вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"08" жовтня 2024 р. Справа№ 910/5526/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Яковлєва М.Л.
суддів: Станіка С.Р.
Гончарова С.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи
матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства «Українська залізниця»
на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024
у справі № 910/5526/24 (суддя Балац С.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон»
до Акціонерного товариства «Українська залізниця»
про стягнення 99 778,80 грн.
Позов заявлено про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів в сумі 99 778,80 грн.
Позовні вимоги мотивовані тим, що при виконанні умов договору про надання транспортних послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 14291113/2020-001 від 26.06.2020 відповідачем здійснено безпідставне нарахування та стягнення з відповідача збору за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
В суді першої інстанції відповідач правом на подання відзиву не скористався, проте звернувся до суду з заявою про застосування строків позовної давності, в якій, з посиланням на те, що спеціальний строк позовної давності для даної вимоги, встановлений ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч.ч. 1-4 ст.315 ГК України та складає 15 місяців з дня настання події, яка стала підставою для пред'явлення позову, сплив 08.03.2024, а позов подано 03.05.2024, просить застосувати позову давність та відмовити в позові.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/5526/24 позовні вимоги задоволені повністю.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що :
- відповідно до відомостей плати за користування вагонами (від 08.12.2022 № 07120650, від 08.12.2022 № 07120651, від 08.12.2022 № 07120652, від 08.12.2022, від 08.12.2022 № 07120653, від 08.12.2022 № 07120654, від 08.12.2022 № 07120655, від 08.12.2022 № 07120656 та від 08.12.2022 № 08.12.2022) та накопичувальних карток (від 07.12.2022 № 07120987 та від 08.12.2022 № 08120988) відповідачем здійснено нарахування збору за зберігання вантажів та нарахування збору за накопичення власного рухомого складу, при аналізі яких позивачем виявлено безпідставно отримані відповідачем грошові кошти в сумі 99 778,80 грн., списані з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу;
- пунктом 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила), зокрема, визначено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо);
- положеннями пункту 9 Правил, зокрема, передбачено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки;
- у постанові від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 Верховний Суд дійшов наступних висновків: «накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина відповідача.»; «За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від позивача, а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях позивача з метою формування маршрутного потягу, про що також було вказано відповідачем у зауваженнях до накопичувальних карток, які долучені позивачем до позову»;
- таким чином, грошові кошти в сумі 99 778,80 грн. списані з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, безпідставно та поза межами договору про надання транспортних послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 14291113/2020-001 від 26.06.2020.
Суд першої інстанції відхилив доводи відповідача, викладені в поданій до суду заяві про застосування строків позовної давності, пославшись на те, що спірне списання грошових коштів здійснене поза межами укладеного між сторонами спору договору, а позов поданий в порядку приписів ст. 1212 ЦК України, до яких застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Акціонерне товариство «Українська залізниця» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/5526/24 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог у зв'язку зі спливом позовної давності.
У апеляційній скарзі апелянт зазначив про те, що оскаржуване рішення є необґрунтованим і незаконним..
У обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт послався на ті ж самі обставини, що і поданій до суду першої інстанції заяві про застосування строків позовної давності.
Крім того, скаржником заявлене клопотання про поновлення строку апеляційного оскарження вищевказаного рішення.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.07.2024, справу № 910/5526/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Яковлєв М.Л. - головуючий суддя; судді: Гончаров С.А., ОСОБА_1..
18.07.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю сільськогосподарського підприємства «Нібулон» надійшли заперечення на відкриття апеляційного провадження у справі, які обґрунтовані тим, що скаржником пропущений строк подання апеляційної скарги, а причини пропущення строку є неповажними.
З огляду на те, що апеляційна скарга надійшла до Північного апеляційного господарського суду без матеріалів справи, що у даному випадку унеможливлює розгляд поданої апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про необхідність витребування матеріалів даної справи у суду першої інстанції та відкладення вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу ІV ГПК України, до надходження матеріалів справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.07.2024 у Господарського суду міста Києва витребувано матеріали справи № 910/5526/24 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, до надходження матеріалів справи № 910/5526/24.
29.07.2024 від Господарського суду міста Києва до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали даної справи.
Частиною 1 ст. 270 ГПК України встановлено, що в суді апеляційної інстанції справи переглядаються в порядку спрощеного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі (глава 1. Апеляційне провадження Розділу IV ГПК України - прим. суду).
