за рахунок МТСБУ у випадках, передбачених Законом №1961-IV.
МТСБУ є спеціальним суб'єктом у сфері страхування.
Як визначає стаття 39 Закону №1961-IV, Бюро є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування відповідальності за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування відповідальності.
МТСБУ є непідприємницькою (неприбутковою) організацією і здійснює свою діяльність відповідно до цього Закону, законодавства України та свого статуту.
Згідно з підпунктом 39.2.1 пункту 39.2 статті 39 Закону №1961-IV одним з основних завдань МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
Для забезпечення виконання зобов'язань членів МТСБУ перед страхувальниками і потерпілими при ньому створюються централізовані страхові резервні фонди, зокрема фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах (фонд захисту потерпілих), призначений для здійснення розрахунків з потерпілими у випадках, передбачених цим Законом (підпункт 43.1.2 пункту 43.1 статті 43 Закону №1961-IV).
Порядок виконання зобов'язань страховика, що ліквідується, визначає стаття 20 Закону №1961-IV. Так, відповідно до пункту 20.1 цієї статті у разі ліквідації страховика, правонаступника якого встановлено, договори страхування зберігають свою силу до закінчення строку дії такого договору.
У разі ліквідації страховика за його власним рішенням визначені договором обов'язки цього страховика виконує ліквідаційна комісія (пункт 20.2 статті 20 Закону №1961-IV).
У разі ліквідації страховика за рішенням визначених законом органів обов'язки за договорами обов'язкового страхування відповідальності виконує ліквідаційна комісія. Обов'язки страховика за такими договорами, для виконання яких у страховика, що ліквідується, недостатньо коштів та/або майна, приймає на себе МТСБУ. Виконання обов'язків у повному обсязі гарантується коштами відповідного централізованого страхового резервного фонду МТСБУ на умовах, визначених цим Законом (пункт 20.3 статті 20 Закону №1961-IV).
У випадку ліквідації страховика із встановленням його правонаступника права та обов'язки такого страховика переходять до його правонаступника у тому обсязі і на умовах, що були встановлені договором страхування, який зберігає чинність до закінчення строку його дії.
Натомість пункти 20.2 та 20.3 статті 20 Закону №1961-IV визначають випадки, за яких права та обов'язки страховика за укладеними ним договорами не переходять до правонаступників, а саме - ліквідації страховика за його власним рішенням та за рішенням визначених законом органів, що відбувається в порядку та за встановленою законом процедурою, за якою ліквідаційна комісія такого страховика виконує його обов'язки за договорами страхування шляхом акцептування та задоволення вимог кредиторів у процедурі ліквідації.
Відповідно до статті 609 ЦК України зобов'язання припиняється ліквідацією юридичної особи (боржника або кредитора), крім випадків, коли законом або іншими нормативно-правовими актами виконання зобов'язання ліквідованої юридичної особи покладається на іншу юридичну особу, зокрема за зобов'язаннями про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Ліквідація юридичної особи - страховика у зв'язку з визнанням його банкрутом здійснюється відповідно до положень КУзПБ або Закону про банкрутство, який був чинний на час порушення справи про банкрутство СК «Україна» із особливостями, визначеними цим законом для банкрутства страховиків.
Так, частиною сьомою статті 87 Закону про банкрутство було визначено, що страхувальники за договорами страхування, за якими страховий випадок настав до дня прийняття господарським судом постанови про визнання страховика банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури, мають право вимагати страхові виплати.
Отже, однією з підстав прийняття МТСБУ на себе зобов'язань страховика, що ліквідується, є встановлення в процедурі ліквідації недостатності майна цього страховика для виконання таких зобов'язань за договорами страхування.