Частиною 10 ст. 270 ГПК України встановлено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (2 684*100=268 400 грн.) крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Враховуючи, що предметом позову у цій справі є вимоги про стягнення суми, меншої за 268 400,00 грн., справа підлягає розгляду без повідомлення учасників справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.07.2024 задоволено клопотання Акціонерного товариства «Українська залізниця» про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/5526/24 та поновлено апелянту вказаний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/5526/24, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/5526/24 до закінчення його перегляду в апеляційному порядку.
07.08.2024 до суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач, з посиланням на те, що:
- спір у даній справі полягає в тому, що відповідачем з особистого рахунку позивача були списані на свою користь кошти поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (безпідставно набуте майно - ст.1212 ЦК України), що свідчить про те, що спірні правовідносини та підстави позову виникли поза межами будь-якого договору, в той час ст.315 ГК регулює правовідносини, що випливають з договору перевезення вантажу;
- укладений між сторонами договір про надання транспортних послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 14291113/2020-001 від 26.06.2020 не є підставою спірних правовідносин, а застосування норми закону - п.9 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 визнано Верховним судом неправомірним. Вказане свідчить про те, що списання коштів з особистого рахунку позивача не виникло з норми закону та/або договору;
- спірне списання грошових коштів відповідачем здійснене поза межами укладеного між сторонами спору договору про надання транспортних послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом № 14291113/2020-001 від 26.06.2020, а позов поданий в порядку приписів статті 1212 ЦК України, до яких застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений,
просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції - залишити без змін.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 10.09.2024 суддю Північного апеляційного господарського суду ОСОБА_1 звільнено у відставку, у зв'язку з чим розпорядженням керівника апарату суду № 09.1-08/3447/24 від 23.09.2024 призначено повторний автоматизований розподіл справи № 910/5526/24.
Відповідно до витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.09.2024, визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя - Яковлєв М.Л.; судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.09.2024 апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/5526/24 прийнято до свого провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя - Яковлєв М.Л., судді: Гончаров С.А., Станік С.Р..
Станом на 07.10.2024 інших відзивів, пояснень та клопотань до суду не надходило.
Враховуючи обставини, пов'язані зі запровадженням воєнного стану в Україні з 24.02.2022 Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, та його неодноразове продовження, справа розглядається у розумний строк.
Згідно із ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню чи зміні, з наступних підстав.
26.06.2020 позивач (замовник) та відповідач (перевізник) уклали договір про надання послуг з організації перевезень вантажів залізничним транспортом № 40-14291113/2020-0001 (далі Договір), предметом якого є здійснення перевезення вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних із організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученнях (експорт, імпорт) у вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги.
Договір, з урахуванням змін до нього, оприлюднюється залізницею як публічна пропозиція для укладення на веб-сайті http://uz-cargo.com з накладенням кваліфікованого електронного підпису (п. 1.6 договору).
Пунктом 1.4 Договору визначено, що надання послуг за Договором може підтверджуватись одним з таких документів: накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, іншими документами.
Обов'язки позивача визначені у пункті 2.1 Договору, а саме, зокрема:
- сплачувати послуги відповідача та інші платежі, належні відповідачу за Договором з сум внесеної передоплати за кодом платника. Самостійно визначати розмір попередньої оплати та періодичність її внесення на підставі діючих тарифів та умов Договору, при цьому зобов'язаний враховувати обсяг запланованих перевезень, вагонообіг, строк перебування вагону за межами України та інших послуг позивача (п. 2.1.4 Договору);
- відшкодовувати відповідачу витрати, пов'язані із затримками вагонів, контейнерів і вантажів з причин, що не залежать від відповідача, які виникли на станціях залізниць України, зокрема, з наступних причин: неправильне оформлення відправниками перевізних документів; неподання до накладної документів, необхідних для використання митних, санітарних та інших правил чи невірне їх оформлення; перевірка вантажів (маси вантажу) митними та іншими державними органами контролю; недотримання технічних умов розміщення та кріплення вантажів; недостатність грошових коштів та закриття коду платника; інші причини. Оплата вказаних послуг здійснюється шляхом списання з сум внесеної передоплати за кодом платника (п. 2.1.5 Договору);
- у строки, встановлені розд. 4 Договору, підписувати акти звіряння розрахунків, зведені відомості. Підписувати не пізніше двох робочих днів від дня надання послуг накопичувальні картки зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу) форми ФДУ-92, відомості плати за користування вагонами форми ГУ-46, відомості плати за користування контейнерами форми ГУ-46к, відомості плати за подавання, забирання вагонів та маневрову роботу форми ГУ-46а. А у випадку оформлення вказаних вище документів в паперовій формі на вимогу позивача - підписувати та надавати відповідачу не пізніше двох робочих днів від дня такої його вимоги (п. 2.1.7 Договору).
Обов'язки відповідача визначені у пункті 2.3 Договору, а саме, зокрема:
- відкрити для проведення розрахунків і обліку сплачених сум для позивача особовий рахунок з наданням коду платника, а також присвоїти позивачу код вантажовідправника/вантажоодержувача. Надані коди зазначаються відповідачем в інформаційному повідомленні про укладення Договору в порядку визначеному в п. 1.9 Договору (п. 2.3.3 Договору);
- вести облік попередньої оплати, нарахованих і сплачених сум за здійснені перевезення і надані послуги, пов'язані з перевезенням вантажу і надавати позивачу відповідні розрахункові документи в електронній формі. Паперові копії таких документів надаються за зверненням позивача за цінами, встановленими в додатку 1-1 до Договору через станцію або через один з підрозділів філії «Єдиний розрахунковий центр залізничних перевезень», що вказано у такому зверненні позивача. В разі оформлення первинних документів із зауваженнями, їх паперові копії надаються позивачу безоплатно (п. 2.3.4 Договору).
Положеннями пункту 3.4 Договору передбачено, що позивач зобов'язаний сплачувати у визначеному Договором розмірі плату за користування власними вагонами відповідача: під час виконання вантажних операцій на місцях загального користування; переданих позивачу на місцях незагального користування; затриманих на станціях в очікуванні подавання під вантажні або інші операції, з причин, які залежать від позивача; затриманих під час перевезення з інших причин, що не залежать від відповідача (далі - плата за користування власними вагонами відповідача).
Розділом 4 Договору передбачений порядок проведення розрахунків, а саме, зокрема:
- по мірі виконання перевезень та надання послуг, відповідачем відображається в особовому рахунку використання позивачем коштів за добу для оплати: провізних платежів за перевезення, зазначених в накладних; суми додаткових зборів та додаткових послуг за вільними тарифами; плати за використання власних вагонів відповідача за межами України, що відображається в щодобових інформаційних повідомленнях; штрафів на підставі відповідних перевізних документів, накопичувальних карток, відомостей плати за користування вагонами (контейнерами), інформаційних повідомлень, тощо; пені (п. 4.4 Договору);
- щодобово, упродовж періоду виконання Договору, відповідач надає позивачу переліки перевізних документів в електронному вигляді, які відображають облік коштів, перерахованих та витрачених позивачем на виконання Договору за звітну добу (п. 4.5 Договору);
- у разі випадку незгоди з нарахованими платежами та сумою списаних з особового рахунку коштів, позивач для проведення перевірки письмово повідомляє відповідача на вказану в розд. 7 Договору адресу. У випадку виявлення відповідачем неправильного нарахування платежів, здійснюється перерахунок, після чого надлишок стягнутої суми зараховується на особовий рахунок позивача, як оплата за майбутні перевезення або ж додатково з сум внесеної попередньої оплати списуються кошти для оплати належних відповідачу платежів в порядку та строки, передбачені законодавством (п. 4.9 Договору).
Відповідно до пункту 10.3 Договору, документи, направлені відповідачем позивачу для підписання і не підписані останнім (у т.ч. з внесеними зауваженнями але не підписаними) вважаються беззаперечно прийнятими та погодженими позивачем у строк встановлений нормативно-правовими актами або Договором, а якщо інше не встановлено, то після спливу 15 календарних днів з дня їх направлення окрім випадків надання до них заперечень позивачем в такий строк. Такі строки починають свій перебіг з дня направлення відповідачем документів позивачу, у т.ч. автоматизованими системами відповідача із застосуванням спеціалізованого інтерфейсу користувача. Цей пункт стосується порядку укладення та внесення змін до Договору, визначених в розд. 9 Договору.
Позивачу присвоєно коди: відправника/одержувача - 8496; платника 8211375 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Стаття 908 ЦК України встановлює, що перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
За договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (ч. 1 ст. 307 ГК України).
Відповідно до положень ч. 2 ст. 307 ГК України договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України «Про транспорт», Законом України «Про залізничний транспорт» Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644 (далі - Правила), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №862/5083.
На виконання умов Договору, відповідно до накладної № 42264911 від 07.12.2022 позивачем було передано до перевезення маршрутний потяг № 120752 (п. 7, 29 накладної) з додатком «Відомість вагонів» ідентифікація відправки № 42264911 від 07.12.2022 в кількості 50 вагонів (ячмінь насипом).