Разом із цим згідно з положеннями пункту 41.1 статті 41 Закону №1961-IV МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння:
а) транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі;
б) невстановленим транспортним засобом, крім шкоди, яка заподіяна майну та навколишньому природному середовищу;
в) транспортним засобом, який вийшов з володіння власника не з його вини, а у результаті протиправних дій іншої особи;
г) особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону;
ґ) у разі недостатності коштів та майна страховика - учасника МТСБУ, що визнаний банкрутом та/або ліквідований, для виконання його зобов'язань за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності;
д) у разі надання страхувальником або особою, відповідальність якої застрахована, свого транспортного засобу поліцейським та медичним працівникам закладів охорони здоров'я згідно з чинним законодавством.
Регламентні виплати, зазначені у підпунктах «а»-»д» цього пункту, розподіляються в порядку, встановленому президією МТСБУ.
Інший порядок та перелік випадків передбачені для здійснення МТСБУ виплат за рахунок фонду страхових гарантій.
При цьому пунктом 41.3 статті 41 цього Закону передбачено, що МТСБУ не відшкодовує шкоду потерпілим, якщо вони можуть задовольнити вимоги на підставі договорів інших видів страхування. У таких випадках МТСБУ відшкодовує частину шкоди, яка не компенсована за договорами інших видів страхування.
Пунктом 22.2 Закону №1961-IV передбачено, що відповідно до цього Закону потерпілим - юридичним особам страховик, а у випадках, передбачених цим Законом, - МТСБУ відшкодовує виключно шкоду, заподіяну майну.
Так, МТСБУ відшкодовує шкоду у випадках, чітко передбачених положеннями Закону №1961-IV, одним з яких є встановлення недостатності майна страховика, якого визнано банкрутом та ліквідовано, для виконання зобов'язань за договорами страхування відповідальності, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих.
Цей випадок не є тотожним правонаступництву, що є підставою заміни сторони у зобов'язанні та внаслідок якого до правонаступника переходять права та обов'язки правопопередника у зобов'язанні у тому обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено у договорі або законі (стаття 512 ЦК України). Така процедура для страховика визначена пунктом 20.1 статті 20 Закону № 1961-IV.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками дорожньо-транспортної пригоди, повинен нести страховик, який є належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди в межах страхової суми (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 147/66/17).
Основна функція МТСБУ у правовідносинах щодо відшкодування шкоди за договорами страхування замість страховика, що ліквідується і майна якого недостатньо для виконання цих зобов'язань, фактично зводиться до забезпечення у будь-якому разі отримання потерпілою особою належного їй відшкодування.
Отже, шкода, яку зобов'язане відшкодувати МТСБУ відповідно до положень пункту 20.3 статті 20, пункту 41.3 статті 41 Закону №1961-IV, є регламентною виплатою, що здійснюється за рахунок фонду захисту потерпілих, отримання якої потерпілим гарантується МТСБУ.
МТСБУ приймає на себе зобов'язання із відшкодування шкоди страховика, що визнаний банкрутом та ліквідується, лише за зобов'язаннями, для погашення яких у цього страховика недостатньо майна, тобто у цьому разі виступає спеціальним суб'єктом у сфері обов'язкового страхування, що фактично гарантує постраждалій особі (потерпілому) отримання належної їй регламентної виплати попри банкрутство та ліквідацію страховика, майна якого виявилося недостатньо для погашення акцептованих вимог кредиторів у процедурі банкрутства.
Наведене дає підстави для висновку про те, що МТСБУ не є правонаступником страховика, який ліквідується і щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами, у розумінні статті 512 ЦК України, а натомість гарантує отримання потерпілою особою належного їй відшкодування попри ліквідацію зобов'язаного у цих правовідносинах страховика і встановлену недостатність його майна для виконання цих його зобов'язань.
При цьому після такої сплати за наявності обставин, передбачених пунктом 38.2 статті 38 Закону №1961-IV, у МТСБУ може виникнути право регресної вимоги до осіб, визначених зазначеним положенням.
Отже, МТСБУ вступає у правовідносини щодо відшкодування шкоди замість страховика, якого визнано банкрутом і ліквідовано із встановленням недостатності його майна для виконання зобов'язань за укладеними ним договорами страхування, лише із встановленням цих обставин та звернення до Бюро потерпілої особи за таким відшкодуванням. Тобто Бюро у межах цих правовідносин гарантує отримання лише відшкодування шкоди потерпілою від дорожньо-транспортної пригоди особою.
Із матеріалів справи вбачається, що МТСБУ виплатило позивачу суму відшкодування шкоди і в цій частині спір між сторонами відсутній.
У цій справі до МТСБУ заявлені вимоги про сплату стягнення з МТСБУ 11 522,90 пені нараховані на суму страхового відшкодування, зобов'язання з виплати якого не виконав ліквідований страховик - СК «Україна», щодо якого встановлено недостатність майна для виконання зобов'язань за договорами страхування.
Стаття 610 ЦК України визначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом (стаття 611 ЦК України).
Частина друга статті 625 ЦК України визначає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відтак у разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов'язання у нього виникає обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов'язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати та три проценти річних від простроченої суми.
Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми. Подібні правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), від 13.11.2019 у справі № 922/3095/18 (провадження № 12-105гс19), від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19).
У постанові від 07.04.2020 у справі № 910/4590/19 (провадження № 12-189гс19) Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи правову природу правовідносин, які виникають на підставі положень статті 625 ЦК України, зробила висновок про те, що зобов'язання зі сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю.
Велика Палата Верховного Суду також неодноразово зазначала, що у статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення.
Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Такий правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц, від 31.10.2018 у справі № 161/12771/15-ц, від 19.06.2019 у справі № 646/14523/15-ц, від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13, від 23.06.2020 у справі № 536/1841/15-ц, від 07.07.2020 у справі № 712/8916/17, від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, від 09.11.2021 у справі № 320/5115/17.
Разом із цим МТСБУ не є правонаступником ліквідованого страховика, тобто не набуває усіх прав та обов'язків останнього як сторони у зобов'язанні, а фактично вступає у спірні правовідносини лише у разі та після встановлення факту недостатності майна страховика, що ліквідується, для погашення зобов'язань за договором страхування відповідно до рішення уповноважених законом органів, для погашення вимог кредиторів, тобто не є таким, що приймає на себе всі зобов'язання такого страховика, у тому числі і ті, які є наслідком неналежного виконання або невиконання цим страховиком власних зобов'язань за договорами страхування.
Положення Закону №1961-IV не містять правових підстав покладення на МТСБУ такого ж обсягу зобов'язань за договорами страхування, який мав страховик, що ліквідований, та який набуває правонаступник у разі здійснення правонаступництва відповідно до пункту 20.1 статті 20 Закону №1961-IV, а отже, і правових підстав відповідальності МТСБУ за невиконаними цим страховиком зобов'язаннями у вигляді нарахувань, передбачених статтею 625 ЦК України.
МТСБУ лише здійснює відшкодування шкоди за зобов'язаннями страховика із відшкодування шкоди за договорами страхування відповідальності, для виплати за якими у страховика, що ліквідується за рішенням уповноважених законом органів, недостатньо коштів / майна, отже, лише гарантує отримання відшкодування постраждалою особою (потерпілим) та не несе відповідальності за прострочення виконання страховиком, а не МТСБУ, грошового зобов'язання з виплати відшкодування. Натомість, у разі прострочення виконання МТСБУ грошового зобов'язання зі здійснення регламентної виплати у нього виникає передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок сплатити кредитору разом із сумою основного боргу суму інфляційних втрат та три проценти річних від простроченої суми.
Водночас установлені у справі обставини не дають підстав для висновку про те, що МТСБУ з моменту набуття ним обов'язку із здійснення регламентної виплати допустило прострочення виконання цього зобов'язання. Позивач стверджує саме про те, що підставою нарахування 3% річних та інфляційних втрат є невиконання ліквідованим страховиком зобов'язання з виплати страхового відшкодування у встановлений строк до моменту порушення провадження у справі про банкрутство.