Відповідачем були сформовані накопичувальні картки форми ФДУ-92 зборів за роботи (послуги) та штрафів, пов'язаних з перевезенням вантажів (вантажобагажу):
- № 07120987 від 07.12.2022, згідно якої позивачу було нараховано збір за зберігання вантажів (код/підкод платежу 190/001) на суму 83 149,00 грн.;
- № 08120988 від 08.12.2022, згідно якої позивачу було нараховано накопичення власного рухомого складу (код/підкод платежу 229/001) на суму 15 679,56 грн.
Також відповідачем були сформовані відомості плати за користування вагонами (без ПДВ) № 07120650 від 08.12.2022 на суму 63 962,50 грн., № 07120651 від 08.12.2022 на суму 63 692,50 грн., № 07120652 від 08.12.2022 на суму 42 865,60 грн., № 07120653 від 08.12.2022 на суму 49 853,00 грн., № 07120654 від 08.12.2022 на суму 44 881,40 грн., № 07120655 від 08.12.2022 на суму 34 803,30 грн., № 07120656 від 08.12.2022 на суму 25 665,70 грн.
У подальшому, згідно відомостей з Єдиного розрахункового центру залізничних перевезень, відповідач списав з особового рахунку позивача № 8211375 за накопичувальною карткою № 07120987 від 07.12.2022 кошти в сумі 83 149,00 грн., а за накопичувальною карткою - в сумі 15 679,56 грн.
Вказані факти сторонами не заперечуються.
Позивач зазначає про те, що за результатом проведеної перевірки розрахунків Службою залізничного транспорту позивача було виявлено безпідставно отримані відповідачем грошові кошти у розмірі 99 778,80 грн. з ПДВ з особового рахунку № 8211375 , як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем з метою формування маршрутного потягу.
З огляду на вказані обставини позивач звернувся до відповідача з вимогою (претензією) № 2782/3-24/27 від 05.04.2024, у якій просив останнього перерахувати безпідставно отримані грошові кошти у розмірі 99 778,80 грн. з ПДВ з особового рахунку № 8211375 , як збір за зберігання вантажу під час надання договірної послуги з накопичення вагонів з вантажем, з метою формування маршрутного потягу. Доказів направлення такої вимоги відповідачу матеріали справи не містять.
З огляду на те, що відповідач, у порушення умов Договору безпідставно отримав з особового рахунку позивача грошові кошти, як збір за зберігання вантажу, останній звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача на свою користь суму безпідставно отриманих з особового рахунку № 8211375 грошових коштів у розмірі 99 778,80 грн.
Суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю, що колегія суддів вважає вірним, з огляду на таке.
Згідно з п. 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 № 644, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 за № 866/5087 (далі Правила зберігання вантажів), збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки.
Приписами п. 9 Правил зберігання вантажів встановлено, що за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
Якщо вантаж для відправлення завозиться на місця загального користування частинами і в день завезення першої частини не був зданий повністю, то збір за зберігання нараховується за кожну ввезену частину вантажу. Збір у таких випадках визначається як сума зборів за ввезені частини вантажу. Час зберігання кожної частини завезеного вантажу визначається від моменту ввезення цієї частини до моменту оформлення перевізних документів. У такому самому порядку визначається збір за зберігання вантажу на складі станції відправлення, поверненого на вимогу відправника.
Виходячи з приписів пунктів 8 та 9 Правил зберігання вантажів, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Пункт 9 Правил зберігання вантажів застосовується у випадку сформованого до відправки відправлення (вагону), причиною затримки/невідправлення якого є «очікування оформлення документів». Відтак, відповідне нарахування є штрафними санкціями (матеріальною відповідальністю) до вантажовідправника, яке направлено на скорочення часу простою вже готових до відправлення вагонів в період оформлення документів на таку відправку.
Колегія суддів зазначає про те, що укладений між сторонами Договір містить спеціальні умови надання окремих послуг, які передбачені додатком №1-4 до вказаного правочину, який є невід'ємною частиною останнього.
З урахуванням приписів додатку №1-4 до Договору та положень самого Договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда в 50 вагонів, а відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем договору.
В свою чергу, зважаючи на умови Додатку № 1-4 до Договору (п. 8), в актах загальної форми ГУ-23 фіксується лише час перебування вагонів на коліях загального користування, за який сплачується відповідний тариф, визначений цим Додатком.
Так, відповідно до п. 9 Додатку № 1-4, за послугу з накопичення вагонів замовник сплачує: плату за вільним тарифом «Організація перевезень і накопичення власного рухомого складу» відповідно до Додатку 1-1 до Договору. При нарахуванні такої плати 1 вагоно-доба розраховується з округленням неповної доби (24 години від початку накопичення) до повної (24 години до закінчення накопичення) (п. 9.1. Додатку № 1-4).
Разом з цим, в період затримки вагонів з вини замовника (а не накопичення) сплачуються платежі, пов'язані з затримкою вантажу на шляху прямування (п. 9.2. Додатку № 1-4). При цьому, обов'язковим елементом для застосування вказаного пункту є «затримка з вини замовника».
З наведеного вбачається, що п. 9 Додатку № 1-4 розділяє такі поняття як «накопичення рухомого складу» та «затримку вагонів перевізника».
При цьому, правовідносини з накопичення маршрутного поїзда мають невід'ємну складову - перебування/накопичення вагонів з вантажем на коліях загального користування протягом часу накопичення до приймання останнього вагона перевізником (пункти 6, 7 Додатку № 1-4), що водночас є предметом окремої послуги.
Таким чином, у період накопичення вагонів маршрутного поїзда у відповідача не було підстав застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, приймаючи до уваги, що у цей час здійснювалось накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку № 1-4 і ці правовідносини були предметом окремої, належним чином сплаченої позивачем спеціальної послуги.
У постанові від 01.02.2024 у справі № 915/305/22 Верховний Суд дійшов наступних висновків: «накопичення вагонів з вантажем (маршрут) відбувалося на підставі договірних відносин, предметом яких є послуги, за які сплачується тариф, що вказує на відсутність такого елементу складу правопорушення, як вина ТОВ СП «НІБУЛОН». За таких обставин, колегія суддів зазначає, що пункти 8, 9 наведених Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась з обставин, що залежали від АТ «Українська залізниця», а саме наявність договірних відносин з накопичення вагонів на коліях АТ «Українська залізниця» з метою формування маршрутного потягу».
Аналогічна правова позиція викладена і в постанові Верховного Суду від 09.04.2024 по справі № 915/5/23.
Отже, відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов Договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку «маршрутний» та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд, у зв'язку з чим, позивач має сплатити плату за користування власними вагонами перевізника та збір за накопичення вагонів на коліях загального користування. Інших платежів послуга накопичення вагонів не передбачає.
Таким чином, грошові кошти в сумі 99 778,80 грн. з ПДВ були безпідставно списані відповідачем з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами Договору, на підставі п. 9 Правил зберігання вантажів, які при такому списанні застосовані бути не можуть.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
За змістом ст. 1212 ЦК України безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею в себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Згідно з ч. 1 ст. 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Положення цієї глави (тобто глави 83 ЦК України) застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.
Загальна умова ч. 1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, статтю 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Таким чином, списання відповідачем з особового рахунку позивача грошових коштів в сумі 99 778,80 грн. з ПДВ як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з Договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином. При цьому, інших способів повернення коштів закон та Договір не передбачають.
Колегія суддів окремо зауважує на тому, що відповідач проти правомірності заявлених позивачем вимог про стягнення коштів не заперечив ані в суді першої, ані в суді апеляційної інстанції, фактично пославшись лише на пропуск позивачем спеціального строку позовної давності для даної вимоги, який встановлений ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч.ч. 1-4 ст.315 ГК України та складає 15 місяців з дня настання події, яка стала підставою для пред'явлення позову, зазначивши, що такий строк сплив 08.03.2024, а позов подано 03.05.2024.
Колегія суддів зазначає про те, що, з огляду на викладені вище висновки, а саме на те, що спірні грошові кошти фактично були списані не на виконання умов Договору, а відтак такий позов не може бути визнаний як такий, що випливає з перевезення, встановлені ст.ст. 134, 136 Статуту залізниць України, ч.ч. 1-4 ст.315 ГК України спеціальні строки позовної давності до таких вимог не застосовуються, позов поданий в порядку приписів ст. 1212 ЦК України до яких застосовується загальний строк позовної давності, який позивачем не пропущений.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача безпідставно отриманих коштів в сумі 99 778,80 грн.
Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.
Надаючи оцінку доводам всіх учасників судового процесу колегією суддів враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 5 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Щодо інших аргументів сторін колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/5526/24, отже підстав для його скасування або зміни в межах доводів та вимог апеляційної скарги не вбачається.
Враховуючи вищевикладене та вимоги апеляційної скарги, апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українська залізниця» задоволенню не підлягає.
Відповідно до приписів ст. 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги покладаються на апелянта.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українська залізниця» на рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/5526/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/5526/24 залишити без змін.
3. Поновити дію рішення Господарського суду міста Києва від 24.06.2024 у справі № 910/5526/24.
4. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.
5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/5526/24.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя М.Л. Яковлєв
Судді С.Р. Станік
С.А. Гончаров