За наведених мотивів відсутні підстави для покладення на МТСБУ обов'язку зі сплати позивачу 11 522,90 грн пені нарахованих на підставі частини 2 статті 625 ЦК України у зв'язку із невиконанням зобов'язання за договором страхування ліквідованим страховиком, у звязку із чим у задоволенні позову слід відмовити.
Вказане вище узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 19.07.2023 у справі № 910/16820/21.
Відповідно до положень ст.129 ГПК України, у зв'язку із відмовою у задоволенні позову, з позивача на користь відповідача підлягають стягненню витрати останнього на сплату судового збору за подання апеляційної скарги.
У заяві про поновлення провадження у справі відповідач, окрім витрат по сплаті судового збору, просив стягнути з позивача 2000,00 грн витрат на правову допомогу.
Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Із наявних матеріалів справи вбачається, що у відзиві на позовну заяву відповідач вказав, що планує понести судові витрати у розмірі 2000,00 грн (на вивчення та аналіз позовної заяви, підготовки правової позиції по справі, подання відзиву на позов, участі адвоката судовому процесі, у разі необхідності подання апеляційної скарги та касаційної скарги).
МТСБУ на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу у зв'язку із розглядом справи на суму 1500,00 грн додано до заяви про поновлення провадження такі документи: копію договору від 12.10.2021 № 4.1/12-10/2021 укладеного з Адвокатським об'єднанням «ІНС.ЛОУ ГРУП» про надання послуг в сфері права; копію додаткової угоди №793 до договору від 31.08.2022 № 4.1/12-10/2021.
Правову допомогу позивачу у даній справі надавав адвокат Проц А.В., який діяв на підставі довіреностей МТСБУ, виданих на виконання договору від 12.10.2021 № 4.1/12-10/2021, яким подавались відзив на позовну заяву, апеляційна скарга та клопотання і заяви по справі.
Учасник справи повинен деталізувати відповідний опис лише тією мірою, якою досягається його функціональне призначення - визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат. Надмірний формалізм при оцінці такого опису на предмет його деталізації, за відсутності визначених процесуальним законом чітких критеріїв оцінки, може призвести до порушення принципу верховенства права.
У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21 та підтримані Верховним Судом в постанові від 21.08.2023 у справі 910/433/22, прийнятої за результатами розгляду аналогічного спору.
Матеріали справи не містять доказів сплати відповідачем вказаних витрат, однак відповідно до правових позицій Верховного Суду в постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 витрати на надану професійну правничу допомогу, у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
Відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Отже, МТСБУ згідно з вимогами ГПК України довело обставини надання останньому послуг професійної правничої допомоги при розгляді цієї справи та обґрунтувало заявлений остаточно до стягнення розмір цих послуг.
Колегією суддів встановлено, що докази понесення витрат за професійну правничу допомогу, які були долучені до клопотання про поновлення провадження у справі, були надіслані на адресу позивача 06.08.2023.
Водночас позивач, у свою чергу, не заявив клопотання про зменшення розміру вказаних витрат та не подавав заперечень щодо їх розміру.
За встановлених обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що заявлений відповідачем до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, а тому заявлені витрати на професійну правничу допомогу підлягають відшкодуванню у повному обсязі у заявленій сумі 2000,00 грн та стягненню з позивача на користь відповідача.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Моторного (транспортного) страхового бюро України підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 04.05.2022 у справі №910/8184/22 підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на позивача відповідно до приписів статті 129 ГПК України.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Моторного (транспортного) страхового бюро України на рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі №910/8184/22 - задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 у справі №910/8184/22 - скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Маркс.Капітал» (36019, м. Полтава, вул. Колективна, 10; код ЄДРПОУ 37686922) на користь Моторного (транспортного) страхового бюро України (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 8; код ЄДРПОУ 21647131) 3 721 (три тисячі сімсот двадцять одна) грн 50 коп витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги та 2 000 (одна тисяча п'ятсот) грн 00 коп витрат на правову допомогу.
4. Видачу наказу на виконання даної постанови доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи №910/8184/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені в статтях 287-289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Б.О. Ткаченко
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім